Багатоголосся Соло

 Від чого залежить власне щастя? Ймовірно, що від самої людини, котра в межах наданих їй просторових та часових меж обирає свій маршрут, будує особисту фортецю комфорту, протоптує власну стежину, залишаючи слід на широкій ниві буття. Проте обставини, час, місце… часто змушують змінювати напрямок та приймати рішення, до яких людина не готова. Часто руйнують мрії, а то й ламають загалом усе життя. У представленій історії ця руйнівна сила (як на глибокий жаль, і у нас тепер) – війна, дурість «совєтської» системи, зміна влад. Свої корективи вносять і перебудова, і післявоєнний період.
Західноукраїнське життя в розрізі XX ст. та історію кохання підносить читачу Володимир Лис у романі «Соло для Соломії». Вірніше, навпаки, насамперед домінантою є любовний сюжет, світ почуттів, а державні і суспільні події, місце, час – фон, що тим не менше суттєво відбивається різноманітними відтінками та штрихами.

Лис В. С.
Соло для Соломії: роман/ Володимир Лис ; передм. Т. Прохаська. – Харків : Книжковий «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 368 с.

З назви роману зрозуміло, що головний персонаж тут – Соломія. Дійсно, життя однієї жінки є темою книги. А які складові життя, які його стадії? Звичайно, народження, дитинство, юність, молодість, зрілість, старість. Саме так послідовно автор прописує весь життєвий шлях Соломії, Соломки, Соломинки, Сольки… дівчинки, жінки, бабусі, даючи можливість читачу відстежити кожен її етап у причинно-наслідковому зв’язку з історичними явищами та переворотами, зрозуміти характер, вчинки, душевні потреби головної героїні. І навіть ще раніше трохи знайомить з життям її матері (теж Соломії), жіночими переживаннями, з родиною Троцюків. Тому це створює зрозумілу, наповнену, довершену книжку, яку приємно та цікаво читати. Під час читання книга цілком захоплює, змушує співпереживати, а після прочитання викликає думки, роздуми, згадки. Отож, це добра книга. Такою вона стала для мене. А смачний поліський діалект, який використовує письменник, робить її правдивою, соковитою та особливою.

Весь світ сходиться в романі на селі Загоряни і разом з тим виходить широко за його межі. Володимир Лис майстерно змальовує життя однієї людини, що логічним чином сплітається з іншими долями. Тут перехрещуються життєві шляхи схожих між собою і цілковито відмінних людей, розгортається персональна історія та історія країни загалом. Виразно можна простежити взаємозв’язок між чимось окремішнім малим та загально великим, – долею держави і діяльністю людини. Одне впливає на інше. Хтось бореться, хтось кориться, один будує, інший руйнує, а хтось хоче тихо, мирно і щасливо пройти свій шлях. Так було і так буде. Соломія, головна героїня роману, тут – і є та звичайна людина, що хоче жити не у світі складному й великому, бути творцем і учасником історичних подій. Її мрія і потреба – мати свій затишок, жити на своєму куточку землі, бути коханою та кохати, вести побут, народжувати та виховувати дітей…
Особисті амбіції, мотиви, відчуття, лінія долі – це все, наче, цілком індивідуальне, одноосібне. Проте життя в соціумі, вплив обставин, всебічні відносини … і соло кожного стає таким багатоголосим.
Життєва дорога Соломії зовсім не є простою і рівною. Але на її розгалуженнях, так чи інакше, трапляються радощі, надії, розчарування, болі, сумніви, гіркі втрати і розлуки, захоплення, смуток, невдачі…
При тому, що автор не накладає шаблонів і оцінок, інакше кажучи, не подає вчинки людей в категоріях «добре-погано», не ідеалізує переваги і не виправдовує помилки, портрети героїв тут чітко вимальовуються. Головна героїня – жінка, в якій доброта, щирість, гріховність і докори сумління. Вона – людина, якій властиво робити мудрі виважені кроки і так само помилятись. Але все ж вона зі світлою душею, вродлива, як квіточка, улюблениця для оточуючих, мила, привітна. Змалечку дещо не така, як всі: розмовляє і дружить з джмелями; любить проводити час за розмовами зі священиком; згодом відчуває закоханість в Павла… Ні… Петра… Ні… Здається їй, що кохає обох хлопців, з якими її пов’язує дружба з самого дитинства. Ще зовсім молоденькою гадала вона, що заплуталася в любовному трикутнику, але не знала тоді, наскільки непередбачуваним стане все її життя та яким солодко-гірким буде кохання. Мала і любов, і самотність. Відчула і скромність сільського життя, і дні на схилі літ в «палаці-маєтку». Знала час, коли в одній хатині купа дітей, і той недовгий проміжок життя, в якому «палац» з 26 кімнат разом «надвірними будівлями й земельною з ділянкою». Таке життя Соломії – контрастне: іноді, здавалось воно лагідним, проте частіше було карколомним, як, власне, і XX століття.
Була молода дівчина, для якої щастя здавалося таким близьким і вічним, мріяла про одного-єдиного. Врешті стала жінкою, що зводить долю з чоловіком-вдівцем, котрий має вже чотирьох своїх дітей. «…А нащо ж я жила, Боже? Ци так я прожила, ци так любила, отче-отче…», – задається питанням зрештою, «Знаєш як пізній цвіт одцвітає?», – мовить вона подрузі Вірці.
Показані в романі протилежні громадянські позиції, безграмотність людей, різниця між селом і містом, бідністю і багатством, примусова колективізація, коли один за всіх, а всі за одного, коли немає багатих, і бідних, а є плече твого сусіда й друга, є робота в колгоспі», агітація «потрудитися в колективному господарстві на «ланках»…
«У ліс йду, Соломочко. Тре’ за Україну боротися…», «Бувайте. Як совєт прийде – не піддавайтеся. Ще вернуться наші і слава, і воля», – стверджують українські повстанці, зокрема, Петро – коханий Соломії. «Далеко воно, як тая Україна була би, за яку він ото в ліс пуйшов у тую свою вкраїнську партизанку. А Павло хлопець розважливіший, у політику не лізе», – радять доньці Соломії батьки.
Різні типи людей, риси характеру, життєві пріоритети можна побачити, простеживши за такими персонажами як голови колгоспів. І якщо нарешті аналізувати саму головну героїню Соломію, – добру, чуйну, відкриту, привітну до людей, таку, що вміє пробачати, то тут вона постає в порівнянні з сусідкою-ровесницею Руфиною, – хитрою, заздрісною, зрадливою, корисливою. Соломія, хоч і не свята, але завжди йде за покликом серця, Руфина ж прагне матеріального, а не душевного, шукає легких шляхів.

Роман Володимира Лиса «Соло для Соломії» раджу прочитати. З книг письменника у книгозбірні до Вашої уваги ще «Століття Якова», за яким знято серіал.

Володимир Лис – український письменник, драматург, журналіст, багаторазовий лауреат Коронації слова, Гранд-Коронації, Золотий письменник України-2016.

І знову «мине час, зміниться світ, обкрутиться десятки разів довкола небесного світила Земля….» І буде безліч людських історій, окремих доль. Та у нас з Вами є і спільна – доля народу. Тож завершу, перефразовуючи одного з героїв роману:

Підготувала Лариса Українець