07-06-2018

Майже тисячоліття відділяє нас від часів Омари Хайямі, а його вислови залишаються актуальними і нині.

 
 
Минуло  970 років від дня народження перського поета, математика, філософа, астронома, представника жанру рубаї Омара Хайяма (повне ім’я Гіяс ад-Дін Абу-ль-Фатг Омар ібн Ібрагім аль-Хайям ан-Нішапурі, 
перською غیاث الدین ابو الفتح عمر بن ابراهیم خیام نیشابوری‎.‎, Omar Khayyám; 18 травня 1048 — 4 грудня 1131) 

Цю дату вдалось встановити за гороскопом самого Омара Хайяма, адже він дуже захоплювався астрономією та астрологією і залишив ретельний опис: «Його [Омара Хайяма] гороскопом були Близнюки: Сонце та Меркурій були у 3-му градусі Близнюків, Меркурій був у сполученні [з Сонцем], а Юпітер був по відношенню до них обох у тригональному аспекті». Індійський дослідник Свамі Говінда Тіртха за аналізом гороскопу згідно з середньовічними таблицями ефемерид встановив дату 18 травня 1048 року, а співробітники Інституту теоретичної астрономії АН СРСР, провівши власні розрахунки, підтвердили цю дату.

Він народився в місті Нішапур в Персії, нині іранська провінція Хорасан-Резаві, в родині майстра виготовлення палаток. Місто розташоване в центрі Сельджуцької імперії і було, за визначенням істориків, найвеличнішим містом давньої культурної провінції Хорасан в XI сторіччі. В місті було не менше 50-ти великих вулиць, в ньому мешкало декілька сотень тисяч людей, які знали понад 50 різновидів ремесел, там було багато базарів та ярмарок. Нішапур уславився своїми бібліотеками, з XI сторіччя у місті діяли школи середнього та вищого типу — медресе. Ось у такому місті пройшли дитячі та юнацькі роки Омара Хайяма.

З 8 років, маючи схильність до наук, він почав серйозно займатися математикою, астрономією, філософією. В 12 років став учнем Нішапурського медресе. Він вивчав твори відомого математика і астронома Сабіт ібн Куррі, праці грецьких математиків. А вже «…у 17 років він досяг глибоких знань у всіх областях філософії, був «знавцем мовознавства, мусульманського права та історії», а також «послідовником Абу Алі Сіна у різних областях філософських наук», як писав про нього історик XII століття Ал-Бейгакі. У той час під філософськими науками розуміли дуже різноманітні напрямки знань: теоретичні — «вищу науку» (або «метафізику», тобто філософію в нинішньому розумінні), «середню» — математику та «нижчу» науку — фізику, а також практичні науки, до яких належали політичні, юридичні дисципліни та вчення, пов'язані з моральністю. Блискуче закінчив курс мусульманського права і медицини, і отримав кваліфікацію хакіма, тобто лікаря. Але медична практика його мало цікавила і він мріяв дальше студіювати свої улюблені науки.

Проте доволі безтурботне дитинство та юність поета було порушено важкими втратами – коли йому було шістнадцять, під час епідемії помер його батько, а потім і мати. Тому Омар продав батьківський будинок і майстерню та відправився в Самарканд. У той час це був визнаний на Сході науковий і культурний центр.

Його доля цілковито залежала від покровителів, від милості котрих або немилості залежала і можливість займатися науками, «до яких прагне розум», та власне й саме життя вченого та поета.

Першим покровителем Хайяма став головний кади (суддя) Самарканду Абу Тахир Абдар-Рахман ибн-Алак. То був чоловік дуже освічений і прогресивний. Про якого Омар згадував із вдячністю і захопленням.

У Самарканді Хайям стає спочатку учнем одного з медресе, а після кількох виступів на диспутах він настільки вразив всіх своєю вченістю, що його відразу ж зробили наставником. Як і інші великі вчені того часу, Омар не затримувався довго в якомусь місті. Вже через чотири роки він покинув Самарканд і переїхав до Бухари, в дворі принца Шамсааль-Мулука, котрий мав за честь прийняти в себе такого видатного вченого, навіть «садив його поруч із собою на троні». Тут йому було добре, він працював в сховищі книг. За вісім років, що вчений там прожив, він написав чотири фундаментальні трактати з математики. Його досягнення в математиці вражають до сьогодні. Він ґрунтовно працював у трьох напрямках: в розділі алгебри, теорії паралельних та теорії відношень і вченні про число. До наших днів збереглося дві праці (третя, без назви, поки-що не знайдена) — містили теоретичні висновки надзвичайної важливості. У своєму знаменитому «Трактаті про доведення задач алгебри та алмукабали» вперше в історії математичних дисциплін Хайям дав повну класифікацію усіх видів рівнянь: лінійних, квадратних і кубічних (всього 25 видів), і розробив систематичну теорію вирішення кубічних рівнянь за допомогою властивостей конічних перерізів. Саме йому належить заслуга першої постановки питання про зв'язок геометрії з алгеброю. Він обґрунтував теорію геометричного вирішення алгебраїчних рівнянь, що підводило математичну науку до ідеї змінних величин. Проте час вніс свої корективи, і глибокі математичні трактати Омара Хайяма впродовж віків залишалися невідомими науковцям світу, творцям нової вищої алгебри. Вони були змушені пройти довгий і нелегкий шлях і прийти до того, що за 5-6 століть уже проклав Омар Хайям.

Ще одна математична праця Хайяма – «Труднощі в арифметиці» – була присвячена методу знаходження коренів будь-якого ступеня з цілих чисел.

Цей трактат не знайдений, але його згадував сам Хайям у «Трактаті про доведення задач алгебри та ал-мукабали». Він стверджував неможливість розв’язати рівняння третьої степені за допомогою циркуля і лінійки і розглядав рішення методом конічного зрізу. Те, до чого прийшов Хайям в ХІ столітті, європейські науковці прийшли через шість століть, аби тільки сформулювати його постулати, а щоб довести їх правильність знадобилось ще двісті століть.

До арифметично-алгебраїчних питань належить також невеликий твір «Терези мудростей», в якому вирішувалась класична задача Архімеда про визначення якості золота та срібла в сплаві. Хайям визначив у повітрі та у воді вагу довільних зливків чистого золота та срібла, а також цього сплаву, та навів два рішення: у одному використовувались прийоми античної теорії відношень, у іншому, «більш легкому для обрахування», рішенні — алгебраїчні прийоми.

Ще однією дуже важливою науковою працею для розвитку геометрії був «Трактат про тлумачення темних положень у Евкліда», закінчений наприкінці 1077 року. Він складався з 3-х книг та вступу до них. У першій книзі викладена теорія паралельних. Йому вдалось ґрунтовно та серйозно, на основі філософсько-логічних праць Арістотеля, викласти теорію паралельних.

В основу доведення було покладено принцип, який складається з двох тверджень: дві прямі, які збігаються, перетинаються і неможливо, щоб дві прямі лінії, які сходяться, розходилися в напрямі сходження. Таким чином він зробив надзвичайно важливий крок до неевклідової геометрії.

Тут же написав «Коментарі до труднощів під введеннях книги Евкліда» (1077) з трьох книг; у другій і третій книгах досліджував теорію відносин і вчення про число.

Друга та третя книги «Трактату про тлумачення темних положень у Евкліда» присвячені такій, здавалося б, недосяжній для сприйняття в ХІ столітті науки – теорії відношень. Знову, базуючись на згоді з Арістотелевою точкою зору, він так сформулював принцип неперервності: «Величини можна ділити нескінченно, тобто вони не складаються з неподільних величин». Разом з тим, він пішов далі та ввів нове визначення пропорції, в якому рівність відношень зводилась до збігу їхнього розкладання на неперервні дроби. Він довів еквівалентність своєї теорії відношень з теорією Евкліда, пов'язав вже дві дійсні теорії (відношень чисел та загальної теорії відношень), та, базуючись на принципі неперервності, встановив при цьому існування загальної теореми про існування четвертої пропорційної до трьох даних величин. Своїми працями про паралельні прямі він впритул підвів математику до парадигми неевклідової геометрії. У третій книзі Хайям звернувся до множення відношень і саме тут по-новому трактував зв'язок понять відношення і числа. Він висловився за введення в математику подільної одиниці та нового роду чисел, за допомогою яких можна було б виразити будь-які відношення величин.

У 1074 році його запросили в Ісфахан, центр держави Санджар, до двору сельджукского султана Мелік-шаха I, і саме там з ініціативи та при заступництві головного шахського візира Нізам аль-Мулька Омар стає духовним наставником сина султана Алп-Арслана. Через два роки Мелік-шах призначив його керівником обсерваторії палацу, однієї з найбільших у світі. Працюючи на цій посаді, Омар Хайям не тільки продовжував заняття математикою, але і став відомим астрономом. З групою вчених він розробив сонячний календар, точніший ніж григоріанський. Склав «Астрономічні таблиці Малик-шаха», що включали невеликий зоряний каталог. Через п’ять років на їх основі створив персидський сонячний календар – найбільш досконалий із всіх, що дійшли до нашого часу і якими послуговуються науковці. Він був набагато досконаліший від того, що винайшли в ХVІ столітті і навіть від григоріанського, котрим ми послуговуємося на даний час.

Звичайно, що він своїм аналітичним розумом не міг обійти увагою такі важливі, і як ми сказали, дуже модні на той час, захоплення філософією та релігійними вченнями. Саме в Ісфаганський період Омар Хайям дуже ретельно простудіював величезну наукову спадщину Авіценни. Один з філософських творів Авіценни — «Звертання», присвячений деяким питанням навчання перипатетиків, Омар Хайям перевів з арабської на мову фарсі, виявивши тим самим свого роду новаторство (роль мови науки відігравала у цей час винятково арабська). У своїх філософських пошуках він звертався до різних питань проблем філософії та релігії, написав чимало спеціальних трактатів та виклав у свої знаменитих рубаях. Проте в нього були свої погляди на ті чи інші проблеми філософії, які далеко не завжди збігалися із прийнятою на той час думкою. Тому й до цих пір далеко не всі його праці перекладені та вивчені.

До 1080 року належить перша праця Омара Хайяма – «Трактат про буття і повинність», в якому ведеться мова «про мудрість Творця у створенні світу й особливо людини, і про необхідність людям молитися». До цього трактату належить також «Відповідь на три питання: необхідність протиріч у світі, детермінізму та довговічності».

Омар Хайям, заявивши себе учнем і послідовником Авіценни, висловив свої судження з філософських позицій. Оскільки був глибоко духовною та мудрою людиною, він вірив у Бога. Визнаючи існування Бога як першопричини всього сущого, Хайям стверджував, що конкретний порядок будь-яких явищ не є результатом Божественної мудрості, а визначається в кожному окремому випадку законами самої природи. Назагал, у своїх філософських трактатах Хайям виступав як прибічник східного аристотелізму зі значними елементами неоплатонізму, суттєво пристосованого до мусульманського віровчення. Точка зору Хайяма згодом отримала в Європі назву «концептуалізм».

Як придворний вчений, він складав гороскопи і передбачення погоди… Та й взагалі, багато чого доводилось сповняти придворному астрологу та лікарю, щоб забезпечити собі небідне життя і вціліти в круговерті закулісних дворових інтриг.

Омар Хайям при житті був признаний великим вченим і мудрецем та цілком заслужено удостоївся почесного звання «Цар вчених». Проте століття стерли спогади про нього як про вченого і як про особу назагал. А його дивовижної краси і мудрості рубаї пережили сім століть і повернулися із забуття аж у ХІХ столітті.

В 1859 році англійський поет Едвард Фіцджеральд опублікував книгу віршів "Рубайят Омара Хайяма". Вона містила близько ста чотири вірші, перекладених з персидської. Перед читачем постав образ східного мудреця: любителя насолод у юності, розчарованого скептика в зрілому віці, релігійно налаштованого містика в старості. Цей переклад відкрив і повернув європейському читачеві персидського поета. Вже пізніше почали перекладати інші твори Хайяма. Вірші Хайяма багато разів видавалися персидською мовою, були переклади європейськими мовами, не зважаючи що їх і не так легко перекласти, бо немає справжніх знавців давньої перської мови. А якщо врахувати, що він використовував різні філософські терміни, літературознавчі стилі того часу, то не так просто повертати його спадщину.

А для наукового світу почали повертатися його фізичні, філософські, історичні, алгебричні трактати, астрономічні таблиці. 

В Ісфахані він прожив цілих вісімнадцять щасливих років, оскільки мав можливість займатися своїми улюбленими науками.

Однак в 1092 році, зі смертю прихильного до нього султана Мелік-шаха і візира Нізам ал-мулька, все в один момент змінилося. Імперія почала ділитися на окремі держави. Кошти на обсерваторію перестали надходити, бібліотеку спалили. Хайям повертається до міста свого дитинства – Нішапура, здійснює паломництво до Мекки. Останні роки життя він провів на батьківщині, і тільки інколи здійснює поїздки до Бухари або Балха.

І навіть про його відхід в інші світи залишились прекрасні легенди. Коли Омар студіював трактат «Книга зцілення» Ібн Сінни, якого він дуже цінував, то коли дійшов до розділу «Про єдине і вічне», несподівано відчув, що не зможе її дочитати. Між листками поклав золоту зубочистку і сказав: «О Боже, Ти знаєш, що я пізнав Тебе в міру своїх сил. Прости мої гріхи. Моє знання Тебе – мій шлях до Тебе». Потім помолився і вже не їв і не пив, а після вечірньої молитви уклонився Господові, а потім помер.

Відійшов у вічність великий вчений і поет Сходу Омар Хайям 4 грудня 1131 року, оточений повагою кращих людей свого часу.

Могила Хайяма знаходиться у Нішапурі коло мечеті на пам'ять і мама Мах рука. На цій могилі у 1934 році на кошти, зібрані шанувальниками з різних країн творчості Хайяма, було споруджено обеліск.

У фондах бібліотеки ім. А. Добрянського зберігаються 6 видань поезії Омара Хаяма, включаючи збірочку Е.Фіцджеральда «Эхо веков» в перекладі на російську мову. Анатолій Миколайович захоплювався його поезією, тому і зібрав все про цього філософа і поета. Це роман ретельного дослідника, грузинського письменника і культуролога Георгія Гуліа «Сказання про Омара Хайяма». Тут же вміщені рубаї в перекладі І.Тхоржевського. Повість вірменського письменника Варвана Варжапетяна «Запах
шипшини» також знайомить із сторінками життя Омара Хайяма.

А всім небайдужим читачам пропонуємо 

 
 15 цитат Омара Хаяма про життя, людину і любов
 
 

- Один не розбере, чим пахнуть троянди. Інший із гірких трав добуде мед. Комусь дрібницю даси, навік запам’ятає. Комусь життя віддаси, а він і не зрозуміє.
 

- Чим нижча людина душею, тим вище задирає ніс. Вона носом тягнеться туди, куди душею не доросла.
 
 
- Хто життям битий, той більшого доб’ється. Хто пуд солі з’їв, вище цінує мед. Хто сльози лив, той щиро посміхається. Хто помирав, той знає, що живе.
 
 
- В одне вікно дивилися двоє. Один побачив дощ і бруд. Інший – листя зеленого дерева, весну і небо блакитне.
 
 
- Ми джерело веселощів й скорботи. Ми вмістилище скверни й чистоти. Людина, немов багатоликий світ у дзеркалі. Вона нікчемна й вона безмірно велика.
 
 
- Як часто, в житті помиляючись, втрачаємо тих, ким дорожимо. Намагаючись сподобатися чужим, біжимо від ближнього. Підносимо тих, хто нас не вартий, а найвірніших зраджуємо. Тих, хто нас так любить, ображаємо, а самі вибачень чекаємо.
 
 
- Ми більше в цей світ ніколи не потрапимо, ніколи не зустрінемося з друзями за столом. Лови кожну мить — потім її вже ніколи не підстережеш.
 
 
- Не заздри тому, хто сильний і багатий, за світанком завжди настає захід.
 
 
- З цим коротким життям, що дорівнює вдиху, звертайся, як з даним тобі напрокат.
 
 
- Дарувати себе – не означає продавати. І поруч спати – не означає переспати. Не помститися – не означає все пробачити. І порізно бути – не означає не любити!
 
 
- Можна спокусити чоловіка, у якого є дружина, можна спокусити чоловіка, у якого є коханка, але не можна спокусити чоловіка, у якого є кохана жінка.
 
 
- Щоб мудро життя прожити, треба чимало знати. Для початку запам’ятай два важливих правила: краще будь голодним, ніж їсти що попало і краще будь один, ніж разом з ким завгодно.
 
 
- У коханій людині подобаються навіть недоліки, а в нелюба дратує навіть гідність.
 
 
- Горе серцю, де немає пекучої пристрасті. Де немає любові мук, де немає мрій про щастя. День без любові – втрачений. Немає тьмянішого і сірішого, за цей безплідний день.
 
 
- Зірвана квітка повинна бути подарована, розпочатий вірш – дописаний, а кохана жінка – щаслива, інакше й не варто було братися за те, що тобі не під силу.