Інтелектуальний календар КВІТЕНЬ 2020

Саме сьогодні виповнюються поважні дати в двох науково-літературних діячів, кожен з яких в свій час залишив досить вагоме місце в культурному середовищі Чернівців, аби ми сьогодні, навіть попри всі клопоти і проблеми, згадали їх добрим словом.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
14 квітня – 200 років від дня народження австрійського поета, письменника і педагога
Ернста-Рудольфа НОЙБАУЕРА (Neubauer, 1820 – 1890)
 
Він народився у місті Іглау (нині територія Чехії), в сім’ї ремісника. Навчався в гімназії свого рідного міста, згодом студіював право у Празі й філософію у Відні, де прилучився до революційних подій 1848 року. В рік революції він заснував радикальну газету „Der Freie Wiener“. У березні 1848 року став членом академічного легіону й був поранений у вуличних боях. Під час облоги Відня служив ад’ютантом у військового коменданта Мессенгауера, якого пізніше, коли урядові війська увійшли до Відня, було розстріляно.
 
Сам Нойбауер уник подібної долі лише завдяки випадкові. Враження своєї буремної юності він відтворив згодом у циклі віршів “Легіонер”. Після революції повернувся до вчительської професії й у 1850 році подався у найвіддаленішу периферію монархії – Буковину. Призначений гімназіальним професором у Чернівці, він розгорнув тут жваву педагогічну діяльність, викладаючи майже чверть століття німецьку мову та літературу, давні класичні мови, географію, історію, природознавство у Вищій державній гімназії № 1 в Чернівцях (K. k. I Staatsgymnasium in Czernowitz), нині ЗОШ №1. Тут він дружив із вчителем, а заодно поетом та композитором Сидором Воробкевичем, А його гордістю були такі талановиті учні як перший ректор Чернівецького університету Костянтин Томащук та майбутній класик румунської літератури
Міхай Емінеску.Окрім своєї педагогічної діяльності, Нойбауер присвячує багато часу журналістиці, якою займався ще у Відні. Кілька років був секретарем газети «Вінер цайтунг» («Віденська газета»).
 
У Чернівцях цей діяльний чоловік в 1862 році заснував власну друкарню і почав видавати першу німецькомовну газету „Bukowina“, яку редагував до 1869 року. А також редагував німецькомовні часописи «Черновіцер цайтунг» («Чернівецька газета»), «Зоннтагсблатт дер Буковина» («Буковинський недільний листок»). Проте речі практичного життя не були сильною стороною поета – друкарня й газети приносили йому лише збитки, отож через сім років він був змушений продати як друкарню, так і газету „Bukowina“, щоб заплатити борги.
  
А ще йому вдалося тут створити перше і доволі організоване та діяльне інтелектуально-літературне товариство, або як їх називають «купка ідеалістів», чим був подивований сам Іван Франко. «У 1859-1860 роках  в Чернівцях доля та збіг обставин звели докупи таких оригінальних і непересічних людей, як Юрій Федькович, Кость Горбаль, Антін Кобилянський, Лонгин Лукашевич, Ернст-Рудольф Нойбауер. Їх єднала спільність творчих інтересів, пошуки нового, прагнення займатися літературною працею. Вони зустрічалися, обговорювали проблеми повсякденного життя. Це були інтелектуали, які в багатьох питаннях випередили своїх сучасників на десятиліття».
 
Їхнє спілкування мало надзвичайно сильний вплив на Федьковича, який прибув до Чернівців із 41-им піхотним полком і звичайно, що шукав тут інтелігентного товариства для спілкування. Дуже значну роль для того товариства мав Ернст Рудольф Нойбауер. Він був значно старший від своїх творчих колег, на той час вже був активним учасником революції у Відні та в Угорщині, популярний журналіст і літератор. Він дуже багато зробив і на початках, і пізніше, аби підтримати талант Федьковича. Саме Нойбауер був організатором їхніх зустрічей, на яких велися бесіди про філософію, історію, проблеми літератури та мистецтва. В 1860 році Федькович вже мріяв про те, що кине службу у війську, яку він не любив і почне видавати газету «Вечорниці». Федьковича в цій добрій справі підтримував його приятель Нойбауер, який на той час був редактором німецькомовної «Bukowina». Пізніше газета «Слово» писала про ці добрі наміри і сподівання: «На сих днях вещали нам из Черновиц, що просланий епископ Киръ Евгений Гакман зъ одной сторны, як и редактор немецкой «Буковины» г. Э. Нойбауэр зъ другой, увзгядняючи взмагающуюся потребу, поощряли славно-известного руского поэта Ю. Федьковича, щобъ тот принялся за изданье якой руской часописи в Черновцахъ». Лист Федьковича до Нейбауера від 7 вересня 1877 р.: «У Відні я шукав видавця для моєї збірки віршів «Над Черемошем», яку Ви дозволили ласкаво Вам присвятити, але не зміг знайти; …Або, може, ви знаєте, висоповажний пане директоре, якогось видавця чи якісь можливості, щоб я міг здійснити це моє заповітне бажання? Ви мене справді ощасливили б!.. Дозвольте запевнити Вас в якнайсердечнішій вдячності і якнайвищій повазі. Яку має і завжди матиме до Вас високоповажаючий Вас Федькович».
 
В 1872 року Нойбауер виїхав з Чернівців, так як його було призначено директором гімназії у Радівцях. Там він працював аж до виходу на пенсію в 1884 році в чині шкільного радника й повністю присвятив себе літературній праці.
 
На увагу заслуговує його доволі багата і різножанрова літературна діяльність. Свій поетичний шлях Нойбауер розпочав у 1847році збіркою віршів „Schilf und Weide“ (“Очерет і верба”). Згодом виходить збірка еротичних віршів „Die vier Himmelsgegenden der Ehe“ (“Чотири небесні царства кохання”), яку поет присвятив своїй дружині, і збірка „Lieder aus der Bukowina“ (“Пісні з Буковини"), яка містила вже й вірші, що тематизують нову вітчизну (обидві 1855). До них долучаються також „Erzählungen aus der Bukowina“ (“Оповідання з Буковини”, 1868), які переказують історичні легенди краю. Варто назвати також повість “Роксолан і Карпа”, дія якої відбувається в часи нашестя гуннів у замку Цецин, неподалік від нинішніх Чернівців.
 
Твором життя Нойбауера, над яким він працював близько 20 років, стала велика філософська поема у 50 піснях під назвою “Одеони”, яка з’явилася 1882 року в Гамбурзі й являє собою огляд еволюційної історії людства. На жаль, цей грандіозний поетичний твір досі належно не досліджений у літературознавстві.
Так само й драматичні твори Нойбауера, які свого часу були інсценізовані в Чернівцях, сьогодні забуті “Дівчина з Калічанки”(1865), “Торгівля за душу” (1886) та інші.
 
Цей діяльний чоловік встигав в нашому місті долучитися до всіх мистецьких закладів і залишив по собі добру пам'ять також в музиці та малярстві. В Чернівцях Нойбауер написав текст до альбому австрійського художника Франца Ксавера Кнаппа “Ілюстрована Буковина”. А коли в 1876 році розпочалися земляні роботи по спорудженню приміщення для Товариства плекання музики на Буковині, а сьогодні це Чернівецька обласна філармонія, в травні в урочистій обстановці закладено першу цеглину фундаменту будинку. На честь цієї події поет Ернст Рудольф Нойбауер написав вірша «Хвала музиці», а Гржімалі поклав його на музику і цей твір виконувався при закладанні фундаменту. У грудні 1877 року знову відбулося музичне свято – цього разу з нагоди закінчення будинку і передачі його в користування «Музичному товариству». І знову Е. Нойбауер присвятив цій події свій віршований пролог, до якого Адальберт Гржімалі написав музику.
 
Відійшов у вічність  Ернст-Рудольф НОЙБАУЕР 5 травня 1890 року в місті Радівцях (нині Румунія), де вдячна міська громада спорудила йому на міському цвинтарі почесний надгробок.
 
 

14 квітня – 90 років від дня народження літературознавця, педагога вищої школи, кандидата філологічних наук, доцент, відмінника освіти України, лауреата літературно-мистецьких премій імені Юрія Федьковича та імені Сидора Воробкевича колишнього завідувача кафедри української літератури Чернівецького університету 

Юрійчука Миколи Івановича (1930 - 2014).
 
Він народився в селі Любківці Снятинського району Івано-Франківської області. Початкову освіту отримав в рідному селі, а потім навчався в Заболотівській десятирічці. По її закінченні вступив на відділ української філології Чернівецького державного університету. І наступні 40 років своєї наукової та викладацької праці, з 1962 по 2002 рік, Микола Іванович присвятив рідній кафедрі української літератури. Одночасно тут почав викладати українську літературу Анатолій Миколайович Добрянський і з яким вони працювали разом до останнього в їхньому житті викладацькому семестрі.  Ще студентом Микола Іванович захопився творчістю Івана Франка, блискуче захистив дипломну роботу про поему «Мойсей», а згодом опублікував низку франкознавчих статей.
 
 
На 1969 рік припав промовистий захист написаної під науковим керівництвом професора Василя Лесина кандидатської дисертації Миколи Юрійчука «Розвиток прози на західноукраїнських землях у 30-60-х роках ХІХ ст.». І цей період в українській літературі став для нього близький як для ретельного науковця, так і для викладача. За час роботи в університеті він опублікував понад сто наукових статей, йому належить авторство і співавторство низки книжкових видань. Серед них – фундаментальна колективна монографія «Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження» (1987), збірник «Юрій Федькович в розвідках і матеріалах» (1958), книги «Бо я для України лиш жию!» і «Слово про Юрія Федьковича» (2002), «Сидір Воробкевич. Твори» (1986), «Сидір Воробкевич. Життя і творчість» (2003; співавтор П. Никоненко), «Іван Синюк. Твори» (1996).
 
Микола Іванович був одним із найкращих і найбільш відданих дослідників життя та творчості Юрія Федьковича, братів Воробкевичів. Завдяки йому до читачів повернулися своїми творами багато буковинських письменників. Він упорядкував книгу вибраних творів Івана Синюка, був одним із авторів ідеї та упорядників двотомної хрестоматії "Письменники Буковини". Та дуже важливим видавничим проектом для Миколи Юрійчука було 5-титомне видання (у 6-ти книгах) творів Юрія Федьковича. Взяти участь у цій роботі колишнього свого викладача, куратора запросила автор ідеї проекту журналістка, директор видавництва «Буковина» Людмила Черняк. Микола Іванович розробив план-проспект багатотомника, ставши основним упорядником видання, яке тішить професіоналів своїм справді академічним характером, чітко продуманою структурою, інформативно насиченими аналітичними передмовами, примітками, словником діалектизмів, скрупульозною редакторською роботою.
 
Незамінним посібником для вивчення літератури рідного краю в середніх і вищих навчальних закладах є видана ним разом із Богданом Івановичем Мельничуком унікальна праця – двотомна хрестоматія «Письменники Буковини» (1998, 2001, 2003), що містить твори і біографічні відомості про 73-х літераторів Буковини. Микола Іванович залишив ґрунтовні публікації про Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Омеляна Поповича, Івана Синюка, Іларія Карбулицького, Івана Дощівника, Дмитра Герасимчука, які не втратили своєї наукової вартості.
 
Багато зусиль віддав науковець підготовці такого важливого й потрібного видання, як «Літературно-мистецька енциклопедія Буковини». Було підготовлено й оприлюднено на сторінках газети «Буковина» кілька сотень статей, про пов’язаних із нашим краєм письменників, композиторів, художників, акторів, учених, видавців, освітян та інших діячів.
А ще Микола Іванович був викладачем від Бога. Він умів так подати матеріал, так його повно і просто виповісти, що уся інформація залишалася у пам’яті назавжди, про що згадують до сьогодні його вдячні студенти. З ним було легко, з ним було просто, мудро і рідно. Саме таким він залишився у пам’яті своїх студентів, тих людей, які його знали, поважали, цінували.
 
Відійшов у вічність Микола Іванович Юрійчук 23 жовтня 2014 року, на 85-му році його життєвої дороги.