Буковинський інтелектуальний календар ВЕРЕСЕНЬ - 2020

 ВЕРЕСЕНЬ-2020

 

 
6 вересня – 145 років від дня народження педагога, письменника 
Михайла ДАШКЕВИЧА (1875 – 1948)

Цими днями виповнюється 145 років з дня народження буковинського письменника Михайла Дашкевича, чиє ім’я є маловідомим буковинцям і зокрема чернівчанам. Народився він 6 вересня 1875 року в невеличкому селі Киселиці що на Путильщині. Краї, який здавна славиться своїми гуцульськими традиціями та відомими просвітниками. В краї, де народився Буковинський Соловій – Юрій Федькович. Тут під літературним псевдонімом Клябука та Місяченько писав свої твори для дітей, займаючись просвітництвом і Михайло Дашкевич. З дитячих років майбутній письменник - Михайло Дашкевич захоплювався читанням. Батьки, помітивши хист хлопця до читання, віддали його на навчання в Чернівецьку учительську семінарію. Витрачаючи немалі кошти на навчання та проживання свого сина в Чернівцях, вони намагалися забезпечити йому добру освіту. Семінарське життя хлопця було безтурботним, а навчання - успішним. Останніми роками його навчання був рік 1899. По закінченні семінарії юний Михайло Дашкевич пішов вчителювати. Свої перші лекції школярам він почав читати у буковинських селах Ревне та Шепіт. Пройшло небагато часу і завоювавши авторитет своїх колег- вчителів, Михайло Дашкевич стає директором школи у містечку Вашківці що на Вижничині (1918-1933рр). В цей період, а саме у 1902 році, молодий вчитель розпочинає свою літературну діяльність. Змальовуючи у своїх творах життя краян та використовуючи гуцульську мову, він пише низку оповідань «Сліпець», «Добре, що хоть разом», «Гриць перед шибеницею», які пройняті співчуттям автора до долі селян. А ось відтворюючи на папері різдвяні традиції та Маланчині свята Михайло Дашкевич пише для дітей драматичні сценки під однойменною назвою «Маланка», які вийшли друком у 1922 році. Присвячене різдвяним святам і оповідання М. Дашкевича «Святий вечір». Володіючи румунською мовою, письменник робить спробу перекласти з румунської мови на українську вірш «Іде зима» Васіле Александрі, який було визнано вдалим та опубліковано 19 грудня 1926 року в газеті «Рідний край». Пізніше Михайло Дашкевич береться за переклади інших віршів цього поета та твори інших літераторів, знайомлячи з румунською літературою українського читача. Власне і сам буковинський письменник, якого літературознавці називають раннім реалістом, є автором багатьох поезій та інших творів малої прози, які наразі є малодоступними сучасному читачеві. З досліджень науковців-філологів сьогодні нам відомо і те, що письменник при житті друкував свої твори у чернівецьких часописах «Буковина», «Руська рада», в альманасі «На шляху» та інших періодичних виданнях. 

Другу половину життя провівши в Румунії, письменник відійшов у вічність у невеличкому румунському містечку Римніку-Вилча.



17 вересня – 140 років від дня народження Іларія КАРБУЛИЦЬКОГО 
(1880 – 1961)


Сьогодні минає 140 років від дня народження письменника, педагога і видавця Іларія Івановича Карбулицького. Він народився в селі Горішні Ширівці, на Заставнівщині в родині лісника Івана Карбулицького. Коли йому виповнилось 6 років він з родиною переїхав до Волоки. Тут у сільській школі здобував початкову освіту до чергового переїзду родини в Чернівці. Із містом зустріч відбулась у 1890 році. Тут він продовжив навчання у чернівецькій гімназії. 
Проявляючи неабияку зацікавленість до педагогічної справи він вступає до Чернівецької семінарії. 

Тут відбувається зустріч з Осипом Маковеєм, який навчає його українській мові та літературі, знайомство учня з учителем переростає у багаторічну дружбу. Маковей навіть стає хрещеним батьком одного із синів Іларія Карбулицького. Завдячуючи своєму вчителеві з часом він опиняється в колі із знаковими особистостями краю. З літературних джерел дізнаємося, що він був особисто знайомий з письменницею Ольгою Кобилянською, публіцистом і громадським діячем Михайлом Павликом та іншими літературними діячами. Його перу належать спогади про перебування на Буковині в 1901 і 1903 роках української поетеси Лесі Українки, зокрема про її приїзд в Стрілецький Кут та село Ревне. Будучи особисто знайомим з письменницею і захоплений зустрічами з нею, він пише «Мої спогади про Лесю Українку».

Іларій Іванович знаходив час і для наукових праць. Багато років займаючись дослідженням та вивченням розвитку народної освіти у нашому краї, він пише та видає книгу «Розвій народного шкільництва на Буковині», що вийшла у Вашківцях. Зокрема у статті «Українське шкільництво на Буковині» Василь Сімович виписує ставлення багатьох відомих особистостей краю та освітян до подій, що тоді відбувались. Справи в шкільництві тих років були не зовсім кепськими, але тогочасною румунською владою були спроби за економічних проблем зменшити кількість українських шкіл. В статті йдеться про негативні тенденції в окремих районах області, місті Кіцмань, Заставна, Вашківці, Вижниця. І хоча стан справ в освіті іноді дещо змінювався - він все одно залишався таким, що з ним були незгідні представники народного просвітництва, представленого відомими українськими буковинцями, що підтримали програму новоутвореної ЗУНР, зі столицею у Львові. Згодом зі Львова, де почали зароджуватися масові національні рухи, знайшли свій розвиток рухи і у Тернополі та у нинішньому Івано-Франківську. До цих рухів долучилась і Буковина. Варто зазначити, що Українська національна рада Народної республіки була утворена в складний для історії Буковини час - початок ХХ століття, відзначений відвертою боротьбою за територію Північної Буковини, що велась між Росією та Румунією. В невизначений для північної Буковини час Іларій Карбулицький став одним із перших учасників національних рухів ЗУНР і боровся за відновлення українських шкіл. Як пише Василь Сімович у своїй статті «Справжній розвиток усього народного шкільництва на Буковині», а отже і українського, у свої руки перебрала частково держава, сприяв цьому приїзд міністра освіти Румунії «в дусі інспекторських циркулярів» щодо «української меншості». Про це ми дізнаємося зі сторінок досліджень книги « Історія. Культура. Громадське життя». В Австрійський період, як нам відомо, було збудовано в Чернівцях нинішній університет, але так сталося, що в певний період «втратили свій розвій» окремі «катедри» університету. Загальний образ тодішнього шкільництва на Буковині, пише Василь Сімович, Іларій Карбулицький охарактеризував так, називаючи його «присмерком»: « …стан сучасної української школи в нашому краю» є «присмерком», але це слово не характеризує цього стану. Бо справді в нашому шкільництві тепер глупа ніч, присмерк його давно минувся! Тільки ж глупа ніч не вічна. Після неї мусить колись заблиснути ясний день, і ми хочемо вірити, що він нам блисне, ясний день української школи на Буковині»
Сам Іларій Карбулицький, якого науковці називають автором шкільництва, навчався в Чернівецькій семінарії. Після закінчення навчання, у 1903 році він розпочав свою учительську кар’єру. Працює у селах Ревне, Старі Мамаївці, Горішні Станівці. З 1906 до 1935 року Іларій Карбулицький був директором школи у селі Верхні Станівці, що на Кіцманщині. 
Ще будучи семінаристом він розпочинає свою літературну діяльність. Перші твори його з’являються у кінці 1890-х років. Карбулицький спочатку друкується переважно в газеті «Буковина» (з 1900), а згодом в журналі «Промінь». Однак пізніше, набувши фахового вчительського та журналістського досвіду, він опинився серед когорти письменників, буковинських журналістів та дописувачів, які на сторінках журналів та місцевих часописів висвітлювали життя краян.

У 1904 році, коли після масового віча у Львові українських вчителів Галичини й Буковини, створюється учительський журнал «Промінь» – орган майбутньої вчительської організації під назвою «Взаємна Поміч галицьких і буковинських учителів», на Буковині з’являється свій однойменний журнал, який виходив у Вашківцях. Спочатку його редагував Іван Герасимович, а пізніше Іларій Карбулицький, який був його редактором з 1904 по 1907 роки. «Одначе, тому, що станові інтереси вчителів обох тих країв були відмінні, у 1908 році заснувалася на Буковині «Вільна Організація Українського Вчительства на Буковині», що створила свій власний орган «Каменярі» в селищі Мамаївці, пише Д.Квітковський у наукових нарисах «Буковина .Її минуле і сучасне». Одним з редакторів цієї газети теж був Іларій Карбулицький. Вчительський журнал «Каменярі» виходив впродовж 1909–1914 років. Автор пише, що цей часопис швидко набрав поваги й значення, бо «займався становими й шкільними справами, нерідко торкаючись громадського життя краю». Завдячуючи цим журналам перед Першою світовою війною на Буковині «нараховувалось понад 180 україномовних громад та 17 міщанських народних шкіл». 
Педагог за фахом і письменник та журналіст за покликанням Іларій Карбулицький крім редакторської та педагогічної діяльності займався ще й виданням серії популярних книжок «Крейцарова бібліотека», друкувався в газетах «Руська рада» (1906), «Іскра» (1907), «Час», «Рідний край», « Самостійна думка», в альманасі «На шляху», писав оповідання та драматичні твори з життя селянства та інтелігенції.
В 1935 році він оселився в Чернівцях і в цей м, що очолював Український громадянський комітет, який займався збиранням матеріальної допомоги для голодуючих , а у 1936–1940 роках був заступником голови товариства «Українського народного дому в Чернівцях». 
З матеріалів СУЕ та з досліджень фахівців дізнаємось про те, що Іларія Карбулицького було звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності і заарештовано та вислано в заслання. За матеріалами Вікіпедії – йому довелось перебувати в таборах майже 10 років. Посмертно І.Карбулицького було реабілітовано лише в 1990 році. 
У 1954 році І.Карбулицький повернувся у Чернівці, де пройшли його семінарські роки та відбувались знакові зустрічі з Осипом Маковеєм та Ольгою Кобилянською, що дали поштовх до написання спогадів «Велика дочка України». 
Відійшов Іларій Карбулицький у вічність 30 січня 1961 року в Чернівцях, де його і поховано. 



15 вересня – 140 років тому відбувся візит до Чернівців Імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа І (1880)
 
15 вересня, рівно 140 років тому, в Чернівцях відбулася подія, про яку писали всі газети Європи, і мабуть не тільки, згадували про Czernowitz по всіх, навіть маленьких містечках та селах великої Австро-Угорської монархії. Адже цього дня далекого 1880 року до нашого міста прибув з візитом Імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф І (1880).
 
Варто зауважити, що якраз перед цим, а він народився 18 серпня 1830 року, йому виповнилось 50 років і він вже був правителем 32 роки. І то мабуть монарх подарував собі таку ювілейну подорож, аби оглянути свої володіння. Хоча звісно, в нього, як державця, були й інші, серйозні завдання, політичні в тому числі, як дальше розвивати і зберігати таку велику європейську державу, якою на той момент була Австро-Угорська монархія.
 
І взагалі так виходить, що осінь для Чернівців дуже важлива і знакова пора року. Бо яснійший цісар два рази приїжджав саме восени. Місто святкує своє храмове свято в перші дні жовтня, театр відкрито 3 жовтня, багато інших споруд приурочено до цієї дати і звісно, що така важлива подія, як відкриття університету також відбулася в перші дні жовтня.
 
Це була неординарна подія в житті міста і про неї збереглась детальна хроніка, приїзд цісаря детально розписано журналістами в місцевій та столичній пресі, за якими визначний історик Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль в своїй знаковій праці «Історія Чернівців» ретельно передав події тих трьох днів. Аби зрозуміти, як готувалися в місті до приїзду першої особи та відчути ту подію разом з мешканцями міста того часу, наводимо детальніше її опис:
 
«У 1880 році цісар утретє прибув до східної провінції своєї імперії. Його величність приїхав до кордону краю опівдні 15-го вересня. За стародавнім звичаєм найстаріший житель краю вітав Його хлібом і сіллю. У населених пунктах, повз які проїздив потяг цісаря, запанувала безмежна радість. На чернівецькому вокзалі його Величність зустріли бурхливими вітальними вигуками. Тут монарх відповів на промову крайового старости такими словами: «Мені є дуже приємно, що через такий довгий час Мені знову видалася нагода відвідати  моє вподобане герцогство Буковину». Проїзд від вокзалу до міста перетворився на величний тріумфальний хід, що досяг свого апогею у привітанні монарха поважним числом юних почесних пань, які вишикувалися біля тріумфальної арки, спорудженої неподалік католицької церкви між помешканням полковника і будинком фінансової дирекції. 15-го і 16-го вересня Його величність перебував у Чернівцях і оглянув місто, що бурхливо розвивалося. З дивовижною витривалістю Його Величність відвідував усі церкви, школи, університет і резиденцію, шпиталі та промислові підприємства. Він радісно визнав відрадні успіхи і всюди виявляв своє жваве зацікавлення. Цісар з надзвичайною доброзичливістю приймав численні клопотання, які він у найлюб’язніший спосіб дозволяв передавати собі особисто навіть на вулиці. З такою привабливо-дружелюбною зацікавленістю Він приймав влаштовані почесті, оглядав народне свято у Народному саду, відвідував стрільбище та святкову виставу в театрі. Цісар інспектував також чернівецький батальйон крайової оборони, перебравши на себе його командування, і похвалив його за успіхи. О 17-й годині монарх від'їхав на Радівці, звідки повернувся ще того ж дня. Всюди Його супроводжувала неосяжна бурхлива радість. Всіх захопила та зачарувала милостива ласка і щирість Його Величності.
 
Рано-вранці 18-го Його Величність від’їхав з міста, яке, як і в час присутності цісаря, було яскраво і святково освітлене. Багатотисячний людський натовп заполонив вулиці, з сумом у серцях прощаючись з батьком краю. Його Величність сказав на вокзалі зворушливі слова прощання, а бургомістрові з визнанням висловив таке: «Я Вам дякую, місто зробило для Мене надто багато». Потім Він висловив надію на подальший розвиток міста і запевнив, що він зі свого боку охоче цьому сприятиме. Коли потяг уже рушив і знову залунали вигуки «Слава»», Його Величність появився у вікні і дружньо та зі щирою усмішкою слав вітання на всі боки. Надзвичайне враження справила на всіх сцена прощання на кордоні краю. Коли монарх дуже щирими словами подякував за гарний прийом, настала глибока тиша, але за кілька секунд залунали все нові й нові вітальні вигуки, що потрясали прохолодне вранішнє повітря, вітальні вигуки, у яких виявлялися почуття вірності народу до дорогого монарха. Його величність цісар знову звернувся до присутніх і сказав: «Я беру з собою спогади про перебування на Буковині як найприємніші у моєму житті. Сподіваюся, що незабаром знову прибуду на Буковину. Ще раз дякую всім. Прощавайте!» Коли Його величність цісар люб’язно попрощався, він знову піднявся в салон вагону, і потяг повільно рушив під радісні слова слави з боку величезного натовпу народу. За якусь мить народ уже не бачив свого дорогого монарха».
 
 
Звісно, за цей період, а це рівно 25 років, як цісар відвідував місто, Чернівці з доволі скромного невеличкого містечка, з більших споруд на той час була тільки чернівецька ратуша та Божі храми (Костел Воздвиження Всечесного Хреста, кафедральний собор Святого Духа та Собор Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ). А в останній приїзд (залізницею, яка появилася в 1866 році) яснішого цісаря в місті вже були збудовані приміщення Товариства плекання музики на Буковині (нині Чернівецька філармонія), споруда театру (ще дерев’яна біля Турецького мосту), щойно зведена велична церква Параскеви Сербської, багато мурованих будинків і найвеличніша споруда – це майже завершена Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, яка й до сьогодні вражає своїми розмірами та архітектурою. І найголовніше досягнення – в Чернівцях в 1875 році було відкрито класичний університет за його ж підписом.
 
Ще до свого останнього, як пізніше виявилось, приїзду, цісар передав місту дуже достойний подарунок – частину своєї приватної колекції. Мабуть не всі знають, що в нашому місті, вірніше в науковій бібліотеці ЧНУ ім. Ю.Федьковича, знаходиться цей вартісний духовний дарунок – зібрання книг імператорського дому Габсбургів, що складає іменну колекцію "Бібліотека Габсбургів" у фонді відділу рідкісних та цінних книг НБ ЧНУ. Звісно, що родина Габсбургів мала величезну особисту бібліотеку. Так як в колекції налічувалося по декілька екземплярів рідкісних книг, то дублетні примірники дарувалися публічним бібліотекам Австро-Угорської імперії, до складу якої входила й Буковина. А так як в 1875 році було Його Височайшим указом було відкрито університет Франца-Йосифа, в 1878 р. бібліотека у Чернівцях отримала великодушний дар Його Величності кайзера Франца-Йосифа. Подарунок склав 1056 томів. Це також книги з фамільної бібліотеки імператорської родини. Серед них – унікальні та розкішно оформлені видання.
 
Видання, що входять до складу колекції, а це книги, газети, журнали – знаходяться в дуже хорошому стані. Палітурки книг виготовлені зі шкіри, оксамиту, шовку муару, паперу відмінної якості. Оздоблення та обрізи більшості книг – із сусального золота. Книги різними мовами, переважно німецькою та французькою, а також англійською, італійською, угорською, чеською, латиною та іншими. Майже 900 примірників – книги, які надруковані після 1830 року. Цінних видань XVII, XVIII та початку XIX ст., так званих стародруків – книг виданих до 1830 року, близько 500 примірників. У всіх книг зібрання "Бібліотека Габсбургів" власна доля і можна багато цікавого дізнатися про історію кожної з них…
  
Варто зауважити, що на той момент всі клопоти з підготовки до приїзду яснішого цісаря лягли на бургомістра Отто Амброза фон Рехтенберга, а легендарний Антон рицар Кохановський фон Ставчан, шанований в столичних владних коридорах, був на той момент маршалком Буковинського сейму і звісно, дуже активно прилучився, аби такий важливий візит відбувся на самому високому рівні.
 
Маємо гадку, що цісар залишився задоволений оглядинами міста, так як воно за досить короткий час перетворилося на культурний і просвітницький центр на сході великої європейської монархії. Найбільшим подарунком цьому найвіддаленішому закутку своєї величезної монархії стало безсумнівно власне місто, його історичне середмістя із прекрасною архітектурною забудовою, яка до цього часу є його найбільшим скарбом та окрасою. Та неповторна аура, його будинків, його унікальної історії, того, що важко передати словами, але можна відчути душею, яке за цей час було створено мешканцями Чернівців.
 
Звісно, з висоти років та навіть століть можна давати різну оцінку періоду правління Франца Йосифа І, але попри все він був і залишається визначною фігурою у світовій історії. Так історично склалося, що він був найвідомішим представником династії Габсбургів, поскільки у 18 років посів австрійський трон і всі наступні 68 років свого життя присвятив управлінню цією великою державою. І намагався, звичайно в міру свого бачення, дуже ретельно виконувати покладені на нього завдання – керувати такою величезною та розмаїтою державою, якою була Австро-Угорська монархія з різними державами, різними віросповіданнями та мовами. Як пише сьогоднішній відомий історик  Ярослав Грицак: «Франц Йосиф був не найкращим імператором, але  після нього все було набагато гіршим», а «час його правління  для Галичини був періодом спокійної модернізації, … тоді був ідеал життя, до якого Україна має прагнути сьогодні. Тобто, до суспільства, достатньо модернізованого, мирного і благополучного. Не дивно, що галичани так тепло згадують про Франца Йосифа, але більше про ті часи, які минули і не знати, коли повернуться».
Це був третій приїзд яснішого цісаря в столицю герцогства Буковини – місто Чернівці.
 
Два попередні приїзди монарха в наше місто відбулися значно раніше.
 
Перший був в 1851 році, а цісареві було всього 21 рік. Як красиво про це пише історик Кайндль: «Осінь 1851 року вперше привела Його Величність цісаря Франца Йосифа І на східні терени своєї імперії» Прибув в наше місто ввечері 21 жовтня і пробув тут до 27 жовтня, і вже звично відвідував богослужіння в храмах, оглянув військові підрозділи, оглядав освітлене місто і не проминув відвідати такий важливий культурний центр, як Народний сад (нині Чернівецький парк культури та відпочинку ім. Т.Шевченка). Зупинився він у генеральському будинку.
 
«Друге перебування нашого цісаря на Буковині припало саме на неспокійний час Кримської війни [Кримська війна (1853—1856) або Східна війна –  між Російською Імперією і союзницькими військами Османської імперії, Великої Британії, Французької імперії та Сардинського Королівства за панування на Близькому Сході і Балканах]. Під час Кримської війни у Чернівцях були зосереджені значні війська «про всяк випадок». «Його величність цісар прибув сюди…29 червня 1855 року, на свято Петра і Павла опівдні о 12 годині». Зважаючи на тривожний час, він відвідав військовий шпиталь, військові частини, про успіхи яких він висловився шанобливо і залишився задоволений. Але попри воєнну ситуацію, він відвідав гімназії, виставку продукції та місцевих ремесел, яку було представлено в Ратуші.
 
А також без особливих урочистостей, але він прогулявся Народним садом. Зупинився він на нічліг в помешканні президента краю Шмюкка (нині це приміщення Румунського народного дому та апеляційного суду на Центральній площі).
 
Треба також відзначити, що Чернівці відвідували й попередні імператори: Йосиф ІІ (1783, 1786), Франц І (1817, 1823) і наприкінці – останній з династії Габсбургів Карл І (1917). А ще 16 візитів здійснили в різний час ерцгерцоги як представники Габсбурзької династії, аби побачити навіть віддалені від столиці володіння великої монархії.
 
А проте, яснійший цісар все-таки повернувся в Чернівці, на цей раз – уже назавжди. 4 жовтня 2008 року, коли місто урочисто святкувало 600-річчя Чернівців, Арсеній Яценюк заклав, а 3 жовтня 2009 року урочисто відкрив у цьому місті, у невеличкому сквері, пам'ятник цісареві Австро-Угорщини Францу Йосифу І. Його створив авторський колектив львів’ян – заслужений художник України Сергій Іванов та скульптор Володимир Цісарик. І Франц Йосиф І, одягнений у парадову форму,  не височіє на п’єдесталі, а «ступив» на чернівецьку бруківку, прогулюється сквером і уважно спостерігає за життям міста та його мешканців…Що він думає при цьому, то вже знає тільки він сам…
 
Матеріали підготовлено за виданням: Кайндль Раймунд Фрідріх Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення [Текст] / Р. Ф. Кайндль ; пер. з нім. В. Ю. Іванюк ; наук. ред. О. М. Масан ; Науково-дослідний центр буковинознавства при Чернівецькому національному ун-ті ім. Юрія Федьковича. - Ювілейне вид. до 60-их роковин правління Його Величності Цісаря Франца Йосифа I і на пам'ять про першу писемну згадку про Чернівці 500 років тому, Репр. вид. 1908 р. - Чернівці : Зелена Буковина, 2005. - 330 с.: іл. - (Історична бібліотека "Зеленої Буковини"). - Укр. і нім. мовами