Архітектура й історія, загорнуті в мистецтво

Архітектура й історія, загорнуті в мистецтво

Дім з кришталевими вікнами (історія вілли на вул. Українській, 22). – Чернівці: «Місто», 2011. – 96 с., іл.

В сучасному культурному просторі знову набирає модного колориту писання міських романів. Це переважно твори, в яких події відбуваються в певних містах, з конкретними географічними назвами, відомими особами, специфічними особливостями вулиць, будинків. Яскрава оповідь відходить на другий план, бо місто дихає читачеві в обличчя.

Нині розмова про книжку кардинально іншу. По-перше, за жанром і покликанням - це не роман. По-друге, що дуже важливо, історія вулиці, будинку, як частковий випадок історії міста Чернівці, завжди слідує за долями людей і складається з мереживного сплетіння людських життів, мрій, справ. Водночас, давні будинки, як і сакральні речі, зберігають спраглі спомини, думки, довірені колись мешканцями чи відвідувачами. Виходить доволі цікава річ: архітектура й історія, загорнуті в мистецтво.

Чи не найцікавіше говорити про віллу на вул. Українській, 22 у площині (чи то в об’ємі) архітектури. «Її історія почалася наприкінці ХІХ століття. Будинок протягом кількох десятиліть для багатьох власників споруджували різні архітектори. Тому ця вілла зберегла у своєму вигляді та структурі нашарування кількох будівельних періодів з притаманними їм стилями... У влаштуванні інтер’єрів будинку використані мотиви різних історичних стилів, що часто трапляється в аристократичних будинках того часу. Якщо оцінювати цю споруду загалом, з урахуванням новаторських конструктивних форм дворового фасаду, то його стилістика наближається до модернізованої неокласики»[с. 9-10] - науково й безпретензійно вимальовує архітектурний силует вілли Ігор Мельник.

Тут саме час розкрити не таку вже й таємничу, проте захопливу назву. «Неповторна родзинка вілли – три вікна вестибюлю, вирішені у формі хреста. Точніше, це поєднання (згори та знизу) двох арок характерного для Румунського королівства міжвоєнного періоду стилю необринков’яну, який використовував мальовничу стилістику часів правління господаря Волощини Костянтина Бринков’яну.

Унікальні також вікна на другому поверсі сходової прибудови: збереглися шибки, виготовлені з богемського кришталю, вишукані візерунки яких виконані шліфуванням (скломайстерня розміщувалася за адресою Буковинська, 45)» [с. 15].

Звичайно, в такої ошатної оселі були неабиякі власники та мешканці. Отож, архітектурна складова плавно переходить у роль людських доль. Спочатку «власником садиби на Schlangengasse, 18 у 1897 році був Костянтин Попович... в 1898 році власником нерухомості став санітарний радник, доктор медицини Володимир Філіпович... Відтак власниками вілли вже на д-ра Едуарда Райса, 18 стали продавець фіакрів Штефан Вітюк (1910–1912), після нього – вдова Сара Меч (1914‑1927), родина Фішерів: Фрідріх, Еліза та Альберт...» [с. 21]. Фрідріх Фішер був власником склозаводу. Напевно тому він і зміг дозволити собі таку розкіш – кришталеві вікна з візерунками.

Між тим, не лише власники, але й численні тимчасові мешканці будинку залишили свій відголосок у його пам’яті. Серед них були й професори й спудеї, лікарі й робітниці, службовці й вчителі.

Краса й незвичайність вілли впадала у вічі не лише відвідувачам, але й людям мистецтва. «Ошатний дім, вишукані інтер’єри віддавна уподобали кінематографісти. Тут народжувалися епізоди телесеріалу «Де ти був, Одісей» з Донатасом Баніонісом у головній ролі. Визначний кінорежисер Еміль Лотяну побачив у  вестибюлі споруди інтер’єри ясського літературного салону ХІХ сторіччя. Тут починалися зйомки деяких сцен телевізійного фільму «Лучаферул» («Ранкова зоря»), присвяченого Михаєві Емінеску... Тут Борис Савченко знімав картину «Меланхолійний вальс» за мотивами оповідання Ольги Кобилянської...» [с. 3]. Не випадково саме в такій будівлі вирувало літературно-культурне життя краю. Мистецьке коло письменників, художників, журналістів збиралися до цієї оселі для приємних бесід. Щоправда, з плином часу формат зустрічей змінився: від літературних салонів до літературних «вівторків» чи «п’ятниць» редакції газети «Радянська Буковина» та «Буковина».

Приємно відзначити, що після святкування шістсотліття міста Чернівці преображення силуетів «серця Буковини» не спинилось. Влада продовжує приділяти увагу історії, культурі та архітектурі Чернівців, щоб Буковина гідно виглядала в очах європейського суспільства. Ось і ця книга, про яку мовимо, видана за фінансової підтримки Чернівецької міської ради, депутата Степана Ленігевича та проф. Володимира Качкана. Зрештою, і сьогоднішнє побутування вілли, в якій «оселилась» Муніципальна бібліотека імені А. Добрянського теж проект міської влади («Створити з 1 жовтня 2005 року на базі прийнятого літературного фонду та фонотеки Муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського (юридична адреса: 58000, м. Чернівці, вул. Українська, 22 (І поверх)»).

Стіни цієї будівлі не минала практично жодна зацікавлена в культурі людина, яка тут жила чи тільки приїжджала до Чернівців. Традиція постійного активного літературного та мистецького життя у цьому приміщенні продовжується: у бібліотеці проводяться різні культурно-мистецькі заходи. Створено чотири авторські програми, ініціаторами та учасниками яких стали відомі в нашому місті люди, котрі мають талант спілкування з великими аудиторіями.

Отож, взаємовплив будинків і людей виростає в плідну співпрацю. І це відчувають невипадкові гості. Ось, приміром, так сприймає тонку атмосферу вілли історик, політолог Ігор Буркут «Будинок має виразне індивідуальне обличчя. Його не сплутаєш з будь-якою іншою спорудою старих Чернівців, і то не лише через архітектурну своєрідність самої будівлі. Вона має власну ауру, котру відчувають тонкі люди. Того, хто вперше заходить у це приміщення, ніби огортає якесь тепло і багатьом здається, що вони тут вже бували».

Побувайте і ви.

Антоніна Аністратенко