Інститут вальсу та добрих манер Антона Філеса: культура високих балів у Чернівцях

А вже в 1840-х роках ХІХ століття в Чернівцях проводили бали-маскаради, казино-бали, закриті бали, бали знаті. Зрозуміло, що вони займали важливе місце в світському житті чернівчан, тож, як пише дослідниця світського життя Катерина Валявська „карнавальний сезон тривав у період між Різдвом і Великим постом. Напередодні карнавального сезону юнаки та дівчата відвідували танцювальні курси, щоб узимку якнайкраще показати свої таланти на різноманітних комерсах, редутах і великих балах”.

Про те, що це були справді знакові і важливі події для міста, свідчить і той факт, що «сам бал мав чітку регламентацію із дотриманням відповідних бальних порядків». Він завжди регулювався відповідними циркулярами (наприклад, ”Бальним розпорядком для досягнення більшого ладу та безпеки на знатних та міщанських балах, що відбуваються в окружному місті Чернівцях” опублікованим в газеті за 1884 рік).

Культура танців, рівно так само як і музики, театру та літератури, була вкрай необхідною складовою, якщо людина хотіла відповідати суспільним нормам середніх, а тим паче вищих верств населення. Тож навчання різноманітних бальних танців входило до загальноприйнятої норми виховання. У другій половині ХІХ ст. на Буковині важко було знайти освічену особу, яка не вміла б танцювати обов’язкові світські танці: вальс, кадриль, польку, мазурку. Їх належало опанувати кожному членові шляхетного товариства. Як свідчить детальний опис чернівецьких балів в тогочасних газетах, представникам вищих ешелонів чернівецької еліти це дуже добре вдавалося. Саме на бали йшли представити себе у «високому товаристві», а матері приводили своїх доньок у пошуку вигідної партії для заміжжя.

Отже, хоча на Буковині й були відомі так звані „закриті” бали для знаті, але все ж робимо висновок, що більшість балів були тим місцем, де зустрічалися і знатні особи, і представники нижчих класів. Крім того, на балах була можливість заявити про себе в потрібному товаристві для утвердження репутації окремої особи чи певної групи. Використовувався  бал і для політичних інтриг та домовленостей. Проте щонайперше – їм була  відведена матримоніальна роль – пошуку шлюбної партії.

Вважалося, що у всій красі юну особу можна побачити тільки в танці, то ж їм і приділялася належна увага, тож потрібно було встигнути записатися до найкращого вчителя танців.

 

Починаючи з листопада члени чернівецьких товариств, зокрема студенти та юні чернівчанки в супроводі турботливих матерів поспішали на вулицю Українську, або Зміїну (Schlangengasse, 4), оскільки тут був розташований Інститут танця Філеса, про що свідчить реклама того часу:

 

Інститут родини Філесів був найелітнішою школою танців в Чернівцях, заснованим двома її представниками

Вони були професійними вчителями танцю і могли «похвалитися першою концесією на викладання танців», тобто мали офіційну ліцензію. Цей дозвіл в Чернівцях був лише у Карла та Антона Філесів – неймовірно талановитого дідуся та його не менш здібного до мистецтва танцю онука. Цей документ вони отримали ще в 1843 році, він надавав приватній особі право здійснення своєї діяльності на багато років, що уможливлювало його власникам здійснення стратегічного планування роботи, життя та побуту. Наперед скажемо, що  школа родини Філесів в нашому місті успішно проіснувала майже сто років. В 1923 році місцева преса подавала детальні спогади Антона Філеса про 80-ту річницю заснування танцювальної школи. А якщо врахувати, що сам пан Філес проживав в нашому місті ще в 1936 році, припускаємо, що тільки трагічний 1940 рік зламав цю богемну традицію, як і життя міста та його мешканців назагал.

Як свідчать тогочасні адресні книги, балетмейстер і викладач танців Антон Філес проживав за адресою вул. Заньковецької, 16 ( Homuzakigasse, 4). Очевидно, що цю адресу Філеси обрали не випадково, адже на той час це вже був центр міста, в якому відбувалися всі культурно-мистецькі події. Також поруч вже було збудоване приміщення Музичного товариства, на сьогодні приміщення Чернівецької філармонії. Там проводились уроки танцю, а велика зала завжди слугувала одним найрозкішніших приміщень на час Різдвяних балів.

На шпальтах буковинських газет кінця ХІХ – початку ХХ століття часто можна було натрапити на оголошення про можливість відвідування приватних уроків танців в інституті Філеса. Адже через танець „…у модерну добу, демонстрацію репутації та смаку через вбрання, мову тіла, манеру поведінки, освіченість у мистецтві” можна було відрекомендувати себе у достойному товаристві, що сприяло успішній кар’єрі.

Бал був важливою подією у житті суспільства, до нього готувалися цілий рік, а особливо, молоді неодружені дівчата. За тогочасними суспільними нормами дівчина із „добропорядного дому” («das gute Haus») мала право відвідувати бал із 15-16-річного віку.

Про це дуже добре і з легким гумором подав Ґ. Дроздовський в своїх «Спогадах старого австрійця. Тоді в Чернівцях і довкола», де присвятив  пану Філесу розділ «Філес і «Vieles»:

«Я хотів би знати число тих, хто познайомив в інституті Антона Філеса під час вальсу. Найприємніше на кожному балу є гарні манери у бальній залі. У Філеса цьому можна було навчитися. Його імя і його метода були гарантією якості. Філес – це була марка. Він навіть читав курс «Танець та естетика рук і ніг» в Альма Матер Франціско-Йозефіна, що чорним по білому значиться в лекційному плані. Його метода була точна і надійна. Вона вже мала патину культури, вивіреної тривалою традицією, проте аж ніяк не застигла й не заскорузла, позаяк по війні, коли в танцювальний зал увірвалися нові віяння, він цілком в дусі часу перлаштувався на танго, шіммі і фокстрот. Але все-таки не забував при цьому і ґавот, лансьє чи менует. До цього експерта публічного мистецтва танцю записувалися на курси адепти академічних товариств.

Отож щотижня ми збиралися у Філеса…часом маестро брав до рук свою скрипку і награвав нам щось, кружляючи водночас граціозними кроками по залі. У такий спосіб «професор» демонстрував манеру рухатись.З тих танцювальних курсів виросла не одна романтична квітка…

…у нас згодом шляхетно й нерідко цілеспрямовано виконували уроки танців. І тут Чернівці  мали свою традицію».

А ось ще один спогад на підтвердження того, що для Чернівців школа танцю, це щось надзвичайно вагоме. Чернівчанка Наталя Гриценко в своїй книзі спогадів „Місто пахло корицею й кремом Nivea” про свою родину також відмічає такий милий спомин : „Далі він (пан Юліан) дізнався, що Альбіна відвідує курси танців у інституті пана Філеса, – записався також і туди. Яким піднесено-щасливим був він, коли випадала можливість танцювати з коханою дівчиною в парі. І зовсім скоро вони стали однією з найгарніших пар…”.

Танці в Чернівцях мали дуже важливе, ледь чи не сакральне значення. Задля кращої репутації та успіху у „світському товаристві” молодому аристократу потрібно було працювати над своїми «талантами»: відвідувати вищу школу, університет, самостійно розширювати свої знання з культури та мистецтва, гри на фортепіано, танців, фехтування, подорожувати, мати ексклюзивне хобі, вдосконалювати манери. «Таланти», які б відповідали габітусу «буржуазності», можна було здобути в Чернівецькому університеті. Крім того, у танцювальній школі А.Філеса можна було опанувати фехтування на шаблях.

Він також викладав "Танець і естетика для рук і ніг" у Чернівецькому університеті та був автором «Інструкції до влаштування кадрили французької та мазуру (великого) модерну для Буковини».

І хоч деякі газети й писали, що  в нашому університеті були справді дивні предмети, але це була потреба і вимога часу.

Власник останньої танцмейстер Антон Філес фактично мав «монополію» на навчання танців, що, однак, свідчило про майстерність вчителя та його престиж як викладача.

Отже, пан Філес був людиною шанованою, доволі забезпеченою та авторитетною в Чернівцях. Та що говорити, коли практично ні один чернівчанин у своїх спогадах впродовж століття не обходив увагою цього імені.

Філес був одним із тих людей, які пропагували високе мистецтво в нашому місті та готували еліту. Український письменник Іларій Карбулицький не оминув згадати у своїх спогадах, що навчаючись у Чернівецькій вчительській семінарії, разом із кількома своїми товаришами зимою 1898-1899 років вчився різним танцям у „тоді славного майстра танців Філеса”.

Залишили свої спогади про бали і танці на них у своїх щоденниках і Ольга Кобилянська та її щира приятелька з дитячих та юнацьких років Августа Кохановська.  І хоч ті спогади з Кімполунгу, що в Румунії, але там також мали свої філії шкіл танцю підприємлива родина Філісів.

Так, в листопаді 1883 р. в своєму щоденнику 15-річна Августа Кохановська, близька подруга О. Кобилянської та майбутня буковинська художниця, зафіксувала враження від вечірки, що відбулася в залі казино в м. Кімпулунг: «З Козупом […] я танцювала першу кадриль, з Неделько – другу, третю – з Йолонаром. В перервах між танцями гості вели світські бесіди, дівчата танцювали та спілкувалися із кавалерами. Важливим в такому товаристві було дотримання „хорошого тону” та „вишуканих” менер…»

Ймовірно, саме в Кімпулунзькому казино відбувся перший бал в житті і для О.Кобилянської, на який вона одягнула крислатий капелюх, оздоблений червоною трояндою.

Про відвідини муніципального міського балу Ольга Кобилянcька згадує в записах, датованих початком лютого 1886 року.  Наступного року в лютому 1887 р. авторка записала, що всі її найкращі подруги поїхали на бал, вона нарікає: «я ще ніколи не була на великій вишуканій забаві» Найвірогідніше, товаришки письменниці поїхали під час карнавалу до столиці краю. Натомість родині О.Кобилянської в той час бракувало грошей на участь у такій матеріально затратній події, адже потрібно було підготувати бальний одяг, купити вхідний квиток та ін.

А детальніше дослідити танцювальну школу родини Філесів вдалося Катерині Валявській у своїй науковій праці. Отже, як згадував пізніше сам пан Філес: «Восени 1843 року мій дідусь Карл Філес прибув із Семигороддя (Бистриці) на Буковину і придбав тут, у Чернівцях, концесію на влаштування танцювальної школи для всієї Буковини. … вже на 12-му році життя він показав схильність до танцювання і …приєднався як 16-річний бурш [студент]до одного циркового товариства та подорожував із ним». В доволі юному віці Карл Філес прибув з товариством до Будапешта, здобув прихильність директора і його зарахували як танцівника до Будапештської опери. А далі його творчий шлях пролягав столичними сценами у ролі партнера по танцям самої Фанні Ельслер (Elssler), яку він ностальгічно завжди звав Фанні. Вона була відомою австрійською актрисою романтичного балетного мистецтва. Окрім високого хореографічного таланту, вона була дуже красивою та привабливою, чим незмінно підкуповувала публіку. Міміка її була сповнена найтоншої виразності. Своїм талантом вона підкорила всі європейські сцени, включно з сценою Парижа, де затьмарила тодішню царицю балету – приму Марію Тальоні. Пізніше Карл Філес виконував і сольні танцювальні номери. Як згадував його онук Антон Філес: „ Вже й будучи в поважному віці мій дідусь показував мені па та антре шессі, що їх він танцював із Фанні…».

Під час гастролей Карл Філес познайомився з актрисою Веронікою Краус, яка була дуже красивою та харизматичною жінкою. Карл Філес одружився на ній, та привіз в Чернівці, де вона одразу зачарувала мешканців. А вже у 1843 році відкрив в нашому місті танцювальну школу, якою керував до 1889 року. До кінця свого життя він ще жваво виконував мазурку і навчав чернівчан класичного танцю. І звісно ж, був вчителем свого улюбленого і талановитого онука Антона, який достойно продовжив його справу та сімейну традицію. Вже в 17 років він став викладачем танців. Від дідуся він перейняв і європейську балетну школу. Антон Філес був добре знаний в мистецьких європейських школах як майстерний вчитель-хореограф. Його запрошували викладати у Вищій школі танців у Німеччині, потім за його методикою навчалися танцюристи у Будапешті.

В 1910 році Антон Філес був запрошений працювати лектором з танцювального мистецтва в Чернівецькому університеті. Цей порівняно короткий період до початку Першої світової війни був дуже успішним в його кар’єрі, він був на вершині своєї діяльності. Одночасно із викладанням здійснював постановки як балетмейстер. Відомі такі його постановки, як „вальс-кадриль Бухенланд”, яка складалася з 12-ти фігур; «Українська кадриль» із 5-ти фігур; «Мазурка-кадриль» та перероблена румунська кадриль. Ці твори використовували всі Вищі школи мистецтв у європейських столицях. Також він створив такі балетні постановки, як «Танець комариків», «Королева троянд», «Місячна ніч у Карпатах» та інші.

Звісно, що як впливовий балетмейстер і хореограф, він брав активну участь у підготовці всіх знакових балів у Чернівцях. Так, вже відомий представницький бал буковинських євреїв «Гасмонеї», про який захоплено писали всі тодішні місцеві та столичні часописи, а чернівчани згадували ще десятиліттями, був підготовлений «головою комітету д-ром Вербером та постановником професором Ґабе (за підтримки балетмейстера Філеса)».

Як згадував про ті часи сам пан Філес «…це були роки, коли ще цінували гарний танець, а митець здобував визнання…можливо, повернення до кращого відбудеться. Але де тоді візьмуться вчителі?».

Очевидно, що пізніше школа потребувала більших приміщень і танцювальних залів для репетицій та занять, тому до початку Першої світової війни танцювальна школа «Fieles» в Чернівцях вже винаймала приміщення на вул. Ратушній, 24 (нині – вул. Небесної сотні).

Під час Першої світової війни Антон Філес був військовим добровольцем, але повернувся назад в Чернівці з поверненням австрійської влади.

У листопаді 1918 року танцювальний інститут Філеса відкрив люб’язно свої двері і вже знову запрошував на курси  танцю за цією ж адресою.

Проживав професор танців Антон Філес тут і в 1927 році, правда вже за адресою Regina Maria, 24 (нині - Небесної сотні).

Але вже через десять років політична ситуація значно ускладнилась, а за нею очевидно й матеріальне положення митця, хоча він продовжував залишатися вчителем танців. Проте йому довелося переїхати з апартаментів в центрі в більш віддалений район проживання. На 1936 рік Антон Філес проживав за адресою Gratzgasse Vasile Lucaciu 2, нині це вулиця Залізняка, 2.

А поштовхом, до написання цього невеличкого дослідження стало скромне видання, а якщо бути точним, чотири аркуші з нотами, на обкладинці якого написано:

„Український кадриль” уложив, до танцю приспособив і українській академічній молодїжи присвятив Антін Філес Балєтмістр і учитель танців в Чернівцях. Музичну часть із народних пісень (після Воробкевича, Ліпінського і інших) приладив В. Костелецький.

Обкладинку прикрашає портрет п.Філеса у парадному і вишуканому костюмі танцюриста з квіткою на лацкані в обрамленні вінка з лаврових листочків, щоб відразу було зрозуміло, що пан належить до мистецької богеми. В ноти вкладено два листочки з детальним описом всіх рухів танцю. Видано цю інструкцію п. Філеса в травні 1911 року.

„Український кадриль”

Кроки (pas).

Перше лянсєрова часть кадрилі танцюєть ся змінним кроком (pas chaser), себ-то легко посуваючим, як полька. Уклони (compliment) належить віддавати глибоко й гарно та витревати цілі два такти.

Кроки коломийкової части.

Лиш ознайомлені з коломийкою можуть сей кадриль як слід відтанцювати.

Знайшли ми цей раритет серед приватної бібліотеки професора Олега Панчука. На превеликий жаль, ми не встигли запитати його, чи це видання з домашньої книгозбірні Ольги Кобилянської, чи воно було придбано чи позичено вже для Галини Панчук. А може і вона вже пізніше придбала десь в букіністичному магазині це видання для своїх синів Олега та Ігора.

Як багато можуть розказати книги або й часом скромні листочки з приватних бібліотек чернівчан, які прецікаві сторінки з їхнього життя…

При підготовці використано книгу Катерини  Валявської «У МЕРЕЖИВІ ВАЛЬСУ. Світське життя на Буковині (1848-1918).

Фото Каті Теленько та з інтернет-мережі.

Підготувала Леся Щербанюк