Історії до кави

Іноді хочеться взяти книгу «до кави», в якій можна б було почитати про почуття, про щастя, про любов, про щось осяйне і звичайне… а назва цієї книги саме вказує на сходження до світла, навіть і крізь безодню.

 

РОГАШКО А. Крізь безодню до Світла: роман / Алла Рогашко – Харків :
Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 208 с.

Хоча… якщо йдеться про такі поняття, як «щастя» та «любов», напевне, це вже не звичайне і легке, бо по-перше, в кожного цей шлях різний, а по-друге, хіба назвеш взагалі любов простою чи непотрібною?.. Для повноцінного відчуття щастя, звичайно, вона потрібна. Це незаперечна вічна істина. Навіть якщо людина і заперечує кохання чи «вважає себе доволі мудрою і розсудливою, щоб вірити у фантазії й казочки», хай би й носила ім’я Віра, як і одна з героїнь роману, то це почуття не припинить вриватися в життя людей, коли йому заманеться, і наповнювати, а часом і згризати, їхні душі. «Кохання з’являється раптово, наче стихія, змітаючи на своєму шляху здоровий глузд і будь-які спроби протистояти цьому божевіллю, і так само раптово зникає… Хтозна. У кожного власна історія, терміни і розуміння цього загадкового поняття».

Ця книга про трьох подруг, їхні долі, їхнє кохання. У творі добре показано, як це загадкове почуття безжально керує людиною, як впливає на всю долю, вносить в життя «екстаз» і глибоке розчарування аж до зневіри у можливість бути щасливим. Чи в юній душі воно, чи у зрілому віці, але кохання хвилює серце не менше.
На прикладі любовних сюжетів головних героїнь, Віри, Мар’яни та Христини, постає перед читачем цілий спектр пов’язаних з цим явищ: безмежна радість, гірка самотність, втрата, страждання, зрада… Події розгортаються у Рівному.

Долі в жінок різні, як і характери, як і погляди на життя, як і висновки, зроблені з подій свого минулого, зокрема і щодо стосунків з чоловіками. Хтось з них звик «консервувати проблему десь на задвірках» і переконує себе, що «трудотерапія… не такий уже й поганий метод з різними там поколюваннями в грудях», інша навчилася «бачити маски» і гордо вважає «свою самотність…свободою, бо, здається, «завжди мріяла про свободу, таку в якій почуваєшся справді вільною, незалежною від будь-яких обставин і людей, хай навіть близьких», котрась з них отримує телефонний дзвінок з минулого, а разом з ним, хоч і з ваганням, проте неймовірним відчуттям щастя приймає любов, що повернулося через п'ятнадцять років… та чи не сповістить їй інший телефонний дзвінок про фатальний кінець любовної історії…
Є тут і чоловічі погляди, що додає психологічного ефекту та аспекту порівнянь. Хоча прослідковуємо розбіжності не тільки на основі гендерного критерію, але і особистісного. Якщо для одних самотність прийнятна, то для інших виявляється жахом життя: «Самотність пожирає усі стреси і потрясіння… поглинає радощі і екстази. Вона жорстока і безжальна».

Простежуємо тут у всьому і причинно-наслідковий зв'язок, і систему життєвих цінностей. У кожного з героїв свої життєві переконання, свій вибір за яким принципом жити: чесно чи… «збрехати раз, це неминуче тягне за собою необхідність брехати знову. Це вимушений подальший крок, аби захистити, довести праведність» попередньої брехні». У кожного з них на все свій час, по-різному минають для героїв і весна, і літо… Комусь весна дарує хвилю внутрішнього піднесення, позитиву… хтось її проводжає та зустрічає «з відчуттям глибокого розчарування й відчаю».

Через роман бачимо, як доля часом занурює «у страшну чорну прірву» і як близький голос підбадьорює: «Треба жити далі! Ти мусиш. Ти сильна!»… Разом з одним персонажем переживаємо відчуття, що «все життя – суцільна помилка, яку не виправиш» і відчуваємо через іншого (іншу) «в певну мить наповненість, дивне світло, що освітлює новий, інший шлях уперед».

Динамічність подій, непередбачуваність та різкість ситуацій додають гостроти, – є тут навіть вбивство… а описи роблять роман приємним для читання: «Освітлені місячних сяйвом, вони стояли коло хвіртки Мар’янчиного двору і впивалися звуками вечорового затишку: з-поміж сюрчання цвіркунів виділялось наполегливе спрагле тьохкання солов’я… Весна поступово перейшла в літо, бузкові пахощі змінилися на медово-липові, а з розчиненого вікна чувся вже не солов’їний спів, а моторошне пугукання сов і тиск кажанів…. Місто поволі затягнув туман. У його імлі розсіювалась чіткість, гострі кути згладжувались і все, як воно є насправді».

Сюжетна лінія та доленосні переплетіння пробуджують уяву. Хоча, чесно кажучи, десь ці збіги здались мені вже надто нереальними чи фантастичними. Однак, так чи інакше, прочитавши таку історію «до кави» переконуємось у мінливості нашого життя, невгаданості гри долі і, звичайно, у важливості кохання для гармонійного життя. Тут воно (кохання) нагадує, що не можна недооцінювати його владу чи нехтувати ним. Твердження і обіцянка собі «жодних залежностей» для нього не є перешкодою: воно лише, десь за бузком чи липою хитро усміхаючись, прийде раптово, коли того забажає… можливо, зустрінеться у маршрутці, чи озветься несподіваним телефонним дзвінком… або доведе своєю різкою появою, що ніяких принципів не існує…

Алла Рогашко – українська письменниця, журналістка, редакторка.

                                      

Підготувала Лариса Українець