27-10-2020

Кетяг калини на свіжу могилу Василя Бабуха…

В неділю, 25 жовтня, коли всі чернівчани в більшості були зайняті гострими проблемами виборів, в післяобідній час на сторінці фейсбуку появилося коротке, проте дуже гірке повідомлення від Тараса Бабуха : «Помер наш Тато...» Ні в кого не виникло запитання, хто це, адже цього чоловіка знало більшість чернівчан та буковинців за його багаторічну творчу працю, небайдужість до життя краю. Це  відійшов у вічність Заслужений журналіст України, поет, письменник, фотомайстер, громадський діяч Василь Іванович Бабух.
 
Вже один перелік видань, в яких він працював, викликає повагу і належне пошанування – "Молодий буковинець", "Радянська Буковина", "Буковинське віче". 12 років був власним кореспондентом газети Верховної Ради України "Голос України" в Чернівецькій, Івано-Франківській, Тернопільській та Закарпатській областях а також очолював кореспондентський пункт газети на будівництві Дністровської ГЕС.  Останні майже 15 років був головним редактором літопису міста – газети «Чернівці».
 
В університеті, а потім в редакціях газет, в нього завжди були дуже добрі та вимогливі Вчителі, про яких він з теплотою та повагою згадував до останнього свого подиху. В університеті він навчався в Анатолія Добрянського, Богдана Мельничука, Віктора Косяченка, Михайла Івасюка…
 
Маючи таких блискучих Вчителів, Василь Іванович став не тільки «Золотим пером журналістики», але ще й чудовим поетом. І хоч він видав всього дві поетичні збірки, це “Іскри з осінньої ватри” (1999) та «Вовча година» (2008), в якій вміщені не тільки поезії, а ще всі його пісенні скарби та присвяти Чернівцям. Адже він був не просто поетом, а ще й поетом-піснярем, на його вірші написані пісні, які ввійшли в золоту скарбницю української естради і стали шлягерами. На музику їх поклали Володимир Івасюк, Павло Дворський, Остап Гавриш та Валерій Громцев. Їх виконують такі зірки естради, як Василь Зінкевич, Софія Ротару, Павло Дворський.
 
Проте, попри таку творчу працю та авторитет серед колег, Василь Іванович був і залишився сином рідної буковинської землі, яку він відчував і про яку не втомлювався всім розказувати і показувати дуже професійно словом і світлинами на кожен день, не дивлячись, чи то є модою або форматом на цей час. Це його програмовий вірш, який відповідає його ставленню до життя і свого місця в цьому світі:
 
 
Вже давно стала бібліографічною рідкістю книга Василя Бабуха та Тараса Бабуха «Буковинська одіссея історичних знаменитостей», яка вийшла невеличким накладом. А так як в ній йдеться про цікаві миттєвості перебування в Чернівцях та на Буковині за висловом самих авторів «особистостей планетарного масштабу – коронованих персон, полководців та блудних синів революції»,  таких як от: імператора Карла І, царя Миколи ІІ, югославського керівника Йосипа Броз Тіто, Нестора Махна, Сергія Єсеніна, Михайла Булгакова, Джона Ріда та інших не менш цікавих. Зрозуміло, що вона користується незмінним інтересом у чернівчан та журналістів насамперед.
 
А ще він і по життю завжди був такий статечний, по-буковинськи мудрим і розважливим…поруч з ним завжди було якось спокійно і надійно…
 
У Василя Івановича були свої стосунки з Муніципальною бібліотекою ім. А.Добрянського і в нього для цього були свої мотиви. Він з першого ж дня її відкриття дуже уважно спостерігав за її роботою. Насамперед, як вона буде працювати і берегти духовні скарби Анатолія Добрянського, адже то був один з найулюбленіших викладачів Василя Івановича. І звісно ж, саме тут, за адресою, Українська, 22, він почав свою журналістську діяльність в редакції «Радянська Буковина», про яку він згадував завжди з теплотою. Як і з незмінною повагою про редакторів видання, в якому пройшов перші і дуже солідні «журналістські» університети. Ось як про це згадує сам Василь Іванович: «Газета «Радянська Буковина» була тоді певним осередком культури в місті. Першим її редактором був Кузьма Демочко. В редакції працювали потрясні за рівнем таланту люди: Віктор Кушнір (сам з Кельменецького району, віршував, і не просто рими підбирав, а писав у різних формах і системах віршування), Володимир Якович Дячков – знавець, критик».
 
На той час відділ «Радянської Буковини», в якому він працював, знаходився саме на першому поверсі. Та що говорити, коли на початках він не мав де жити, то навіть спав в редакції на підлозі…А це завжди дуже дорога і щемна пам’ять. Саме в цій редакції він опанував перші кроки у фотографії, секретами майстерності ділилися досвідчені чернівецькі фотографи. І вже потім на все життя це стало його другим професійним захопленням, після Слова, в якому він також став справжнісіньким Майстром.
І не розлучався з камерою майже до останньої днини, про що свідчать дивовижно тонко підмічені миттєвості, як це вмів робити тільки Василь Бабух. На пам'ять він залишив нам ілюстровану власними світлинами книгу-альбом “Побачене в дорозі”. І звісно, він щедро ділився з ними із своїми фейсбучними друзями. Ось ці останні прижиттєві кадри…
 
Проте вже мабуть з перших днів роботи книгозбірні він був задоволений її роботою, так як розлогі шпальти про її діяльність з’явились саме на сторінках часопису «Чернівці», головним редактором якої на той час був саме Василь Іванович. Зрозуміло, без його «благословення» вони би там не були надруковані навіть з великої прихильності журналістів. Результатом публікацій з авторської програми в бібліотеці архівіста Марії Никирси стала її найбільша праця «Чернівці. Документальний нарис з історії вулиць і площ». І так з його легкої руки і до сьогодні в нас дуже приємна творча конструктивна співпраця з редакцією міської газети.
 
І на превеликий жаль, вже ніколи не прочитає Василь Іванович улюблену поезію так, як вмів читати тільки він
 
Вгледів я, як торкалась хмаринонька
Нефарбованих Ваших повік…
Та про се не зізнаюсь нікому –
Я ж побожний сільський чоловік.
 
Василь Іванович, коли йому випадала нагода, приходив на творчі зустрічі в Муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського. Свідченням того, що йому тут було добре і затишно, є мабуть його останнє прижиттєве інтерв’ю в нашій книгозбірні, в Меморіальній кімнаті його улюбленого викладача Анатолія Миколайовича, яке він дав на прохання журналістки Маріанни Антонюк для ґазети «Версії». Воно настільки глибоке і філософськи мудре, що вартує його прочитати.
 
Василь Бабух: «Місто визначається рівнем інтелігентності. Немає інтелігентності – немає й міста»
 
 
А на сьогодні воно актуальне, як ніколи…
 
Василь Іванович  до останньої днини не втомлювався дивуватися цьому світу, відкривати і розуміти його глибоко так, як це вмів тільки він. Насамперед, він взагалі дуже активно цікавився життям Чернівців у всіх його проявах. 
 
У вересні цього року наша книгозбірня з нагоди Дня міста започаткувала Проект - челендж «Я люблю своє місто», в якому поезією в любові до міста освідчувалися видатні люди міста та чернівчани. Поезію Василя Бабуха відчув і прочитав головний диригент та художній керівник Академічного симфонічного оркестру Чернівецької філармонії, незрівняний Маестро Йосиф Созанський. Василь Іванович був дуже зворушений цим виступом і одразу ж передзвонив, аби нам подякувати за такий цікавий проект, за те, що звучить його поезія…Як виявилося, то був останній дзвінок…це було зовсім недавно…
 
В знак пам’яті сьогодні звучить поезія Василя Бабуха – присвята Чернівцям.
 
В ці надто гіркі і сумні хвилини, коли вся родина, всі друзі і приятелі, всі чернівчани, які біля могили і які там подумки, ми разом просимо:
 
Божа і вічна природо! Прийми цю світлу душу в своє нетлінне і вічне царство.
 
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю розумної, працьовитої, терплячої і дуже скромної людини
 
Цим Словом кладемо свій кетяг калини на свіжу могилу Василя Івановича Бабуха…
 
 
 
 
 
Щирою молитвою свічу пам’яті
запалив колектив
Муніципальної бібліотеки
ім. А. Добрянського
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фото з інтернет-ресурсів, архіву газети "Версії" та бібліотеки ім. А.Добрянського
Підготувала Леся Щербанюк