Нові надходження


Муніципальна бібліотека ім.А.Добрянського часто отримує нові видання з мово – та літературознавства від науковців Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Серед них нерідко знаходимо наукові збірники та монографічні видання. Наразі пропонуємо Вашій увазі колективні монографії, подаровані доктором філологічних наук, професоркою, завідувачкою кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету – Оленою Василівною Кульбабською.

Олена Кульбабська та Наталія Шаталова «Пишу як серце диктує…» (Ідіостиль Сидора Воробкевича).-/Олена Кульбабська, Наталія Шатілова.- Чернівці: Чернівецький нац.ун-т, 2016.-456с.-( Мовні скарби Буковини).

Ми розуміємо, що історія української літературної мови - це галерея мовних особливостей кожного із письменників, це мова їх таланту та мистецького хисту. Тримаючи в руках монографію науковців-філологів Олени Кульбабської та Наталії Шаталової «Пишу як серце диктує…» Ідіостиль Сидора Воробкевича» знаходимо в ній слова самого Сидора Воробкевича, який, аналізуючи свій творчий шлях і свій творчий потенціал, написав про себе так: « …співав Шевченко по своєму, Пушкін по – своєму, і кождий, кождий з тих славних поетів співав тим голосом, якого з Божої руки дістав, і я, колібрі межи орлами, мій голос маю і ним так сильно співаю, як серце каже», - писав Сидір Воробкевич.
Треба зазначити, що наука, яка вивчає індивідуальні риси письменників, називається ідіостилістикою. Саме вона визначає роль письменника у нормуванні та розвитку літературної мови, окреслює певні періоди її функціонування, дає змогу розкрити індивідуальну мову письменника та його мислення, змоделювати художню свідомість, а також естетичну та психоментальну свідомість митця.

Також до задач цієї науки входить ілюстрація збагаченої мови художника Слова, можливості його художнього стилю та ін.
Виходячи з цих критеріів Олена Кульбабська та Наталія Шаталова аналізують життєво-творчий шлях Сидора Воробкевича та його плідну творчу працю і різнобічний талант.

У передмові до першої та єдиної прижиттєвої поетичної збірки С. Воробкевича «Над Прутом» 1901 р. Іван Франко влучно охарактеризував його суспільно-політичну роль, як «одного з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження», наголошуючи, що підготував до видання «те, що по нашій думці може найкраще схарактеризувати Данила Млаку- лірика і Буковинця».

Варто нагадати читачеві, що був активізований науковий інтерес до багатогранної постаті буковинського митця і зокрема до його мовних аспектів кілька років тому – в жовтні 2011року Чернівецьким національним університетом, коли було організовано Всеукраїнську наукову конференцію «Сидір Воробкевич і український літературно-мистецькиий процес ХІХ – ХХ століть» з нагоди 175- ліття від дня народження письменника. На той час в науковці організували в університеті роботу трьох секцій. Перша із них висвітлювала «Творчість Сидора Воробкевича в українському літературному контексті кінця ХІХ – початку ХХ століття», друга в свою чергу – вивчала та аналізувала мову творів Сидора Воробкевича, а третя – працювала над темою «Сидір Воробкевич і українська музична культура кінця ХІХ – початку ХХ століття».
Варто звернути увагу наших читачів на те, що під час наукової конференції на багатому джерельному матеріалі, численних архівних документах, епістолярії, спогадах та літературно-критичних статтях було висвітлено маловідомі сторінки життєпису видатного буковинського письменника.

Зазвичай, видатні представники національної культури відіграють особливу роль в розвитку літературної мови. Не обійшла стороною ця доля і Сидора Воробкевича. Він своєю мовною, літературною і громадською практикою впливав на мовні процеси та процеси, які відбувалися в тодішньому суспільстві, виступаючи проти впливів на свою мову чужих мов, «проти намагань звести українську мову до діалекту» «для домашнього вжитку». З такими письменниками як І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Нечуй – Левицький, Леся Українка, І.Франко пов’язані в знакові переломні роки прояви етносвідомості українського народу. Тому що вони, ламаючи існуючі традиції, вводили у свої художні тексти розмовні слова й «реченєві структури, граматичні форми тощо», і ці їхні новації ставали проявами справжнього «духу» тодішньої національної мови. Цим вони привертали увагу читачів і сприяли формуванню певних мовних нормативів. На Буковині в другій половині ХІХ століття таким знаковим письменником був разом з Юрієм Федьковичем і Сидір Воробкевич. За словами авторів, Сидір Воробкевич виконував ту саму місію, що і Котляревський та Шевченко в Східній Україні, О. Духнович – на Закарпатті, а «Руська трійця» в Галичині.

Цитуючи чернівецького професора Богдана Мельничука, можна сказати «якби Сидір Воробкевич написав лишень один твір – пісню « Рідна мова», то й тоді його ім’я залишилося б назавше не тільки в історії української літератури та музики, а й в історії боротьби за українське слово». Так, у надзвичайно популярному вірші «Рідна мова»(1869), який вміщували «у букварях, читанках, словниках для школярів і обов’язково заучували діти напам’ять» письменник закликає: « плекайте, діти, рідну руську мову, вчіть ся складно говорити своїм рідним словом!», бо хто ся вас стидає, хто горне ся до чужого, того Бог карає». Цей вірш було опубліковано 1870 року у трьох галицьких виданнях « Ластівка», «Учитель», «Зоря»: читаночка для сельських людей», і він одразу став популярним на Буковині і в Галичині.

В іншому вірші «Руські серця би віджили» (1865) письменник заохочує «слово рідне, що тепер як зірка блідне, любовю зливати», а у вірші «Моє завіщанє» (1886) звертається з наступними словами: «За правду, поступ і науку умерти, сину, будь готов! Горни до серця рідну мову, гірким будь ядом ворогам – рости і зрій, цілим стань мужем і не служи чужим богам!» і узагальнює: « Се спадщина моя, мій сину, передаю тобі цілу: Любити віру, рідне слово і твою матір, Русь святу!». Проникливі Воробкевичеві рядки пробуджували й зміцнювали патріотичні почуття та шану до рідного слова.

Мова населення Буковини, Галичини, Поділля, Наддніпрянщини для Сидора Воробкевича була єдиною народною мовою, що доходила до сердець українців. Степан Смаль- Стоцький вважав, що його «пісні – думи, навіяні щирою любов’ю до рідної руської батьківщини, збудили не в однім серці чуство руськості; його руске народне слово (…) остало живим і народним понині і причинилося чимало до освідомлення русинів».

Також палким поборником українського слова Сидір Воробкевич виступає в громадській діяльності. Впродовж 70-90 – х років Воробкевич стає членом багатьох організацій і товариств у Чернівцях – «Руська бесіда», « Руська Рада», «Народний дім», «Руське літературно- драматичне товариство», «Буковинський боян», львівського товариства «Просвіта» і студентського «Союзу». В цей період він підтримує кожен захід спрямований на підтримку національно-культурного руху в краї.
Оскільки в кінці ХІХ на початку ХХ століття «українська інтелігенція відходить від культурництва і починає пошуки політичного розв’язання українського питання -- прагне домогтися рівноправності українського народу, культури і мови», пишуть автори монографічного збірника, то вагоме місце починає посідати мовна проблема. І саме творчість Сидора Воробкевича припадає на ці знакові в історії роки.

На Буковині Сидір Воробкевич за спогадами В. Сімовича, «був більше відомий ніж Федькович. Справа в тому, що він був людина дуже товариська, стояв близько до « Руської Бесіди», до своїх віршів укладав музику, яка всім подобалася, й через музику вже громада пізнавала й Воробкевичеву поезію». Його пісні були добре знані « у буковинських видавництвах він часто і радо писав», « єго поезії і пісні будили любов до всего народу і до тїснїйшої вітчини, Буковини, скріпляли духа земляків в тяжкі часи…». За твердженням науковців Сидір Воробкевич – один із перших національно свідомих буковинців, хто розпочав розбудову нової української літературної мови на народній основі, докладаючи до просвіти немало сил розуму і своєї праці.
Сама ж монографія «Пишу як серце диктує…», над якою працювали відомі науковці – Олена Кульбабська та Наталія Шаталова і про яку йде мова, вперше грунтовно описує мовні аспекти фонетичного, лексичного, фразеологічного та граматичного рівнів, а також з’ясовує індивідуальні та регіональні ознаки ідіостилю письменника Сидора Воробкевича на фоні життя Буковини другої половини ХІХ століття. Тут детально представлена поетична, драматургічна та прозова творчість Сидора Воробкевича

Хочеться представити Вам і ще одну Монографію. Ця чергова наукова праця присвячена добре відомому у філологічних кругах доктору філологічних наук, завідувачу кафедри української мови Чернівецького університету імені Юрія Федьковича – Іларіону Іларіоновичу Слинці. Вона ( ця праця) побачила світ у 2017 році, коли виповнилось 105 років від дня народження науковця. Перегортаючи сторінки цієї монографії розумієш, що це науково-довідкове видання мало на меті розкрити наукову та науково-методичну діяльність видатного українського вченого, професора Іларіона Іларіоновича Слинька, якого вважають зачинателем синтаксичної школи Чернівецького університету.
В монографічному виданні подається творча спадщина професора. Його різнобічна діяльність подається на фоні хронологічної канви приватного життя, яка майже невідома широкому колу читачів. Видання, яке ми Вам пропонуємо, містить зібрання наукових статей професора Слинька з актуальних проблем синтаксису і методики викладання української мови.

Треба зазначити, що дане видання містить і бібліографію праць науковця. Це може стати в нагоді викладачу для читання спецкурсів - «Історіографія мовознавчої науки в Чернівецькому університеті» та «Основи лінгвоперсонології». Можна віднайти у цьому науковому виданні і орієнтовні завдання та запитання для перевірки та систематизації знань бакалаврів і магістрів з базових мовознавчих дисциплін: «Актуальні проблеми синтаксису і пунктуації», «Методика викладання української мови в загальноосвітніх закладах», «Методика викладання української мови у закладах вищої освіти», «Вступ до спеціальності», та інші.
Дуже важливим є той факт, що упорядниками видання – Оленою Кульбабською та Наталією Шаталовою зібрано та вміщено в монографічний збірник матеріал про становлення чернівецької синтаксичної школи.
На превеликий жаль, науково-педагогічна діяльність професора припала на 70-80 ті роки ХХ століття, коли прояви тоталітаризму в суспільстві не давали в повній мірі розкритися таланту науковця, але тим паче його талант був все таки реалізований, бо він базувався на традиціях мовознавців попередніх поколінь – О.Синявського, О.Курило, С.Смаль-Стоцького, В. Сімовича, О. Потебні, І. Огієнка та інших відомих вчених.
У додатках до монографії подано архівні матеріали, світлини та спогади про чернівецького науковця Іларіона Іларіоновича Слинька.

Ім’я в науці. Професор Іларіон Слинько: Монографічне науково-довідкове видання/ упорядники : О.В. Кульбабська, Н.О.Шатілова.-Чернівці:Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 2019.- 608с.

Наступну колективну монографію присвячено 70-річчю з дня народження світлої пам’яті відомої чернівецької науковиці Ніни Василівни Гуйванюк – доктора філологічних наук, професора, завідувачки кафедри сучасної української мови, видатного українського мовознавця, невтомного керівника синтаксичної школи в Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича. Ця колективна праця, редактором якої виступила Олена Кульбабська, складається з чотирьох частин, де висвітлюються актуальні та важливі питання, проблеми та ключові поняття сучасної лінгвістики. Зокрема, формально-стилістична, комунікативно-стильова, інтенціональна парадигми, синтаксичні категорії, синтаксичні зв’язки на рівні словосполучень, речень і тексту, об’єктивна та суб’єктивна модальність, охарактеризовані функціонально-семантичні особливості різнорівневих-мовних одиниць – синтаксем, лінгвістичний статус елементарних і неелементарних одиниць синтаксису, описані комунікативно-стилістичні аспекти функціонування одиниць синтаксису у вербальній комунікації та ін.
В одному із розділів монографії виписано синтаксичний почерк Сидора Воробкевича та Євгенії Ярошинської, як етнолінгвістичний характер їхнього ідіостилю.
В основі дослідження лежать використані ідеї українських мовознавців І. Андреш, В.Бріцин, І.Вихованець, К. Городенської, Н.Гуйванюк, А.Загнитко, А.Мельничук, В.Кононенко, зарубіжних вчених М.Хайдеггер, Г.Золотова, Є.Падучєва, Л.Теньєр , Дж. Р. Серль та багатьох інших науковців.
За висловлюваннями науковців, практична цінність цієї монографічної праці полягає в тому, що результати теоретичних узагальнень і фактичний матеріал, який уперше запроваджено в науковий обіг, може бути використаний у лінгводидактиці вищої школи, у практиці викладання навчальних курсів морфології, синтаксису, діалектології, лінгвостилістики та історії української мови, для читання відповідних спецкурсів та спецсемінарів; для підготовки підручників та посібників, написання монографічних праць, присвячених актуальним питанням українського мовознавства.

Синтаксис української мови: на перетині традицій та інновацій. Ніні Василівні Гуйванюк: колективна монографія; за заг. ред. О.В.Кульбабської.-Чернівці: Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, 2019.-592с.

Наступне видання відзеркалює розвиток термінологічної думки 20-30 років в Україні та етапи вироблення надрегіональної української наукової мови. Перші дві частини Словника, про який іде мова, вийшли друком в 1925 й 1926 роках. Їх створила математична секція природничого відділу Інституту наукової мови ВУАН у складі професора М. Столярова, професора М. Кравчука, Н. Шульгіної – Іщук, Ф. Калиновича та мовознавця О.Курило.

Словник математичної термінології (Проект): Репринтне видання.- / укладач Ф.Калинович і Г. Холодний; ред. Л.О. Богуславська, В.М. Бріцин, Д.С. Бураго та ін.Передмова П.Гриценко та В. Бріцин.- Київ, 2020.- 117с.(Серія» Словникова спадщина України»)

Українська математична термінологія до революції розвивалась переважно в Галичині. Тут було підготовлено і опубліковано чимало шкільних підручників із математики. Уже в 1872 і 1873 роках під патронатом «Просвіти» надруковано підручники Фр.Мочніка «Аритметика для ІІ кляси гімназії» та «Наука геометрії», які переклали українською мовою О. Дейницький і Т. Іскрицький. У 1888 і 1898 роках у Львові П.Огоновський опублікував дві частини «Учебника аритметики для низших кляс шкіл середніх». О.Савицький видав перекладені ним українською мовою підручники з арифметики, алгебри, геометрії, математики та фізики для гімназій: «Арифметика і алгебра» ( т.1-2, 1876-1877рр), «Учебник фізики» (1885р), «Наука геометрії» ( частина 1-2, 1901р.), «Геометрія для висших кляс гімназіяльних» (1908); В. Левицький і П.Огоновський опублікували підручник «Алгебра для висших кляс шкіл середніх» у двох частинах (1906 і 1908рр.)
Важливу роль у розвитку української термінології відіграла математично-природописнолікарська секція Наукового товариства імена Шевченка, утворена 11 травня 1891 року, яку очолив відомий філолог і природознавець І. Верхратський, а від 1897 року – В. Левицький, котрий згодом став редактором видань секції. До складу секції на той час входило більше 50 -ти науковців, троє із них були математиками. А саме - П.Огоновський, В.Левицький, К.Глібовицький. Троє вчених не лише підтримували написання та видання україномовних підручників, а й підтримували викладання математики українською мовою. Вони публікували українською мовою наукові студії та огляди фахової літератури з математики.
Зокрема В.Левицький за дорученням мовної комісії під час створення цього словника опрацьовував українську фізичну та математичну термінологію. Ним у 1895 році у додатку до « Записок НТШ» т.7 було опубліковано українсько-німецький словничок на 69 термінів, який став першим описом українських математичних термінів. У 1902 році у восьмому номері започаткованого ним 1897 року «Збірника» праць математично- природописнолікарської секції, вчений вже друкує матеріали, які фактично є українсько-німецьким словником. Він вважав що це є початковий етап на шляху розвитку математичної термінології.
У передреволюційний час та післяреволюційний з’являється низка україномовних підручників. Товариство шкільної освіти в цей період випускає брошуру «Програма систематичного курсу арихметики» і проекти алгебраїчної та геометричної термінології, з’являється брошура Ю.Щириці «Термінологія і програма систематичного курсу арихметики», В.Шарко « Аритметика. Систематичний курс», Я.Чепіги «Арифметичні правила для початкових шкіл» та інші збірники.
Таким чином формування математичної освіти українською мовою почало вимагати створення нормативного словника. Тому була створена комісія при Українському товаристві в 1918 році, яка зобов’язала спеціальну підкомісію зібрати і опрацювати українські математичні терміни, які використовувались у цих підручниках та науковій літературі. Цю відповідальну місію було покладено на колишнього студента Михайла Грушевського та Івана Франка – 27 річного Федора Калиновича. Працюючи на велику ідею Калинович в передмові до «Словника математичної термінології» писав: «З друкованих джерел використані всі, які видано в Київі за час з 1917 по 1921 рік та ті математичні українські видання, що їх можна було дістати в Київі». Чимало слів до Словника додали члени Секції вже під час самого редагування. При кожному слові вказане джерело, з якого воно взяте.
Підготовлений Федором Калиновичем реєстр українських термінів та їх російських, німецьких і французьких відповідників викликав в наукових кругах резонанс і став об’єктом докладного аналізу і обговорення в математичній секції Інституту української наукової мови ВУАН. В цей період було розгорнуто дискусії з того приводу, що Словник мав слугувати довідником як для шкільництва, так і для науковців. Впродовж роботи з редагування Словника двоє науковців було засуджено за націоналізм та відправлено в табори. Особливо плідною в цей період відзначилась співпраця київських та львівських науковців-термінологів та лексикографів. Найважче науковцям було працювати над другою і третьою частинами Словника. Федір Калинович зазначав: «Саме редагування цієї частини (на 36 засіданнях з вересня 1921 по червень 1925 рр.), хоч вона значно менша за першу, забрало стільки ж часу, як не більше, що й редагування першої частини. Це тому, що терміни чистої математики, передовсім елементарної, вже довго вживалися в підручниках і здебільшого були усталені; натомість термінологія теоретичної механіки, якщо не рахувати термінів спільних з фізикою, зовсім нерозроблена. Значну кількість термінів виписано з чужомовних джерел і подано їх переклади». До другої частини додатково залучено 31 джерело, а до третьої – 59. Незважаючи на розбіжності в лексикографічному оформленні статей, усі три частини Словника за принципами нормування термінологічного матеріалу є цілісною працею. Зібране лексичне розмаїття, що ввібрало в себе різні етапи й різні традиції розвитку української математичної мови, чітко рубриковане: курсивом виділені ухвалені терміни; прямим шрифтом подано можливі термінологічні номінації; у квадратних дужках вміщено терміни, що є в підручниках, але не рекомендовані до використання.
Підготувала Г.Мурмилюк