Буковинський інтелектуальний календар БЕРЕЗЕНЬ 2017

 

Уже традиційно Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського надає інформацію про знаменні та пам’ятні дати почесних діячів Чернівців, які посутньо вплинули і впливають на духовно-інтелектуальну атмосферу міста.





БЕРЕЗЕНЬ  2017


1 березня – 175 років від дня народження
лікаря, засновника товариства «Український Народний Дім в Чернівцях»

Володимира Дмитровича Залозецького (1842-1898) 


  Володимир Залозецький народився в селі Княже на Снятинщині. Майже все його життя пов’язане з Чернівцями. Стара частина міста пам’ятає цього шляхетного і мудрого чоловіка. Адже саме тут з відзнакою закінчив Чернівецьку чоловічу гімназію (нинішня загальноосвітня школа №1), після закінчення якої студіював медицину в Йосифинській військово-медичній академії у Відні, пізніше – у Віденському операційному інституті, у клініці знаменитого Теодора Більрота, де отримав вищу хірургічну кваліфікацію. По закінченні інституту Володимир Залозецький отримав призначення на посаду старшого лікаря 41-го піхотного полку, який дислокувався в Чернівцях.

З 1872 р. він очолив всю медичну службу 41-го піхотного полку. В час російсько-турецької війни (1876-1878 рр.) Володимир Залозецький перебував у діючих військах у Боснії, а до Чернівців повернувся 1879 р. кавалером Рицарського Хреста, ордена Франца Йосифа І та російського ордена Св. Станіслава. Згодом уряд Росії нагородив його ще орденом Св. Анни. З виходом у відставку в тому ж році Володимир Дмитрович призначений членом Буковинської крайової санітарної ради. З цього часу в нашому місті доктор Залозецький жив за адресою вулиця Руська, 15, про що свідчить меморіальна дошка.


Більшу частину свого життя, всі знання та душу, без перебільшення, Володимир Залозецький залишив у чернівецькому крайовому шпиталі (1886 р.), де очолив хірургічне відділення, тобто став головним хірургом краю. Лікар від Бога, адже врятував життя тисячам людей. Сучасники відзначали не лише високу професійність, але й надзвичайну чуйність лікаря до пацієнтів, його відданість улюбленій справі.


У 1866 році Володимир Залозецький став членом Товариства лікарів Буковини, 1870 року – його секретарем, а з 1877 – В. Залозецького обирають заступником голови, адже він користувався великим авторитетом серед медичної громади, регулярно виступав з доповідями на науково-практичних конференціях, що проводило товариство. Впродовж 16-ти років Володимир Залозецький очолював Товариство лікарів Буковини. Тут була заснована прекрасна медична бібліотека, яка одержувала медичні газети та журнали з Відня, Берліна, Варшави, Кракова, Праги. В. Залозецький виявляв також велику активність у громадсько-політичному житті, вніс значні кошти на розвиток Українського Народного Дому в Чернівцях, а з 1890 р. постійно обирався до Чернівецького магістрату.


Відійшов у вічність Володимир Залозецький, «...один з визначніших чернівецьких русинів [українців]», в червні 1898 року у віці 56 років. 
Похований на руському кладовищі в родинному склепі, автором якого є львівський скульптор Юліан Марковський. По смерті Володимира Залозецького в залі засідань Товариства лікарів Буковини встановили його портрет, а в хірургічному відділенні крайової лікарні – пам’ятну табличку.


На честь чудового лікаря міська рада перейменувала вул. Робітничу на вул. доктора В. Залозецького. На вшанування його пам’яті в наш час засновано обласну премію імені Володимира Залозецького.


Про Володимира Залозецького та його чернівецькі адреси можна детальніше ознайомитись за посиланням.www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news




3 березня – 170 років від дня народження австрійського географа і метеоролога

Олександра Зупана (Alexander Supan, 3. 03. 1847 – 07. 07. 1920,

м. Вроцлав, нині Нижньосілез. воєводства, Польща)
 


Народився в невеличкому містечку Інніхен у східній частині Альпійських гір, поблизу Тіроля в Австрії ( нині провінція Больцано-Боцен, Італія). Олександр Зупан навчався в університетах Ґраца, Відня, Галле та Ляйпциґа.


Цей відомий в наукових колах вчений прибув у Чернівці молодим 30-річним юнаком в 1877 році. Працював Олесандр Зупан учителем в гімназії і одночасно приват-доцентом в університеті. Чернівці і науковий заклад були прихильними до нього. Через три роки Олександр Зупан захистив наукову працю і отримав накове звання професора. За цей короткий час на основі прочитаного курсу лекцій опублікував підручник «Основи фізичної географії» («Grundzüge der physischen Erdkunde»), який вийшов у Ляйпциґу в 1884 році і який перевидавався декілька разів (6-е видання вийшло в 1916). Це видання відображало результати новітніх досліджень і відкриттів у галузі наук про Землю та було перекладено багатьма європейськими мовами, за ним багато років вчилися студенти всіх університетів Європи і не тільки. Так, підручник був перекладений і виданий в 1899 і 1914 роках російською мовою за редакцією і з доповненнями такого авторитетного вченого географа, антрополога, етнографа і археолога, завідувача кафедрою географії при Московському університеті як Дмитро Миколайович Анучин.

Перебуваючи в Чернівцях Олександр Зупан, видав також підручник з географії для шкіл, перше видання якого вийшло в 1880 році.
За сім років перебування і праці в нашому місті він стільки встиг зробити, що заслуговує на вдячну пам’ять.


В 1884 році Олександр Зупан перебрався до німецького міста Ґота , в якому до 1909 року редагував авторитетний географічний журнал «Petermanns Geographische Mittheilungen». Впродовж 1909–1916 років працював професором Вроцлавського університету.


І звичайно, що Олександр Зупан продовжував займатися своєю улюбленою працею – видавати монографії. Головні праці Зупана, видані окремо: «Statistik der unteren Luftstrmungen» і «Grundz ge der physischen Erdkunde». У працях «Peterm.Mitth. Jahreszeitl. Verteilung der Niederschlge» (1890) і «Die Arktische Windscheide » (1891) помістив безліч рецензій з фізичної географії, метеорології та геології.


За такий значний розвиток в науку його ім’я ще за життя було внесену в повну енциклопедію того часу «Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона»: в 86 томі (82 том і 4 доповнений). — СПб., 1890—1907. Не оминуло його своєю увагою і найновіше видання «Енциклопедія сучасної України». 
Як найвищу наукову відзнаку отримав золоту медаль Котеніуса, названу на честь німецького медика Хрістіана Котеніуса. Її вручає раз на два роки Німецька академія натуралістів «Леопольдіна» за значний вклад в покращення життя людства.


Професор Олександр Зупан відійшов у вічність 7 липня 1920 року в місті Вроцлав, нині Нижньосілезьке воєводство в Польщі.





6 березня – 115 років від дня народження оперного співака (баритона),

диригента, композитора, доктора юридичних наук

Максиміліана Севяну (Saveanu Maximilian, 1902 – 1947)
 
 

Народився в селі Йорданешти, тепер Сторожинецького району.
По закінченні початкової освіти навчався на юриста в Чернівецькому та Клужському університетах. Згодом у 1926 році став доктором юридичних наук. 
Проте в Максиміліана Севяну перемогла схильність до мистецтва, адже паралельно з юриспонденцією, він займався музикою і став солістом та диригентом румунського оперного театру міста Клуж-Напока (1923-1927). В 1927 році отримав запрошення в Бухарестський оперний театр.
В 1929 році Максиміліан повертається в Чернівці, де став солістом та диригентом чернівецького театру.


Першу роль, яку він зіграв, була опера «Кармен» Бізе в місті Клуж-Напока в 1924 році. А далі були такі знакові ролі, як граф ді Луна в «Трубадурах», Амонасапро в «Аїді», Ріголетто в однойменній опері Верді, верховний жрець в «Самсон і Даліла» Сен-Санса, Тельрамунд в «Лоенгрін» Р. Вагнера та інших постановках. Як композитор, написав опери «Чужий», «Міоріца» (1938 р), кілька симфоній та інші музичні твори.


Відійшов у вічність в ще зовсім молодому віці і спочиває на кладовищі в Бухаресті.



7 березня – 160 років від дня народженя професора, доктора філософії, історика та журналіста

Зігмунда Герцберга-Френкеля

(нім. Sigmund Herzberg-Fränkel, 1857-1913 рр.)


Народився у місті Броди, яке на той час належало до королівства Галичини та Володимирії, в родині поета, письменника і журналіста, який був політичним кореспондентом газети «Neuen Freien Presse» Лео Герцберга-Френкеля. Початкову освіту отримав у гімназії. Вищу освіту здобував, студіюючи юриспруденцію, у Віденському університеті, потім - історію у навчальних закладах міст Лейпцига, Відня та Берліна. В 1880 році Зігмунд захистив докторську дисертацію у Віденському університеті. Впродовж 1879 –1881 рр. був дійсним членом Інституту австрійської історії у Відні.

Зігмунд Герцберг-Франкель займався дослідженням середньовічної історії і допоміжних історичних дисциплін. У липні 1887 року він обійняв посаду приват-доцента у Відні. З 1893 року працював професором середньовічної історії Чернівецького університету, а в листопаді 1895 року – ординарним професором загальної історії.


У 1905–1906 роках Зігмунд Герцберг–Франкель обраний ректором Чернівецького університету.


Не оминув він і громадсько-політичної роботи. За законами того часу, як ректор університету, був послом Буковинського крайового сейму Х скликання. Також з перших днів, як тільки прибув в Чернівці, то став активним журналістом і оглядачем «Віденської газети» («Wiener Zeitung») впродовж 1887-1899 років. 
Як науковець, ретельно вивчав історію середньовічної Німеччини, зокрема діяльність імператорської канцелярії. Його дослідження з історії Священної Римської імперії були високо оцінені європейськими науковцями і не втратили своєї цінності до сьогодні.


Зігмунд Герцберг-Франкель – автор численних публікацій у німецькомовних виданнях з середньовічної історії і джерелознавства. Його перу належить цілий ряд монографій, які користуються незаперечним авторитетом в наукових колах. Серед них: «Geschichte der deutschen Reichskanzlei» та «Імперські документи 1246–1308 рр.», які вийшли в 1885 році.


В 1906 році вчений написав надзвичайно цікаву популярну і оригінальну книгу «Moderne Geschichtsauffassung» (Kürschner, 1908), в якій проявив всю свою ерудицію. Пізніше були видані «Книга братства св. Христофора» (1901 р.), «Книга братства св. Петра», «Ян Вікліф. Трактат про симфонію». 
Відійшов у вічність 19 вересня 1913 року у Відні.


16 березня – 125 років від дня народження літературознавця, краєзнавця і педагога

Івана Дмитровича Василашка (1892-1974)
 
 

Народився в селі Топорівці, нині Новоселицького району. Закінчив ІІ державну гімназію в Чернівцях. Впродовж 1911–1919 років Іван Василашко навчався на відділенні класичної філології філософського факультету Чернівецького університету, яке переривала участь в першій світовій війні. Був студентом таких знаменитих викладачів та професорів, як Степан Смаль-Стоцький, Омелян Калужняцький, Дімітріє Мармелюк, Раду Сбієру. По закінченні науки викладав класичні мови (латинську та грецьку) в гімназіях Чернівців та Сучави. Іван Дмитович був дуже вимогливим вчителем і трохи диваком, про що написали пізніше в своїх спогадах всі його талановиті учні, в тому числі і письменниця Ірина Вільде.


Три найвідоміші романи, які склали славу Ірини Вільде, «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти» написані про Чернівці та складають спомин про власні роки навчання.До прикладу в книгах йдеться про заняття професора Івана Дмитровича Василашка, який прищепив юній гімназистці знання і любов до української літератури.


Після 1944 року якийсь час Іван Василашко працює інспектором шкіл, а потім – викладачем і завідуючим кафедри латинської мови Чернівецького державного університету.


Ще зі студентських років він захопився науковою працею і не полишав її впродовж всього життя. Перші його праці були присвячені грекам та латинянам. Він автор студій: «Гомеричний Апполонський сміх» і «Про літоту в «Метаморфозах» Публія Овідія Назона» (обидві в 1919). До того ж вже після війни він повертається до літературознавства і видає такі серйозні розвідки: «Юрій Федькович – перший редактор газети «Буковина» (1944), «Шевченко в серцях буковинців» (1945), «Іван Франко у науково-педагогічному часописі «Руська школа» (1966), «Федькович у Молдові» (1962), «Словничок малозрозумілих слів до коломийок і частівок» (в книзі «Коломийки», яка вийшла в Києві в 1963 році), «Вперше німецькою мовою» (про німецькі переклади новел М.Коцюбинського). До цих пір вартісними залишаються його спогади « Іван Франко в Чернівцях…», які були видані у Львові в 1956 році в збірнику «Іван Франко у спогадах сучасників». Він був дуже ретельним дослідником і у фольклорі. Так він доводив, що така відома і давня українська народна пісня, як «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш» має буковинське походження. В останні роки працював над словником мови С.Воробкевича та І. Франка.


Іван Дмитрович відійшов у вічність 22 листопада 1974 року і спочиває на християнському цвинтарі в Чернівцях.




24 березня – 70 років від дня народження історика, педагога, політолога, публіциста і громадського діяча

Ігоря Григоровича Буркута (1947)



Народився Ігор Григорович Буркут в селі Дудукалівка Єгорлинського району Ростовської області (Росія). Його предки переселилися на Північний Кавказ (тікаючи від безземелля) з Гуцульщини, з села Буркут. Дід Олексій при оформленні документів взяв собі за прізвище назву свого села. Після Другої світової війни батька направили на Тернопільщину, де він обійняв посаду інспектора районного відділу народної освіти. Згодом сім᾽я поселилась в місті Чорткові. Саме в цьому місті пройшли дитячі і юнацькі роки Ігоря Григоровича. Він закінчив медичне училище, по його закінченні працював в лабораторії і поступив на заочне відділення історичного факультету Чернівецького державного університету, а пізніше перевівся на стаціонар. Чернівці стали рідним містом для нього від 1968 року.


Коло наукових інтересів Ігоря Григоровича Буркута – історія України, насамперед – історії західно-українських земель. Викладачами, які здійснили значний вплив на його становлення як історика-науковця, були В. М. Курило, І. М. Тодорович, З. Ф. Пенюк, А. Колодний, М. Чурилов та інші. Джерелом пошуків Ігоря Григоровича стали фонди наукової бібліотеки університету і державного архіву. Під враженням від цих скарбів і щоби мати можливость доступу до першоджерел, він, ще будучи студентом, влаштувався на роботу у Чернівецький краєзнавчий музей. Через деякий час перейшов на роботу на кафедру всесвітньої історії Чернівецького університету і одночасно вступив на заочне відділення аспірантури.


В 1978 році Ігор Буркут перейшов молодшим науковим співробітником у Чернівецький відділ інституту історії Академії Наук СРСР, не покидаючи викладання на різних кафедрах Чернівецького державного університету. Після захисту кандидатської праці, присвяченої політиці Соціалісти́чної Федерати́вної Респу́бліки Югосла́вії в галузі науки, він продовжує працювати старшим науковим співробітником. Пізніше захопився лекторською працею, якій присвятив багато часу в товаристві «Знання» і Товаристві охорони пам'яток історії та культури. І до сьогодні його лекції викликають захоплення у всіх, хто має можливість слухати Ігоря Буркута. В цей же час він розпочав і журналістську діяльність, якій і досі приділяє дуже багато часу та зусиль.


На хвилі національного відродження брав активну участь в роботі культурно-громадських товариств. Був біля витоків створення товариства «Оберіг», громадського об’єднання «Січ», в роботі якого брали участь молоді і талановиті на той час поети, прозаїки і журналісти. Вони допопмогли у створенні Народного Руху України, на установчому з'їзді якого у вересні у столиці був присутній Ігор Григорович.


Із загостренням політичної боротьби в суспільстві ця визначна людина активно включилася в діяльність на боці демократичних сил. Разом з однодумцями ініціював створення Демократичної партії України, першим очолив чернівецьку міську організацію ДемПУ. І сьогодні без участі Ігоря Буркута не обходиться ні одне засідання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка в Чернівцях.


Хоча громадсько-політична робота займала багато часу, Ігор Григорович встигав вести наукові дослідження і викладати в Чернівецькому державному університеті.


Перша половина 90-х рр. виявилась дуже плідною у його журналістській та публіцистичній діяльності.


У другій половині 90-х років і до сьогодні його головна увага концентрувалась на вивченні політичного життя України, Буковини та інших країн. В цей період, крім роботи на різних кафедрах історичного фокультету Чернівецького університету, плідно працював в чернівецькому відділі Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАНУ, Чернівецькому регіональному центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, Навчально-методичному центрі культури Буковини, Інституті післядипломної педагогічної освіти.


Особливо цінна та частина творчого доробку Ігоря Буркута, яка охоплює його буковинознавчі розвідки. Вони торкаються дискусійних питань формування краю, етнонаціональної специфіки, діяльності владних інституцій, внеску провідних діячів в українську та загальноєвропейську культуру.
Діяльність Ігоря Григоровича Буркута отримала громадське визнання і відмічена нагородами. Це такі достойні відзнаки, як ювілейна медаль «20 років незалежності України» (2011); Медаль «За заслуги» (1996); «Хрест Заслуги» (2006); Звання «Лицар слова-2007» (2007); Відзнака «За заслуги» Чернівецької ОДА.




24 березня – 120 років від дня народження австрійского і американского психолога,

одного з основоположників європейської школи психоаналізу

Вільге́льма Райха ( Wilhelm Reich, 1897 – 1957) 
 
 
 
 
Вільгельм Райх народився в єврейській, досить забезпеченій родині у селі Добринівцях Заставнівського району, а дитинство провів в Южинці Кіцманського району, де його батько був керуючим орендованим земельним господарством. Здавалось би, що дитинство в нього мало бути щасливим і безтурботним, однак ще в ранньому дитинстві в родині сталася трагедія, яка мала вплив на все подальше життя.


Батько, Леон Райх, був доволі владний, запальний і ревнивий чоловік, хоч і дуже працьовитий. Мама Вільгельма, дуже красива і вразлива Цецилія Ронігер, у всьому підчинялась чоловікові, хоч і страждала від його характеру.


Хлопчик був позбавлений спілкування з місцевими українськими та єврейським дітьми, поскільки батько, не дивлячись на єврейське походження, вважав себе приналежним до німецької культури, так він виховував двох своїх синів. В домашній обстановці дозволялось спілкуватися виключно німецькою мовою. Як і справжній єврейський син, Вільгельм був дуже прив’язаний до мами, яку боготворив. Тому молодшого брата сприймав як свого суперника за любов до матері. В родині був домашній вчитель, з яким Цецилія любила спілкуватися. Проте це також викликало в хлопчика ревнощі і він про їхні зустрічі та довгі бесіди розказав батькові. Після цього мама не витримала жорстокості з боку батька. Коли Вільгельмові було всього 14 років вона покінчила життя самогубством. Це стало страшним ударом для підліткової психіки хлопця, а потім вплинуло на все його подальше життя.Батько по-своєму дуже любив свою дружину і її смерть також дуже його вразила. Він отримав запалення легенів, яке перейшло в туберкульоз.А ця хвороба на той час не лікувалась і він помер через три роки . В 17 років Вільгельм Райх залишився круглою сиротою. Згодом на туберкульоз, який на той час називався «хворобою бідності» захворів і молодший брат. Він помер у віці 26 років.


Після смерті батька Вільгельм продовжив навчання і взяв управління господарством на себе. Проте Перша світова війна перешкодила і цій його справі. У 1915 році буковинський маєток родини Райха зруйнували російські солдати. Саме тоді він вирішив вступити на службу до австрійської армії і вже в чині офіцера брав участь у війні в Італії. По закінченні війни Вільгельм пішов навчатися на юриста, що дозволило би йому мати забезпечене житя. Проте провчився всього два семестри. На той час серед студентів була мода на марксизм та психоаналіз, тому не дивно, що Райх також захопився новомодними віяннями і намагався поєднати Фрейда і Маркса. В 1918 році він поступив в медичну школу Віденського університету. Вже наступного року став членом Віденського Психоаналітичного товариства і одразу приступив до практичного застосування своїх наукових досліджень. Під час навчання в університеті познайомився із своєю дружиною – майбутнім лікарем Анні Пінк, яка під впливом чоловіка стала психоаналітиком. Райх швидко став модним у віденських медичних колах і в 25 років став першим асистентом доктора Фрейда і одним з найталановитіших його послідовників. В 1922 році Вільгельм Райх заснував клініку у Відні. Пізніше займав посаду віце-директора цієї клініки. А через два роки Вільгельм Райх став директором першого в Австрії наукового інституту психоаналізу і вже сам викладав у ньому.
Проте у Фрейда часто виникали конфлікти із своїми учнями, особливо, якщо вони мали свою власну думку. Не уник цієї участі і Райх .


Треба відмітити, що Вільгелм направду був надзвичайно видатним психоаналітиком, який в своїх наукових передбаченнях набагато випереджав свій час. Так першою фундаментальною працею була «Фашизм і психологія мас», яку він написав ще задовго до того, як Гітлер прийшов до влади. Лікар Райх поставив діагноз усьому людству, і що найсумніше, що життя підтвердило цей невтішний діагноз. Це єдина праця, яка ще за життя вченого отримала цілковите визнання в науковому світі. Вільгельм Райх почав створювати клініки сексуальної гігієни для робочих, де всі могли безплатно отримувати консультацію у професіоналів. Проте його активна участь в політичній діяльності йому зашкодила, тому він переїхав з Відня в Берлін. Там Райх продовжив свою діяльність, організувавши гігієнічні центри по всій Німеччині. Проте недовго зміг займатися свєю улюбленою справою, так як до влади прийшов Гітлер. Його книги і діяльність були заборонені і він перебрався в Данію. Перша дружина не розділяла з Райхом його професійні і політичні погляди, тому він її залишив в Берліні. А сам оженився на балерині Эльзі Лінденберг, яка була членом його ячейки і цілковито поділяла його погляди. Згодом Вільгельм переїхав в Норвегію, де 5 років продовжував проводити свої біологічні та психологічні дослідження. Проте такі захоплення біоенергетикою не прийняли в науковому світі. В цей гіркий момент від нього пішла друга дружина.


В 1939 році керівництво Нової школи соціальних досліджень в Нью-Йорку запрошують Райха в Америку разом з лабораторією. Тут його асистенткою була емігрантка німецького походження Ільза Оллендорф, яка згодом стала його третьою дружиною і народила сина.


Поскільки Вільгельм був блискучим психоаналітиком, то ведучи практику з хворими пацієнтами, прийшов до висновку, що Всесвіт– це океан життєвої енергії, а енергією можна управляти. І назвав свою енергію оргоном і заснував Інститут оргону. На ці наукові дослідження він поклав всі свої кошти і зусилля. По-перше, Райх вирішив, що її можна концентрувати і зберігати, а потім використати там, де це потрібно. Для цього він виготовив спеціальні коробки із покриттям кількох шарів металу і деревини. Адже вважав, що метал зберігає, а деревина захоплює енергію із зовнішнього середовища. В коробках, направду, температура підвищувалась і такий винахід відразу став популярним у народі, проте науковець знову попав в немилість до науковців за свою алхімію. Окрім того, Вільгельм продавав свій винахід. З допомогою регуляції життєвої енергії Райх наважився втрутитись в Божі справи і керувати погодою. Для цього створив прилад, який розганяв хмари. Американські фермери навіть запрошували його до себе з цим приладом, коли довго не було дощу. Він завжди їхав на ці завдання із своїм маленьким сином, який пізніше напише про це в своїх спогадах у «Книзі мрій».
В своїх дослідженнях Вільгельм намагався зрозуміти, що заважає окремій людині і людству на загал бути щасливим. Це стало питаням всього його подальшого життя. Проте світ не був готовий до його висновків, оскільки він втручався в дуже складні сфери людського життя.


Американська асоціація медичних працвників, які були прихильниками сучасної фармацевтики, подала на нього в суд за незаконну торгівлю, відсутність патентів, невиплату податків та порушення інших законів, за якими живе Америка. Так він потрапив до в’язниці до федеральної тюрми в місті Льюісбург( Пенсільванія, США), в якій 3 листопада 1957 відійшов у вічність від сердечного приступу. Проте американські медики домоглися ще й того, що спалили в крематорії п’ять тонн паперів Райха з результатами його дослідів. Він поплатився своїм життям за те, що хотів щастя для всіх людей, а вони виявилися не готовими до цього. 

Нині в Америці можна придбати ці коробки Райха і навіть багатошарові ковдри його імені.