Нейронетиповий спектр відчуттів: «Тадуш» Артема Поспєлова як психодрама дитячої травми

 

Поспєлов Артем. ТАДУШ. Табір для душ: роман / Артем Поспєлов. – Чернівці: Книги - ХХІ, 2021. – 272 с.

Дитяче переживання досвіду смерті близьких

«Смерть – це коли на зламі травня та червня заходиш на кухню попити води»

Довга сцена похорону важливої для головного героя людини, його Діда. Обряд поховання та приготування до нього в християнській традиції нашої країни особливий тим, що супроводжується всуціль похмурими, частково театралізованими актами проводів. Без сумніву, це все необхідні дії, для того, щоб «упокоїти душу померлого» згідно канону, проте ми чомусь постійно забуваємо про присутність тих, чия свідомість ще не настільки чітко розрізняє абстрактних понять – дітей. Як пояснити її, що таке смерть? Як пояснити це Зоїку, який не розуміє абстрактних понять і навіть не знає, який у нього улюблений колір?

При(сутність) Іншого

В свої 4 тисячі днів він дитина із самостійно вигаданим ім’ям, уявним другом та абсолютно викривленим розумінням того, як влаштований цей світ. Для нього вбивство це один зі способів пізнати щось відмінне від життя: «Повільно опускаються на дно океану. Як кошенята у ванній. […] Ти тримав їх, доки не відпустив. Тобі було трохи більше двох тисяч днів, але вже тоді ти мав силу забирати життя. Або силу дарувати смерть (курсив та підкреслення – Теленько К. П)». На мій погляд, це вроджена особливість, хвороба, що прогресує, а через те, що її ніхто не помічає і вважає її ознаки дитячими забавками, набуває страхітливих проявів.

Зоїк постійно відчуває себе інакшим за інших, поняття дружби, родини для нього видаються позбавленими сенсу, а спілкування обтяжує, під час комунікації постійно доводиться пересвідчуватись, чи все  ти сказав і чи так взагалі говорять люди. Натомість як вихід із цього стану з’являється Інший – Малюк, посмертне втілення тварини, що завжди його зрозуміє та підтримає.

Малюк не дозволяє себе побачити. Малюк ховається. Від мене і від усіх. Він каже, що я ще не готовий

Саме через його втручання він здатен пізнати себе і згадати необхідні деталі. Малюк тут виступає своєрідним дзеркалом на основі чого особистість хлопчика позбувається хаотичності та невизначеності. Кожного разу в момент появи пса з «понівеченим голосом», хлопчик перестає бути замкненим і наляканим, виконує його накази із жахаючою чіткість та ретельністю. Цей дует існує для демонстрації різниці між «Я» та «моїм Я (образом)», якщо слідувати за Жаком Лаканом, і лише остаточна смерть образу, вихід зі сфери Уявного, символом якого виступає і сам табір «Тадуш» і ці двоє, може прокласти шлях до реальності та самоідентифікації.

Наближаюся до струмка і бачу під одним із дерев кістки. Собачі.

Це ж ти, кажу Малюку.

-         Те, ким я був, - відповідає. – Те, ким ти був. Це ті частини тебе, що втрачено назавжди.

Перше кохання

«Любов не обов’язково означає жити довго та щасливо»

Ми любимо в Інших тільки самих себе. Тож нічого дивного, що першим справді серйозним захопленням Зоїка став…Він сам. Тобто переодягнений «у дівчину з глини» Малюк. З ним він зміг пережити втечу з цього Табору для душ, знищення його своїми руками та пошук Батька. Це ще один етап руйнування реальності, який необхідно прожити для самоусвідомлення. Дівчинка-голем стає його провідником і нарешті відтворює діафільм його колишнього – дитини на етапі інфантильності і спокою, у колі батька, матері та іграшки-зайченяти, а поруч наступний, в якому він вбиває маминого тата, прагнучи уваги, тиші і спокою. Батько покинув його, від матері втік він сам. Відкритий фінал, в котрому він все ж таки встиг побачити захід сонця з пагорба, може дещо засмутити читача, проте, як на мене, він виконує роль символу того, що людина в будь-якому віці перебуває в постійному пошуку себе і Любові. 

 

 

Артем Поспєлов – український письменник, автор поезії, оповідань та соціально-психологічних романів «Тадуш» та «Амок», перший з яких увійшов до довгих списків Книги року BBC 2021 року.

 

 

 Підготувала Теленько Катерина