04-11-2022

Зруйнований світ або трагедія чернівецької синагоги

    У ці неспокійні осінні дні вирішується подальша доля споруди, що у свій час була архітектурною окрасою історичного середмістя столиці герцогства Буковини. Мова йде про чернівецький Темпель (від нім. Тempel - "храм") - хоральну синагогу іудеїв-прогресистів (реформаторів). Цього року їй виповнилося би 145 років. Для Чернівців будівля була унікальною. 

      Сьогодні ми пропонуємо шановним чернівчанам та гостям міста, а також всім, кого цікавлять старовинні забудови та історія чернівецьких іудеїв, інформацію про цей архітектурний шедевр та про його талановитого зодчого - Юліана Захаревича (1837 - 1898). Адже архітектора перший професійний успіх, який припав на 1865-1871 роки, очікував саме в Чернівцях. Як би сьогодні б сказали, це місто було для його кар’єри добрим стартом. В знак вдячності він мабуть і спорудив таку духовну архітектурну перлину, причому безкоштовно. І навіть особисте щастя пов’язано з нашим містом – в цей час він одружився з Анною Йозефою Давид (1841–1874), уродженкою Данії.
      У другій половині ХІХ століття Відень був законодавцем моди в європейській архітектурі. Віденська академія образотворчих мистецтв дала світу цілу плеяду геніальних архітекторів, що прославили свою alma mater. Завдяки їхньому таланту почалося загальне захоплення сецесією, яка у нашому місті залишається зразком витонченості та функціоналізму. Одним із випускників цього поважного закладу і був Юліан Захаревич.
     У Чернівцях першу синагогу побудували ще в далекі середньовічні часи. Із часом їх кількість тільки зростала. Це пояснюється тим, що сама іудейська громада також зростала чисельно і не була цілісною. Ближче до середини ХІХ століття вона розділилася на ортодоксальну, що стояла на принципах неухильного дотримання священних приписів Талмуду, та реформістську, до якої належали прогресивні заможні іудеї.
     Після того, як євреї Австро-Угорщини отримали повні громадянські права, частина із них долучилася до активної участі у політиці, соціальному та культурному житті не тільки міста, краю, але й Імперії в цілому. Освіту вони отримували у європейських університетах, тому рідною мовою вважали німецьку. На їхній світогляд вплинуло єврейське Просвітництво (Гаскала) та реформістський іудаїзм. Купці, ремісники тощо залишалися ортодоксами.
         Це визначило також і різноманітність їхніх духовних храмів, які зводилися в нашому місті. Своєрідні й дуже виразні форми рельєфу правого берега річки Прут визначили просторовий розвиток Чернівців таким чином, що історичний центр сформувався композиційно замкнутим сам на себе. Основні вулиці, що відходять від Центральної площі, були зорієнтовані на храми нових для Буковини конфесій: римо-католицький костел та греко-католицьку церкву. Дуже органічно сюди вписалася і реформістська синагога, спроектована Юліаном Захаревичем. Її поява у 1877 році стала ще однією сакральною перлиною нашого міста.
Заради справедливості треба сказати, що коли виникла думка про будівництво прогресивної синагоги, то для цього було оголошено конкурс і був представлений перший проект, який підготував архітектор Карл Ґреґор. Проте він був відхилений міською владою…. як «надто скромний» для багатої ґонорової громади та ще і в центрі Чернівців. І тоді погодився спроектувати реформістський храм саме Юліан Захаревич.  
    Талановитий архітектор усвідомлював необхідність того, щоби ця будівля найменше була подібна на християнську святиню. Для цього насамперед підходив неомавританський стиль, у якому переважали мотиви єврейського й арабського середньовічного зодчества. Саме вибір стилю згідно історико-теологічних традицій був найважливішим при спорудженні сакральної споруди.
 Вірменин Юліан Захаревич, будучи протестантом-євангелістом, цікавився сакральною архітектурою і як науковець, і як архітектор. Із цією метою навіть вивчав роботи тогочасних теологів. Він був яскравим представником ліберального напрямку в культурі, науці і політиці, що домінували у той час в Європі, а тому часто випереджав свою епоху завдяки властивому для нього нестандартному мисленню.



     На початку 1870-х років, коли по всій Європі у розпалі був неоренесанс, архітектор Захаревич, віддаючи цьому напрямку належну данину при спорудженні комплексу Львівської Політехніки та власного будинку, звертається до протилежних стильових норм, до антикласики. Зацікавлення романтичними напрямками історизму, що почалося в його творчості у 1860-х роках, набуло свіжого дихання, переосмислення, перейшло на новий, вищий щабель. Першим неоромантичним витвором професора Юліана Захаревича 1870-х років і стала хоральна синагога у Чернівцях.
    Для будівництва такої сакральної споруди Амалія Цукер, вдова багатого підприємця Мозеса Цукера, подарувала єврейській громаді під забудову велику земельну ділянку у самому центрі міста. На перший погляд, місце для будівництва було дуже невдалим, так як знаходилося на схилі гори.
 

Та саме це і сподобалося будівничому, тому що головною перевагою він вважав наявність навколо майбутнього храму вільного простору. Головним рабином буковинських євреїв - реформістів був доктор Лазар Еліас Ігель.
 
 
      Він і став ініціатором створення громадського товариства з побудови реформованої синагоги "Ізраїльський Союз Темпеля" на чолі із багатим філантропом Генріхом Вагнером, на подяку якому в сінагозі було встановлено меморіальну табличку. Сто поважних і шанованих громадян міста, членів єврейської громади, долучилися до будівництва своїми добровільними пожертвами.
 
    8 травня 1873 року урочисто заклали фундамент синагоги, але невдовзі далася взнаки вічна проблема - брак коштів. Вона виникла тому що в ході робіт в первісний проект були внесені суттєві зміни, що стосувалися перекриття храму дороговартісними металевими конструкціями. Для підкреслення величі споруду завершував масивний купол, шпиль якого вінчала шестикутна зірка Давида. Він був подвійним з оцинкованого заліза,тинькований. Конструктивні рішення куполу цілком відповідали прогресивному курсу архітектури історизму на використання нових матеріалів та конструкцій у відповідності із формою та призначенням об'єкту. Упродовж всієї зрілої творчості Юліан Захаревич завжди йшов в ногу із технічним прогресом.
 
    Не знати, як надовго затяглось би будівництво, та ситуацію врятувало нове суттєве фінансове вливання, що поступило від Генріха Вагнера. Це і дозволило продовжити будівництво. Під наглядом архітектора  Захаревича його вів чернівецький зодчий Йоганн Грегор, каменярські роботи виконувала місцева майстерня Лаврена Кукурудза. Металеві конструкції були зроблені на металургійному заводі ерцгерцога Альберта у м. Устронь ( тепер Польща). Скульптурний декор храму архітектор спроектував за участі свого колеги і однодумця Леонарда Марконі. Декоративні деталі доповнювали велич і святість храму. Високі стіни увінчувалися чотирикутними баштами-мінаретами. Скрижалі Заповіту - дві кам'яні дошки з десятьма заповідями.
 
Синагога була урочисто відкрита 4 вересня 1877 року. Вона вміщала 1 тисячу людей.



Темпель мав розкішний вигляд зсередини – передня стіна апсиди була виконана синіми, червоними і золотими кольорами (на темно-синьому бархаті розміщені золоті зірки). Капітелі прикрашені мавританськими арками. З центрального вестибюлю кам’яні сходи вели догори – до залу, де відбувалися зібрання, і перебувало керівництво храму. Широкий круговий обхід здійснювався по емпорах. Там же – приміщення для Богослужебних дій.
В об’ємі тамбуру використовувались фахверхові конструкції, обмуровані за допомогою цементного розчину. Проти вікон, у вівтарній частині, знаходився тильний бік біми з кольорового скла, яке наповнювало світлом приміщення, коли відкривалися двері біми. У нартексі також були вікна з кольорового скла, які давали достатньо світла. Вагому роль відігравали й багаті декоративні ліпні деталі, над розробкою яких працював львівський скульптор Леонард Марконі. Мармурова пам’ятна дошка у вестибюлі нагадувала про цісаря Франца Йосифа І.



      Для чоловіків вхід до вестибюлю передбачався через головний портал, жінки ж користувалися двома окремими бічними входами. З вестибюлю через троє дверей відвідувачі входили до головного залу. Орнаменти геометричних ліній і стилізованих рослинних елементів створювали на стінах і куполі примхливі арабески. В "Арон-Кодеш", перед яким у срібному світильнику палав невгасимий вогонь, зберігалися 60 сувоїв Тори. Інші срібні світильники були привезені до Чернівців з різних міст Європи.
 

 
      Споруда Захаревича на багато десятиліть стала видатною пам'яткою Чернівців, поруч зі стилістично близькими творіннями Йозефа Главки. Ця мавритансько-візантійська будівля, подібна до казкового видіння із "Тисячі й однієї ночі", незважаючи на масивність, вражала зручністю, легкістю пропорцій і вишуканістю оздоблення. Не можна оминути увагою і чудову акустику синагоги - одного із показників високої якості будівництва.
 
    На концерти єврейського хору хлопчиків завжди збиралося багато людей. Саме в цій намоленій святині у 30-х роках ХХ століття зійшла зірка Йозефа Шмідта, знаменитого у всьому світі тенора. Найкращою характеристикою таланту співака було його прізвисько - "єврейський Карузо".
   Він народився на початку ХХ ст. у буковинському селі Давидени в бідній єврейській сім'ї. За словами самого Йозефа Шмідта, співати почавз півторарічного віку. Мати всіляко підтримувала захоплення сина музикою. З початком Першої світової родина перебралася в Чернівці, де хлопчик став солістом дитячого хору головної реформістської синагоги. Під керівництвом композитора і керівника хору Темпеля Йосипа Товштейна – юний Йозеф Шмідт швидко оволодів складною вокальною технікою канторального співу з колоратурами і трелями. І все життя вважав Товштейна своїм найкращим і єдиним вчителем.
 
 
Тут він брав уроки вокалу, співав у хорі головної синагоги міста, а у 18 років був призначений її кантором. З цього моменту почалося сходження Шмідта на музичний Олімп.



     Друга світова війна поламала не тільки блискучу музичну кар’єру, але й саме життя цього співака. Йому прийшлось тікати від німців через своє єврейське походження і шукати прихистку. Та, незважаючи на світову популярність, Шмідту всюди відмовляли. Зрештою відправили в табір для переміщених осіб. Не витримавши важких умов утримання, у віці 38-років він помер. Так згасла зірка видатного тенора Йозефа Шмідта…
Детальніше про музичні успіхи оперного співака з дивовижним унікальним голосом можна прочитати за покликанням

    Не менш драматично склалася доля і самого Темпеля.
 
    У 1937 році, до 60-річного ювілею храму, його капітально відремонтували.
 
    Проте насолоджуватися його архітектурною витонченістю чернівчанам довелося недовго. У роки Другої світової війни Темпель було знищено – 7 липня 1941 року німці його підпалили, і кілька років він простояв руїною. Було пошкоджено купол будівлі, вітражі та внутрішні інтер’єри. Про що свідчать світлини того часу. Після повернення радянської влади була спроба підірвати і цілковито стерти з центру міста унікальну культову споруду. Однак стіни, збудовані на розчині, замішані, як твердять міські легенди, на яєчних білках, витримали натиск армійських саперів. За спогадами старожилів, від страшного вибуху повилітали шибки у вікнах всього прилеглого кварталу, проте Темпель встояв.



Друга спроба відбулася вночі 1947 року, в результаті чого, як свідчать архівні документи – опис  «Дефектного акту», від самої будівлі залишилося не більше 40 %. Іудейський храм намолений, спаплюжений, але нескорений простояв у такому стані ще понад десять років і звичайно, що він руйнувався… Зрозуміло, та знищена споруда в центрі міста не була його окрасою. Тому владою прийнято рішення на цьому місті звести культурний заклад. Після чого, в 1959 році, і з'явився перший широкоформатний кінотеатр "Жовтень". Перед будівельниками стояла одна важлива задача – вписати нову споруду так, щоби вона не порушувала загальний ансамбль кварталу. Про архітектурні цінності мови не було, що і підтверджують, збережені фотографії. Керівником перебудови був архітектор Михайло Шевченко, який перед цим займався реставрацією центрального корпусу Резиденції митрополитів та лютеранської кірхи на вулиці Університетській. Ну, а чернівчани ще довго називали "Жовтень" "кіногогою".



А в автора цієї споруди, професора Юліана Захаревича, почалася дуже успішна професійна кар’єра архітектора. Після завершення будівництва Чернівецької синагоги, його запросили до Львова з пропозицією очолити кафедру будівництва реорганізованої Технічної академії. Не інакше, як чернівецький Темпель став визнанням його таланту, свого роду вдало зданим тестом, пропуском до Львівської академії. За свій внесок у розвиток низки міст Галичини архітектор у 43-річному віці отримав високу нагороду – орден Залізної Корони і шляхетство. Він був членом львівського Політехнічного товариства від часу його заснування, в цьому ж таки 1877 році, та обирався до його керівних органів. Впродовж всього життя працював над розробкою великої кількості наукових концепцій у різних сферах архітектури, містобудування, реставрації, образотворчого мистецтва та дизайну.
     У 1890-х роках Юліан Захаревич знову звернувся до єврейсько-мавританських мотивів, працюючи над проектом перебудови львівського Темпеля, і фактично започаткував у Львові єврейський новий стиль, а чернівецька синагога стала авангардним витвором другої хвилі "мальовничого" стилю ("піттореск") в архітектурі пізнього історизму. На превеликий жаль, із проекту львівського Темпеля реалізовані були лише розписи інтер'єрів. Тим не менше, ідеї талановитого митця перейняли проектанти синагог у Каїрі, Градец-Карлове, Кошіце та хоральної синагоги в Харкові, так як вони були опубліковані у журналі "Czasopismo Techniczne".
    Масштабність особистості Юліана Захаревича важко переоцінити. Він –  найвидатніший архітектор львівського історизму, художник і дизайнер, підприємець, професор і перший ректор Львівської політехніки, педагог, вчений, історик і теоретик мистецтва, реставратор, громадський і політичний діяч, меценат. Займав такі вагомі посади як Радчий імператорського двору, депутат Державної ради, Заступник Голови колегії для охорони авторських прав у галузі архітектури, член Ради міста Львова, колишній Начальник руху на Чернівецько-Ясській залізниці.
    У другій половині ХІХ століття у Львові за його проектами споруджено десятки монументальних споруд, створено цілі ансамблі вулиць і цілком заслужено одна з них носить його ім'я, а портрет видатного митця прикрашає фасад Галицької ощадної каси, яку він теж спроектував.
    Нащадок Юліана Захаревича –  Альфред Захаревич (1871-1937), успадкував від батька талант архітектора і любов до своєї професії.
 
 
    Щоби син в цій царині став спеціалістом найвищого штибу, батько вибрав для нього найкращі на той час освітні заклади Львова. Після закінчення гімназії ім. Франца-Йосифа І та Вищої Реальної школи юнак здобуває освіту на будівельному факультеті Львівської політехніки, головний корпус якого побудований за проектом Захаревича - старшого. В той час він там викладав. У Політехніці Альфред отримує ґрунтовну освіту, практику проходить у свого батька та інших талановитих архітекторів і вже розробляє власні проекти. Крім того, він допомагає татові у будівництві другої родинної вілли – знаменитої "Юлієтки". Серед перших реалізованих задумів молодого митця були тимчасові споруди з дерева, з мотивами народного українського зодчества. На Загальній Крайовій виставці 1894 року особливу увагу відвідувачів привертали павільйон українського релігійного мистецтва у формі трикупольної гуцульської церкви (була куплена о. Євгенієм Шухевичем і перенесена до с. Красів Миколаївського району) та вхідна брама до Стрийського парку. Ці проекти були виконані 22-річним архітектором. Тим не менше, успішний старт в галузі архітектури не запаморочив йому голову. Навпаки, перший успіх викликав бажання вдосконалюватися і обдарований митець продовжив навчання у Віденській політехніці. Там він ознайомився не тільки з будівлями у популярному на той час стилі необароко, але й з авангардними спорудами наймоднішого австрійського архітектора, майстра стилю модерн Отто Ваґнера.
   Новим словом в архітектурній думці стала книга О. Вагнера "Сучасна архітектура" (1895). На думку австрійського теоретика, у споруді важливі "максимально спрощені форми, гладкі поверхні, використання фаянсу, майоліки, каменю, мозаїки". До речі, учень Отто Вагнера – Губерт Гесснер, є автором проекту будівлі Художнього музею в Чернівцях.
     Альфреду було 27 років, коли батько, його перший і головний наставник, відійшов у вічність. За чотири роки до цієї трагедії сім'я пережила ще одну важку втрату - смерть старшого сина Вігго, з яким Альфред разом зростав і тісно товаришував. У хлопців було багато спільних інтересів, хоча Вігго і обрав собі іншу професію - медика. Його талант розкрився саме в цій галузі. До своєї хвороби і смерті у 25 років молодий лікар встиг захистити дисертацію і отримати вчене звання доктора медицини, та доля виявилася невблаганною.
    Тяжкі життєві удари Альфреду Захаревичу допомогло пережити щасливе кохання і одруження на Марті Амме. Молода сім'я оселилася у львівській віллі "Юлієтка", де і народилися їхні дітки - донечка Ольга і син - Юліан-Ян.
     Наприкінці ХІХ століття Альфред працював асистентом кафедри будівництва Львівської політехніки, якою до самої смерті завідував батько і водночас виконував багато замовлень. Він не тільки гідно продовжив справу батька, але й проявив себе блискучим новатором: першим започаткував у Львові новий яскравий стиль - сецесію і збудував десятки сецесійних кам'яниць, освітніх, торгових, промислових і офісних будівель.
 Однією з візитівок Львова є Головний залізничний вокзал, до будівництва якого теж долучився Альберт Захаревич, приклавши свій талант до проектування залізобетонних конструкцій куполу, розписів вестибюлю, сецесійних залів першого і другого класу, орнаменту ліпнини.
     Йому вдалося збагатити сецесію національними стилями, запозиченими з народного мистецтва, і розробити чимало проектів українських громадських споруд і церков.
    Батько і син Захаревичі були творцями нового обличчя Львова, який став еталоном гармонійного архітектурного і мистецького середовища і не поступався за красою та функціональністю іншим крайовим столицям Австро-Угорщини.
    В Україні, на превеликий жаль, дуже мало таких міст, як Львів і Чернівці, де зберігся історичний центр і головним завданням нашого сьогодення є дбайливе ставлення та охорона цієї безцінної спадщини. Ми в жодному разі не повинні допустити, щоби нашу святу землю топтали ноги варварів. Інакше доля Чернівецької синагоги буде неминучою для наших прекрасних міст…    
   
При підготовці тексту використані монографії
Бірюльов Ю. Єврейська архітектурна спадщина Львова: монографія. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2022. - 632 с.
Бірюльов Ю. Захаревич: Творці столичного Львова. Львів: "Центр Європи", 2010.- 336 с., 758 іл.
Бірюльов Ю. Мистецтво Львівської сецесії. - Львів: Центр Європи", 2005. - 184 с., 385 іл.
Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ-ХІХ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О. Бірюльов.- Львів: Центр Європи, 2008. - 720 с.: 1396 іл.
 
 
 Давні фото з приватної колекції Едварда Туркевича

Текст підготувала Тамара Рудяга