Буковинський інтелектуальний календар ЧЕРВЕНЬ 2017

 
 
ЧЕРВЕНЬ
 
 
4 (17) червня – 115 років від дня народження інженера-архітектора,
громадського та культурного діяча,
письменника і фольклориста
Степана Афанасійовича Левинського (псевд. Панащук) (1902- 1985)
 

Народився Степан Левинський в Чернівцях, тут отримав початкову освіту, а в вже вищу поїхав студіювати в Празький політехнічний інститут, який закінчив в 1927 році.

Цікаві спомини про походження роду Левинських залишила пані Мирослава Лемний, яка довгі роки дружила з родиною, Іриною та Степаном Левинськими, в Бухаресті: «Я маю книжечку, яку передав її тесть [Ірини Левинської], пан Левинський, батько пана Стефана Левинського. Він був сам греко-католицьким священником. Вони були нащадками саксонців з Німеччини. Один з князів львівських найняв собі полк рітерів (лицарів) саксонських з Дрездену, щоб обороняли його маєток. Вони були, за звичаєм, водночас, і римо-католицькими священниками. Коли вони перейшли на Галиччину, а здається тоді Галичинна перейшла на греко-католицьке віросповідання, то і вони теж обняли греко-католицьке віросповідання. Тоді вони могли одружуватися. Десь близько 300 років чин передавався старшому синові. Настала черга пана Стефана Левинського стати священником. Однак пан Стефан в дитинстві, коли грався із своїм братом, переламав ногу, і трохи шкутильгав. Тому він і відмовився бути священником, який повинен бути гарним, стройним чоловіком. Утім він любив математику, і поїхав студіювати до Праги. Він був останнім, котрий перервав цей звичай. Таким способом, він хотів показати батькові, що став студентом. Працював уночі і утримував себе, так що закінчив три факультети: Будівництва, Залізниці та Консерваторію».

Проте не тільки наукою займався Степан Левинський. Ще з юнацьких років він активно прилучився до громадської роботи на ниві українства і впродовж всього життя, куди б його доля не закидала, він багато сил і часу витрачав на неї. Як тільки в 1921 році в Чернівцях студентами був створений «Комітет Українського Студентства Буковини» (КУСБ) – першу студентську надбудову на Буковині, до якої ввійшли делегати студентських українських товариств і завданням якої було репрезентувати назовні українське студентство Буковини, утримувати зв’язки із студентством Галичини і еміграції та погоджувати всі дії загальнонаціонального характеру, то він одразу активно прилучився до активної праці. На другому з’їзді Центрального Союзу Українського Студентства (ЦЕСУС) громадська організація студентів українського походження в діаспорі ( яка була створена в Празі) який відбувся в липні 1924 року, КУСБ начисляв 120 членів і був репрезентований студентом Степаном Левинським.

По закінченні науки в Празі він повернувся в Чернівці, де працював інженером. Десь під час культурологічних заходів, які відбувалися на теренах Галичини, він познайомився із студенткою львівського університету Іриною Парилле, яка цілком поділяла його погляди і також брала саму активну участь в культурно-громадській роботі. В 1930 році вони одружилися і поїхали в Прагу, а невдовзі повернулися в Чернівці, де Степан Левинський працював інженером. Проте в 1935 році він отримав посаду в Бухаресті, де працював з великими архітекторами того часу, з-поміж яких з американським архітектором Емілем Прагером. Степан Левинський, будучи професійним будівельником та інженером під керівництвом Прагера в 1940 році збудували в столиці Румунії таку презентабельну споруду як Інститут технічної документації.

Проте не тільки працею жив цей чоловік. Одразу по приїзді в Бухарест там було засноване культурно-спортивне товариство «Буковина», при ньому існував мішаних хор під орудою інженера Степана Левинського.

Коли почалася Друга світова війна і до Бухареста в пошуках безпечнішого місця прибуло багато українців, і з Буковини в тому числі. І всі вони шукали порятунку і поради в родині Левинських. Особливо допомагав Степан Афанасійович тим, з ким навчався і дружив за молодих років у Чернівцях. І разом з дружиною Іриною в ті важкі і тривожні часи допомагали всім, хто потребував прихистку.

І вже наприкінці життя він повернувся до літературної праці. В 1979 році видав збірку гумористичних творів «І це і те», в яких переосмислив і осучаснив низку казкових сюжетів, а також передав характерні риси українського культурного життя в Румунії. Впродовж життя він захоплювався і збирав українські пісні, які упорядкував та видав в 1984 році в Бухаресті збірником «Укра¬їнські пісні». Туди ввійшли 400 пісень з нотами – історичні, побутові, ліричні, зокрема і на тексти українських сучасних поетівю.

Відійшов у вічність Степан Левинський 19 червня 1985 і похований в місті Бухаресті.
 
Джерело фото: old.rri.ro/arh-art.shtml
 
 
 
 
 
 
10 червня – 120 років від дня народження літературознавця і мистецтвознавця
Єуджена Похонцу (Pohonțu) (1897)

Народився і отримав початкову освіту в селі Михайлени Сучавського повіту. В Чернівецькому університеті Єуджена Похонцу навчався на літературно-філософському факультеті, який закінчив 1927 році. Аби вдосконалити своє захоплення мистецтвом, їде в Париж, де в університеті Сорбонни слухає курс лекцій з історії світового мистецтва. Пізніше він вдосконалював свої знання в музеях Відня, Мюнхена, Дрездена, Венеції, Мілана, Амстердама, Лондона. Повернувшись в Чернівці, Єуджен Похонцу якийсь час викладає в Чернівецькому військовому ліцеї. Він був одним із засновників Товариства художників Буковини в 1931 році, а також організатором виставок буковинських авторів так званих «Осінніх Салонів», які відбувалися в 1931–1935 роках. В Чернівцях віддавна зберігалася традиція проведення крайовими товариствами митців щорічних виставок художників. За кількістю поданих творів (від 150 до 290 речей) та представлених на них митців (іноді більше 40) «Салони» не поступаються сучасним виставкам. Вже на перший «Осінній Салон», який відбувся в 1931 році, пропонувалося подати на розгляд журі до семи робіт одного автора, виконаних олією, аквареллю, тушшю, темперою або вуглем, яке очолював професор та художній критик Є. Похонцу. Він не тільки взяв на себе труд по організації цієї мистецької імпрези, але також очолив журі по відбору творів, які вартували бути представлені на ній.

Саме тут він почав писати свої перші статті з мистецтва, які друкувались в місцевій пресі та європейських мистецьких часописах.
З початком Другої світової війни він перебрався до Ясс, де працював професором естетики в Академії мистецтв. Після 1944 року проживав у місті Кимплунг-Мусчел в Румунії.

Він залишив багато мистецьких розвідок, які до сьогодні не втратили своєї мистецької цінності. Серед них монографії «Александру Македонський» (1934), «Новітнє мистецьке життя у Молдавії» (1967), «Вступ до образотворчого мистецтва» (1980). Багато статей про художників Буковини, чиє життя і творчість були або пов’язані з нашим містом, або він був їхнім сучасником. Серед них такі постаті як Євген Максимович, Георг Льовендаль, Пауль Верона, Леон Грушка, Ілля Штефуряк, А. Рошка та багато інших митців.

На сьогоднішні дата смерті й місце поховання Єуджена Похонцу залишаються невідомими.
 
 
 
 
 
 
12 червня – 165 років від дня народження доктора філософї,
ректора Ісидора Гільберга (1852- невідомо)
 
Він народився в місті Біла Церква (нині районний центр Київської області) в родині доктора медицини Йозефа Гільберга. Ще в ранньому дитинстві родина науковця перебралася до Відня. Там він отримав повну середню освіту, а потім студіював класичну філологію у Віденському університеті. Тут Ісидір був студентом у таких відомих філологів того часу як Йогана Валена, Теодора Комперца, Йогана Йозефа Гофмана та Вільгельма Гарте. Ще будучи студентом, він захопився наукою і почав друкувати свої перші праці. Ще зовсім молодим юнаком в 1874 році Ісидір Гільберг отримав науковий ступінь доктора філософії, а в 1877 році став приват-доцентом класичної філології Віденського університету. Пару років був професором Празького університету і в 1882 році науковець отримав запрошення працювати штатним професором на кафедру класичної філології Чернівецького університету. За короткий час він мав неабиякий авторитет у наукових колах університету і в 1891-1892 навчальному році його було обрано на посаду декана філософського факультету. А в 1897-1898 навчальному році він був ректором Чернівецького університету.

І впродовж всього життя Ісидір Гільберг ретельно займався наукою і мав багато друкований праць. Серед них: «Eusthatii Macrembolitæ Protonobilissimi de Hysmines et Hysminiæ Amoribus Libri xi.» (Wien, 1876); «Epistula Critica ad Joannem Vahlenum de Nonnullis Scriptorum Græcorum et Romanorum Locis Emendandis Explicandisve». (Wien, 1877); «Das Gesetz der Trochäischen Wortformen im Dactylischen, Hexameter und Pentameter der Griechen vom 7. Jahrh. v. Chr. bis zum Untergang der Griechischen Poesie.» (Wien, 1878); «Das Princip der Silbenwägung und die Daraus Entspringenden Gesetze der Endsilben in der Griechischen Poesie». (Wien, 1879); «Die Gesetze der Wortstellung im Pentameter des Ovid». (Leipzig, 1894); «Philologie und Naturwissenschaft»; «Про гальську війну Цезаря» (1890).

На увагу заслуговує Промова, яку він виголосив при вступі на посаду ректора Чернівецького університету в Чернівцях в 1898 році, яка була надрукована в чернівецьких часописах того часу.

Свої численні наукові розвідки публікував у щорічних наукових збірниках: “Zu Plutarchos” (1872), “Eustathii Macrembolitae Protonobilissimi de Husmines amoribus libri XI” (1876), “Zu Plinius naturalis historia” (1882), “Zu Mautialis”, “Про гальську війну Цезаря”, “Філологія та природознавство” (1890) та ін.
   Складні історичні події внесли свої корективи в налагоджене життя вченого, а тому і до сьогодні невідомо, як склалася його подальша наукова та життєва доля.
 
 
 
 
21 червня – 60 років від дня народження історика-медієвіста,
науковця, літописця Чернівців
Олександра Миколайовича Масана (1957)
 
Він народився в селі Плоска Путильського району в родині службовців. Ще в дитинстві з родиною переїхав в Чернівці. Тут закінчив Чернівецьку середню школу № 7 з поглибленим вивченням німецької мови (нині це гімназія № 1). По її закінченні навчався в Чернівецькому державному університеті на історичному факультеті.

Він захопився історичною наукою, особливо середніх віків, ще студіюючи в університеті. Тому одразу по його закінченні навчався в аспірантурі при кафедрі історії середніх віків Московського державного університету ім. М.Ломоносова, яку успішно завершив в 1985 році. Захистив кандидатську дисертацію «Місто в державі Тевтонського ордену в ХІІІ – першій половині ХV ст.(За матеріалами середньовічної Прусії)» у Московському державному університеті ім. М.Ломоносова під науковим керівництвом професора, члена-кореспондента Академії наук СРСР, видатного науковця в області історії середніх віків, візантіїстики, слов’янознавства та історії пізньої античності Зінаїди Удальцової. Мабуть це захоплення історією середньовіччя від керівника передалося талановитому студенту на все життя. Тому то й до сьогодні сферою наукових інтересів Олександра Миколайовича залишаються такі складні, проте дуже цікаві періоди, як: історія середньовічної Прусії, Німецького (Тевтонського) ордену, українсько-прусські відносини за доби середньовіччя, історія Буковини в добу середньовіччя, міст Чернівців і Хотина.

Як авторитетний вчений і знавець середньовічної історії, він викладає студентам такі нормативні курси: «Історія середніх віків», «Історія Росії в середні віки», «Генеза феодалізму в Європі», «Історія країн Азії та Африки в середні віки». А також спецкурси «Торгівля і торгівельні шляхи у середньовіччі», «Наука і культура епохи Відродження», «Повсякденне життя населення Середньовічної Європи», «Культура Середньовічної Європи».

Він автор наукових праць, науково-популярних книг та статей. Серед них: «Ще раз про битву на Чудському озері 1242 р.», «Етапи будівництва Хотинського замку у світлі нових археологічних джерел», «Урбанізація у державі німецького ордену в Прусії (перший етап: 1231-1309 роки)», «Урбанізація у державі Німецького ордену в Прусії (другий етап: 1310-1409 роки)», «Дипломатичне забезпечення Німецьким орденом вторгнення у Прусію (1225-1235 pp.)», «Сільська колонізація у державі Німецького ордену в Прусії: перший етап (1231-1309 рр.)», «Діяльність Тевтонського ордену в період розвиненого середньовіччя у Європі», «Українсько-пруські взаємини в період середньовіччя».

Як безмежно відданий дослідник історії Чернівців у співавторстві підготував такі серйозні монографії, як: з Ігорем Чеховським видав: «Чернівці: 1408 – 1998: Нариси з історії міста»; «Чернівці: Історія і сучасність (Ювілейне видання до 600-річчя першої писемної згадки про місто)» / За ред. проф.В.Ботушанського; «Буковина: історичний нарис» / За ред. проф. В.Ботушанського (1998) та «Хотинщина. Історичний нарис» (2002); «Буковина в контексті європейських міжнародних відносин (З давніх часів до середини ХХ столітя) / За заг. ред. проф. В.Ботушанського (2005). Однією із перших ластівок історії міста було видання також у співавторстві «Вітання з Чернівців» (1994).
В щойно виданій збірці «Раймунд Фрідріх Кайндль. Розвідка з нагоди 150-ліття від дня народження» (2016) він помістив свою як завжди ґрунтовну статтю про цього шановного історика Чернівців.

Як вдячний студент свого викладача, підготовив персональну бібліографію видатного чернівецького археолога: «Борис Онисимович Тимощук: Бібліографічний покажчик. (До 80-річчя від дня народження) (1999).

Не оминув Олександ Миколайович увагою таку знакову духовну постать Буковини і вперше видав про нього розвідку: «Владика Євген (Гакман) – визначний діяч православної церкви на Буковині в ХІХ столітті: Нарис життя і діяльності» (1999).
І сьогодні Олександр Масан, кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології, античної і середньовічної історії Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, продовжує свої наукові пошуки, готує до друку вартісні і давноочікувані розвідки і намагається передати свої захоплення своїм небайдужим до історичної науки студентам. Як член Національної спілки журналістів України, він автор численних статей і рецензій з краєзнавства, які виходять як в місцевих періодичних виданнях, так і наукових вісниках. Проте на них завжди очікують небайдужі до історії міста і краю читачі.

Багато часу і сил Олександр Миколайович приділяв і приділяє громадській роботі по збереженню культурного середовища міста Чернівці. Без його присутності та авторитетної думки не відбувається жодне засідання в Ратуші, на яких піднімаються серйозні питання збереження культурної спадщини міста. Він входить в склад міської топонімічної комісії, член Художньої ради Чернівецької міської ради, в робочу групу з вивчення питання відновлення пам'ятника Пієта в м.Чернівцях; довший час очолював громадсько-консультативну раду з питань охорони культурної спадщини міста.

Фото Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського.
 
 
 
 
22 червня – 160 років від дня народження православного церковного діяча,
архімандрита, історика, етнографа, письменника, поета, драматурга,
публіциста і проповідника, культурного діяча
Олександра Манастирського (чернече ім'я – Артемон, 1857-1920)
 
Народився Олександр Дмитрович в селищі Лужани Кіцманського району. Маючи схильність до просвітництва і духовного життя, закінчив гімназію і духовну семінарію в Чернівцях, а потім навчався на богословському факультеті Чернівецького університету. Служив священиком у селах Північної Буковини. В 1899 році вперше за багато років був обраний радником консисторії з українців.

В 1905 році прийняв чернецтво з ім'ям Артемон і згодом висвячений на архімандрита. За віддану і довголітню духовну працю в 1913 році представники народницьких партій підтримали кандидатуру Манастирського на посаду гененерального вікарія Буковинської митрополії. Це було дуже серйозне досягнення для українського духовенства Буковини. Ця посада робила його першим кандидатом у майбутньому на митрополита. Він докладав дуже багато часу і зусиль в справі національної просвіти українців Буковини. Впродовж 1901 - 1906 років був членом крайової шкільної ради.

Він автор низки підручників для народної школи та 2 томів проповідей для народу. Водночас в 1901-1914 роках редагував і був активним дописувачем такого прогресивного як на той час церковно-богословського журналу «Candela» («Сітильник»), який виходив на чотирьох мовах. Також вміщував публікації у газетах того часу «Буковински вѣдомости», «Буковина», «Bukowiner Rundschau» (усі виходили в Чернівцях) та інших виданнях.

Також Манастирський співавтор (разом із Р.-Ф. Кайндлем) такої серйозної етнографічної праці «Die Rutenen in Bukowina» («Русини на Буковині», т. 1-2, Чц., 1889 – 1890). Ця праця була удостоєна прийняття до цісарської книгозбірні. Вона перевидана українською мовою в 2007 році. Також написав німецькою мовою розділ про історію русинів в колективній праці «Австро-Угорська монархія в слові і в образках», яка українською так і не перевидана до сьогодні.

На той час популярним було видавати брошури, які були доступніші для народу, ніж книги. Тому Манастирський також видав декілька брошур, серед яких «Моим селянським братьям в Буковине» (1890), «О нищете (бедноте) нашого народа» (1894) та інші на актуальні на той час проблеми, а також 2 томи проповідей для народу.

Писав побутово-моралізаторські вірші, оповідання. Видав народні комедії «Гарно підхмелився і не оженився» та «Бабка умирає» (обидві – 1888).

Творив пісні для заснованого ним хору хлопчиків: «Ой, Дністре, мій Дністре» (яка пізніше стала народною), «На селі», «Жовнярі».

Прозу, поезію, наукові твори Манастирський писав як українською, так і німецькою мовами.

За віддану працю і заслуги Олесандра Манастирського відзначено «на ревній душпастерській службі гідностею» Екзарха і Червоним поясом.

Відійшов у вічність 23 жовтня 1920 року і спочиває на православному цвинтарі в Чернівцях.
 
Джерело фото: Буковина. Визначні постатті: 1774-1918 (Біографічний довідник) / Автор-упор. О.М. Павлюк. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - 252 с.
 
 
 
 
 
27 червня – 180 років від дня народження професора філології,
ректора Чернівецького університету
Алоїза Ґольдбахера (Alois Goldbacher) (1837-1924)
 
Він народився в місті Тіроль в Австрії. По закінченні гімназії в містечку Меран вивчав класичну філологію в Інсбруці. А потім ще вдосконалював свої знання у Відні. З 1862 року працює помічником учителя в гімназії міста Ольмоуц, пізніше став вчителем цієї гімназії, де працював до 1869 року.

В 1867 році Алоїз Ґольдбахер здобуває ступінь приват-доцента класичної філології при університеті Граца. З 1869 по 1875 рік – професор у Другій державній гімназії міста Грац.

В 1872 році Алоїс Гольдбахер, виконуючи завдання Віденської академії наук, їде в Італію, де займається дослідженням діяльності римського Папи Августина. У 1883 році Алоїс Гольдбахер продовжує дослідницьку роботу та поповнює збірку матеріалів стосовно життя і діяльності Папи Августина — з цього приводу він відвідує Лондон, Оксфорд (1883) та Грецію (1888). Результатом такого ретельного вивчення життя і діяльності Папи Августина стало його наукове видання «Листи Аугустінуса», які вийшли в двох томах в 1895 і 1898 роках і здобуло належне пошанування в наукових колах.

Коли в 1875 році в Чернівцях було відкрито Університет імені Франца Йосифа, то Алоїза Ґольдбахера було запрошено в ньому викладати. Вже наступного року він був деканом філологічного факультету. Будучи дуже ретельним науковцем і добрим організатором, в 1881-1882 роках Алоїз Гольдбахер був призначений сьомим ректором університету. Проте того ж року його запрошують викладати до Грацького університету, де в 1891-1892 він також був ректором.

Автор книг латинською та німецькою мовами. Основні його праці: «Латинська граматика для шкіл», яка вийшла у світ в 1883 році і мала 6 видань.

Відійшов у вічність Алоїз Ґольдбахер 28 квітня 1924 року в місті Грац.

Джерело фото: wikiwand.com/uk/Ректори_Чернівецького_університету