Стрімкий злет з чернівецької вулички…

Нещодавно Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського отримала дуже незвичний, але від того не менш дорогий і вартісний дарунок – спогади в п’яти книгах справжнісінького чернівчанина Герша Тайчера, що в даний час мешкає із родиною у Сінгапурі, США, Ізраїлі та Іспанії. Такі видання завжди викликають непідробний інтерес в наших читачів: як мешканців міста, які одразу ж досить прискіпливо читають такі книги, так і журналістів, які також мають нове поле для пошуків і визбирують цікаві штрихи з життя Чернівців та його мешканців. А незвичний дарунок тому, що це одразу цілий цикл з п’яти книг. І кожна окрема книжка – це важливий етап в житті автора, без якого не було би наступного.

Одразу варто зазначити, що це не є переклад спогадів чернівчан, які жили в австрійський або міжвоєнний період, про які вони з ностальгією писали, як про давно загублену в часі Атлантиду, дуже красиву, але яка залишилась в іншій епосі, іншій реальності, а ми щиро і замилувано віримо в це, так як ніколи в ті часи не жили.
Аби написати і видати книги про Чернівці, про які ще дуже добре, аж до деталей, пам’ятають їх мешканці, яким десь трохи за п’ятдесят та власне ті, хто ще читає книги і навіть в основному, за доброю звичкою, паперові, то ще треба мати неабияку мужність аби наважитись про це писати. Правда, сам автор дає відповідь на це так: «Мої книги – це результат особисто мого творчого процесу, моїх душевних переживань, мною вигаданих подій і моїх солодких мрій».

Це тільки чернівчанин може так філігранно, з повагою до читача, написати про свої книги: «Нехай їх читають усі, для кого вони цікаві. А перед тими, кому не буде цікаво, я готовий вибачитися за те, що не зміг їх зацікавити». Звісно, то автор кокетує, так як книги читаються легко, на одному подиху…і не просто читаються, а цілковито повертають в ту атмосферу, в той час разом з його героєм проживаєш кожен момент…

Мабуть, немаловажним і дуже посутнім є і той факт, що автор – фізик, а це означає, що в нього не стільки емоційно-описовий текст, хоча він дуже тонко і ненав’язливо описує і природу, і душевні хвилювання свого героя, а більше аналітичний та структурований виклад. І кожне речення несе дуже важливу інформацію, хоч і з тонким чернівецьким гумором, звісно для тих читачів, які також читають вдумливо. Свідченням логічного мислення є лаконічні назви кожної книги. Щоби назвати її одним словом, в якому цілковито передано весь зміст книги – це дуже талановито, то треба дуже тонко його відчувати.

Очевидно, що саме за цими спогадами історики, політологи та небайдужі журналісти і будуть вивчати життя Чернівців та чернівчан 60-70-х років минулого століття. Як про Чернівці, починаючи від дитячих років, як про місто «яке має власне обличчя» та його мешканців, вже навіть після того, як він об’їздив цілий світ і йому є з чим порівняти. Так вже складається, що це місто «не відпускає» тих, хто його відчуває.

І саме книги Герша Тайчера, через призму його бачення та сприйняття і з відстані часу (чи років) можуть бути справжнісінькою візитівкою тих Чернівців, без прикрас і без нарікань, які вони були в другій половині ХХ століття. А якщо конкретніше, то десь з перших років свідомого та допитливого життя хлопчика, коли дитина починає активно вивчати та аналізувати вже навколишній світ, тобто десь з 1956 і до січня 1978 року, коли він зробив рішучий крок у невідомість і виїхав у світи…Виходить, що то не так вже й багато – якихось двадцять років. Для історії – це одна мить.

А вже тим небайдужим дослідникам і краєзнавцям чи тим, хто недавно став чернівчанином, аби глибше зрозуміти та відчути Чернівці, то вартує достеменно перечитати книги Герша Тайчера. До слова, якраз оці роки (цей період) радянської влади були модною темою в європейських науковців та дослідників до початку великої війни в Україні. Вони приїжджали в Чернівці якраз в пошуках таких спогадів освіченої і не заангажованої людини, яка має свою думку, а не стереотипну. А в Герша Тайчера абсолютно на все є своя думка. І ще дозволимо одну характерну цитату від автора: «А я не Бєлінський, тож пишу просто, мовчати не стану, як робив це багато років. Кривити душею, плазувати й брехати – теж не буду, ні до чого мені це. Не боюся я вас усіх, і в моєму віці я не маю права марнувати час».

В цих книгах немає нарікань чи то страждань за дешевою ковбасою та неповторним смаком, які мали сік і морозиво на той час. Хоча звісно, автор ніяк не міг оминути в своїх спогадах, аби не «…описати пиріжки в Чернівцях. Залишити цю тему, не сказавши ані слова, було б просто несправедливо», тому що то є смак дитинства – по мірі можливостей щасливе і безтурботне. Та ніхто би не повірив, що він чернівчанин, бо ж чернівецькі пиріжки, якби тепер сказали, то був і залишається брендом або візитівкою. І на сторінках фейсбуку вони займають дуже почесне місце в спогадах чернівчан. Звісно, що і наш автор через свого героя, Соломона Абрамовича Глейзера, цілковито занурює свого читача в ту далеку і знайому атмосферу, «аби цілковито відчути усі принади чернівецьких пиріжків». І якби Герш Тайчер залишився в Чернівцях, очевидно, він би знайшов можливість створити на них таки непоганий бізнес і нині.

Сама назва першої книги «Скляр» вже говорить сама за себе, – що він народився і виростав в нашому місті далеко не на Панській вулиці і не в румунському люксі, а це багато про що говорить. Так, він народився «…в дуже хорошій та щасливій родині, нормальній пролетарській родині 50-х і 60-х років», в якій батько працював склярем в рембудконторі. В Чернівці родина переїхала в 1946 з Бельц, де батько знайшов роботу і отримав житло: «Наша оселя складалася з двох підвалів – один для вугілля, а другий для дров. Ці підвали були напівпідвалами, бо вони не були цілком під землею й невеличкі вікна під стелею виходили на вулиці. Мій батько за допомогою родичів і друзів перетворив приміщення з двох підвалів на квартиру, що складалася зі спальні та кухні…». 

 

Помешкання знаходилось недалеко від Театральної площі, в будинку на розі вулиць Сковороди та Лесі Українки.

                                

 

І далі штрихами про умови життя: «На жаль, туалету в нашій квартирі не було й бути не могло…Іграшок у мене ніколи не було… Власного м’яча в мне теж ніколи не було…». Якраз ці моменти і є тими характерними ознаками, які аж надто багато про що говорять і які визначили долю хлопчика з такої родини. «Чим же я різнився від іншого радянського хлопчика мого віку 60-х років? А нічим, хіба що розмовляв вільно й без акценту російською, українською та на ідиш».

Правда, були на той час ще дуже непрості моменти, навіть для дитячої уваги дуже тривожні і болісні – чи то в школі, чи від однолітків можна було почути образливі слова про те, що хлопчик – єврей. Він не бачив свого майбутнього в рембудконторі, де працював його батько, і не бажав бути спадковим склярем. Він вирішив, що варто отримати добру освіту, а для цього йому довелося приватно за рік блискуче опанувати всю математику з вчителем Ісааком Ісуміровичем Гольдманом… і при тому самому заробити на додаткові заняття. Його репетитор з математики якось сказав йому мудру річ: «Ти хочеш увійти у світ, до якого ти не належиш. Ця війна – твоя війна». Юнак робить єдиний правильний висновок: «Як добре, що в мене немає іншого виходу – тільки перемогти. Це збільшує шанси на мій успіх у багато разів. Моя рука не здригнеться, коліна не затрясуться, а думка бігатиме найкоротшою лінією. Тоді я цього не усвідомлював, але відчував величезну силу, безкінечну енергію, непохитну впевненість».

А так як в чернівецькому університеті в нього не було шансів поступити, знову ж таки з цієї причини, він подався на науку в Новосибірський університет, де він отримав диплом по спеціальності «Фізика і прикладна математика». І в наступному томі «Студент», як свідчить сама за себе назва, автор подав студентське життя в Академічному містечку так, як він його бачив, не фасадний бік, а те справжнє, яке було за «високим парканом», чим доволі розчарував своїх однокурсників. Це така собі енциклопедія радянського студента, правда, в даному випадку, думаючого, зі всіма деталями, які він проживав…
Наступна назва книги – «Учитель» також говорить сама за себе. І хоч в цьому статусі він був всього один рік, але автор присвятив цьому етапу окрему книгу. Значить, цей період, коли він працював вчителем фізики в далекому карпатському хуторі Замогила на Путильщині, що знаходиться біля Дихтинця, був для нього аж надто важливим: «Для мене Дихтинець був центром цивілізації та метрополією». Тут він мав можливість «…поважно розмірковувати разом з усім мислячим людством про щось дійсно глобальне та важливе. Часто навіть доводилось зупинятися… щоби сфокусувати свої спостереження, почуття й думки». І саме там йому прийшла думка: «Нехай же й нинішня дорога, твоє теперішнє нове життя почнеться в цих же горах.
Перебуваючи високо в горах, я відчував, що горизонти відсунулися від мене настільки далеко, що, здавалося, бачиш і відчуваєш кривизну земної кулі».
Відтоді Карпати значать для мене дуже багато. Ми не могли не зустрітися з Карпатами, пройти повз чи розминутися. Ми повинні були затоваришувати на все життя.
Я полюбив гори й разом з горами струмки, дерева, трави й квіти. Карпати розмовляли зі мною й виховували мене. Можливо, саме це допомогло мені знайти свій неповторний світ».

Проте і тут втрутилася дійсність, він повернувся в Чернівці, де «Моє рідне місто допомагало мені набувати нового сенсу в житті. Ні, воно не вказувало, що я повинен робити та в які строки. Воно лише азартно натякало. Треба було лише зрозуміти, на що воно натякає…»

І воно настирливо підказувало, що йому потрібно щось радикально поміняти. І наступна книга «Емігрант» відкриває цілковито нову сторінку життя героя Соломона Глейзера. Він опинився в Ізраїлі, де його стали називати Шломо… Там, в інституті Вейцмана, одному з кращих у світі по якості наукових досліджень, він захистив докторську дисертацію й займався дослідженням різновидів магніто-резонансної томографії. Він потрапив на науку до професора Авраама Голда, в якого не міг навчатися ні один студент через його неймовірну працездатність. Тому студент в нього був один – Шломо, якого називали «рабом професора Голда». Але про це – наступні сторінки книги. А результатом такої виснажливої праці стала наступна книга «Винахідник».

У свої сімдесят років він із задоволенням займається науковою, винахідницькою справою, тепер його захопила ще й письменницька діяльність. І звичайно, як справжнісінький чернівчанин, він поважає людей, відчуває смак життя у всіх його вимірах. Як добре відмітив його друг Володимир Килинич, «Семен не оглядається назад, а просто любить те, що з ним відбувається тут і вже». А він все робить блискуче і з певною дозою здорового азарту.

Цілком зрозуміло, що книги, написані впродовж 2019-2021 років, готувались до друку і виходили в Чернівцях. Тут живуть його друзі, які належать до одного покоління, а тому їм однаково близька атмосфера Чернівців. Книги відредаговані та перекладені українською мовою Ларисою Хомич, що проживала по сусідству із автором на вул. Г. Сковороди і добре пам’ятає атмосферу того часу. Проілюструвала та здійснила верстку талановита чернівецька художниця Раїса Рязанова, уродженка Новосибірська, де пройшли студентські роки доктора Тайчера. Вступне слово написав Володимир Килинич, український публіцист, громадський діяч, за фахом теж фізик.

Видані англійською, іспанською, російською і українською мовами.
В цей гіркий та важливий для України час Герш Тайчер також мав мужність мати власні принципи і власну думку. З поваги до України та українців він вважав за потрібне профінансувати переклад всіх своїх книг українською мовою.

Ці книги можна придбати на Amazon (Ukrainian Edition).

www.amazon.com/%D0%A1.../dp/B0BS8HDBMV/ref=sr_1_4...
www.amazon.com/s...

Всі книги можна також скачати безкоштовно з: 

glazersolomon.wixsite.com/website

А нещодавно він помістив дуже зворушливе звернення на сторінка фейсбуку:

Шановні українські читачі!
Були часи, коли і моя основна і завжди улюблена мова була українською. У молодості все було коханим, а до старості стало розважливим.
Хоча сьогодні я особисто рідко використовую українську мову, але через глибоку повагу до неї та моїх українських читачів, вирішив видати нею свої книги.
Буду щиро вдячний за читання моїх книжок!
СЛАВА УКРАЇНІ!

                                     
Цим проєктом з п’яти книг на чотирьох мовах, і електронним варіантом зокрема, Герш Тайчер елегантно вклонився місту свого народження, дитинства і юності. В цей проєкт було вкладено найдорожче, що є цінним для людини – час, інтелект, емоції і звісно, дуже конкретні і немалі кошти. Він без перебільшення привідкрив трішки світу рідні Чернівці.

                                                       

Пане Тайчере, ми Вам уклінно вдячні за такий вишуканий і шляхетний жест справжнього чернівчанина.

 

Доктор з прикладної фізики Герш Тайчер (Zvi Taicher) – засновник і президент корпорації EchoMRI™ ( Сінгапур - США), винахідник і розробник метода EchoMRI™ для лабораторного аналізу складу тіл тварин і людей. Його дослідницькі інтереси лежать у галузі неінвазивного й неруйнівного матеріалів з використанням методів ядерного магнітного резонансу, аналізу характеристик живих тканин, дослідження пористих середовищ, таких як гірські породи й кістки, а також розробки апаратного та програмного забезпечення медичного устаткування. Доктор Тайчер отримав 31 незалежний патент у галузі ядерного магнітного резонансу, із застосуванням у нафтовій промисловості, фармацевтичних дослідженнях і в медицині.