Буковинський інтелектуальний календар


 


 БУКОВИНСЬКИЙ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ

КАЛЕНДАР

 

2 0 1 3

 

 

13 липня – 180-ліття від дня народження
архітектора, директора промислової школи у Чернівцях
Йозеф ЛЯЙЦНЕРА

 

 Йозеф Ляйцнер – архітектор, директор промислової школи у Чернівцях (1878-1895), ініціатор створення та перший директор Буковинського промислового музею.

Народився у Брно 13 липня 1833. Працював викладачем креслення вищої реальної школи в Брно, згодом у Празі, де став професором.

1878 року Й. Ляйцнера призначили директором цісарсько-королівської державної промислової школи в Чернівцях, яку він очолював упродовж 17 років.

Йозеф Ляйцнер спорудив у Чернівцях елегантний будинок для купця Адольфа Векслера на вулиці Ратушній (нині приміщення гімназії № 2), є автором проектів приміщення природничого факультету університету Франца Йосифа, (нині корпус №2 на вул. Університетській), приміщення промислової школи (нині школа № 4 по вул. Шевченка), 7 павільйонів крайового шпиталю (нині Чернівецька обласна клінічна лікарня на вул. Головній), єзуїтського костелу «Серця Ісусового» (вул. М. Бахрушина), споруди Промислового музею (нині Чернівецької обласної філії «Укрсоцбанку»), будинку для осіб похилого віку (нині Чернівецька міська клінічна лікарня № 3 на вул. Головній). Архітектор проектував споруди, а іноді контролював їхнє будівництво.

Йозеф Ляйцнер здійснив великий внесок у розбудову промислового й комерційного навчання на Буковині та й в усій Австрійській імперії.

Помер 7 жовтня 1895 року в Чернівцях. Одна з вулиць у Чернівцях названа його іменем.

 

 

 

 

12 серпня – 105 років від дня народження
вченого, історика, педагога
Василя КОЛОТИЛА

Народився 1908 року в селі Вилавче Вижницького повіту на Буковині в заможній селянській родині. Навчався у народній школі та в Чернівецькій гімназії. У 1926 – 1931 рр. – студент наукового факультету Чернівецького університету. Працював у Сокирянській гімназії.


Василь Колотило склав докторат 1936 року в університеті м. Клуж (Румунія). У 1938 – 1939 роках – професор гімназії м. Комрат (Молдова), де викладає географію, історію, ботаніку, латинську мову.
Коли Буковина увійшла до складу УРСР, його запросили до викладання в Чернівецькому університеті.

Пропрацював у ньому кілька місяців, бо родина Колотил емігрувала до Австрії у пошуках порятунку від масових арештів інтелігенції.

Василь Колотило працював у Віденському ліцеї, разом з дружиною приєднався до української громади "Буковина".

Працював над дослідженням історії України і Буковини. Зокрема, створив такі праці: "Історія Буковини", "Відродження української державності в 1917 – 1918 рр. та участь Буковини в її відбудові", "Деякі українські проблеми у світлі молдавської хроніки Йона Нікульчі", "Різдвяні звичаї", "Звичай до Різдва і Нового року", "Пророк і ми", "Т.Шевченко: національно-політичний його світогляд", "Чернівецький університет і буковинські українці" "Д.Загул – його життя і літературна творчість" (1975), реферат "І.Франкові – в сторіччя його народин".

Вони були надруковані в австрійських і німецьких журналах. З метою ознайомлення Європи з Україною і Буковиною їздить з лекціями до Югославії, Польщі, Чехії, Румунії. Виступає у братстві св. Великомучениці Варвари у Відні. їздить у Філадельфію на зустрічі з академічними товариствами.

Востаннє В. Колотило відвідав Буковину влітку 1990 року. Він дбав про хворих на алопецію чернівецьких дітей. Сприяв тому, щоб цих дітей оглянули австрійські медики, щоб для них були передані ліки та медтехніка.

Помер 26 червня 1992 року.

Літературну премію ім. Дмитра Загула присуджено посмертно за багаторічне вивчення та популяризацію життя і творчості видатного поета, його літературних попередників і сучасників серед української діаспори Австрії та інших зарубіжних країн.
 

 
 
 
 
20 березня – 115 років від дня народження
поета, літературознавця, педагога
Миколи МАРФІЄВИЧА
 
 
Народився 1898 року в селі Іспас Вижницького району, що на Буковині, в сім'ї бідного селянина.
Після закінчення народної школи в рідному селі продовжив навчання в Чернівецькій учительській семінарії. На Миколу Івановича великий вплив мали Осип Маковей, Володимир Кобилянський, Дмитро Загул, твори яких публікувалися на сторінках чернівецької преси.
Під час Першої світової війни воював на італійському фронті в складі австро-угорської армії. Повернувся на Буковину 1918 року і брав активну участь у громадському житті краю. Вчителював на далекому гірському хуторі Рижа, поза Путиловом. В 1923 році був заарештований. На початку 1924 року тікає на Велику Україну. Оселившись у Києві, вчителював, навчався в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР.
Пройшов шляхами Другої світової війни старшим військовим перекладачем штабу Першої повітряної армії. Після закінчення війни , колишній аспірант-германіст викладав французьку мову у вузах Києва.
Останні роки життя працював на кафедрі німецької мови Чернівецького університету.
Друкувався в антологіях, журналах, збірниках, чернівецькій пресі.
Автор книг «Добридень, оновлений краю», «Черемоше, братику мій».
Помер 2 вересня 1967 року в Києві.
 
 
 
 
 
 
 
 
30 грудня – 120 років від дня народження
українського письменника
Корнила ЛАСТІВКИ


Народився 1893 року в селі Горошівці Заставнівського району Чернівецької області.
Навчався у державних гімназіях Чернівців і Кіцманя. У Кіцманській гімназії вирішальний вплив на нього мав учитель україністики, автор підручників з української мови Микола Равлюк. Завдяки йому гімназист познайомився майже з всіма творами української літератури.
Завершення гімназіальних студій майже збіглося в житті Корнила Олексійовича та його ровесників із початком Першої світової війни. І хоч короткозорість врятувала юнака від фронту, але від злигоднів воєнної пори вберегти не змогла. Поневірявся на заході Австрії та Угорщини. Восени 1915 року повернувся на Буковину, записався на теологічний факультет Чернівецького університету. Зі вступом до краю російських військ навесні 1916 року тікає в гори, до села Сергії Путильського району, переховується в тамтешнього священика. Запідозреного в шпигунстві на користь Австрії К. Ластівку заарештували й запроторили до в'язниці, звідки його звільнила перемога Лютневої революції 1917 року в Росії.
У листопаді 1918 року був заарештований. Відпущений на волю через брак незаперечних доказів вини, продовжував патріотичну діяльність, брав участь у таємному літературно-науковому гуртку, який збирався в домі молодого поета Миколи Марфієвича. Важливою громадянською акцією цього гуртка стала підготовка журналу "Промінь", який виходив у Чернівцях упродовж 1921 – 1923 років.
Паралельно з цією діяльністю продовжував студії в Чернівецькому університеті, але не на теологічному факультеті, на який записався раніше, а на філологічному відділі факультету філософського, де слухав славістичні курси професора Є.Козака. Наприкінці 1930 року завершив університетські студії, але відповідної посади не отримав. 1932 року змушений був перебратися в Південну Буковину, до Кімполунга, де працював священиком. Заодно співпрацював у чернівецьких виданнях "Час", "Самостійна думка", "Самостійність" та ін.
Писав оповіданнями на історичну тематику ("Два брати", 1930, та ін.), видав окремою збіркою твори про добу гетьмана Сагайдачного ("Перевертень", 1935). Та найчастіше в полі його зору перебували проблеми сучасної йому дійсності. Це стосується передовсім циклів "Війна" (1923) і "Село" (1934).
У 30-ті роки підготував до друку два романи – "По втраті батьківщини" та "Біла мрія", доля яких, на жаль, невідома. Проживаючи в Австрії, працював над оповіданнями й повістями, одна з яких, "Два шляхи", увійшла до книжки "Відірвані листки", виданої до його 75-річчя у Буенос-Айресі (вид-во "Новий клич", 1968), а друга, "Стогне земля", побачила світ в аргентинському журналі "Дзвін".
Вдавався також до перекладної творчості, переважно з німецької та румунської мов. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років буковинець опублікував у газеті "Час" уривки з романів: німецького письменника Е.М. Ремарка "На західному фронті без змін" та швейцарського автора Ернста Цапа "Що зламало життя", твори інших майстрів. Десь у 1938 році він підготував переклад роману румунського прозаїка Лівіу Ребряну "Йон", доля перекладу, на жаль, невідома.
1941 року переїхав до Відня. Там прожив до кінця свого віку.
Відійшов у вічність 17 грудня 1975 року.
 
 
 
 
 
 
8 лютого – 130 років від дня народження
вченого-економіста, викладача Чернівецького університету
Йозефа ШУМПЕТЕРА

 

Народився 1883 року в місті Триш (нині Треш – Чехія). Закінчив гімназію і юридичний факультет Віденського університету. 1906 року захистив докторську дисертацію з права.

З 1909 – 1911 рр. – професор Чернівецького університету. Цей період був надзвичайно важливим у становленні його як ученого. Завершив працю "Теорія економічного розвитку". Відзначався широтою наукових інтересів в галузі економічного аналізу. Організовував курси для студентів: "Аналіз Бем-Баверком економічних процесів", "Народно-економічна політика", "Про соціальне страхування з особливим зважанням на його зв'язок із торгівельною і фінансовою політикою", "Фінансове право" тощо.

1912 року працював в університеті м. Граца, де викладав політекономію. З 1913 – 1914 рр. за міжунівфситетським обміном викладав в Колумбійському університеті. В 1919 р. – міністр фінансів Австрійської республіки. 1924 р. - невдала кар'єра президента приватного банку. В 1925 р. запрошений на економічний факультет Бонського університету, де викладав до 1932 р.

З 1932 р. викладав в Гарвардському університеті (США).
Наукова спадщина Й .А. Шумпетера актуальна і сьогодні. Його фундаментальні праці "Теорія економічного розвитку", "Економічні цикли", "Капіталізм, соціалізм і демократія", "Історія економічного аналізу" та інші викликають сталий науковий інтерес.

Помер в ніч з 7 на 8 січня 1950 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25 грудня – 130 років від дня народження
українського письменника
Данила ХАРОВ'ЮКА

 

Народився 1883 року в селі Підзахаричі Путильського району Чернівецької області. Закінчив Чернівецьку учительську семінарію (1905), у якій мову і літературу викладав О.Маковей. У 1905 – 1914 рр. працював учителем народних шкіл у буковинських селах Розтоки, Іспас-Велике Поле, Корчівці, збирав фольклорні матеріали.
1914 р. був мобілізований до австрійської армії, перебував на фронті, де втратив здоров'я.

Дебютував оповіданням "Палагна", яке 1907 р. І.Франко опублікував у "Літературно-науковому віснику". Друкував свої твори у галицькій та буковинській періодиці: "Народне багатство" (1908), "Ілюстрована Україна" (1914), "Каменярі" (1914) та ін. Автор драматичних за своєю тональністю новел, нарисів та оповідань із життя гуцульського села ("Ліцитація", 1911; "Смерть Сороканюкового Юри", 1913; "Хлиставиця", 1914; "Жаль", 1914 та ін.), соціально-побутових оповідок, окрашених легким гумором ("Палагна", 1905; "Баби", 1914).

Д. Харов'юк дав проникливі картини з життя і побуту верховинців. Самобутній талант письменника найповніше виявився в оповіданні "Смерть Сороканюкового Юри", в якому зображено трагізм долі плотогонів наЧеремоші.

Частина спадщини Д. Харо’юка загинула під час Першої та Другої світових воєн. Деякі уцілілі новели опублікував після смерті письменника його приятель С.Лакуста (журн. "Промінь", 1922 – 1923; альманах "Назустріч волі", 1922).

Помер 14 жовтня 1916 року через недугу шлунково-кишкового тракту в госпіталі чеського містечка Цешин (Тешин).

 

130 років – від дня народження 
доктора теології, професора
Ніколає КОТОША

 

Народився 1883 року в селі Стража (Південна Буковина, нині Румунія).

Професійну діяльність пов'язав із Чернівецьким університетом, де 1911 року його його обрали штатним професором кафедри фундаментальної теології.

Згодом переїхав до Кишинева, де обіймав посади професора теологічного семінару (1918), заступника доцента (1919), титулярного професора (1924).

Повернувся до Чернівецького університету, став деканом теологічного факультету (1924 – 1927; 1935 – 1936).

Помер 1959 року.

 

  

135 років від дня народження

доктора теології і права, професора

Валеріана СЕЗАНА 


Народився 1878 року у м. Слобода-Раранче (нині Слобода, Новоселицького району). Навчався спочатку у православній школі, потім – у Чернівецькій класичній державній гімназії, а з 1896 р. вступив на теологічний факультет Чернівецького університету. 1901 року став доктором теології й отримав стипендію Буковинської митрополії. Навчався також на юридичному факультеті. Продовжувати навчання вирішив у Європі, а саме – Празі та Відні. 1906 року став доктором права у Празі. Спеціалізувався в Афінах та Єрусалимі, потім в Україні та Росії (Київ, Москва, Петербург).

1908 року В. Сезана обрано дияконом Чернівецького кафедрального собору. З 1913 року розпочав викладацьку діяльність на посаді доцента церковного права теологічного факультету Чернівецького університету. Повернувшись 1918 року з еміграції, в яку був змушений поїхати під час Першої світової війни, був викладачем латинської та грецької мов. 1919 року

Сезанові присвоєно звання титулярного професора церковного права і призначено його на посаду декана. Активно займався громадською діяльністю – був депутатом парламенту Румунії.

До науково-творчого доробку Сезана належать: «Державна церква у Римо-Візантійській імперії від Костянтина Великого до падіння Константинополя» (1919), «Проект об’єднання Автокефальної православної церкви у Великій Румунії» (1920), «Кафедра церковного та юридичного факультету» (1939).
Помер у 1940 р.

 

 

 

140 років від дня народження
української актриси
Філомени ЛОПАТИНСЬКОЇ (Кравчуківни)

Народилася 1873 року в Чернівцях.

1904 року закінчила Львівську консерваторію. 1890 року вступила до українського театру Товариства "Руська бесіда"; у 1896 – 1914 рр. співала на сценах польських та німецьких опер у Львові та Чернівцях, в 1915 – 1916 рр. в трупі "Тернопольські театральні вечори", 1916 – 1918 рр. в "Товаристві українських акторів", 1919 – 1923 рр. в галицьких та буковинських українських трупах.

На оперній сцені виконала десятки головних партій у таких видатних творах європейської класики, як "Євгеній Онєгин" П. Чайковського, "Продана наречена" Б. Сметани, "Кармен" Ж. Бізе, "Фауст" Ш. Гуно, "Травіата", "Аіда" Дж. Верді, "Чіо-Чіо-сан", "Богема" Дж. Пуччіні та ін. її називали зіркою опери.

Артистка не оминала жодної нагоди, щоб побувати в рідних Чернівцях і заспівати краянам. З1908 р. і до початку Першої світової війни вона майже щорічно гастролювала на Буковині у складі театру "Руської бесіди" й кожного разу виконувала головні партії у музичних виставах.

Перша світова війна надовго перетнула їй шлях на Буковину. Востаннє Ф. Лопатинська виступила наприкінці квітня 1921 р у шевченківському концерті, влаштованому товариством "Буковинський кобзар".

В середині 20-х років Ф. Лопатинська виїхала до Харкова, де проживав син.

Померла 26 березня 1940 р. в Одесі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24 березня – 140 років від дня народження

громадського діяча, лідера національного руху

Миколи ВАСИЛЬКА



Народився 1868 року в селі Слобода- Комарівці у родині землевласника Сторожинецького повіту.

У 1878 – 1887 рр. навчався у Віденському навчальному закладі закритого типу Терезіанум.

У 1887 – 1888 рр. М. Василько проходив однорічну військову службу в Чернівцях. За станом здоров’я переведений у запас.

Вступив на правничий факультет до Чернівецького університету, де навчався до 1891 р.

1895 р. брав участь у заснуванні політичного товариства «Народна Рада». Цього ж року заснував «Православну руську читальню» в с.Лукавець. 1897 року заснував політичне товариство "Вижницько-Путиловська Рада".

1898 р. Миколу Василька обрали до буковинського ландтагу. 16 грудня 1898 р. склав присягу депутата українською мовою. Прагнув об’єднати українські партії, припинити протиріччя між ними.

З 1902 р. – Посол до австрійського парламенту від Буковини. З 1920 р. працює дипломатичним представником Західноукраїнської Народної Республіки в Австрії. Згодом – Посол УНР в Берні, Римі, Берліні.

Помер 2 серпня 1924 р. в Німеччині в м. Бад Райхенгаль (Німеччина).

 

 

 

19 червня – 140 років від дня народження 
українського поета, прозаїка і мемуариста
Теодота ГАЛІПА

 

Народився 1873 року в селі Волока, що під Вашківцями, у багатодітній сім'ї священика. Закінчив однокласну школу у селі Волоці. Перейшов до четвертого класу однієї з чернівецьких шкіл, так ґрунтовно підготував його сільський учитель Партеній Данчул. Через рік вступив до гімназії. Під час навчання в ній підпав під вплив "москвофілів", але це тривало недовго.

1894 року з-під пера Т. Галіпа виходять перші україномовні вірші. Докладно ознайомився з українською літературою в Чернівецькому університеті в 90-х роках. Тоді українську літературу викладав професор Степан Смаль-Стоцький.

Т.Галіп відкрив адвокатську канцелярію в Чернівцях. Брав діяльну участь у громадсько-політичному житті: редактор двотижневика "Народна справа", засновник буковинської радикальної партії, депутат до Буковинського сейму, голова крайового "Союзу Січей".

Від самого початку Першої світової війни і до її завершення перебуває на військовій службі в австрійській армії.

Після закінчення війни і розпаду імперії Габсбургів знову включається в суспільно-політичне життя. Був серед організаторів проведення Буковинського віча в Чернівцях.

За дорученням Омеляна Поповича виїжджає до Києва налагоджувати зв'язки з центральною українською владою. За проханням Національної Ради ЗУНР виконує дипломатичні доручення у Празі та Відні. А в 1920-1921 роках очолює дипломатичну місію УНР у Римі. У 1921 році переїжджає до Відня і навесні 1923 року – на Закарпаття, до Хуста. Тут продовжує літературну діяльність, працює юристом. У 1939 році перебирається до міста Брно в Чехо-Словаччині.

Відомі твори: повісті "Перші зорі", "Нерівна гра", "Панки і підпанки" (Про Чернівці в кінці XIX – на початку XX ст.).
Поетична спадщина охоплює дві віршовані збірки "Думки та пісні" (1901, Чернівці), "Дика рожа" (1919, Станіславів), добірки в антологіях "Акорди" (1903), "Українська муза" (1908), ліричний цикл "Хризантеми", окремі публікації в газеті "Буковина" та інших, а також дві поеми "Мій друг Корній" (1896 рік), "Вибір стану" (1900 рік).

Помер 6 квітня 1943 року в Брно, де й похований.

 

 

 

 

 

11 грудня – 140-ліття від дня народження

професора Чернівецького та Словенського університетів

Йосипа ПЛЕМЕЛЯ

 

Йосип Племель – відомий математик, член-кореспондент Югославської академії наук і мистецтв, а також Сербської, Баварської академій наук і дійсний член Словенської академії наук, відомому математичній громаді світу.

Народився 11 грудня 1873 р. у Град-на-Блед, селищі на березі озера Блед на північному заході Словенії у сім’ї столяра.

Незважаючи на важке фінансове становище, Йосип здобув освіту. Його непересічні здібності вчителі помітили ще в початковій школі. Після закінчення початкової школи Племель продовжив навчання в середній школі у Любляні, де готував інших учнів до випускних іспитів старших за себе учнів. Окрім математики, Йосип цікавився природничими науками, особливо астрономією. Вже у середній школі він вивчав механіку небесних тіл як теоретично, так і практично, проводячи багато вечорів за спостереженням зірок і планет. Його зір був настільки гострим, що він міг бачити планету Венеру в денний час.

З 1894 р. Племель навчався на факультеті природничих наук Віденського університету.  1898 року захистив докторську дисертацію під назвою „Про лінійні однорідні диференціальні рівняння з постійними періодичними коефіцієнтами”. 

Навчання продовжив у Берліні.

1902 року його призначили приват-доцентом Віденського університету, а 1907 –  ад’юнкт-професором Чернівецького університету

З 1912 по 1913 р. він обіймав посаду декана факультету. Зробив вагомий внесок у розвиток математичної освіти й науки на Буковині. 

1917 року через політичні переконання уряд Австрії змусив Племеля покинути Чернівці. Він перебрався на північ, у Богемію. 
1919 р. переїхав до Любляни, де здобув славу уеликого математика. 

Автор підручників «Теорія аналітичних функцій», «Диференціальні й інтегральні рівняння. Теорія і застосування», «Алгебра і теорія чисел». Лауреат багатьох наукових нагород.

 

 

 

6 липня – 145 років від дня народження
живописця

Августи КОХАНОВСЬКОЇ

 

Народилася 1868 року в містечку Кимпулунг (Південна Румунія) у родині повітного старости.

1899 року закінчила Віденську академію образотворчого мистецтва.

З 1885 по 1920-ті рр. жила в Чернівцях, у 1920 – 1927 рр. – в м. Торунь (Польща). Була близькою подругою Ольги Кобилянської.

Працювала в академічній манері, в жанрах: портрета, пейзажу, сюжетної композиції ілюстрації, у техніках: олії, акварелі, пастелі, гуаші, вугля, олівця тощо. У портретних творах й окремих пейзажах відчутне романтичне забарвлення: «Автопортрет» (1896), «Гуцул з сапою» (кін. XIX – поч. XX ст.), «Повернення гуцулів з ярмарку» (1906), «Старий гуцул» (1910), «Великдень» (1911), «Гуцули в дорозі» (кін. XIX – поч. XX ст.).

Авторка ілюстрацій до новел О.Кобилянської «Природа», «Битва», «Некультурна», «Меланхолійний вальс», надрукованих у збірці «Кleinrussische Novellen» (1901). Відома як етнограф, знавець гуцульського побуту та звичаїв. Авторка етнографічних статей: «Писанки в Буковині та Галичині» (1898), «Румунські селянські будинки на Буковині» (1902), «Вівчар буковинських Карпат» (1903), «Буковинські ярмарки» (1908), «З життя вівчарів на Буковині» (1914).

Брала участь у виставках в Чернівцях. На інтернаціональній виставці мисливства у Відні (1910) її твори були відзначені дипломом і нагородою Кароля Франца-Йозефа – золотою брошкою. Твори художниці зберігаються у Чернівецьких художньому і краєзнавчому музеях.

Померла 7 липня 1927 року у м. Торунь, Польща.

 

 

18 жовтня – 145 років від дня народження
української письменниці, педагога, фольклористки
Євгенії ЯРОШИНСЬКОЇ

 

Народилася 1868 року в селі Чуньків Кіцманського повіту (тепер Заставнівського району) в сім'ї народного вчителя. Усе своє життя вона працювала сільською вчителькою на Буковині, даруючи серце дітям. Спочатку вчителювала у Брідку над Дністром, а останні вісім років життя – у Раранчі.
Ще на початку літературного шляху основним об'єктом зображення письменниця обрала життя українських селян буковинського Придністров'я. У кращих оповіданнях з життя селянства – "Вірна люба", "Проклятий млин", "Липа на межі".
Проблему інтелігенції і народу розгорнуто в оповіданнях "Золоте серце" і "Женячка на виплат", у новелі "Гість", у повістях "Понад Дністром" та "Рожі, а тернє". Але найвиразніше художнє втілення цієї тематики – в повісті "Перекинчики".
Євгенія Ярошинська збагатила українську дитячу літературу. Письменниця створила низку цікавих дитячих характерів, чимало уваги присвячувала етичному вихованню.
Є. Ярошинська поєднувала свою педагогічну й літературну діяльність з активною участю в громадсько-культурному житті: друкувала свої дописи і статті в друкованих виданнях Руської радикальної партії, очолюваної І.Франком й М.Павликом. Як і Н.Кобринська, О.Кобилянська, Є. Ярошинська долучилася до жіночого руху в Галичині та Буковині.
Є.Ярошинська була народознавцем-фольклористом і етнографом. Вона записала в рідному краї сотні пісень. Російським географічним товариством у Петербурзі нагородило її рукописний збірник "Народні пісні з-над Дністра" срібною медаллю і грошовою премією. Крім народних пісень, письменниця збирала й популяризувала зразки народного мистецтва – вишивки, орнаменти на писанках і т. ін.
Померла 21 жовтня 1904 року. Похована на Руському кладовищі у Чернівцях.

 

 

 

 14 лютого – 155 років від дня народження 
українського фольклориста, письменника,
громадсько-культурного діяча
Василя КОЗАРИЩУКА 

 

Народився 1858 року в Новій Жучці (тепер у межах міста Чернівців). 1879 року закінчив гімназію, 1884 року – богословський факультет Чернівецького університету, в якому вивчав слов'янську філологію. Працював священиком у селах Плоска і Конятин на Гуцульщині. Заснував читальні, школи. З 1875 р. друкувався німецькою мовою, а з 1881 р. – українською.

Автор етнографічних розвідок: «З Буковинських Карпатських гір». Опублікував фольклорні записи з Гуцульщини, дослідження «Життя гуцулів у його віруваннях і забобонах» (1889), «Гуцульські пісні» (1895).

Писав популярні просвітні оповідання з народного життя: «Бабин син Дурголова», «Хитрий Андрійко», «Шестинеділька» та ін.

Уклав словник гуцульських діалектизмів, упорядкував збірку «Народних казок» (друком не вийшла).

Помер 19 травня 1922 року в Чернівцях.

 

 

 

18 липня – 155 років від дня народження

українського громадського та культурного діяча, педагога, перекладача

Сергія ШПОЙНАРОВСЬКОГО

Народився 1858 року в селі Драчинці Кіцманського району Чернівецької області у сім'ї священика. Після закінчення університету був на вчительській роботі.

С. Шпойнаровський став першим директором української гімназії, вдкритої в Кіцмані 1904 року. Проводив велику громадську роботу, входив до керівного складу товариства "Руська школа" в Чернівцях, докладав чимало зусиль для того, щоб українська мова стала обов'язковим предметом у Чернівецькій і Сучавській гімназіях та на факультетах Чернівецького університету.

Багато уваги приділяв популяризації творчості Т.Шевченка серед німецьких читачів. Переклав кілька десятків поезій поета. У 1904 і 1906 роках видав німецькою мовою "Вибрані поезії Тараса Шевченка". У 1914 році, до століття з дня народження Кобзаря, у Відні вийшла книга німецькою мовою "Тарас Шевченко – найбільший поет України". Авторами цього дослідження стали С. Шпойнаровський і австрійський літературознавець Йоган Обріст.

С.Шпойнаровський був упорядником кількох читанок для українських шкіл. Заслуговує на увагу видана ним у 1910 році "Шкільна читанка для середніх шкіл", в якій вміщено ряд творів Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Бориса Грінченка, Степана Руданського, Маркa

Черемшини, Володимира Самійленка, Віри Лебедової. Сильвестра Яричевського та інших українських письменників. У "Читанці" також вміщено статті про Т.Шевченка, Ю.Федьковича та інших поетів, матеріали з історії, а також переклади окремих творів прогресивних майстрів слова з інших літератур.

Помер 29 вересня 1909 року. Похований у Чернівцях.

Кіцманська райдержадміністрація заснувала районну педагогічну премію ім. С.Шпойнаровського.

 

 

 

15 грудня – 155 років від дня народження
доктора філософії, професора зоології
Карла ЗЕЛІНКИ

Народився 15 грудня 1858 р. у м. Маренберг (Німеччина).

 

Навчався у вузах міст Інсбрук та Ґраца, де й здобув ступінь доктора філософії у 1882р.

 

Впродовж 1884 – 1885 рр. працював асистентом зоологічного інституту при Ґрацькому університеті. Потім обіймав посаду приват-доцента зоології, порівняльної анатомії та порівняльної історії розвитку в цьому ж навчальному закладі, де згодом отримав звання професора зоології.

 

18 липня 1897 р. К. Зелінку було призначено професором зоології Чернівецького університету, ректором якого він працював у 1908 – 1909 рр.

 

Помер у Відні.

 

 

 

  

 

25 жовтня – 165 років від дня народження
німецькомовного письменника, літературознавця
Карла-Еміля ФРАНЦОЗА 

 

 

Народився 1848 року в місті Чортків, тепер Тернопільської області.
У 1859 – 1867 рр. навчався в Чернівецькій вищій гімназії, а 1867 – 1872 рр. на юридичному факультеті університету Відня та Граца.

Австрійський письменник, літературознавець, перекладач, автор реальних романів, повістей, оповідань з життя народів, які населяли Австро-Угорську імперію, зокрема, українців. У романі "За правду" (1882) описав антифеодальний рух на Прикарпатті. В середині XIX ст. М.Старицький інсценізував цей роман під назвою "Юрко Довбиш". К.-Е.Францоз досліджував і популяризував українську літературу, опублікував праці про український фольклор, творчість Т.Шевченка. Вперше висловив думку про універсальність таланту Кобзаря, перекладав українські народні пісні, поезії Т.Шевченка.

Видавав щорічник "Книжні листки", перший номер вийшов у Чернівцях 1870 р. Літературну діяльність розпочав у 1876 р. Творчість К.-Е. Францоза високо оцінили І.Франко, І.Нечуй-Левицький, О.Маковей.

Помер 28 січня 1904 року в Берліні.

 

 



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14(26) листопада – 165 років від дня народження 

румунського письменника та публіциста
Замфіра АРБОРЕ-РАЛЛІ


 

Народився 1848 року в місті Чернівці.

Навчався у військовій медико-хірургічній академії в Санкт-Петербурзі, звідки його звільнили через участь у студентському народницькому русі. Ув’язнення відбув у Петро-Павловській фортеці (1869), а заслання у Красноярську, звідки втік до Швейцарії (1871).

З 1879 р. жив у Румунії (Яси, Бухарест). Основні твори Арборе-Раллі – книги спогадів: «Тemnita si exil» («Тюрма та заслання», 1894), «Іn exil» («У засланні», 1896), обидві видано в м. Крайова (Румунія); «IN TEMNIYELE RUSESTI» («У російських в'язницях», Бухарест, 1923). Один із перших популяризаторів творчості Т.Шевченка в Румунії. 1916 р. видав у Бухаресті кн. «Ukraina si Romania» («Україна та Румунія»), де на тлі історичних стосунків українських та румунських народів розглянув, зокрема. творчість Т. Шевченка й надрукував його «Заповіт» у власному перекладі. У перекладі Арборе-Раллі збережено поетичну форму оригіналу. 1931 року виступив перед робітниками Бухареста з лекціями про Т. Шевченка та його боротьбу проти царату.

Підтримував дружні зв'язки з М.Драгомановим та Ф.Вовком. Брав участь у пересиланні в Росію матеріалів, виданих Ф.Вовком у Женеві (1878).

Помер 1933 року в Бухаресті.



 

3 березня – 170 років від дня народження
українського художника, живописця
Епамінондаса БУЧЕВСЬКОГО

 

Народився 1843 року в селі Якобени Сучавського повіту (Румунія), Південна Буковина. У 1863 – 1868 рр. навчався в Чернівецькій семінарії, в 1868 – 1873 рр. – у Віденській Академії образотворчих мистецтв. У 1873 р. відвідував скульптурну школу історичного живопису у Відні. У 1888 р. перебрався з Відня до Чернівців на посаду художника буковинської митрополії.

Працював у галузі станкового живопису, культового малярства, переважно в академічному стилі. Створив полотна на історичні і міфологічні сюжети: «Вакханалія», «Вакханка», «Дайте у вигнанні», «Смерть Клеопатри» тощо. 

Перший період творчості позначався переважанням стилю рококо. 1883 року виконав розпис кафедрального собору в Загребі. Написав портрети митрополитів і священиків – Теофіла Бенделли, Теокфіста Блажевича, єпископа Данила Влаховича, архімандрита Гедеона Константиновича-Грекула та ін.

Виконав також численні портрети, жанрові твори («Мала квіткарка», «Дойна»). З 1880 р. і до кінця життя виконував роботи з оформлення і реставрації церков Буковини: в містах і селах Радівці, Суховерхів, Солка, Гура-Гумора, Пояна Стампі (Південна Буковина), Банилів на Черемоші, Тереблене, Чудей та ін.

Персональні виставки: 1920, 1925, 1937 рр. Твори зберігаються в Чернівецькому художньому музеї.

Помер 13 лютого 1891 р. в м. Чернівцях.

 

 

 

26 травня – 170 років від дня народження 

 

австрійського поета "української школи", перекладача, педагога,

одного з перших дослідників Тараса Шевченка
Йогана-Георга ОБРІСТА


Народився 1843 року в Єнбаху, Тіроль (Австрія).

Філологічну освіту отримав в Інсбруку. З 1868 по 1873 р працював педагогом у православній гімназії в Чернівцях. 1874 – 1875 рр. проживав у місті Траутенау (Трутнов, у Чехії), працював у редакції празької газети "Богемія". З 1875 – бібліотекар в Інсбрукському університеті. Жив на Букові. Тут познайомився з українськими письменниками С.Воробкевичем, С.Мартиновичем, С. Кириловичем.

Належав до своєрідної "української школи" в австрійській літературі, що в 6О – 70 рр. розвивалася на Буковині.
Автор збірки поезій "Георгінії" (1870). У збірці відчутні інтонації Шевченкової лірики. Багато віршів описують красу Буковини ("В лісі біля гори Гореча", "На Пруті"' німецькі переклади чотирьох віршів Сидора Воробкевича. Наступна збірка "Нові вірші Й.Г.Обріста" (1883) вміщують переважно пейзажну та любовну лірику, філософські роздуми.

1870 року в Чернівцях Й.-Г. Обріст видав книгу "Тарас Григорович Шевченко, український поет" – критико-біографічний нарис про митця та переклади 14 його творів, в т.ч. "Гамалія", "І Підкова", "Гайдамаки" (не повністю), "Заповіт", "Тече вода в синє море" та ін. Книжка поклала початок широкому ознайомленню з творчістю Т.Шевченка в Австрії та Німеччині.

Помер 18 квітня 1901 року в Інсбруку.

 

 

12 травня – 170 років від дня народження

громадського діяча, священика
 Келестина (Целестина) КОСТЕЦЬКОГО 


Народився 1843 року на Галичині.

1867 року висвятився на священика. Працював у Дідушцях Болехівського деканату, спочатку завідувачем, а потім парохом. З 1872 р. – парох у Скалі Скальського деканату.

14 лютого 1885 р. призначений парохом греко-католицької церкви у Чернівцях, деканом Буковинського деканату.

За час свого перебування на Буковині Келестин Костецький брав активну участь у громадському житті. Він був радником шкільної ради крайової, представником греко-католицької церкви в міській, шкільній раді, одним із засновників жіночого товариства "Мироносиці" (1886), почесним крилошанином Станіславської єпископської капітули тощо.

За ідейними переконаннями К.Костецький спочатку був близький до москвофілів, але потім перейшов на народовські позиції. Є автором унікального рукопису "Хроніка парохії греко-католицької в Чернівцях від її основання до часу біжучого", яку почав писати в 1912 р. У наступні роки він продовжував її доповнювати і хронологічно довів події до кінця листопада 1918 р.

"Хроніка" К.Костецького – надзвичайно цінний для істориків, багатий фактичним матеріалом рукописний документ, що містить факти, які неможливо почерпнути ні з архівних документів, ні з матеріалів преси того часу.

Очолював Чернівецький деканат до кінця життя.

1 березня 1919 р. відійшов у вічність. Похований в Чернівцях на Руському кладовищі.
 

 

 

 

 

 

23 січня – 175 років від дня народження
 президента акціонерного товариства Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці 

 і акціонерного товариства "Буковинські місцеві залізниці"
Емануїла Ціффера фон ТЕШЕНБРУКА

Народився 1883 року в моравському місті Тешен. Навчався у Віденському університеті на політехнічному факультеті (спеціалізація – будівничі спеціальності). Під час революційних подіях 1848 року входив до збройного формування студентів і викладачів Віденського університету – так званого Академічного легіону.

На початку 60-х років XIX ст. – секційний інженер цісарсько-королівської привілейованої (далі – ц. к. прив.) залізниці Карла Людвіга (пролягала від Кракова через Перемишль до Львова). З 1864 р. – головний будівельний обер-інженер новоствореного товариства «ц.к. прив. залізниці Львів-Чернівці», з 1873 р. – технічний директор Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці, пізніше і до самої смерті – незмінний президент акціонерного товариства цієї залізниці.

З 1883 р. Емануїла Ціффера фон Тешенбрук працював віце-президентом, а з 1891 р. – президентом АТ «Буковинські місцеві залізниці», намагався знайти кошти для будівництва залізниць. Нагороджений орденами Залізної корони і Франца-Йосифа. 1913 року отримав дворянський титул. 1902 року в Дорна-Ватрі (нині Ватра-Дорней, Румунія) Емануїлові Ціфферу фон Тешенбруку встановили погруддя, згодом він став почесним громадянином Дорна-Ватри, Чернівців, Рави-Руської, Яніва, Куликіва, Любеча-Крулевського та Нароля. Окрім Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці та «Буковинських місцевих залізниць», був президентом ради правління місцевої залізниці Львів (Клепарів) – Яворів, «Коломийських місцевих залізниць», віце-президентом ц. к. прив. залізниці Острау-Фрідланд.
Помер 28 жовтня 1913 р. у Відні.

 

10 січня – 175 років від дня народження
українського письменника, громадського діяча
Григорія ВОРОБКЕВИЧА (Наум Шрам)


Народився 1838 року в Чернівцях у родині викладача філософії міського ліцею та духовної семінарії.
Хлопець рано осиротів. Разом із сестрою Аполонією і старшим братом Сидором виховувався дідом Михайлом Воробкевичем, який був священиком у Кіцмані. Тут здобув початкову освіту, згодом навчався в Чернівцях в гімназії й духовній семінарії.

Після закінчення освіти 1860 року отримав парафію в Горошівцях на Заставнівщині, де опікувався селянами і захищав їхні інтереси. В цей час почав писати, складав вірші українською мовою, успадкованою від бабусі Параски, яка ще в дитинстві розповідала йому багато українських казок, співала народних пісень.

Працював у Львові. В 1870 році був змушений через доноси повернутися до Чернівців. Став спирітуалом (наставником) у духовній семінарії. З 1872 року, крім закону Божого, викладав всесвітню історію та географію у Чернівецькому вищому реальному училищі.

Відіграв помітну роль у громадському і культурному житті краю. Належав до радикальної частини товариства "Руська бесіда" від самого початку його створення. Поетичний доробок складається з віршів елегійно-тужливого настрою, пов'язаного з ранньою смертю дружини і власною хворобою, віршів та поем на історичні теми, джерелом для яких були дослідження Миколи Костомарова. Це – поема "Берестечко" (1869), "Проклята керниця" (1883), "Моєму любезному братику..." (1877) та ін.

Його вірші друкували в галицькій та буковинській пресі. Вірш "Сон" Іван Франко вмістив до антології української лірики пошевченківського часу "Акорди". 1904 року за постановою чернівецької "Руської бесіди" вийшла збірка творів "Поезії" з передмовою Осипа Маковея.

У 1881 році отримав парафію в Топорівцях.

Помер 24 листопада 1884 року в Чернівцях. Похований на Руському кладовищі.

 

 

15 (27) лютого – 175 років від дня народження

професора історії церкви та церковного права
Євсебія ПОПОВИЧА

Народився у Чернівцях. 

У гімназії вивчав греко-православну теологію, потім удосконалював свої знання з церковної історії та церковного права у Віденському університеті.

У 1861 – 1871 рр завідував крайовою бібліотекою у Чернівцях. Висвячений в сан священика, працював у греко-православному теологічному закладі на кафедрі вивчення Біблії та семітських мов, потім на кафедрі історії церкви і церковного права, згодом - штатним професором цих же дисциплін.

З 1875 р. – штатний професор історії церкви, а також греко-православного церковного права новоутвореного університету в Чернівцях. Член екзаменаційної комісії протягом ряду років, декан теологічного факультету. У 1869 – 1876 рр. виконував обов'язки інспектора шкіл краю. У 1877 – 1894 рр. – член крайової шкільної ради. З 1880 р. має сан церковного архіпресвітера.

У 1880-1881, 1895 – 1896 рр. ректор Чернівецького університету.

Автор багатьох наукових праць: «Про ведення кореспонденції», «Заключний розділ історії церкви», «Загальна історія церков зі статистичним додатком», «Доповіді про шлюбне право в Буковинській єпархії».
Дата смерті невідома.

 

 

 

У лютому – 175 років від дня народження
доктора права
Фрідріха КЛЯЙНВЕХТЕРА

 

Народився 1838 року в Празі.

Навчався у гімназії, згодом у Празькому університеті, після закінчення якого одержав ступінь доктора юридичних наук (1862). Вивчав національну економію. Приват-доцент у Празі, згодом – викладач національної економії і аграрного права в сільськогосподарському закладі Лібверда (Чехія). У 1872 – 1875 рр. викладав національну економію та статистику в політехнічному училищі в Ризі.

З жовтня 1875 р. – штатний професор Чернівецького університету, у 1881 р. отримав ступінь урядового радника, 1882 – 1883 рр. – був восьмим ректором Чернівецького університету. 1898 р. – придворний радник. З 1899 р. – член-кореспондент Буковинської палати торгівлі та ремесла.

Автор кількох наукових праць: «Основи народної науки», «Правові та суспільно-політичні факультети в Австрії» (1876), «Основи та цілі так званого «наукового соціалізму», «Карпати. Доповнення до питання по організації народного господарства» (1883), «Основи навчання сільського господарства» (1871).

Дата смерті не відома.


 

 26 лютого – 175 років від дня народження
румунського і молдавського письменника, ученого
Богдана ПЕТРИЧЕЙКУ ХАШДЕУ

 

Народився 1838 року в селі Керстенці, тепер Хотинського району Чернівецької області. Навчався в Харківському університеті. Під час Кримської війни 1854 – 1856 рр. служив юнкером в гусарському полку. Емігрував в Запрутську Молдавію (1857). До 1863 р. жив і працював в Яссах, потім у Бухаресті.

До 1871 р. Хашдеу писав і опубліковував свої основні художні твори. Починаючи з 1872 р., він повністю присвятив себе науковій праці в галузі історії, мовознавства і фольклористики. Був членом академічних установ Росії, Франції, США, Сербії і Болгарії. Видав ряд науково-літературних і сатиричних газет та журналів; був засновником наукового журналу "Троянова колона".

Богдан Петричейку Хашдеу – зачинателем реалізму в прозі, громадянській ліриці і поезії, історичній драмі і романі, майстер памфлету в історії румунських і молдавських літератур.

Б. П. Хашдеу використовував український матеріал в історичних, Б.П.Хашдеу використовував український матеріал в історичних, мовознавчих, фольклористичних працях, у художніх творах. Монографія "Ион - воєвода Лютий" (1865) – про допомогу українських козаків молдавському народові в боротьбі проти турецьких загарбників.

Основні твори: драма "Резван і Відра" (1869), "Слов'янська мова у румунів до 1400 року" (1869), "Поезія" (1873), "Русинська народна поезія і історія румунів" (1876), "Слова предків" "Основимовознавства" (1881), "Великий етимологічний словник румунської мови" (т. 1 -4, 1887-1898 рр.).

Помер 25 серпня 1907 р в замку "Юлія Хашдеу" в підгір'ї Карпат.

 

 

16 серпня – 190 роківвід дня народження

 

румунського письменника та громадсько-політичного діяча

 

Алеку ГУРМУЗАКІ 

 

Народився 1823 року в селі Чорнівка Новоселицького району Чернівецької області. Закінчив Чернівецьку вищу німецьку гімназію, а 1845 року юридичний факультет Віденського університету.

Брати Гурмузакі видавали першу румунську газету «Буковина» (Чернівці, 1848-1850 рр.), де були опубліковані шедеври румунського фольклору, у 1861 р. засновують у Чернівцях інтернаціональне товариство, керівником якого стає Г.Гурмузакі.

1862 року Алеку Гурмузакі є одним з ініціаторів створення і перший голова Товариства румунської культури і літератури Буковини. Виступає на генеральних зборах товариства. У 1868 р. подає прохання про введення в навчальний процес румунської мови як мови спілкування румунів, а також предмета національної історії в шкільну програму.

Алеку Гурмузакі обирали депутатом Буковинського сейму і Віденського парламенту. Автор брошур і статей: «Ретроспективний погляд» (1849), «Промова, виголошена на відкритті перших зборів румунського об'єднання в Чернівцях» (1862), «Три тіні» (1865), «Національний театр у Чернівцях» (1865, 1868), «Арон Пумнул» (1866), «Про відсутність публічної освіти у нас, румунів» (1866), «Александрі у Чернівцях» (1867).

Помер 20 березня 1871 р. в м. Неаполь (Італія).

 

 

 


  

 

27 листопада – 190 років від дня народження
румунського філолога педагога,
письменника
Арона ПУМНУЛА



Народився 1818 року в бідній сім'ї в селі Кучулата (Трансільванія).

Початкову освіту здобув у м. Одорхей, закінчив гімназію в м. Блаже (1838-1841), теологічну семінарію у Відні (1843 – 1846).

Після навчання викладав філософію в Блазькому ліцеї. За активну участь у революційних подіях 1848 р. А. Пумнула переслідують і він емігрує на Буковину. Проживав у свого друга Іраклія Порумбеску, батька видатного композитора Чіпріана Порумбеску. Разом з братами Гурмузакі друкує з 1848 р. газету "Буковина" і стає її редактором. 28 лютого 1849 р. виграє конкурс на вакантну посаду завідуючого першої кафедри румунської мови та літератури при Чернівецькій гімназії; посаду цю обіймає до кінця свого життя. Крім гімназії, він викладає в богословській семінарії.

У науковій та творчій діяльності проявив себе як талановитий лінгвіст, автор дидактичних підручників та інших наукових праць.

Фундаментальна праця – «Румьінский лептурарну» – літературна антологія з відомостями про життєпис літераторів, що проживали на Буковині. Антологія в 6 томах видавали у 1862 – 1865 рр.

Відомі ще такі праці автора: «Grammatik der Rumänische Sprache für Mittelschulen» (1864), «Незалежність румунської мови в своєму розвитку та в написанні» (1850, Чернівці), «Бесіди батька з сином про мову та румунське слово» (1850, Чернівці). «Краткий очерк...» (1865, Чернівці).

Помер 12 січня 1866 р.

Однією з величезних заслуг А. Пумнула було те, що він був одним з фундаторів духовного життя румунів Буковини.

 

  

 

14 квітня – 190 років від дня народження
митрополита Буковини
Аркадія ЧУПЕРКОВИЧА


Народився 1823 року у родині священика в місті Кимполунг (українська назва – Довгопілля, Румунія).

Навчався спершу в гімназії, а потім – у духовній семінарії, після закінчення якої одружився і 19 жовтня 1847 року був висвячений Євгенієм Гакманом у сан диякона, а через тиждень – у сан священика й отримав розпорядження про призначення адміністратором у с. Топорівці. Наступного року був переведений у с. Чорнівка, де прослужив до 1853 року, після чого отримав парафію у с. Мілішівці. Там 1861 року помирає його дружина. 1866 він року приймає чернечий постриг в монастирі Путна та призначається його настоятелем з возведенням у сан ігумена. 1874 року Аркадія Чуперковича підносять до чину архімандрита.

За імператорським указом 23 червня 1878 року Аркадій Чуперкович став консисторським радником, а 23 травня 1880 року – іменований консисторським архимандритом і генеральним вікарієм Митрополії. До свого призначення на кафедру Митрополита Буковини і Далмації керував справами Митрополії. 16 лютого

1896 року указом імператора його проголосили митрополитом. 19 квітня того ж року його висвячують у сан єпископа, а 19 травня він очолює митрополичу кафедру. За період його роботи в університеті відкрили 2 кафедри – пастирського богослов’я та церковно-слов'янської мови – з українською мовою викладання. Українці отримали дозвіл вступати в Духовну семінарію та на богословський факультет. Як відомо, українців не допускали до університету за часів митрополита Сильвестра.

Представник румунського народу Аркадій Чуперкович намагався поліпшити релігійне становище українців.

Помер 18 березня 1902 року.

 

 

 

220 років від дня народження 

 

релігійного, політичного діяча, першого митрополита Буковини

Євгена ГАКМАНА

 

 Народився 1793 року в селі Васловівці (нині Заставнівського району Чернівецької області) в звичайній селянській родині. Завдяки своєму дядькові Гнатові Гакману, вчителю закону Божого, а відтак архімандриту, Євген отримав можливість навчатися. Після успішного закінчення Чернівецької гімназії та відомого тоді філософічного заведення, де спеціально готували до вступу у вищі школи, Є.Гакмана направили на теологічні студії до Віденського університету.

Закінчивши університет, Є.Гакман повернувся до Чернівців.
1827 р. Є. Гакман був призначений професором біблійних студій у духовній семінарії. 1835 р. стає главою єпархії. Він був першим українцем, котрий очолив Буковинський єпископат. Його попередники походили з румунів.
У побуті й спілкуванні з українцями владика розмовляв українською мовою. Не цурався він і свого селянського походження.
Єпископ Є.Гакман дуже багато приділяв уваги справам єпархії, піднесенню освітнього рівня духовенства, будівництву храмів. Саме він зумів реалізувати духовний план побудови в Чернівцях кафедральної церкви Святого Духа. 15 липня 1844 р. владика заклав перший камінь у фундамент цієї церкви, а 17 липня 1864 року освятив збудований храм. Єпископ був також головним ініціатором будівництва ансамблю резиденції, яка відтак стала окрасою Чернівців.
Слід підкреслити щедрість цього діяча, який ніколи не шкодував грошей для бідних краян. Міська рада Чернівців надала йому почесне громадянство і ще за життя владики назвала вулицю біля кафедральної церкви його іменем.
Головним здобутком усього життя єпископа Гакмана було піднесення Буковинської єпархії до чину архієпископату й митрополії. Указом цісаря Франца-Йозефа І від 23 січня 1873 р. владику Є.Гакмана іменували архієпископом Чернівецьким та митрополитом Буковини й Далмації.
Відійшов у вічність в ніч з 11 на 12 квітня 1873 р. Для пошанування Є. Гакмана буковинці встановили меморіальну дошку (1993), спорудили пам'ятник (2006), створили благодійне товариство імені Євгена Гакмана, яке займається благодійною діяльністю.



1 березня – 225 років від дня народження
румунського і молдавського письменника, громадського діяча
Георгія АСАКІ

 

Народився 1788 року в місті Герца Чернівецької області у родині священика. Середню освіту здобув у Львові, де в 1803-1804 роках навчався на філософському факультеті університету. Згодом свої знання поглиблює у Відні та Італії.
   1812 року повернувся до Молдови, де розгорнув активну літературну і просвітницьку діяльність. Заснував перший в Молдові національний театр, перший вуз – так звану Михайлянську академію (1835). Працював управителем шкіл Молдови, здійснив ряд прогресивних реформ шкільної освіти. За його ініціативою було відкрито багато сільських і повітових шкіл, для яких писав підручники. Г. Асакі Заснував перші національні часописи, видавав перші альманахи і календарі рідною мовою.
     Один із зачинателів нової літератури в Молдові, автор низки поетичних, прозових і драматичних творів, збагатив рідну літературу тематично і жанрово. Чимало сил віддав розквітові національного театру, поповненню його репертуару творами рідною мовою. Перекладав твори Расіна, Мольєра, Гольдоні та ін., написав власні п'єси "Петру Рареш", "Єлена Драгош з Молдавії", "Повернення горця з Англії".
     Г. Асакі чимало творів присвятив українській тематиці. Його історична повість "Князівна Руксанда" (1841) розповідає про одруження сина Богдана Хмельницького Тимоша з донькою молдавського господаря Василя Лупула. В історичному нарисі "Мазепа в Молдові" (1859) автор з симпатією намалював образи гетьманів Б. Хмельницького та І.Мазепи – борців за свободу і незалежність України. 1842 року письменник опублікував статтю "Козаки". Автор зачарований українською піснею, називає козаків "хоробрим народом". Українські історичні й соціальні пісні для нього – політичні маніфести і бойові прокламації народу. Ці пісні, підкреслює Асакі, "завжди надихали козаків старовинним духом незалежності й підваги". Про Україну та її мальовничі міста. Г. Асакі з любов'ю писав у нарисах "Щоденник молдавського мандрівника" (1830) та "Львів" (1866). 
     Помер 12 листопада 1869 року у Яссах (Румунія).

 

  

5 листопада – 340 років від дня народження
вченого-історика, політичного діяча Молдови та Росії
Дмитра КАНТЕМІРА

 

 

 

 

Народився 1673 року в Молдові. Син молдавського господаря Костянтина Кантеміра, вчений і політичний діяч Молдови та Росії. Навчався у Константинопольській греко-латинській академії. Молдавський господар (1710-1711 рр.). 1711 року уклав таємний договір з Петром І про союз проти Туреччини і перехід Молдавії до складу Росії.

 

Після невдалого Прутського походу Петра І (1711 р.) переїхав до Росії, де став радником царя зі східних питань, отримав титул князя і помістя в Слобідській Україні. 1714 р. був обраний членом Берлінської академії наук. Брав участь в Перському поході 1722 – 1923 рр. Автор праць з історії Молдавії і Туреччини: "Историческое, географическое и политическое описание Молдавии", "Хроника стародавности романо-молдо-влахов", "История возвьішения и упадка Оттоманской империи" і філософських – "Метафизика", "Иероглифическая история", "Верховими суд, или спор мудреца с миром или тяжба души с телом".

 

Майже всі праці написав у Росії під впливом петровських реформ.

Помер 1 вересня 1723 р.

 

 

 

2014 рік
 
13 липня – 165 років від дня народження архітектора
Германа Гельмера
(1849-1919)
 
Народився 1944 р. на околиці Гамбурга. Спочатку вчився в Нинбурзі. Продовжив навчання у Мюнхенській академії витончених мистецтв. З юних літ вивчав мулярське ремесло, відвідував середній будівельний навчальний заклад – навчальний заклад. Навчання завершив у Ганновері й Мюнхені у майстра Рудольфа Готгетроя.    
1868 року поступив на архіктурне бюро Фердирдинанта Фельнера, як архітектурний рисувальник. Уже в 1870 році, 21- річним, здобув собі ім яв змаганні за право будувати театр в місті Варашдін (Хорватія)  У 1873 році разом з Фердінандом Фельнером заснував архітектурну контору «Фельнер і Гельмер» у Відні (Австро-Угорщина). Під керівництвом двох хазяїв фірма спроектувала й побудувала театри в містах Австрії, Німеччини, Болгарії, Хорватії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Румунії, Швейцарії й України (Одеса й Чернівці). Разом з Фернінандом Фельнером спроектував і побудував близько 48 театрів у багатьох містах Центральної і Східної Європи в стилі ренесанс із елементами бароко. Вони будували не тількі театри, а й житлові будинки ( тількі у Відні понад 100), мавзолеїв навіть надмогильні пам’ятники.
Будинок Одеського національного академічного театру опери й балету був побудований цими архітекторами в стилі віденського «бароко» в 1887 році. Архітектура залу для глядачів витримана в стилі пізнього французького «рококо». Чернівецький український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської був зданий 3 жовтня 1905 року.
У Чернівцях споруджені будинок філії Австро-Угорського банку на розі вул. І.Франка, № 4 і Штерна, №1( кін. 19 ст.), у стилі модерну - міський театр (1905).
Сучасна будівля львівського готелю «Жорж» на площі Міцкевича та проспекті Шевченка була зведена Фельнером і Гельмером в 1901 році. Також вони спорудили «Шляхетське казино» у Львові у 1897 році на вулиці Листопадового чину, де зараз знаходиться Будинок Вчених.
«Фельнер і Гельмер» також звели новий будинок Віденської обсерваторії в 1874—1879 роках. Після врочистого відкриття обсерваторії цісарем (імператором) Францем Йозефом І у ній перебував найбільший телескоп в усьому світі того часу.
Герман Гельмер входить у шістку найвідоміших людей, що народилися в Гамбург-Гарбурзі.
Помер Герман Гельмер 2 квітня 1919 року.


 18 липня – 95 років від дня народження

Ємануїла Турчиського

Він багато зробив для популяризації історії Буковини в світі. Йому належить ряд досліджень з історії краю: «Заснування Чернівецького університету »(1955), «Розвиток і значення Чернівецького університету»(1956), «Робота німецьких хлоп’ячих товариств на Буковині»(1959), «Значення Чернівців для православної теології в Південно-Східній Європі », «Культурні досягнення буковинських німців і буковинців»(1976), «Політична культура Буковини: гармонія етнічних культур »(1979) «Чернівці, як приклад інтегративного університету »(1984) «Йоган Мікуліч Раденькі всесвітньо відомий хірург Буковини»(1986), «Професори і студенти Чернівецького університету в міжвоєнний період»(1995) та інші.
Народився 1919 року в Чернівцях, де закінчив початкову школу і німецьку гімназію. З З 1940 року жив у Німеччині . Здобував освіту в Берліні, Кенігсберзі, Мюнхені. Був студентом відомого вченого Фріца Валявека (Південно-Східний інститут) З 1955 року викладав румунську мову і літературу та історію культури в Мюнхенському університету .В 1955 р. захистив докторську дисертацію на тему : «Німецько-грецькі культурні відносини до приходу на престол короля Отто ».
В Мюнхені 15 березня 2002 року на 83 році життя відійшов у вічність.



27 липня- 165 років від дня народження фольклориста Григорія Купчанка


Народився 27. VII. (9. VIII) 1849 в селі Бергомет, в австрійській частині Буковини, нині Чернівецька область. Політичний і громадський діяч, етнограф, видавець, журналіст. Вступив до Віденського університету,де вчився на юридичному і філософському факультетах. З 1870 р. жив у Відні. З 1871 працював журналістом

Григорій Купчанко вніс величезний внесок у розвиток етнографії на території сучасної Західної України. Його основними досягненнями в цьому напрямі з'явилися три монументальні роботи «Буковина и еи руссикие жители» (Відень, 1895), «Галичина та еи росcкие жители» (Відень, 1896) і «Угорську Русь и еи росские жители» (1897), в котрих східнославянске населення цих регіонів розглядається і аналізується з різних точок зору - мови, духовної та матеріальної культури, антропологічного типу, менталітету. Велика увага Купчанко приділяв порівнянні один з одним різних етнографічних груп цих регіонів і поясненню їх спорідненості з іншими східнослов'янськими («росіянами») народностями.

Помер Григорій Іванович Купчанко 10 травня 1902 році, у Відні (Австрія)
На Центральному кладовищі Відня був похований. Поруч спочивав його 19-річний син Володимир. Стає ясно чому неможливо поклонитися могилі нашого російського співвітчизника: в 1928 р. місце було віддано під інше поховання і продано якомусь пану Спурному.
Cюда приїжджають цілими сім'ями гуляти і насолоджуватися природою в компанії вже покійних Шуберта, Бетховена, Штрауса, відомих політиків, артистів, вчених і всіх австрійських президентів з 1951 року. Знайти на величезній території якусь конкретну могилу - справа не з легких, незважаючи на повний австрійський порядок. Тут вважається хорошим тоном влаштовувати пишні красиві похорон, ставити респектабельні пам'ятники і заздалегідь купувати хороше місце на кладовищі. Адже для освіченого австрійця смерть - це частина життя.
За свідченням, який побував на місці поховання, канадського буковинця Романа Шапки, працівники кладовища роз'яснили, що останки Григорія Купчанко та його сина перебувають під новим похованням і можуть бути перепоховані.
Колись у передмові до своєї монографії «Die schicksale der Ruthenen »(« Доля русинів », Leipzig, 1887)

2 липня-170 років від дня народження ректора Чернівецького університету Гребера Вейта

Народився 1844р. у м. Тіроль. Початкову освіту здобув у гімназії м. Інсбрук, 1864р. вступив до місцевого університету.У 1868 році В Інсбруку захистив докторську дисертацію з філософії і отримав місце викладача природничих наук у Віденський вищій гімназії. Через рік прибув до м.Грант і викладав у другій державній гімназії.
У 1876 р. цісарським рішенням призначено професором зоології Чернівецького університету і завідувачем кафедри зоології. У 1886-1887рр.- ректор університету.
Грабар Вейт автор праць:«Основні шляхи дослідження кольору тварин»(1884), «Зовнішні механічні інструменти хребетних тварин»(1886).1892р., подорожуючи до Неаполя з метою працювати у галузі зоології, відпочити і зміцнитиздоровя, опинився у Римі, де і помер 3 березня у госпіталі німецького посольства. Його імя занесене на меморіальну стелу ректорів у головному корпусі ЧНУ ім. Юрія Федьковича.



185 років - від дня народження професора історії і права Фердинанда Ціглауера фон Блюменталя

(1829-1906)

Народився 1829 року в місті Брунек (Австрія).1840 року почав навчатися в Інсбруцькій гімназії. Після закінчення в 1852 році гімназії, вступив на навчання до Віденського університету, де записався на історичний семінар (факультет). Після трьох років напруженого навчання його, разом з трьома іншими здібними студентами, зарахували до інституту досліджень австрійської історії у 1855 року . Через рік йому було присвоєно звання позаштатного професора австрійської історії. а 1863 р.- штатного в академії права в м. Германштадті.
Циглауер належав до першої генерації вчених-істориків, які отримали найвищу історичну освіту.
З 1875 року — професор Чернівецького університету, кілька разів (1876–1877), (1899–1900) обирався ректором і деканом філософського факультету цього університету.
В 1900–1906 роках Циглауер — позаштатний професор.
42 роки віддав Ф. Циглауер роботі в Чернівецькому університеті.
Буковині — останньому його об'єкту досліджень з історії, присвятив професор багато наукових публікацій.
У своїх працях Ф. Циглауер обґрунтовував право Австрії на Буковину, пропагував ідею цивілізаторської місії Австрійської монархії на приєднаних землях. Попри певну тенденційність, наукові праці Ф. Цинглауера й сьогодні залишаються цінними своїм багатим фактичним матеріалом, без якого сучасному досліднику історії Буковини останньої чверті XVIII — початку XIX століття обійтися важко.
Праця «Звільнення Сходу від турецького панування» була одночасно його доробком до воєнної історії.
Професія викладача і дослідника зовсім не заважала Циглауеру займатися також і громадською діяльністю. Шість років він був громадським радником у м. Германштадт (нині Сібіу, Румунія), і понад двадцять років (з 1876) — громадським радником у м.Чернівці.
Тривалий час був членом цісарської і королівської крайової (Буковини) шкільної ради.
Громадська рада Чернівців, визнавши величезну заслугу професора Циглауера перед містом і Буковинським краєм, надала йому звання Почесного громадянина Чернівців(1899р.)
До основних праць належить : «Про час виникнення австрійського правового права», «»
Помер Ф.Циглауер 30 липня 1906 року вдома, в Чернівцях, по вул..Альбертіненгасе, 13 (нині вул. В.Сімовича), похований на християнському цвинтарі в Чернівцях.


1 квітня - 155 років від дня народження доктора філософії, професора Рудольфа Шарицера

Рудольф Шарицер (* 1 квітня 1859, м. Фрайштадт (Верхня Австрія),— доктор філософії, ректор Чернівецького університету у 1892-1893 навчальному році
В рідному місті закінчив восьмирічну народну школу та гімназію.
В 1877 році вступив до Віденського університету на факультет природничих наук.
Професор університету А. Штрауф зацікавив Рудольфа парагенетичною мінералогією і призначив його у 1880 році демонстратором у мінералогічному музеї, що вплинула на вибір Шарицером подальшого наукового шляху.
У 1889 році здійснив шестимісячну дослідницьку поїздку Німеччиною, Францією, Англією, Швецією та Норвегією.
19 березня 1891 року у Чернівцях Рудольф Шарицер здобув вчене звання професора.
У 1894 році призначений штатним професором Чернівецького університету, а протягом 1896-1897 навчального року – деканом філософського факультету.
З 1891 по 1910 рік очолював мінералогічну лабораторію університету.
В 1902-1903 навчальному році обирався ректором Чернівецького університету.
Був членом мінералогічного товариства у Відні, дійсним членом Товариства сприяння природничо-історичним дослідженням Сходу у Відні, членом Академії німецьких природознавців.


16 серпня – 155 років від дня народження доктора теології, професора Теодора Тернавського

Теодор Тарнавський (* 16 серпня 1859, м. Вижниця (Буковина), на той час – Австрійська імперія ) — доктор теології, ректор Чернівецького університету у 1892-1893 навчальному році, громадський діяч.
Народився в родині священика.
Освіту здобув у навчальних закладах Чернівців, спеціалізувався на католицьких теологічних факультетах в університетах Відня та Мюнхена.
У 1884 році був призначений науковим керівником клерикального семінару.
У 1885 році Теодор Тавнавський здобув ступінь доктора теології, а ще через рік був висвячений на пресвітера і призначений вікарієм до Святодухівського кафедрального собору Чернівців.
Був священиком у церкві св. Миколая та св. Параскеви.
З 1893 року розпочалася викладацька діяльність Т. Тарнавського як приват-доцента теологічного факультету Чернівецького університету.
1896 року призначений професором практичної теології, у 1898-1899 навчальному році – деканом теологічного факультету.
На 1904-1905 навчальний рік Теодор Тарнавський був обраний ректором Чернівецького університету.
Протягом кількох років був шкільним інспектором єпархій Буковинської митрополії, депутатом Буковинського крайового сейму Х-го скликання (1909)

16 грудня – 155 років від дня народження доктора теології, професора Василя Тернавського

Народився 16 грудня 1859, с. Міховени (Південна Буковина), Сучавський повіт, Австрійська імперія - † 4 лютого 1945, м. Бухарест, Румунія) — доктор теології, професор, громадський діяч, ректор Чернівецького університету в 1918-1920 роках.
Після закінчення ліцею у місті Сучава (1878) вступив на теологічний факультет Чернівецького університету, де й закінчив докторантуру в 1886 році.
Згодом спеціалізувався з історії Старого Заповіту та івриту у містах Відні, Бреслау (тепер -Вроцлав, Польща) та Берліні протягом 1898-1900 років.
Згодом Василь Тарнавський став ординарним професором і завідувачем кафедри Біблійної історії Старого Заповіту та івриту теологічного факультету.
Певний час Тарнавський керував кафедрою практичної теології, викладав спецкурси з арамейської, сирійської та арабської мов.
Василь Тарнавський п’ять разів обирався деканом теологічного факультету і двічі (1918-1919 та 1919-1920 навчальні роки) ректором Чернівецького університету.
Крім викладацької провадив також громадську діяльність: був директором і редактором газети «Candela» (1923-1932), головою Асоціації буковинського кліру (1923-1924).
У зв’язку з активною педагогічною роботою на кафедрі, й особливо своїм науковим працям, Василь Тарнавський вважається найвидатнішим румунським православним теологом з історії Старого Заповіту.
Помер Василь Тарнавський 4 лютого 1945 року у Бухаресті.




130 років від дня народження доктора цивільного права Георгія Драгенеску

Георге Дрегенеску (рум. George Drehenesku; * 1884, м. Галац, Австро-Угорська імперія) — професор, доктор наук, ректор Чернівецького університету в 1926-1927 навчальному році, примар (керівник) Чернівців у 1938 році
У 1913 році в Берліні отримав науковий ступінь доктора права.
З 1920 року діяльність Георге Дрегенеску пов’язана з Чернівецьким університетом – він штатний професор публічного права на юридичному факультеті. Читав курси: «Цивільне та цивільне порівняльне право», «Вступ до приватного права», «Соціальна функція права». Викладав в Академії високих економічних студій у Чернівцях.
У 1922 році працював завідувачем кафедри цивільного права юридичного факультету.
В 1925-1927 роках – декан юридичного факультету.
На 1926-1927 навчальний рік обирався ректором Чернівецького університету.
У 1923-1924 та 1937-1939 навчальних роках обирався до університетського сенату.
У 1924-1925 навчальному році Георге Дрегенеску входив до складу університетського сенату з питань медичного обслуговування студентів, а з 1937 року – до складу дисциплінарної комісії факультету та до комісії фізичного виховання .
У 1936 році брав участь у зборах Академії всесвітнього порівняльного права у м. Гаага (Нідерланди).
На початку 1938 року в Румунії було проголошено королівську диктатуру, в містах і селах держави було змінено керівництво. В Чернівцях новим примарем (головою міста) призначили Георге Дрегенеску. На цій посаді він працював недовго (січень-лютий), одночасно продовжуючи займатися науковою і викладацькою діяльністю в університеті. З 1939 був заступником завідувача кафедри цивільного права.
До наукової спадщини Георге Дрегенеску належать дослідження з цивільного та цивільно-порівняльного права, пропозиції щодо реформування вищої юридичної освіти, навчальна програма з курсу «Цивільне порівняльне право» для юридичного факультету Чернівецького університету, праці науково-методичного характеру.
Г. Дрегенеску був редактором «Журналу права і політики», заснованого 1919 року у Бухаресті, в якому він опублікував ряд своїх праць.
Велика роль Г. Дрегенеску у заснуванні видання «Архів IV», який спочатку виходив у Бухаресті, а згодом і у Чернівцях.


135 років від дня народження Йозефа граф фон Ецдорфа

(1879-1950)

Граф Йозеф Ецдорф останній президент і намісник Буковини (24 квітня 1917 — 6 листопада 1918 рр.). Першим дослужився посади президента, живучи і працюючи на Буковині, куди приїхав звичайним урядовцем.
У жовтні 1918 р. виступив із засудом «Національної ради» у Відні, яка пропонувала розподіл Буковини за національною ознакою. 6 листопада 1918 р. передав свої повноваження Крайовому комітету, перед цим заявивши, що може передати свої повноваження на владу в краї лише разом із румунами. У цей час делегати від Крайового комітету звернули увагу президента на те, що переговори з румунами велися, але виявились безуспішними. Делегати заявили, що дана напружена ситуація в кінцевому випадку може призвести до повної анархії і пригрозили силою українських легіонерів забрати владу. Після цього Йозеф Ецдорф склав свої повноваження.
Наприкінці квітня 1922 р. д-р Ецдорф вийшов у відставку, а 24 березня 1931 р. навіть склав адвокатський іспит. До самого кінця свого життєвого шляху він проживав у Відні і помер 14 грудня 1950 р.


150 років від дня народження Аурела Ончула

Народився 12 березня 1864 року в с.Верхній Віков (Південна Буковина, тепер Румунія) в сім'ї православного священика Ізидора Ончула, майбутнього професора Чернівецького університету. Навчався в академії «Терезіанум» (Відень), пізніше в Чернівецькому і Віденському університеті. Доктор права. Автор численних статей та декількох наукових монографій «Страховий договір в австрійському праві», «Коментар до страхового права при хворобах».
Служив в 16 гусарському полку в Чернівцях. Працював повітовим старостою, згодом — директором буковинського відділення Моравського страхового товариства. В серпні 1903 був обраний депутатом Буковинського сейму від Сучавського виборчого округу. Був засновником і керівником міжнаціонального депутатського клубу «Вільнодумний союз», провідними діячами якого були також М. Василько і С. Смаль-Стоцький (від українців), Бенно Штраухер (від євреїв). Епохальне значення для розвитку румунсько-українських стосунків мала стаття А. Ончула «Румунське питання на Буковині», вперше опублікована в ясському журналі «Viaţa Romîneasca» в 1913 році. Після розпаду Австро-Угорської імперії на початку листопада 1918 року А. Ончул був прихильником розподілу Буковини за етнічним принципом. 6 листопада 1918 року А. Ончул та О. Попович у взаємній згоді перебрали державну владу відповідно над румунською та українською частиною краю від останнього австрійського президента.Там помер 1921 р., проживши ледви 50 літ. Був це між румунами білий крук, що шанував права українців". Помер 30 вересня 1921 року в місті Бухарест, похований в Чернівцях в родинній гробниці рицарського роду Ончулів.
В 1992 р. Чернівецька міська рада присвоїла ім'я А. Ончула вулиці, що прилягає до вулиці О. Поповича (колишні перевулок та вулиця Кірова).



 160 років від дня народження Бенно Штраухера

Юрист, доктор юриспруденції, політик, громадський діяч, депутат законодавчих органів Австрії і Румунії, багаторічний президент Чернівецької єврейської релігійної громади, почесний громадянин міста Чернівці.
Народився 11 серпня 1850, за іншими джерелами — 1854 року. Батько був ремісником. Закінчив гімназію в Чернівцях, навчався в Чернівецькому та Віденському університетах. Доктор юридичних наук. Працював адвокатом у Чернівцях.
У 1888 обраний членом правління Чернівецької єврейської релігійної громади. Усі сили віддав служінню місту та єврейству..Спорудження Палацу юстиції, міського театру, нового залізничного вокзалу здійснювалось за активного сприяння д-р Штраухера. За його ініціативи і при його активній підтримці у 1907–1908 в Чернівцях був побудований шедевр містобудування — Єврейський Народний Дім, який зараз є пам'яткою архітектури. За заслуги перед Чернівцями громадська рада удостоїла його звання Почесного громадянина міста Чернівці.. 1903 року його обирають віце-президентом єврейської релігійної громади, а 8 червня 1904 року — її президентом.
Д-р Штраухер обирався в 1907 і 1911 роках також депутатом буковинського ландтагу та парламенту Австрії. 20 липня 1935 року чернівецькі часописи з жалем повідомили про плани Штраухера переселитися до Палестини. Проте друзям вдалося переконати його не залишити Чернівці.З ініціативи голови єврейської громади д-р Альберта Луттінгера д-ру Штраухеру була подарована квартира в особняку у затишному районі міста по вулиці архімандрита Євсебія Поповича, 20 (нині вулиця Йозефа Главки), що навпроти парку резиденції буковинських митрополитів. Помешкання його було на першому поверсі. До цього він мешкав на вулиці Янку Флондера, 3 (нині вулиця Ольги Кобилянської).
У 1940, коли Чернівці уже були окуповані (в червні) радянськими військами, д-р Штраухер помер 5 листопада. Поховали його без урочистостей на старому єврейському цвинтарі (нині це на вулиці «Зелена»), а на пам'ятнику викарбували просто і скромно «Д-р Бенно Штраухер».


200 років від дня народження Феофіла Бендела

Феофіл Бендела народився 8 травня 1814 року в сім’ї голови Чернівецького обласного суду. За національністю грек.Закінчив Чернівецьку гімназію, а пізніше духовну семінарію.
Після закінчення вивчення богословсьеких наук в Віденському університеті повертається в рідне місто (1838), де стає інспектором Чернівецької духовної семінарії.В 1840 році, після прийняття священного сану, призначається ректором цієї ж семінарії і займає цю посаду до 1857 року.З 1875 року Бендела – консисторський архимандрит і генеральний вікарій Буковинської митрополії.
Декретом імператора в листопаді 1873 року архімандрит Феофіл призначається митрополитом Буковини. Введення в сан єпископа відбулося в м. Сібіу 21 квітня 1874 року (митрополитом Прокопієм Івачковичем), а 11 травня цього ж року Феофіл Бендела був возведений на митрополичу кафедру в Чернівецькому кафедральному соборі Святого Духа .21 липня 1875 року митрополит Феофіл раптово помер у місті Франтішкові-Лазне в Чехії.Тіло померлого перевезено до м. Чернівці та поховано на міському кладовищі у спеціальній гробниці буковинських митрополитів


155 років від дня народження

Степана Смаль-Стоцького

Український мовознавець і педагог; визначний громадсько-політичний, культурний, економічний діяч Буковини. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.Народився в селі Немилові Радехівського повіту (Галичина) в селянській родині Йосипа Смаль-Стоцького та Катерини Карпової, мав 7 братів, сестер. Мати померла, коли Степану було кілька років. Спочатку вчився у сільській школі, в 1869–1874 роках у «руській» (українській) ґімназії Львова, у німецькій ґімназії, після закінчення вступив на філологічний факультет Чернівецького університету.
1878–1884 — учився в Чернівецькому, з 1882 — у Віденському (учень Франьо Міклошича, у якого 1885 року габілітувався) університетах — доктор слов'янської філології Віденського університету1885–1918 — професор Чернівецького університету, викладає українську та російську мову і літературу; друкуються монографії: «Руська правопись» (1891–1893); «Руська граматика» 1893; «Буковинська Русь. Культурно-історичний образок» 1897; «Шкільна граматика»; «Характеристика наукової діяльності І. Я. Франка» 1913; «Ідеї Шевченкової творчості» 1914; «Діди, батьки і внуки у Шевченка» 1918.
З 1921 р. — Українського вільного університету в Празі. Дійсний член НТШ (з 1899), ВУАН (з 1918)
(1904–1910 заступник маршала; довголітній член Крайового Виділу і Крайової Шкільної Ради), 1911–1918 посол до віденського парламенту.
1919 р. посол ЗУНР у Празі, де жив до смерти; крім праці в УВУ, голова Музею Визвольної Боротьби, перший голова Української Могилянсько-Мазепинської АН. У Празі як посол ЗУНР перебував під наглядом радянської розвідки, яка представляла в ЦК КП(б)У «агент-матеріал» з приводу діяльності посла.
1921 р. починає працювати в щойно відкритому Українському вільному університеті. Увійшов до складу викладачів філософського факультету, читав курс «українська мова в сім'ї слов'янських мов», проводив семінар з творчості Т. Г. Шевченка. Восени 1921 колегія професорів філософського факультету обрала його деканом, бо С.Рудницький, який досі займав цю посаду, виїхав до Відня.
Як мовознавець Смаль-Стоцький після студій про аналогію в історії української іменної відміни написав разом із Т. Ґартнером «Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache» (1913), де доводив, що українська мова постала безпосередньо з праслов'янської, а ідея прасхідньо-слов'янської мови позбавлена ґрунту. Цей погляд боронив і пізніше, особливо в праці «Розвиток поглядів про сім'ю слов'янських мов та їх взаємне споріднення» (1925, 1927). Викладав українську мову та літературу і у Варшавському університеті. Не втрачав зв'язків з ВУАН, надсилав свої статті, розвідки, друкувався у академічному часописі «Україна» (головний редактор М.Грушевський).
1930 року відбувся перший з'їзд слов'янських філологів, брав участь і Смаль-Стоцький.
Похований на Раковицькому цвинтарі Кракова.


30 серпня-135 років від дня народження

Агено́ра Артимо́вича

Народився в селі Великий Кучурів, нині Сторожинецького району Чернівецької області— український мовознавець, класичний філолог, громадсько-політичний діяч.
1912–1918 голова Української народної партії в Буковині, член Української Національної Ради, голова Української Краєвої Національної Ради в Буковині, державний секретар (міністр) освіти ЗУНР-ЗОУНР; дійсний член НТШ, доцент Чернівецького університету, професор Українського вільного університету й Українського Педагогічного Інституту в Празі; праці з класичного мовознавства.
Перший педагогічний досвід Агенор Артимович здобув у німецькій гімназії в Чернівцях, де він вчителював разом зі своїм найближчим другом Василем Сімовичем. Цей досвід став у нагоді, коли українська громада висунула його на директора Кіцманської гімназії після смерті Сергія Шпойнаровського Його рідною мовою була німецька, але саме мати виховувала двох своїх синів — Агенора та його брата Адріяна — у переконанні, що вони українці, бо їх батько був українцем.
Наукові зацікавлення А. Артимовича були привернуті головно до класичної філології. Перекладацька спадщина вченого містить твори Софокла, Овідія, Катула, Проперція, Лукіана, а теоретичні праці присвячені латинській і грецькій метриці, загальномовознавчим проблемам. Переклади грецької класики для А. Артимовича та В. Сімовича стали спільною працею всього життя. Колеги і приятелі, вони встигли перекласти всі твори Аристофана, мали думку перекласти й усього Еврипіда, проте більшість перекладів лишилися в рукописах і лише фрагменти були видрукувані під спільним псевдонімом Сімартич.
Одна з праць вченого «Про дактильо-епітрети у грецьких поетів» — була прийнята до друку в «Записках» ВУАН в Києві 1927 року. З 1934 р. А. Артимович став дійсним членом НТШ, а в 1937 році, у 155 томі «Записок» цього товариства опубліковано його останню наукову статтю «Потенціальність мови» (до того була надрукована чеською мовою у журналі «Slovo a Slovesnost», Прага, 1936 р.), а також некролог.


26 грудня -155 років від дня народження

Юліана Кобилянського

Український педагог, мовознавець-лексиколог, перекладач. Брат письменниці Ольги Кобилянської та живописця Степана Кобилянського.
Народився на Буковині. Навчався в Сучавській гімназії, Чернівецькому та Краківському університетах. Працював у гімназіях у містах Радівці, Сучава (нині обидва в Румунії), Чернівці та Коломия.
Будучи професором у 2-й Чернівецькій гімназії (1897–1922), уклав українсько-німецько-латинські словники (зокрема, ґрунтовний «Латинсько-український словарь», 1912, «Німецько-український словник», 1912 — у співавторстві зі Спілкою В.) і написав праці «Педагогіка для педагогічних училищ» (1900), «Естетичне виховання в гімназії» (1901) та ін.
Очолював українське шкільне товариство «Сковорода». Автор низки підручників з класичних мов для українських гімназій.
1920 року завершена типу праця « Давньогрецько – український словник» залишалося в рукописі.
Перекладав твори Генріха Гейне, Фрідріха Шиллера.
Помер Ю.Кобилянський 11 вересня 1922 року в Чернівцях, де і похований на старому міському кладовищі у родинному склепі.


14 жовтня-160 років від дня народження

Чіпріана Порумбеску

Народився 14 жовтня 1853, Шіпотеле-Сучевей, тепер Шепіт — †25 травня 1883, Ступка, тепер Чіпріан-Порумбеску — румунський композитор, диригент польського походження. Один з основоположників румунської класичної музики. Його композиція для пісні «Pe-al nostru steag e scris Unire» стала мелодією Національного гімну Албанії.
Народився в родині священика.
Музичну освіту здобув у Кароля Мікулі (теорія) і Сидора Воробкевича (гармонія, хорове диригування). У 1875—1877 працював диригентом хорового товариства та керівником робітничих хорів у Чернівцях. Був заарештований за участь у національно-визвольному русі під час австро-угорського панування. В 1879—1881 навчався у Віденській консерваторії. В 1881—1882 викладав у музичній школі в Братові (Румунія). У своїй творчості використовував румунські народні мелодії.
Ім'я Чіпріана Порумбеску присвоєно Бухарестській консерваторії.
6 червня 1883 року , після відвідин Італії, помирає в с. Ступка ( Румунія).


 

 6 липня – 170 років від дня народження

Августи Кохановської

Буковинська художниця та етнограф польського походження.
Згідно українських довідкових видань Августа Кохановська народилася у 1866 році в місті Кімполунг (Південній Буковині) в сім'ї чиновника. Згідно інформації, розміщеної в каталозі Сотбіс та у «Словнику польських та іноземних малярів, які працювали в Польщі…» (том 4, видання 1986 року), зазначається, що датою народження Августи Кохановської є 1863 рік. Батько художниці, Йозеф Кохановський Невдовзі родина виїхала до Кімполунгу. А 1885 року вони повернулися до Чернівців. 1895–1900 навчалася у Віденській академії мистецтв. По її закінченні поселилася в Чернівцях.
Померла в місті Торунь (Польща). Згідно акту про смерть Августи Кохановської це відбулося 7 грудня 1927 року. В українських довідкових виданнях зустрічається дата смерті 7 грудня 1929 року. Її статті публікувалися у 1898-1908-х рр. у кількох випусках віденського «Журналу австрійського народного мистецтва». На її народознавчі праці, які вона власноруч ілюструвала, посилалися ще на початку століття.
Вона брала участь у виставках у Чернівцях, а на інтернаціональній виставці мисливства у Відні (1910) її твори були відзначені дипломом і нагородою короля Франца-Йозефа — золотою брошкою. Картини Августи Кохановської зберігаються в Чернівецькому краєзнавчому та художньому музеях. 2012 року у Чернівцях вийшло літературно-мистецьке видання «Августа Кохановська», яке було визнано Книгою року Буковини у номінації «Мистецтво». Це вже друге мистецьке видання про художницю. Перша монографія «Августа Кохановська. 1868—1927» побачила світ 2004 року.

 

5 листопада-210 років від дня народження Андрауса Мікулича фон Радецького

Народився 5 листопада 1804 року в селі Кривча ( Галичина).У 1840 року Андреас рицар фон Мікулич призначається міським архітектором Чернівців. У 1842 року йому було доручено керівництво будівництвом одного з символів Чернівців-ратуші. Ратуша, споруда у стилі пізнього класицизму, будувалась 4 роки і була завершена у 1847р.
Брав участь у розбудові м. Чернівці та будівництві шляхів Буковини.1830 року він розробив проект Народного саду, який тепер носить ім’я Т.Г. Шевченка. 1870 року був створений ботанічний сад.
З 1863 р. Андреас фон Мікулич обирався послом до буковинського ландтагу (парламенту). Був призначений цісарським радником.
Помер 13 квітня 1881 року у Чернівцях і похований на старому християнському цвинтарі міста. На його честь була названа вулиця (нині пров.Е.Штейнберга).

15 лютого-130 років від дня народження Володимира Карбулицького
Народився 15 лютого 1884 року в селі Горішні Шерівці (нині Заставнівського району). З великими труднощами через матеріальні нестатки здобув середню освіту, а за кілька місяців до смерті закінчив Чернівецький університет. У 1904-1907 рр. працював у редакції газети «Буковина» Похований у селі Верхні Станівці (нині Кіцманськогорайону).
Проживши всього 24 роки, письменник залишив нам невеликий літературний доробок. Йому належать низка ліричних віршів і кілька оповідань на морально-психологічні теми. Був талановитим перекладачем. Він переклав ряд творів І.Тургенєва, М.Салтикова-Щедріна, А.Чехова, М.Горького, Л.Толстого.
Він захворів на сухоти і помер 16 вересня 1908 року.