Історія тривалістю в три тисячоліття: „Подорож книжки. Від папірусу до кіндла” Ірене Вальєхо

Вальєхо Ірене. Подорож книжки. Від папірусу до кіндла / пер. з ісп. Анна Марховська. – К. : Лабораторія, 2023. – 464 с.

Лише за останні 20 років їй віщували зникнення десятки, а той й сотні разів, наводячи безліч аргументів, як от: зміна вектору розвитку суспільства, поява швидких і доступних видів розваг, дороговизна виготовлення та розповсюдження і, звісно ж, небажання сучасної людини „витрачати час” на читання. Книга завжди доводила зворотне – подолавши складний шлях від коштовних сувоїв, доступних лише обраним, до електронних носіїв і глобальної популярності.

У своїй книзі Ірене Вальєхо досліджує цю заплутану і динамічну історію з культурологічного погляду. І ні, це не нудний нонфікшн з хронологічним описом подій як може здатися на перший погляд, хоч тут і наявний умовний розподіл на грецький та римський періоди. Авторка повністю реалізовує концепцію сучасної, особистісно орієнтованої науки, доповнює фактаж розділів історіями про своє перше знайомство з друкованою книгою, похід до бібліотеки і ледь чи не шпигунську пригоду з пошуком раритетного видання Петрарки в Оксфордській бібліотеці. Тут також наявні посилання на сучасні твори літератури, кінороботи Крістофера Нолана, музику (наприклад, пісню “Alexander the Great”гурту “Iron Maiden”), згадки ключових історичних подій 20 століття. Такий підхід спрощує процес асоціації з тими віддаленими в часі і просторі першими читачами, які поклали початок нашому багатовіковому захопленню.

Від „Іліади” до 7-го чуда світу. Александрійський музей та бібліотека

Дослідниця знайомить нас  віддаленим часопростором Єгипту та Греції. Ми дізнаємося,  що для людей стародавнього світу Александрія часів слави і завоювань Александра Македонського вже була символом багатства, розкоші та безкінечної насолоди. Цей образ існував в уявленні як її корінних жителів, так і тих, хто проживав у найвіддаленіших куточках величної імперії. Це місто-космополіт, центр найбільшої держави і панівної східної культури. За легендою, яку наводить Ірене Вальєхо, свого монументального вигляду вона набула завдяки…сну і „Одіссеї” Гомера. У пророчому видінні імператор побачив сивого старця, який зачитав йому декілька строф про благословенний острів Фарос, тож він наказав розпочати будівництво основних вулиць, храмів та центрального майдану міста саме там, а фароський маяк надовго залишився символом просвітництва і науки, одним з семи чудес світу. 

Оригінал фото: www.deviantart.com/vishchun/art/Lighthouse-of-Alexandria-898544747

Та, що не дивно, юнак, який з дитинства не розлучався з „Іліадою”, не міг залишитись і осісти в ідилічному місті, продовжити життя без героїчних битв та перемог. Він не програв жодної битви, перетворивши своє життя в справжню епічну поему.

„Тріумф – це паспорт, до якого немає претензій”

Александр був першим полководцем, хто зрозумів: влада – це не лише про силу та вплив, а й про щоденне підтримання своєї репутації, створення реальної легенди про себе ще за життя. Він цінував книги та освічених митців свого кола, тож Ірене Вальєхо припускає, що саме з таких міркувань він вирішив створити єдину універсальну бібліотеку для репрезентації величі міста.

„Зібрати в одному місці всі книжки, які тільки є – це також спосіб володіння світом: символічний, інтелектуальний, мирний”

Так і почалася історія книгозбірень і багатотисячних фондів.

Фото: Science History Images/Alamy Stock Photo

Вперше книги перестали бути приватним надбанням, частиною колекції однієї людини. Александрійська бібліотека стала відкритим простором для охочих до знань та нових відкриттів, прихистком для книг, написаних найрізноманітнішими мовами, якими розмовляли на той час. Тут виникла професія перекладача, впорядковано перші каталоги і фонди, адже в цьому лабіринті сувоїв важко було не заблукати. 

До речі, те, що ми сьогодні називаємо url-адресою створено за аналогом бібліотечного шифру, а http-протоколи, або ж гіперпосилання, за принципом карток-формулярів бібліотекаря. Навіть в розповіді про сучасні речі, Ірене Вальєхо нагадує: пам’ятай про книги. 

Та це сталось пізніше. Книгу, тобто сувій, для початку потрібно було виготовити, а таємне місто-музей звести, вклавши неймовірні кошти в будівництво. Письменниця майстерно демонструє нам ці процеси. 

Варто розуміти, що хоч Александрія і була столицею держави, нас би не надто привабили умови проживання та тамтешній клімат. Авторка пояснює, що на початку вона скоріше нагадувала недобудоване містечко, постійними супутниками якого були неблагонадійні мешканці, бруд, сморід, який розносив потужний гарячий вітер, буревії та піщані бурі, що могли тривати годинами. Неприємно для людей, але зовсім не шкодить матеріалові книг, папірусу, якого тут завжди росло вдосталь. Тож, не остання причина, чому цар Птолемей І вирішив залишитися тут після смерті свого друга і наставника Александра Македонського, з яким пройшов сотні битв, була стратегічною - Єгипет був найбільшим експортером цього матеріалу на ринку. 

Фото:CC BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php

Складний процес його виготовлення і зберігання папірусу, а тим паче готової книги, був не єдиною проблемою, як неодноразово нагадує письменниця. Поруч із автором завжди існувала тінь іншої постаті - писаря, копіювальника з феноменальною пам’яттю. Адже тоді текст книги більше нагадував графічний роман із символів і малюнків, а для передачі того тексту, який ви зараз читаєте мені б знадобилося більше ніж три тисячі різноманітних символів. Поетапно відтворити їх всі, описати книгу за змістом і віднайти продовження того чи іншого твору, вимагало неймовірної концентрації і терпіння. Тож швидко стало ясно, що система потребувала змін. 

 Випадкова модернізація

Ірене Вальєхо шокує нас фактом: абетку винайшли не видатні науковці, вони завжди критично ставилися до впровадження чогось нового, а звичайні торговці, що жили на прикордонних територіях, адже це спрощувало їхню комунікацію і ведення обліку.  Система складалася всього з 22 знаків, нечувано мало для єгипетського писаря, достатньо для пересічної людини. Вже пізніше її вдосконалили і дещо видозмінили, проте вже приблизно в першому тисячолітті до нашої ери люди хоч і неохоче почали користуватися латиницею, яку ми використовуємо і сьогодні. На одному сувої тепер могли розмістити твір не частинами, що часто губили при переміщенні, а повністю, тож бібліотека поповнювалася ними регулярно, а працівники могли швидше впорядковувати цю величезну книгозбірню. 

Єдність слова і паперу

Так можливість самостійного запису думок, творчих ідей стала причиною, чому ми асоціюємо книгу саме з її текстовим варіантом. Це відкрило шлях до усталеності форм і скорочення текстових варіацій, адже раніше відсутність фінансів для оплати праці писаря, означала лише одне - необхідність покладатися лише на власну пам’ять. Разом із авторкою ми ніби опиняємося на бенкеті тих давніх часів, коли оповідь барда могла тривати не одну бенкетну ніч і змінюватись в залежності від міста, господаря дому та урочистості події. Звісно, шпаргалок у нього не могло бути. Уявіть, що вам в пам’яті необхідно було б зберігати повноцінну аудіокнигу, а то й не одну. 

Завдяки подібним замальовкам ми також можемо спостерігати за школярами, які зітхають з полегшенням, адже тепер вправа з  каліграфії не змушувала їхні пальці відмирати і терпнути. Принаймні не так часто. Невеликий текст вправи або нотатку тепер можна було спокійно вмістити на площі однієї воскової дощечки, коли раніше для цього знадобився б цілий десяток таких, метр сувою або ж цілий Розетський камінь. 

Автор: Awikimate - Власна робота, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=84378499

Будинки освічених людей

З кожним розділом книги ми дізнаємося все більше про Александрію, Єгипет того періоду, зростання доступності і популярності читання. Тих, хто могли собі дозволити насолоду першими переглянути новий примірник, з кожним століттям лише більшало, зокрема через розвинену систему торговельних зв'язків, міграцію до Александрії з інших міст та країн, про що завжди мріяв видатний полководець. Основою любові мешканців до науки стала демократія, шанування мистецтва, його муз. Навіть бідний громадянин мріяв долучитися до спільноти тих, хто може вільно відвідувати  музеї, бібліотеки, які були нерідко схожі на справжні храми. 

Чи було так завжди?

Фото: Картина Томаса Кола "Руйнування імперії"

Римському періоду в історії книги Ірене Вальєхо приділяє дещо менше уваги. Ця історія плавно переходить до сучасності, але, на мою думку, це не випадково. Справа в тому, що оскільки з кожним новим царем Єгипту держава зазнавала все більшої стагнації, захоплення її територій Римською імперією, яка вже до кінця ери набирала все більшої могутності і впливу, було неминучим. І хоч можна довго порівнювати устрої цих країн і цілком справедливо звинуватити Рим в тиранії і заробітку переважно на торгівлі рабами, авторка наголошує перш за все на розвитку книжкового ринку, віддалено наближеного до сучасного. Саме римляни винайшли мережу книгарень, де копії книг, подібних до тих, які ми тримаємо в руках сьогодні, можна було купити у вільному доступі. Змінився і формат, адже було визнано, що складання сувою вдвоє і подальше зшивання сторінок економить час і кошти тогочасним авторам і видавцям. Так виникли перші pocketbookи і навіть перші вуличні реклами книжкових магазинів, де можна було замовити виконання копії улюбленого твору ледь чи не на наступний день. Ну і, куди ж без перших графіті на стінах. Скажете вандалізм, але виявляється їх наявність свідчила про освіченість пересічного громадянина, нехай і доволі маргінального. 

Дослідження Ірене Вальєхо доводить, що книги це не раритет і аж ніяк не архаїчний пережиток минулого, бо річ, яка змогла пережити кардинальні зміни історії і не зникнути, практично набуває статус вічної. 

Підготувала Катерина Теленько