Література, яка вивела її на найвищий літературний щабель: За нотатками літератки»: 160 років від дня народження української письменниці - модерністки Ольги Кобилянської

Батьки звичайно вклали багато зусиль аби їхні донечки отримали належне виховання, високий рівень знань і зайняли достойне місце серед людей свого кола. Проте, на превеликий жаль, вся освіта була платна, коштів не вистачало, адже всі сини навчалися в університетах, тому дівчатка, Ольга з Євгенією отримали тільки початкову освіту.

Варто зазначити, що на юну Ольгу під час проживання їхньої сім’ї в Кимполунзі  значний вплив мала її вчителька –  пані Міллер, яка прищепила дівчинці любов до книг, а у бесідах про літературу стала для неї старшою подругою. З народної школи Ольга перейшла до дівочої так званої «нормальної» школи, в якій навчалася лише до п'ятого класу, оскільки для оплати подальшого навчання доньки в батька не вистачало грошей — ґрунтовну освіту важливо було дати насамперед синам. З таким станом справ Ольга не могла змиритися і продовжила навчання самостійно, читала нову літературу, цікавилася музикою.

Сама Ольга Кобилянська пізніше так означила свою науку: «…яко донька небагатих родичів, і наука, котру я побирала, була така дрібна, що годі про неї і згадувати. Покінчила всього 4 нормальні класи. Відтак – коли інших шкіл в містечку не стало, а родичам средств бракло мене дальше по науку куди-небудь вислати, …, полишена сама своїй долі».

Проте вона досить конструктивно використала навіть такий, не дуже сприятливий, момент…і не нарікаючи ні на відсутність коштів, ні на обставини, впевнено йшла до своєї мети – вчитися далі. Цікаво, що вона, як для свого зовсім юного віку, робила для цього аж надто серйозні, послідовні  і доволі сміливі та впевнені кроки для втілення цієї амбітної потреби.

«Вже молодим дівчатком я любила пристрасно читати…Шкода лише, що до читання вибору в літературному матеріалі не було…Я перечитувала все, що мені лише в руки попадало – ліпше і слабше».

 «Пізніше звернулася я цілим єством моїм до літератури.  Але і тут я була ограничена. Я читала лише те, що мені під руку підходило, дещо з того було цінне, велике, наукове, а дещо незначне, глупе, дрібне».

Вона читала все, що тільки могла на той час дістати: те, що було в приватній бібліотеці поважного старости Кимполунга Йосипа Кохановського, що читали старші брати, які навчалися в університеті і привозили з собою підручники чи ті видання, які на той момент були дуже відомими, якби ми сказали сьогодні – бестселерами. Як вона сама потім відмітила в «Автобіографії про саму себе»: «Дійшовши через читання і відносини з кращими родинами, що мешкали в Кімполунзі, доволі вчасно до переконання, що те, що я винесла з школи, дало мені лише підставу до дальшого розумового розвою і не могло мені вистачити в житті, почала я, ідучи за внутрішньою жадобою знання, доповняти ту науку читанням різних книг, які попадали мені в руки, будь белетристичні, наукові, поезії, переклади з англійського, норвезького – одним словом, все. В малій містині Кімполунзі була хоч і невелика, але добірна бібліотека, з котрої можна було діставати за малу кавцію найкращі твори. Тут я за гніздилася; а що саме мій батько був тим, через котрого можна було набувати книжки, я діставала їх без перешкод, тим більше, що батько й мати піддержували в нас, дітей, дуже рано стремління й охоту до освіти. Брати мої старші, що перебували в школах і вертали на ферії, були моїми дорадниками й авторитетами, особливо коли повступали на академію в Чернівцях, де мали можливість час від часу достарчати мені доступні й поважні твори та німецьких класиків, як Гете, Шіллер, відтак Шекспір, що ставав мені щодалі милішим, то знову твори Гейне, дещо з Гердера й ін.»

 Вона потребувала знати і читати все вартісне, тому складалося таким чином, що просила всіх знайомих, які навчалися  у великих столичних містах, аби їй надсилали книги. І навіть не втомлювалась їм нагадувати про це. І якщо їй хтось обіцяв надіслати їх, але забував виконати цю важливу справу, то був назавжди «викреслений» із її приятелів. Як от Євген Озаркевич, який був ще й її дуже милою симпатією, але він не виконав обіцянку, чим потрапив в немилість до неї вже назавжди.

«Найбільший вплив  з чужих літератур мав на мене…з німецьких швейцарець   Gotfried Keller, в молодших літах німецька повістярка Е. Marlitt (Е.Марліт), до котрої я в запалі листи писала, очарована її чудовим стилем, а Гейне читала я постоянно. Пізніше перейнялася я датскою а і всією нордландською літературою, з-поміж котрої став моїм справдешнім учителем Jens P. Jacobsen. Класиків перечитувала я по можливості поважно і радо, оскільки попадали мені лише в руки, а найрадше бралася я і вглиблялася в Шекспіра».

Насамперед варто сказати про вплив ідей  Ніцше на світогляд Ольги Кобилянської, адже ні один дослідник її творчості не оминув роль ніцшеанства.

В автобіографії в листах «Про себе саму», яку вона писала на прохання професора Ст. Смаль-Стоцького Кобилянська сама дала відповідь: «Щодо Ніцше, то правда, він мене займав своєю глибиною й деякими думками на будуче».

Психологія XX століття була психологією особистості. Саме німецький філософ Фрідріх Ніцше розробив ідею надлюдини. Ніцше впроваджує культ сильної особистості, яка наодинці бореться з вадами сучасності, й романтичну ідею "людини майбутнього" Це були дуже сміливі ідеї на той час. А так як Ольга Юліанівна була саме в пошуку себе та свого місця в цьому світі, цілком зрозуміло, що такі новітні модернові теорії були для неї дуже близькі. Тому все, що виходило з – під пера цього модерного філософа, вона мала за потребу прочитати. В листі до Маковея: «Завтра піде брат до університету по Ніцше, і скоро не буде  визичений  (його читають міцно), то візьме і я Вам надішлю».

В наступному  листі продовжує : «…маю в себе тепер Ніцше  («Невчасні роздуми»). Перша часть говорить про письменство; се буде цікаве. Я думаю, що буду тепер його ліпше розуміти, як давніше, відколи читала-м много про його діла…».

Денис Лук’янович також надсилав їй книжки: «Ваш «Ubermensch» (філософський трактат «Надлюдина Ф. Ніцше) мене знемагає дуже, одначе не гнівайтесь, що-м з ним не готова, мушу тепер перервати читання його й конче щось інше прочитати».

Та що й казати, коли вийшло двотомне дослідження про Ніцше німецького науковця Ф. Каца, вона надіслала другий том пану Маковею із своїми відмітками, що він обов’язково має прочитати «…все дуже інтересне; приміром те, про літературу або штуку; про німців і жидів, про греків, і про вік людський. Дещо будете мусили по два рази читати, я також мусила по два рази переглядати, але се не шкодить нічо…мені прикро, щоби Ви те не знали, що там є ладне».

Свідченням того, наскільки ця філософська течія вплинула на життя Ольги Кобилянської є те, що навіть епіграфом свого життя вона обрала слова Ніцше, які цілковито відповідали її настроям і які вона озвучила п. Маковею: «Найліпше так зробити, як Ніцше каже: «Я йду лише своєю дорогою і не зважаю на товпу». Це було її життєве кредо, досить сміливе навіть на сьогоднішній час, з яким вона і пройшла по життю.

І це її захоплення ідеями Ніцше, які були втілені в твори, пізніше дало підстави дослідникам написати: «На українському ґрунті ідею надлюдини у своїх творах втілювала буковинська письменниця Ольга Кобилянська».

Це дало їй можливість написати такі твори,  кожен герой, вірніше героїня яких робить таке глибоке враження на читача, що він довгий час носить його в своїй душі і міркує над ними, відкриває далекі закутки душі.

Часописи того часу подавали анонси виходу нових книг та друк вже відомих авторів і вона уважно спостерігала за літературним процесом. В листі в Софію до перекладача Петка Тодорова від 30 січня 1901 року з Чернівців пише: «Дуже зацікавив мене Ваш лист про найновіші списателі німецькі….Взагалі, я би Вас просила вислати, єсли б Вам се не завдавало труду, «Ivar Lyth» von Gustav  Geijerstam («Івар Літ» Густава Гейєрштама, шведського письменника, драматурга, приятеля ще одного шведського письменника Августа Стріндберга, якого також читала і цінувала Ольга Юліанівна)  і те, о чім Ви  знаєте, що воно новітніше і гарне. Заразом напишіть, як задовго можу книжки в себе держати, щоби-м Вам їх по перечитанні точно відослала. Я мало знаю тепер новітнішу літературу, особливо ж найновішого напрямку, котрого оклик «Zuruck zur Seele» («Назад до душі»)  і де Maeterlinck (Матерлінк) на чолі. Признаюсь Вам, що він мені вельми подобається; саме через те, що він слишком fein! (витончений). Я думаю – що реалізм виграв вже свою ролю, мав вже свою велику плідну епоху, а тепер звертається все назад до душі і бажає зблизитись невидимому тонкому світові» . Як ми знаємо, дуже великий вплив на неї мав твір М.Матерлінка «Скарб убогих».

В цьому порівняно невеликому абзаці вся Ольга Кобилянська – і коло її читацьких зацікавлень, а це справді високий інтелектуальний рівень, і естетичні вподобання, і педантичність в ставленні до книжок. В цьому ж листі названі й імена інших  авторів, які мали вплив на естетичні вподобання та героїв Ольги Кобилянської. « …мимоволі мушу згадувати таких списателів, швейцарець Готфрід Келлер або данець І. П. Якобсен! – в них бачимо ми людей, як вони ступають по світі, з своїми прерізними прикметами духу і тіла, – а однак, скільки гармонії і краси в них, скільки білості і чистоти душевної! Данець Якобсен – це один з моїх найулюбленіших авторів. Через нього полюбила я всю датську, норвезьку і шведську літературу».

«Західна культура впливала на мене своїми літературними творами. Готфрід Келлер, перед ним  – Шпільгаген, виховуюча німецька повістярка Е. Марлітт, З. Верне, з скандинавців – І. П. Якобсен, пізніше – великий психолог Герман Банг, Гамсун, Гейєрштам і т.і.». Або як повторяла не раз сама Кобилянська «…чесно кажучи, з усіх письменників данець Якобсен найбільше вплинув на моє перо».

Разом із тим вона читала твори модного у віденських літературних колах поета Петера Альтенберґа. Про його творчість писала так: «Altenberg – оскільки я його знаю – а я його лиш з двох дрібних праць знаю – грається словами як звуками, але Maeterlinck надто поважний і глибокий, і мені здаєтьс , що він задержиться дуже довго на поверхні літературного життя». Її оцінка виявилася пророчою до обидвох письменників.

А вже в іншому листі: «Якби Ви знали, що я тепер читаю, пане Маковей, Ви би певно, сміялися! Представте собі…німецькі байки Grimm’a…».

А вже коли Ольга спізналася з освіченими колами свого часу, то в листах до своїх адресатів, звісно, кому найбільше довіряла і цінувала їхню думку, вона детально ділиться своїми думками і враженнями від прочитаного.

В її творах є присвяти, цитати знакових письменників, філософів і психологів того часу, які справили велике враження на світогляд як самої Ольги Кобилянської так і на характери героїв її творів.

Вона переймалася  роллю літератури для суспільства і дуже уважно про це читала…

В листі до Маковея: «Може би, в «Universitatsbibliothek» була отся книга « Die moderne Literatur  von Arthur Muller in Bruck in Gruppen- und Einzeldarstellungen? (Артур Мюллер-Брук. Сучасна література в групових та індивідуальних монографіях). І Ви би могли мені се визичити. Страх хочу то читати!».

В міжвоєнний період вже не було можливості отримувати в Чернівцях нові видання з Відня чи Львова, але Ольга Кобилянська і тут знаходила вихід із ситуації. Вона спілкувалася з Ольгою Гаморак-Левицькою, з якою познайомилася ще будучи підлітком, в Сучаві, де проходило їхнє дитинство.  Дівчина походила з родини священика Кирила Гаморака і була дуже освіченою  для свого часу. В листі за 1927 рік пише їй : «Ваші книжечки «Листи Бєрнсона», «Заворожений» і «Одне подружжя» вже тиждень в мене, а я Вам за них ще не подякувала. Такі гарні діла, а для мене особливше цікаві. «Листи Бєрнсона» – то для мене «Малага» (Назва вина вищого сорту), а Йонас Лі – мій улюблений, як взагалі всі нордландці. Автор «Завороженого» Вільгелм Шмідборн мені ще не знаний. Я дуже, дуже Вам дякую, дорога пані, що Ви мені таку радість справляєте. Се мені наймиліше, що я маю. Першу повість, що ви мені прислали, а то Ріхардсона «Mauruce Quest» (Моріс Квест»), я читаю, і вона мене незвичайно займає».

Ще однією товаришкою, яка дуже прислужилася для Ольги в питанні літератури була без сумніву, Софія Окуневська. Вона мала і матеріальні можливості, лікар Окуневський нічого не жалував своїй єдиній доньці. Тому навчаючись в Цюріху на лікарку, вона також мала доступ і до нових видань. «Літературою ми займалися з однаковим запалом і багато дечого потрібного і доброго нового довідалася я від Софії, що була більше обзнакомлена з новою літературою, особливо зі скандинавською й англійською, як я. Завдяки їй я читала Бокля, Дрепера, Локке і ін., а з української ниви Шевченка (котрого до тої пори не могла ніде роздобути), І.Франка, Драгоманова, Павлика, Олену Пчілку, деякі журнали, словом, усе, що можливо було на ту пору роздобути».

Для того, щоб знайти нові видання важливих для неї авторів,  вона часто відвідувала знамениті книжкові крамниці на узвишші Пардіні  (нині Центральна площа, 5), «де задержусь настільки, щоб побачити, чи нема яких нових книжок  в книгарнях».

З часом в неї виробився свій естетичний та інтелектуальний смак і вона вже була більш прискіпливою до нових книг.

У нас перекладаються десятки книг з психології зарубіжних авторів, як досягти успіху в житті. Правда, всі вони побудовані на американських чи то європейських реаліях. Але ми жили і живемо все ж таки в інших умовах, у нас інша ментальність. Так що приклад Ольги Кобилянської цілком дає зрозуміти як в нинішніх умовах виживати і досягати успіху саме українській освіченій жінці.  

Направду, якби хто взяв на себе труду детальніше дослідити саме цей напрямок її життя, то вийшла би досить цікава картина. Насамперед вона зі своєю скрупульозністю настільки все ретельно занотувала, що то часом аж вражає, як вона вміла списувати своє життя аж до деталей. Отже, попри всю господарську роботу в хаті, яка забирала в неї багато часу і сил і то вона з того нервувала і навіть не вважала за потребу якось це пригладжувати.  Вона все ж таки знаходила час на те, щоб відписувати дуже розлогі листи, бо завжди мала втіху від такого епістолярного «спілкування». В тих листах до адресатів, яким дуже довіряла, можна було про все розказати – і про те, над чим працює, і що вартісного прочитала, свої думки щодо прочитаного. 

І помежи тим в них вона ретельно списує всі побутові справи, які забирали в неї чимало часу, але які вона навчилася дуже добре сповняти. Пані Ольга сама коротко і доступно пояснює як вона цінує свій час в листі до Ольги Франко «Виходжу дуже мало між руські пані, ба і взагалі в товариство. Раз, що товариства не люблю, а по-друге, жалую часу».

Навіть переглянувши отакий побіжний огляд книг, які перечитала Ольга Кобилянська і які власне мали найбільший вплив на її світогляд та творчість, можна без перебільшення сказати, що вона реалізувала себе сама як модернову письменницю свого часу. На неї не впливали стереотипи, які і тоді були щодо письменниць та ролі жінки в суспільстві та родині назагал. Ми можемо сказати, що Кобилянська була і залишається жінкою, яка не побоялася викликів того часу і як тепер модно казати, вона всупереч всім канонам, стала жінкою, яка створила сама себе.

Аби хоч трохи відчути, які книги власне читала Ольга Кобилянська, брала до рук, ми підготували виставку частини книг, якими вона захоплювалася. Переважно це видання саме німецькою мовою і видані в часи, коли Ольга Юліанівна їх читала. Це книги з приватних бібліотек професора Петра Рихла, Курта Шарра, Петера Деманта та Макса Шиклера, які можна знайти на полицях в Муніципальній бібліотеці  ім. А.Добрянського, а також детальніше ознайомитись на сайті бібліотеки. Тим паче, що книги, які передали Петро Рихло та родина Макса Шиклера, читали чернівчани, які жили в один час з Ольгою Кобилянською.  

Звісно, що на стенді присутні книги українських авторів, які вона могла на той час отримати і прочитати. Також тут представлені томики видань авторів, які на той час жили і творили поруч з Ольгою Юліанівною, як от Лесі Українки, Василя Стефаника, Осипа Маковея, Михайла Драгоманова, Михайла Павлика…

А нам залишається запросити небайдужих чернівчан читати тих авторів, яких читала Ольга Юліанівна, якщо вже не мовою оригіналу, тобто німецькою та ще й готикою, то хоча б у вже широко доступному перекладі…

Підготувала Леся Щербанюк