Нові надходження

І ще два нових і дуже серйозних наукових видання, які щойно появилися у столичному видавництві «Фенікс» поповнили краєзнавчі фонди Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського. А все тому, що їх автором є поважний чернівецький науковець, дослідник давньої історії України, доктор історичних наук, професор, заступник генерального директора з наукової роботи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергій Пивоваров. Як істинні чернівчани, Сергій Володимирович при кожній нагоді не тільки повертається в місто до своїх рідних, але й не проминає  нашу книгозбірню. Звісно, з новими вартісними книгами, та власне цей серйозний науковець інші не видає.
 
Перше видання, яке ми з приємністю презентуємо нашим читачам
 
Пивоваров С. В. Літописний Василів у Середньому Подністров’ї. Історико-краєзнавчі нариси. – Київ: НКПІКЗ; Фенікс, 2020. – 184 с.
 
Вперше літописне місто Василів згадується на сторінках Галицько-Волинського літопису, коли описувалися події 1230 року, пов’язані із боротьбою князя Данила Романовича (1202-1264) з угорськими військами. Події тих далеких часів професор Пивоваров подає: «Зазнавши розгрому від Данила з союзниками під стольним Галичем, королевич угрів Бела (майбутній король Бела ІV (1206-1270) намагався врятуватися втечею. Через відсутність змоги відразу направитися до карпатських перевалів й перебратися до Угорщини, він змушений був обрати більш далеку дорогу. Літописець занотував: «Отоудоу же поиде король ко Василевоу. И переиде Днестрь. И поиде ко Проутоу». А далі шлях угорців пролягав через заліснені масиви, очевидно, до Сирету, Борсукового Долу й далі через Родну до Трансільванії, як це зафіксовано у писемній традиції».
 
Отже, цього року виповнюється 790 років з дня писемної згадки про древній Василів.
 
Книгу присвячено минулому одного із найбільших літописних поселень в Середньому Подністров’ї  ХІІ – першої половини ХІІІ ст. – давньоукраїнському місту Василів на Буковині. В роботі проаналізовано археологічні старожитності на території поселення від доби палеоліту до раннього нового часу. Особливу увагу приділено топографії й планіграфії міського осередку, характеристиці культових й житлових будівель, історичних реконструкціях, а також гіпотезах і версіях із минулого Василева княжої доби.
 
Зібраний, опрацьований, проаналізований археологічний матеріал ХІ – першої половини ХІІІ ст., який є основним і найважливішим «документом» або «земляним архівом» для реконструкції давньої історії Василева,  на території, які на той час «входили до складу «Руської землі» показав, що різні землі цього політичного об’єднання в східній Європі мали власні особливості в матеріальній і духовній культурі. Саме на той час припадає давньоукраїнський період розвитку української мови.
 
Тому вважаємо за правомірне старожитності ХІ - першої половини ХІІІ ст., які знаходять на сучасній території України, зокрема й на Буковині, називати «давньоукраїнськими» й відповідно, археологічну культуру – «давньоукраїнською» і саме Сергій Володимирович ввів в наукове коло це поняття.
 
І сьогодні це оповите такою далекою історією та вкрите багаторічними таємницями село Василів розташоване на території Заставнівського району Чернівецької області. Звичайно, досліджувати його історію почали давно, «проте до остаточного «прочитання» його історії, з огляду на ряд об’єктивних причин, ще надзвичайно далеко». Сергій Володимирович в своїх наукових пошуках ґрунтується на всіх вартісних дослідженнях, які проводились у Василеві.
 
Першим серйозним дослідником давнього (літописного) Василева вважається професор Чернівецького університету, археолог й краєзнавець Р.Ф. Кайндль (1866-1930), «який поклав край будь-яким сумнівам із приводу локалізації міста».
 
Зовсім інший період у вивченні давнього Василева розпочався після Другої світової війни. Він тісно пов'язаний із діяльністю вченого зі світовим ім’ям, відомим українським археологом Борисом Тимощуком (1919-2003), якого вдячний учень, професор Сергій Пивоваров назвав «Колумбом василівських старожитностей, який відкрив науковому світу пам’ятки літописного міста й визначив структуру та основні етапи його розвитку». Саме Борис Онисимович на основі археологічних «документів» переконав науковий світ, що «Василів був важливим соціально-економічним центром Галицько-Волинського князівства».
 
Археологічні артефакти документально підтвердили існування там у ХІІ – першій половині ХІІІ ст.. добре укріпленого міського поселення з розвинутою інфраструктурою. «…Василів на Дністрі у ХІІ – першій половині ХІІІ ст.. був важливим економічним і оборонним пунктом Галицької Русі».
 
Археологічні артефакти документально підтвердили існування там у ХІІ – першій половині ХІІІ ст. добре укріпленого міського поселення з розвинутою інфраструктурою. Місто являло собою ряд пам’яток, що займало певну площу і складалося із кількох частин. І це ґрунтовно довів Сергій Пивоваров у своїх викладах :
 
 
Головна частина міста (дитинець), спочатку містилася в ур. Замчище. Очевидно, особливо роль городища посилилася після передачі міста галицьким князем Ярославом Осмомислом візантійському цесаревичу Андроніку Комніну в 1164-1165 рр. На високий статус пам’ятки вказує споруджена тут церква з підлогою, прикрашеною полив’яними плитками із зображенням орлів, грифонів і оленів. Пізніше це городище очевидно занепало.
 
Роль дитинця перейняло на себе городище в ур. Хом, розміщене на високому пагорбі й добре захищене. Саме тут, очевидно, були резиденція князівського посадника та місце розташування його дружини.
 
Другою складовою частиною давньоукраїнського міста був торгово-ремісничий посад. У Василеві він містився на території нижньої тераси, від р. Млинівка до ур. Замчище, протяжністю майже 3 км. Центральною спорудою на посаді. Поза сумнівом, був білокам’яний храм в ур. На Мурах із розташованим поряд могильником. Очевидно, на посаді спорудили ще 4 дерев’яних церкви як мінімум, про що можуть говорити виявлені там некрополі ХІІ – першої половини ХІІІ ст.. в урочищах Бурти, Баба, Стадіон та старий Цвинтар. На посаді розміщувалися дерев’яні наземні житла з глинобитними печами…Забудова Василева …концентрувалася навколо християнських храмів.
 
Коли археологічна експедиція під керівництвом Б.Тимощука розкопала пагорб на Мурах, то він відкрив свою найбільшу таємницю – рештки мурованої християнської культової будівлі. Це на довгі роки стало сенсацією в науковому світі, так як було підтверджено, що кам’яний храм збудований в ХІІ ст., в Галицько-волинський період.
 
«Це перший і поки що єдиний знайдений на Буковині давньоукраїнський білокам’яний храм, архітектурні особливості якого свідчать про високий рівень тодішнього зодчества.
 
Третьою складовою міст були передмістя (пригороди) з розташованими там приміськими селами, монастирями й феодальними садибами. До василівського передмістя належали чернеча обитель в ур. Монастир із невеликим поселенням поряд та велике поселення ХІІ – першої половини ХІІІ ст. в урочищах гордище і Гордищенська (Турецька) Хата, на південь від Василева.
 
До складу давньоукраїнських міст також входили села-супутники, з яких постачали до міста сільськогосподарську продукцію. Очевидно, що найближчі до Василева такого типу поселення були у Чунькові, Дорошівцях, Кулівцях та на лівому березі Дністра, де знайдені матеріали ХІІ – першої половини ХІІІ ст.
 
Результатом багаторічних років розкопок і наукових досліджень стало те, що «літописне поселення Василів із його складовими частинами відповідає структурі давньоукраїнських міст». Як результат, всі науковці, які писали свої монографії про історію київської Русі та Галицько-Волинського князівства, достойне місце завжди відводять і Василеву. Саме Борис Тимощук притримувався думки, що Василів виник в роки правління князя Василька Теребовлянського (1092-1124) і названий його іменем. Правда, пізніше науковці висунули інші гіпотези щодо назви міста, але про це можна детальніше познайомить в цьому виданні.
 
«Значних коректив зазнала й інтерпретація виявленого археологічного матеріалу, позаяк уточнено його датування й функціональне призначення окремих виробів. З’явилися новітні інноваційні підходи до пояснення багатьох явищ і традицій, зафіксованих археологічно, що доповнюють, а іноді й заперечують вже усталені поняття. Все це ставить на порядок денний видання нового дослідження з минулого літописного Василева».
 
Автор прагнув ознайомити читача з місцевими старожитностями, акцентуючи увагу на найбільш важливих і цікавих моментах з історії середньовічного міста. Детально описаний загадковий знак «вавилон» та знаки Рюриковичів на саркофазі, як виглядали мешканці середньовічних міст, символи герба і прапора Буковини. З допомогою Сергія Володимировича можна прочитати різні загадкові знаки і символи, які прикрашали предмети життя і побуту тодішніх мешканців міста, що були виявлені під час розкопок. Надзвичайно цікавим буде розділ «Повсякдення містян», в якому можна познайомитись як жили і чим займались мешканці літописного міста Василева.
 
І що дуже приємно, вже навіть в середньовічні часи мешканці Василева були освіченими і вміли писати, «свідченням того є знахідки предметів, пов’язаних із письмом та металевих застібок від книг»
 
І тільки походи монголо-татарських військ на землі Русі-України в 40-50-х років ХІІІ століття перервали спокійне життя і подальший розквіт древнього міста Василева та його мешканців. Проте вони не зовсім полишили ті землі. А перебралися на нижню терасу Дністра і пізніше ввійшли до складу молдавського князівства.
 
Важливим штрихом до історичного «портрета» Василева в цей період є грамота молдавського господаря Романа ІІ. В ній йдеться про села регіону та давній торговий шлях від Василева до Прута, «якою рухався свого часу угорський королевич Белла. Цей шлях забезпечував рух транспорту з лівого берегу Дністра ( в той час Польського королівства) на правий берег й далі межиріччям до Пруту (м.Чернівці), потім переходив на правий берег ріки й прямував на південь до м. Сирет та столиці князівства м. Сучава й далі простував до берегів Чорного моря».
 
Надзвичайно важливим і цікавим буде ще один документ тих часів, особливо для тих, хто любить шукати свої генеалогічні корені – це перший перепис населення Буковини, проведений в роки російсько-турецької війни впродовж 1768-1774 років. Вони давали можливість посилити тягар оподаткування, надавали важливу інформацію про людські й матеріальні ресурси. Такий же перепис зберігся про мешканців Василева, де на той час «було 53 двори з людьми, з них сплаті податків підлягало 45 осіб (глав сімей)». Тут присутні такі відомі на Буковині прізвища, як Хормузакі, Мартинюк, Королюк, Добинка та інші. Для цінителів-нумізматів важливим буде розділ «Денарії, гроші, соліди й дукати в гаманцях жителів Василева». Багато інших прецікавих таємниць відкривають історико-краєзнавчі нариси.
 
Автор прагнув ознайомити читача з місцевими старожитностями, акцентуючи увагу на найбільш важливих і цікавих моментах з історії середньовічного міста. Отже, разом з автором ми повернемося в період ХІ – першу половину ХІІІ століть. Після таких захоплених сторінок давньої історії запрошуємо всіх небайдужих до рідної багатовікової історії ступити на ту благословенну землю, по якій ходили ще наші предки.
 
 
Ще одне видання – це колективна робота науковців Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника
 
С. Пивоваров О. Крайня, В. Курлов. Хрест прп. Марка Печерника. Пам'яткознавче дослідження. – Київ: НКПІКЗ; Фенікс, 2020. – 180 с.
 
Це видання присвячене вивченню духовної святині,  яка зберігається у фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника – хресту преподобного Марка Печерника.
 
Науковці повертають  вдумливого читача до такої пам’ятки української писемності, як «Києво-Печерський патерик», в якому згадується прп. Марко Печерник (XI - XII ст., Київ). В дослідженні ґрунтовно пояснюється, ким був цей древньоукраїнський  православний святий, чернець Печерського монастиря, який ще має прізвище в літописах як Гробокопач. Прославився чудотворними діяннями, наказуючи померлим вставати й рухатись (історія з Іоаном та Феофілом). Похований у викопаній ним самим печерній могилі. Мощі його спочивають у Ближніх печерах. До наших днів зберігся хрест-релікварій, який, за переказами, і належав прп. Марку. Життя цього святого подається на фоні діяльності Києво-Печерської лаври в ті давні часи.
 
Обидва видання проілюстровано численними чорно-білими ілюстраціями. Але, враховуючи дуже якісний друк, то вони дуже добре сприймаються.
 
І хоч то є дуже серйозні науково-популярні розвідки, але Сергій Володимирович має талант навіть дуже важливі речі, фахову термінологію так використати, що їх легко, зрозуміло і захоплено читати навіть небайдужим читачам без спеціальної фахової підготовки.
 
Видання присвячені насамперед для істориків, археологів, вчителів, студентів, краєзнавців. Але воно буде надзвичайно вартісним і цінним для всіх небайдужих до історії минулого рідних українських земель.
 
І хоч дані видання здавалось би не дуже великого розміру, але ж науковці і дослідники знають, що за кожним рядком, кожним твердженням з історії давніх часів стоять роки наполегливої праці та скрупульозних пошуків.
 
Отже, запрошуємо небайдужих до давньої історії Буковини та України разом з професором Сергієм Пивоваровим здійснити надзвичайно цікаву і захопливу подорож в давні часи, яка налічує майже вісім століть.
 
Детальніше про ці видання можна познайомитись на сайті Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського. І звісно, завітавши в бібліотеку і взяти власне самі книги. 
 
 
 
 Фото з інтернет-ресурсів та Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського