19-04-2019

Українська інтелігенція у Габсбурзькій монархії

 
 Пропонуємо шанувальникам книги нове видання, яке щойно потрапило на книжкову полицю Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського:
 
 
Пахолків Святослав.Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації / Святослав Пахолків / З німецької переклала Христина Николин. – Львів : ЛА «Піраміда», 2014. – 612 с.


Книга «Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині» описує формування української освіченої галицької інтелігенції в період 18-19 століть. Однак хочеться звернути Вашу увагу на сторінки, присвячені подіям, що відбувалися на Буковині в 19 столітті, і зокрема в Чернівцях в період заснування у 1875 році чернівецького німецькомовного університету, відкриття якого гаряче вітали галицькі українці.

Українська інтелігенція Буковини та Галичини сподівалася, що після «полонізації Львівського університету» в «багатонаціональній вищій мовній школі у Чернівцях» українців чекає краща перспектива - більше зважатимуть на їхні національні інтереси. В архівах Львова та Відня автором книги віднайдено записи виступів греко- католицького священника отця Івана Озаревича під час обговорення проекту університетської будівлі. Галичанин Озаревич, який був на той час депутатом Державної ради у Відні, неодноразово переконував присутніх своїми частими заявами у тому, що з відкриттям вишу «русини Галичини та Буковини(...) матимуть можливість вповні задовольнити свої освітні потреби». Ідеї ж засновників університету мали не лише об’єднати нації, а створити щось універсальне в рамках молодої Австро-угорської імперії.

Ректор університету і відомий в краї юрист Константин Тимощук говорив « …основою єдності Австрії є спільний освітній шлях тих, хто своєю освітою піднімається над рівнем народних мас». Автор пише, що цей спільний освітній шлях, як вважали автрійці, мав на меті створити «політичну націю австрійства». В цей час, підтримуючи австрійську адміністрацію австрофіл Тимощук проголосив у Віденському парламенті відому фразу: «Горе нації, яка мусить боятися впливу іншої культури. Вона сама підписала собі смертний вирок…». Ці слова депутата Буковинського сейму та Віденської Держдуми були пророчими і дуже добре імпонували думкам німецько – ліберальних політиків, що були при владі в цей період.

Однак в кінці 19 століття хвиля національних рухів та війни Австрії з Італією, Прусією, іншими країнами, підривали авторитет старої монархії. Все частіше на слов’янських землях почала звучати ідея формування національних університетів «на противагу поширення спільної європейської культури, яка мала зцементувати багатонаціональну державу». В таких умовах було відкрито Чернівецький університет і формувались перші його три факультети згідно рішення австрійського уряду від 11 лютого 1875 року. Ними були факультет православної теології, юридичний факультет та філософський. Згодом в Чернівецькому університеті почала приділялась увага і математичним, історичним та філологічним наукам. Крім кафедр традиційної філології, історії, філософії, німецької мови і літератури, романської та слов’янської філології, в університеті було створено дві кафедри для румунської та української мов. В кінці 19 століття(1883-1884рр.) невеличкий чернівецький університет за даними автора налічував всього 279 слухачів, серед яких було «105 румунів, 36 українців, 26 поляків та 112 німців і євреїв.(…) Однак на зламі століть розпочалося безперервне збільшення кількості студентів. Цьому зростові передував розквіт середньої освіти на Буковині».
 

 
Особливість чернівецького університету в цю пору

Особливість наймолодшого чернівецького університету, не дивлячись на те, що він був найменшим серед восьми Цисляйтанії, була в тому, що в ньому були започатковані вищі студії для жінок, що раніше не дозволялось урядом монархії. Жінки Буковини та Галичини отримали дозвіл професорської колегії на відвідуваннях лекцій філософського факультету без іматрикуляції-прийому в студентське братство. В усій монархії в цей час згідно законів, жінок взагалі не допускали до вищих студій.
Першою жінкою, яка захистила свою докторську дисертацію була Клементина Ганкевич. Ця знакова подія для жіноцтва мала місце в 1905 році.

Перші кафедри університету та їх зірковий склад

Як зазначає автор нового видання, українці на філософському факультеті мали дві кафедри - кафедру порівняльної філології слов’янських мов та кафедру української мови та літератури. Обома кафедрами керували українці з Галичини. Особливою повагою викладачів молодого університету користувався Омелян Калужський, якого у 1890 році було обрано членом – кореспондентом Академії наук у Бухаресті, що професору-русофілу та університету додало міжнародної ваги. Після професора Омеляна Калужського, який очолював кафедру української мови і літератури до сорокових років 19 ст., очільником став галицький професор Клим Ганкевич, а в кінці сімдесятих і на початку вісімдесятих – україніст Гнат Онишкевич. Він був греко-католицьким священником і вивчав філософію та філологію. Мовознавець Онишкевич був добрим словіністом і експертом з класичної філології. Після його смерті кафедру у 1885 році очолює віденьський приват – доцент порівняльної словіністики – Степан Смаль – Стоцький.

Він стає вагомою фігурою і в економічному, і в культурному, і в освітньому житті краю. Життєпис цієї видатної людини був тісно пов'язаний з Чернівцями з того часу, як він, після закінчення Львівської гімназії, потрапив на навчання до новозаснованого чернівецького університету. Тут Степан Смаль – Стоцький здобуває вчену ступінь доктора філософії і після Віденського університету Міністерство освіти призначає його екстраординаріусом української мови та літератури в чернівецькому виші. В 1893 році він стає професором кафедри і працює в університеті до розпаду монархії.

Крім професора Смаль – Стоцького на кафедрі працює професор зі Львова - Олександр Колесса, який прибувши на Буковину від імені галицьких українців гідно оцінив роботу молодого вишу: «Для нас, русинів, цей університет особливо дорогий, бо тут вивчають і плекають руську мову та історію, а ще тому, що руська молодь має тут змогу черпати із чистого та багатого джерела знань».

Особисті характеристики та професійні риси сформували і таку відому особистість в краї як Осип Маковей. Галицький науковець працював в університеті разом з Зеноном Кузелем та львівянином-русофілом Володимиром Мильковичем. Помітним було те, що на кафедрах україністики працювало багато галичан, а на українських теологічних – виключно буковинці. Всі перші викладачі вишу не зважаючи на територіальну приналежність допомагали один одному в освітній справі. Унікальним явищем в імперії був теологічний факультет нашого університету – лише тут православну теологію викладали німецькою мовою. Це дало факультету теології змогу перетворитись в центр православних християн Південно – Східної Європи.
Славився університет і кафедрою церковно – слов’янської мови та літератури, яку очолив Євген Козак. Також приємним є те, що студенство чернівецького тогочасного університету навчалось в університетах Бонна, Вроцлава, Берліна, Відня, Мюнхена та вишах інших європейських країн.

Ситуація, яка склалась в Австроугорській імперії під час національних хвиль, змушувала українців відмовитись у 1907 році від плану перетворення університету в національний, «аби не наражатися «на ненависть та ворожість інших національностей Буковини».

Історичні передумови зрушень в освіті

Треба зауважити, що культурному та освітньому підйому на галицьких та буковинських землях сприяли Терезіансько-Йосифінські реформи, які й були історичною передумовою вищесказаних прогресивних процесів в краї. З інтернет-ресурсу history.vn.ua. дізнаємось їх наступний зміст: « в році «ревіндикації» Галичини, вийшов патент про інвентарі маєтностей, що послужили основно для рівномірного їх оподаткування. З черги, патентом з 1775 р. наказано дідичам трактувати своїх селян-підданих по «людськи» й не вимагати від них більше понад усталену в інвентарях норму. Коли ж місце цісаревої Марії Тереси заступив її син Йосиф II (1780-1790), для цілої Австро-Угорщини, а для Галичини зосібна, почалася нова доба. Йосиф II, що по словам сучасників випередив Велику Французьку Революцію в поступовости й ліберальности своїх переконань, кинувся з запалом до реформ. Цей ідеаліст і чоловіколюбець на престолі Габсбургів, рішив ущасливити своїх підданих з одного маху й тому в багатьох випадках перемахнувся. Він м. і. покасував манастирі, а з їх велетенських дібр утворив т. зв. «релігійний фонд», призначений на вдержання духовенства, яке перемінив у клясу державних урядовців. Проголосивши релігійну тояєранцію, він рівночасно визволив вище і середнє шкільництво з дотеперішньої залежности від духовенства. Вже весною 1784 р. висловив він (молодий монарх) намір «Скасувати в цілій державі підданче невільництво», а наприкінці 1782 р. видав патент, у якому дозволив селянам женитися без дозволу панів і шукати собі заробітків поза межами свого села. Саму панщину обмежив Йосиф II до 30 днів у рік і взагалі в великій мірі облегчив селянам їх незавидну долю».

Святослав Пахолків, науковець, який є дослідником історії Габсбурзької монархії та міжетнічніх відносини у Східній Галичині у своїй книзі розповідає про те, як австрійська держава посилювала греко-католицький вплив на Галичині одночасно проводячи шкільні реформи: вводячи шкільні уніформи, дисциплінарні та каральні приписи, навчальні програми та підручники. Поруч з цісарсько – королівськими державними гімназіями в цей період з’являються гімназії з польською мовою викладання та перша українська гімназія у Львові. Таким чином Львів стає колискою української вищої школи. У своєму дослідженні автор висвітлює кооперативний рух на Галичині, діяльність наукового товариства ім. Т. Шевченка, політичних партій, історію національного руху цього періоду та приватного шкільництва. В додатку книги особлива увага приділяється питанням викладання на Галинині німецької, польської та української мови, а також мові повсякденного вжитку та віросповідання. Нове видання супроводжують спеціальні таблиці, де змальовано картину соціального становища учнів державних та приватних гімназій з українською мовою викладання в Рогатині, Тернополі, Коломиї, Городенці, Перемишлі, Львові.

Спричинені революцією 1848 року та ліквідацією панщини зміни соціально-економічних відносин на селі, як і поступове становлення національної ідентичності, започаткували процес секуляризації. (Секуляризація - вид змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу). Завдяки виникненню власного освіченого середнього класу галицькі українці стрімко наздоганяли своїх сусідів у соціальній, економічній та культурній сферах.

Історична свідомість зазвичай зберігає драматично- героїчні і навіть трагічні епізоди, навколо яких неодмінно народ вибудовує міфологічні картини, що нерідко стає на заваді правдивому розумінню минулого.

Автор, студіюючи німецьку філологію, історію Східної Європи та політичні науки в університетах Львова і Фрайбурга, мав змогу відвідувати архіви Відня та Львова, тому ця книга дає змогу українському читачеві повернутися до сторінок рідної історії.

Підготувала Г.Мурмилюк