Буковинський інтелектуальний календар ЛИПЕНЬ 2017

 

Уже традиційно Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського надає інформацію про знаменні та пам’ятні дати почесних діячів Чернівців, які посутньо вплинули і впливають на духовно-інтелектуальну атмосферу міста.



 
ЛИПЕНЬ 2017
 
4 липня – 110 років від дня народження художника, гравера,
ілюстратора і теоретика мистецтва
Фреда Мікоша (Fred Mikosch) (1907 – 1995)
 
 
Народився Фред Мікош в Чернівцях в родині майстра-механіка машин Владіслава Мікоша за адресою Bachgasse, 12 (нині це вулиця Нечуя-Левицького) в приватному будинку, який знаходиться поруч з парком Шіллера. З дитинства Фред мав хист до малювання, тому після отримання початкової освіти поїхав студіювати мистецтво малярства спочатку в академію образотворчих мистецтв у Кракові, де його учителями живопису і гравюри були Dimikowski та Pevitesch. А потім ще п’ять років продовжував вдосконалювати свої знання в Бухарестській академії декоративного мистецтва і гравірування, у вчителів Сесілії Кутеску-Шторк та знаменитого професора художника, гравера і письменника Сіміона Люка (Simion Iucа), яку закінчив в 1938 році. По її закінченні він майже сорок років працює професором, звання якого йому було присвоєне в 1969 році, Бухарестського художнього інституту ім. Миколи Григореску.

Ще навчаючись в Кракові, в 1933 році Фред Мікош створив картину «Нуд», яка одразу ж отримала схвальні відгуки від мистецтвознавців та на сторінках мистецьких видань. Серед відомих творів Мікоша: ксилографії «Ворота Дунаю», «Сонячна брама», гравюри «Ворота», «Селянський інтер’єр». Славу йому принесли цикл фресок на біблійну тематику «Створення». На передньому плані знаходиться «Творець», потім зображено картини «Земля», «Діалог», «Вода», «Медитація» і «Музика». У фоновому режимі подано тему «Диявол», який сидить на стовбурі дерева і призначений спокушати. В цих біблійних сюжетах він використовує техніку Миколи Григорського. Фред Мікош брав участь в 1934 році в Чернівцях в знаменитих свого часу художніх виставках «Осінній салон», ще будучи студентом. Наступні роки також були для нього успішні. Він мав персональні або брав участь в мистецьких виставках в наступні роки: 1936, 1937, 1938, 1939, 1940, 1941, 1942, 1944, 1947. В 1942 році представив цикл із 10 ксилографій, який мав значний успіх серед цінителів мистецтва.

Фред Мікос створив фрески в католицьких костьолах в містах Сучава, Сірет, Нью – Солонцях, які до сьогодні тішать око всіх, хто переступає поріг цих храмів. Він також є автором теоретичних студій з таких технік в мистецтві як гравірування та ксилографії. Будучи художником з ілюстрації книг, проілюстрував такі видання, як: «Александру Лепушняну» К.Негруці, «Карлик» Д.Ботеза, «Загублена стежка» А.Фурніє, кольорові ілюстрації до фільму Уолта Діснея «Божевільні події Буратіно» та багато інших. За значний вклад в мистецтво Фред Мікош удостоєний багатьох національних та міжнародних мистецьких премій. Серед них: срібна медаль за гравюру «Томмазо Кампанелла» (Рим, 1969) та Срібна медаль «Тіберіна» (Рим, 1979). Він є почесним членом Римської академії мистецтв ім. Т.Кампанелли. Фред Мікош відійшов у вічність 10 вересня 1995 року в Бухаресті.

На вшанування пам’яті митців в червні 2003 року в престижній галереї Horizon була розгорнута виставка гравюри Ельвіри і Фреда Мікосів.
 
10 липня – 155 років від дня народження композитора,
адвоката, політичного діяча, економіста
Тудора Флондора (Tudor Flondor) (1862 – 1908)
 
Тудор Флондор народився в містечку Сторожинець в заможній родині Ґеорга Флондора та Ізабели Бухенталь Добровольської. В сім’ї завжди в пошані була музика, тому хлопчик з дитинства відчув потяг до прекрасного і початкову музичну грамоту отримав, як тоді й було прийнято в заможних родинах, вдома, опанувавши гру на фортепіано під керівництвом домашньої вчительки Адольфіни Уолфарт. Родина Флондорів була доволі заможною, батьки прагнули дати своїм синам гарну освіту. Тудор навчався в Чернівецькій вищій гімназії, по закінченні якої два роки студіював юриспруденцію в університеті. Батьки підтримали його схильніть до музики і одночасно віддали його на науку в Чернівці, де Товариством філармонії були організовані уроки музики. Тут він провчився чотири роки гри на скрипці і був учнем самого Адальберта Ґржімалі. Творчі здібності Тудора помітив і відзначив професор Сидір Воробкевич.
 
Ще зовсім молодим юнаком диригував хорами й оркестрами. В цей час Тудор Флондор написав комічну оперу «Ніч Святого Георгія» на слова Т.Алексі, прем’єра якої відбулася на чернівецькій сцені 26 березня 1885 року і мала великий успіх у глядачів. Маючи гарний голос, він і сам співав на сцені. Аби вдосконалити свої знання в музиці, подався до музичної столиці Європи – Відня.
 
Тут Тудор Флондор занурився в музичне життя Австрії і відвідував заняття у Віденській Академії музики і драматичного мистецтва, яку закінчив в 1888 році. Свою увагу зосередив на вивченні теорії музики та контрапункту, щоби стати композитором і навчався в професора Роберта Фукса, який був вчителем знаменитого Джордже Енеску. В цьому ж році Тудор кавалер Флондор одружився з дочкою знатного румунського боярина Марією Чунту. Одночасно у Відні в тому ж році він закінчив університет сільського господарства відділ економіки. Довший час він з родиною мешкав в родинному маєтку в селі Рогожешти, де написав оперету «Дід Чокирлан» на лібрето К.Бераріу і Т.Боканчі. Окрім того, він автор оперет «Парі» і «Селянське весілля» на слова Александрі, «Ліца Пескеріца» на слова Н.Богдана, «Зелені свята» на слова В.Александрі; музику до водевілів В.Алекандрі «Мілло-директор», «Відгадай-но» та М.Мілло «Баба Хирка». А також він автор багатьох прекрасних пісень і романсів на слова М.Емінеску, В.Александрі та інших буковинських авторів. Чудові краєвиди сиретських полонин, були для композитора джерелом натхнення, а його творчість живилася народними традиціями, чудовою природою рідного краю і тут він створив багато різножанрових музичних творів. Окрім музики, тут він активно прилучився і до громадсько-політичного життя краю. 1889-го року його обрали примарем громади Рогожешти, села, у якому, окрім румунів, проживало багато українців та євреїв. Будучи різнобічно освіченою людиною, він свою політичну працю бачив у налагодженні мирного співіснування представників усіх національностей Буковини, повноцінному розвитку різних етнічних культур.
 
Тудор Флондор любив Чернівці, місто, де прожив першу половину свого життя, тому в 1898 повертається до Чернівців, де став організатором, а згодом і диригентом музичного товариства «Армонія» у Чернівцях. Він став одним з організаторів музичного ансамблю, який з успіхом виступав не тільки в Чернівцях, а й у місцевостях Трансільванії, гастролює по містах Північної і Південної Буковини. Тут починає працювати над оперетою «Рибалка Дунаю», яку не встиг закінчити. Серед його музичної спадщини оперети, хорові твори, серенади, інструментальна музика, водевілі, пісні і романси. У його творчості відчувається вплив Брамса і Вагнера.
 
Найбільш знаменита його серенада «Sleepy птахів» на вірш Міхая Емінеску. Слід зазначити, що Тудор Флондор захоплювався не лише музикою, а з цікавістю вивчав ще агрономію та юридичні науки. Тому, окрім мистецтва, він був ще й талановитим адвокатом і політиком, економістом і навіть кондуктором. 1898 року Флондора обрали депутатом до міської ради Чернівців, а 1901-го — депутатом до Імперської палати Комітету сільського господарства. Обирався депутатом Буковинського сейму і Віденського парламенту. Проте підступна хвороба не дала йому цілковито втілити всі свої таланти та уміння. Він відправився на лікування в приватний санаторії «Fichtenhof» в Шлахтензі (Schlachtensee) – сьогодні сектор Штегліц-Целендорф Берліна. Проте 22 червня о шостій годині вечора 1908 року з - за серйозних захворювань життя його обірвалося. Проте навіть на смертному одрі він написав свою останню пісню «Tempi прохід». А мистецький талант передався його дітям, які продовжили музичні традиції свого талановитого батька.
 
Його остання пісня, «Tempi прохід», він писав на смертному одрі. І хоч він відійшов у вічність в дуже ранньому віці, проте його талант до мистецтва передався дітям, які продовжили музичні традиції свого талановитого батька. Дочка Ізабелла Нектару Flondor (1890-1985, Нью - Йорк ), відома під іменем Нектар , була оперною співачкою, членом Віденської державної опери. А молодша дочка Florica (Ліл) Racovitza-Flondor (1897 - 1983) була автором пісень. Вона вчилася в Університеті музики і мистецтва Інтерпретації Відня під керівництвом Джозефа Маркса і Еміль Зауер.
 
Джерело фото: ro.wikipedia.org/wiki/Tudor_de_Flondor 


17 липня – 180 років від дня народження архітектора
Юліана Октавіана Захаревича (Julian Oktawian Zachariewicz), (1837–1899)
 
Він народився у Львові в родині вірменина Георгія Захаревича та Юзефи з Ґросманів. Тут впродовж 1852-1857 років навчався у Львівській реальній школі, по закінченні якої студіював у Віденській політехніці. По її закінченні працював у генеральній дирекції будівництва державних залізниць Австро-Угорщини. Одночасно проходив практику в архітектурному бюро Леопольда Ернста при реставрації віденського готичного костелу св. Стефана. Там він ознайомився з тодішніми стилями та тенденціями розвитку європейської архітектури.

Як пишуть дослідники його творчої спадщини:
 «З 1860 до 1865 року Ю.Захарієвич працює на приватній залізниці Кароля Людвіка, а згодом переходить до Чернівецької колії, де активно будувалася залізниця Львів–Чернівці, яка пізніше продовжилася до Ясс. Енергійний Ю.Захарієвич обіймає все вищі і вищі щаблі у рангах, за кілька років досягнувши посади начальника руху на австрійсько-румунських лініях з центром у Чернівцях. Крім посадових обов’язків, він залучається до проектування станційних будинків, зокрема бере участь будівництві вокзалу в Яссах (1869–1870). Ця споруда фактично стала початком архітектурного доробку Ю.Захарієвича.
 
Рік 1871 р. стає переломним у житті майстра. Ю.Захарієвич приймає запрошення працювати професором архітектури у Технічній академії Львова. Він повертається до рідного міста і напередодні дня народження 16 липня 1871 року отримує офіційну номінацію на “звичайного професора”».

В часи прокладання залізниці Львів–Чернівці–Ясси брав участь у проектуванні вокзалів, станцій та інших об’єктів, яких потребувала залізниця.

І якщо більшість вокзалів на той час були схожими один на одного, то Захаревич намагався всім спорудам, які він будував або проектував, надати свого виразного стилю. Так, колійний двірець у Яссах будували за його проектом і він вирізнявся оригінальним стилем, наближеним до мавританської (середземноморської) неоготики. Це була його перша візитівка як архітектора.
З 1871 року Юліан Захаревич — професор, завідувач кафедри архітектури Львівської Політехніки, у в 1881–1882 роках обіймав поважну посаду ректора.

За його проектом і при його безпосередній участі були збудовані нові корпуси Львівської Політехніки. Ректором Політехніки на той час був Юліан Октавіан Захаревич, якому цісар Франц Йосиф І надав шляхетський титул “із Львова-города”. А 1 жовтня в новому корпусі розпочався перший навчальний рік. У 1872–1881 рр. Ю.Захаревич був деканом будівельного (архітектурного) факультету, у 1877–1878 та 1881-1882 роках – ректором Політехнічної школи.

Він був організатором Львівської архітектурної школи, яка визначала архітектурне обличчя Львова 2-ї половини XIX — початку ХХ століття.

Для нас найцікавіший той період в житті Захаревича, коли він збудував у Чернівцях знамениту до сьогоднішнього дня синагогу юдейських прогресистів, так званий Темпль. Він її завершував у1873–1878 роках, вже перебравшись до Львова. 
Ця велична споруда знаходиться на сьогоднішній вулиці Університетській, це перший і найкоротший відрізок колись називався Темпльгассе (Tempelgasse), або як її називали місцеві українці, вулиця Божниці. Цей провулок простягався від площі Ринок до площі Темпля.

Історія Темплю починається 4 вересня 1877 року – саме тоді синагога була урочисто відкрита. Так що цього року минає 140 років від того часу, як в Чернівцях урочисто її було збудовано.

Ця назва прижилася і досі – нині це одна із туристичних родзинок міста. Місцеві екскурсоводи завжди зупиняються тут, аби розповісти туристам історію Темпля. У зовнішніх обрисах кінотеатру всі намагаються побачити сліди колишньої розкішної синагоги. Тому зазвичай під руками вони мають збільшене фото тієї споруди, яку спроектував для міста Юліан Захаревич. Але навіть фахівцям важко сказати, що автентичного збереглося тут. Хіба що зовні ще можна шукати натяки на колишню синагогу. Проте тут знаходиться момеріальна дошка Йосефу Шмідту – відомому єврейському оперному співаку, котрий співав тут у хорі, а згодом був кантором у цій синагозі.

А синагога Темпль була реформістською. На той час значна частина заможніх єврейських мужів міста вже перебувала під впливом ідей реформ, тому вони вирішили збудувати власну синагогу. Навіть обряд богослужінь тут був трішки інший. Тут також були більш ліберальніші правила, наприклад, чоловіки і жінки могли сидіти поруч. До речі, у Західній Європі в деяких синагогах навіть був орган, в Темплі органу не було, але був хор.

Було створено відповідне товариство і почалося будівництво. Ініціатором будівництва реформованої синагоги в Чернівцях був духовний лідер місцевих юдеїв-реформаторів Лазар Еліяс Ігель (1825-1892). Фундамент під майбутній хоровий храм на ділянці в центрі Верхнього міста святково заклали 8 травня 1873 року. Спорудили Темпль за чотири роки.

Темпль був збудований в мавританському стилі, мав чотири бокові вежі, які здіймалися у вигляді мінаретів, дах увінчувало покрите міддю шатро. Вона точно була пишною всередині, з тих фрагментів, що збереглися на фотографіях, можна сказати, що інтер’єр був зроблений на високому мистецькому рівні. Першим равином у Темплі був Лазар Еліяс Ігель. В цій історії є така цікава деталь: “Перший проект, розроблений архітектором Карлом Ґреґором не був схвалений міською владою як «надто скромний». Після чого, безкоштовно виготовити новий проект зголосився Юліан Захаревич. Цим вчинком Захаревич викликав здивування із огляду на його протестантські переконання”.

Цей рік для Юліана Захаревича виявився щасливим назагал. В тому ж 1877 році цісар Франц Йосиф І надав йому шляхетський титул Лицаря з Львигороду (Ritter von Lwigród). Він отримав лицарський титул не за воєнне завзяття, а за талановиту працю архітектора.

А Чернівці були для нього знаковим і для особистого щастя. Саме в Чернівцях він одружився з Анню Йозефою Давид (1841–1874), уродженкою Данії. Вони мали двох синів (Віґґо й Альфреда) та доньку Анну. Проте вона померла і в 1877 році Захаревич одружився вдруге з Людвігою Ґромадзінською, яка народила йому доньку Гелену та сина Юліана Едвіна.

Історик мистецтва Ігор Сьомочкін писав про його захоплення культовими спорудами: «Сакральна архітектура – церкви, костели, синагоги – цікавили його і як науковця, і як архітектора. За національністю – вірменин, одружений на датчанці (коли працював ще на чернівецькій залізниці), за віросповіданням протестант-євангеліст, він був представником того ліберального напрямку в культурі, науці та політиці, який горував тоді у Європі і, зокрема, в Австро-Угорщині».

Фахівці низивають колишню синагогу одним із найбільш стильних та культових пам’яток старих Чернівців. Творінням Юліана Захаревича у Чернівцях зачаровувалися всі. Але пережити світові війни синагога не змогла: під час Першої світової війни Темпль був пограбований, а під час Другої Світової війни — спалений.

Після пожежі у час війни Темль стояв у руїнах. Колишню синагогу перебудували під культурний заклад. І з 1959 року тут розташовувався перший в Україні широкоформатний кінотетар “Жовтень”, який на початку 90-х перейменовали на “Чернівці”. Правда, після активного розвитку новітніх технологій він втратив свій багаторічний лоск.

Відійшов у вічність Юліан Захаревич 27 грудня 1898 року і спочиває на Личаківському цвинтарі у Львові. На його могилі – пісковиковий надгробок з вазою, який архітектор за кільканадцять років до смерті сам спроектував у стилі неоренесансу.
За проектами Ю.Захаревича збудовано дуже багато цікавих і вартісних різноманітних об’єктів у містах і селах Галичини, які до сьогоднішнього дня не втратили своєї мистецької вартості.

Детальніше про життя і архітектурні споруди, які цей талановитий і дуже працелюбний архітектор залишив по собі, можна переглянути за посиланням zbruc.eu/node/68472 




22 липня – 180 років – від дня народженя доктора філософії,
професора фізики Алоїза Гандля (Alois Handl) (1837 - 1915)
Він народився 1837 року у місті Форт-Альберзі в Австрії, тут отримав початкову освіту. З дитинства мав схильність до точних наук, тому спочатку студіював фізику у знаменитому Віденському університеті і продовжив свої знання у місті Грац, де вивчав ще й математику. По їх закінченні працював у Львівському університеті як викладач фізики і математики та одночасно займався наукою і в 1859 році здобув ступінь доктора філософії. І вже у 25 років отримує почесне звання повного (або як на той час говорили штатного) професора з фізичних наук. У 1870-1871 роках був обраний деканом філософського факультету. Він ще й виявив себе добрим організатором, тому не раз призначався екзаменатором комісії в гімназіях міста. Також мав обов’язки державного інспектора екзаменаційної комісії навчальних установ зі стенографії, член фізіографічної комісії при Краківській академії в 1867 році, почесний член Галицького товариства стенографів (1868), член правління комітету першого загального товариства службовців у Львові (1867).

Проте саме в цей час університет з німецького перейшов на двомовну (так звану утраквістичну) польсько-українську мову викладу. А талановитого вченого в 1872 році запрошують до праці на посаду професора фізики в найстарішому вищому військовому навчальному закладі у світі – елітарній Терезіанській військовій академії у місті Вінер- Нойштадті на півдні Австрії.

Саме в цей час у світі активно проводилися наукові пошуки доказів існування атомної будови матерії. І Алоїз Гандль, будучи молодим прогресивним ученим, також не оминув нагоди серйозно займатися цією темою. Його праці про будову рідин, кристалічну будову солей, природу поглинання світла внесли на той час своє вагомий вклад у вчення про атомарну будову матерії. Про рівень цих праць свідчить те, що вони регулярно публікувалися у періодичних виданнях Цісарської Академії наук у Відні.

Але найбільшу частину свого наукового життя Алоїз Гандль, понад 30 років, провів в університеті Чернівців від самого моменту його заснування до виходу на пенсію в 1906 році. З 1876 року він професор Чернівецького університету і провідний вчений. Тут він створив і очолив кафедру експериментальної фізики. Наукові роботи цього періоду стосувалися кристалофізики, молекулярної теорії, оптики, метеорології, барометрії , гідроденситометрії , а також досліджень, що стосуються поглинання світла, питомої резистентності рідин та кольорового зору у тварин.
Він займався наукою не тільки в ділянці чистої прикладної фізики, а і в дотичних галузях, де без фізичних методик неможливо було обійтися. Так, від самого початку роботи в університеті він тісно співпрацював з Ричардом Прібрамом (Richard Příbram), відомим професором у галузі хімії. Вчені спільно досліджували в'язкість численних органічних сполук, і опублікували свої результати не тільки в „Sitzungsberichte” – науковому журналі Австрійської Академії наук, але і в першому у світі науковому журналі в області фізичної хімії "Zeitschrift für Chemie Physikalische”, який заснував у 1887 році лауреат Нобелівської премії з хімії Вільгельм Освальд. Він був настільки різностороннім вченим, що з 1877 навчального року започаткував в університеті також географічні курси з відчитуванням курсу метеорології.

За такий значний вклад в розвиток університету і авторитет в науковому світі в 1879-1880 року він став п'ятим ректором Чернівецького університету, а в 1894-1895 роках – повторно ректором університету. І двічі обирався деканом філософського факультету.
Після виходу на пенсію його замінив на кафедрі вчений Йозеф Гейтлер Фон Армінген, двоюрідний брат знаменитого фізика Генріха Герца.

За значний вклад в науку та освіту Австро-Угорської імперії він отримав орден Залізної корони ІІІ ступеня. Також був удостоєний ювілейної та почесної медалей за 40-річну наукову працю.

Надзвичайної популярності набрав його „Підручник з фізики для старших класів середньої школи” ("Lehrbuch der Physik für die oberen Classen der Mittelschulen "), який був перевиданий декілька раз.

Відійшов у вічність цей талановитий вчений у лютому 1915 року в Чернівцях.

 
 
 
 
 
25 липня – 135 років від дня народження історика,
публіциста, доктора теологічних наук, професора, архівіста,
фольклориста, церковного діяча і педагога
Сімеона Релі (Simeon Reli), (1882-1945)
 
Він народився в селі Верхні Петрівці Сторожинецького району. По закінченні місцевої школи навчався в Чернівцях у вищій гімназії, потім – на теологічному факультеті університету. Будучи священиком, служив у селах Михайлівка, Димка, Глибока. В 1912 році перебрався в Чернівці і працював викладачем релігії в гімназіях Кіцманя та Чернівців. В роки Першої світової війни він був мобілізований і впродовж 1916-1918 років сповняв обов’язки військового капелана. По її закінченні Сімеон Релі продовжував викладати в гімназіях Чернівців. Проте його завжди цікавили документи, давня історія. Тому пізніше поїхав до Відня, де впродовж 1928-1929 років студіював історію та архівну справу і отримав звання доктора богослов’я. Там у державному архіві Сімеон Реллі відшукав багато матеріалів про Буковину. Повернувся на роботу в Чернівці, де впродовж 1929-1935 років працював професором богослов’я і церковної історії Буковини в університеті. У 1934–1935 роках працював деканом теологічного факультету в Чернівцях.

А потім зайнявся улюбленою архівною справою. Спочатку працював секретарем, згодом заступником, а відтак директором державного архіву. Сімеон Реллі видавав багато праць з історії Буковини і релігійних документів. Серед основних: «Спогади з палацу на Дністрі» (1924), «В дні лихоліття» (1925), «Релігійна політика Габсбургів стосовно православної церкви в ХІХ ст. в світлі документів і неопублікованих документів з архівів дому та імператорського двору у Відні» (Чернівці, 1928), «Місто Серет у давні часи» (1934), «Монастир Путна» (1937), «Монастир Сучевіца» (1937). «Монастир Драгомирна» (1943), «Путівник по історико-релігійних пам’ятках Буковинскої єпархії» (Чернівці, 1937), «Хотинська фортеця під турецьким ігом», «Початок католицької релігії на Буковині» та багато інших. Видання «Історія села Їжівці в старі і нові часи» вийшло в світ в 1936 році і було перевидано в місті Глибока в 1994 році. В 1933 році в Чернівцях він видав монографію «Резиденція митрополитів у Чернівцях та її творець Йосиф Главка». Всі вони написані на архівних матеріалах, тому не втратили своєї наукової цінності і до сьогодні.

Також друкував численні статті та рецензії з історії церкви на Буковині, які були написані на оригінальних документах в архівах Відня та Чернівців, в чернівецьких часописах «Кандела», «Літературна Junimea», «Журнал освіти», «Голос Буковини» та «Буковина».

Будучи провідним фахівцем з історії церкви на Буковині, він багато часу і зусиль приклав також для захисту і збереження історичної спадщини. Був членом Комісії історичних пам'яток при Департаменті Буковини. Як церковний історик він був організатором етнографічного музею при Метрополії Чернівців.

В Чернівцях він мешкав і працював над своїми науковими розвідками на давній історичній вулиці Якоба фон Петровича під № 5.

Проте складні історичні події втрутились в його захопленню історичною наукою і в 1940 році він змушений був покинути столицю Буковини.

Сімеон Реллі відійшов у вічність в 1945 році в притулку і був похований в колишній столиці Молдавії – Сучаві.

Посмертно професор Сімеон Релі отримав звання почесного громадянина міста Сірет в знак поваги, що він написав першу монографію про цю місцевость. Сьогодні на його честь названа і одна із вулиць цього міста.