Досвід жінок у науці: лекція-зустріч про історію феміністичного руху з Марією Мандрик

Ми живемо під час третьої хвилі фемінізму і саме таке його оформлення та розуміння стало можливим завдяки інтелектуальній спадщині багатьох-багатьох жінок. Із розповіді пані Марії ми почули багато унікальних імен, про які досі говорили доволі мало. Особисто для мене унікальною стала історія з періоду правління царя Александра Македонського, Гіпатії Александрійської. Вона була першою жінкою-математиком, астрономом та філософом, однією з тих кому було дозволено викладати в знаменитому «Храмі муз», рятівницею величезної кількості сувоїв з Александрійської бібліотеки. В сучасному світі вона би могла стати ким завгодно, та тоді їй судилося бути вбитою за право займатися наукою. Чи знала вона, що її непокора та вибір освіти замість сімʼї стане частиною настільки довгострокової боротьби? 

Велика частина розповіді Марії Мандрик була присвячена медицині та жінкам, які були ученицями першої світської змішаної медичної школи в Салерно, отримували дипломи лікарок, здобули звання: засновниці гінекології — Тротула де Руджеро, 12 століття; однієї із засновниць європейської хірургії — Меркуріада, 14 століття; першої лікарки-офтальмолога, що проводила операції на очах — Констанс Календа, 15 століття. 

Професорка Мандрик наголосила і на тому, як з поширенням масової літератури феміністичні ідеї хоч і не надто стрімко почали поширюватися у суспільстві. Наприклад, французька письменниця Крістіна де Пізан ще на початку 15 століття в трилогії «Книга про град жіночий (1404-1405) підняла тему сексизму та того наскільки багато могло б досягти навіть тогочасне людство, якби не упередження та обмеження в професійній реалізації однієї статі. 

Це була одна з точок неповернення, після якої середньовічна жіноча спільнота не могла жити так, як звикла. Вони побачили нові можливості розвитку свого життя і хоч цей процес не можна було назвати миттєвою та масовою зміною свідомості, та ідея власної самоцінності почала потроху набувати сили.

Вплинув на це і Генріх Корнеліус Агріппа із працею «Декламація про знатність і перевагу жіночої статі» (1529), в якій він зазначив те, що жінки тривалий час були виключені із багатьох суспільних сфер попри те, що рівні з чоловіками у всьому, що справді має значення, пояснив фактори цієї соціальної ізоляції і те, чому вона неприпустима, скасував та спростував ненависницькі тези щодо жінок у канонічних біблійних та наукових текстах. 

Зрештою XVII століття стало століттям безпрецедентного випадку — захисту Єленою Лукрецією Корнаро Пісконією докторської дисертації в Падуанському університеті, а вже XVIII століття відзначилося відкриттям Софі де Кондорсе салону інтелектуалок в Парижі – «Hotel des Monnaies». Його гості виступали за надання жінкам повноцінних політичних та юридичних прав, як от права на спадкування чи, згадаймо «Ляльковий дім» Ібсена, — власний підпис. Для них освіченість стала не лише необхідністю, але й елементом боротьби. Тож не дивно, що саме француженки організували перший масовий протест під Версалем (1789), у якому взяло участь понад 8 тисяч жінок. 

19 століття із його наполеонівськими законами намагалося якось втихомири та повернути час назад,  до комфортного патріархального світу, та було пізно: проблеми вже висвітлювати окремі жіночі видання: газети, журнали, що просто не мали меж у своєму поширенні та впливі (“The Woman`s Journal”, “Woman`s Journal and Suffrage News”, “English Woman`s Journal” та інші). Навіть сам термін фемінізм зʼявився на сторінці одного з них, коли Обертіна Оклер у 1882 році почала підписувати свої статті у газеті “La Citoyenne” як “феміністка”. 

Цю пресу в оригіналі, адже знала 5 мов, читала і Наталя Кобринська. Жінка, без якої, на думку Марії Мандрик, тема фемінізму була б недостатньо розкрита. Саме вона, що читала праці Дж. Стюарта Мілла (“Про неволю жінок”), будучи надзвичайно ерудованою та освіченою, сформувала довкола себе коло однодумців, що підтримували ідеї відкриття жіночих шкіл, заснування бібліотек та поширення університетської освіти. А це погодимося, було не так просто в час, коли у країні була відсутня тривала європейська традиція феміністичного руху. Та вона не боялася бути в чомусь першою. Наталя Кобринська сформувала організацію “Товариство жінок руських”, з якої і почалася історія організованого фемінізму в Україні. За прикладом англійських феміністок, видала жіночий альманах “Перший вінок” (1886 рік) що своєрідним чином об’єднав жіноцтво із заходу та сходу України та зробив видимими багатьох талановитих письменниць. У 1893 році вона заснувала серію книг “Жіноча бібліотека”.  Саме вона зсунула лавину ідей, що лише дозрівали в суспільстві: це і нові феміністичні організації, і відкриття нових навчальних закладів, і створення “Союзу українок”...

Звісно, частково ці досягнення перекреслили та стерли, відібрали у нас, ніби цього ніколи і не існувало. Та пані Марія дуже щиро та зворушливо нагадала, що це не повинно зменшувати нашу мотивацію сьогодні, адже працюючи, покладаючись на себе та свої сили, можна досягти навіть неймовірних цілей.

 

Підготувала Теленько Катерина