10-10-2025

«Теплиця для помідорів» Миколи Макаренка

Макаренко Микола. Теплиця для помідорів / Микола Макаренко. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2024. –144 с.

Нині ми говоримо про першу збірку есеїв «Теплиця для помідорів» автора зі Снятина Миколи Макаренка. «Вона про сум, радість, журбу, пошуки та знахідки, мандрівки, людей, кохання, боротьбу внутрішню і зовнішню. Вона про життя, а те, як відомо, не втомлюється нас дивувати».

Перша книга автора заворожує з першої сторінки. Це збірка есеїв, добрих, життєвих історій, де героями є, окрім самого автора, прості люди; як із заходу, так і з Волині; а також з Одеси, звідки відпливали кораблі, де автор працював судновим інженером. Далі була друга вища освіта – психолога і нова цікава робота за спеціальністю.

Уже перший твір «Загублена відвертість» розкриває знайомство 30-літнього автора із 9-річним Даньою. Письменник доходить до такого висновку: «Діти можуть бути дітьми з усіма, а ми – лише з тими, кому довіряємо».

Задачу з математики нагадують рядки письменника: «У нас є точка А, на якій ми стоїмо та споглядаємо гору, у нас є точка Б – верхівка, короною для якої слугують білі хмари. І нам потрібно саме туди, а те, як пробиватиметься цей шлях – через ущелини, вертикальні підйоми, траверси, реверси, з альпіністським спорядженням чи без нього, з командою чи самотужки, – це лише способи й інструменти, які сприяють рухові». Далі в тексті читаємо таку філософську думку: «мета має бути великою, далекою, складною. Вона мусить лякати, викликати захоплення, спирати подих».

З легким усміхом читаємо есей «Терапія Галичини», саме так Микола Макаренко назвав копання картоплі: «У нас навіть часу дізнатися про депресію немає, не те щоби нею захворіти! Когнітивно-поведінкова психотерапія? У нас замість неї дуже великий город з картоплею!»

Твір «Любов – це» нагадує дитинство і жуйки з таким же написом, де були кольорові ілюстрації до подібних написів: «Любов – це коли «дай іще цьом», «Любов – це коли не можете набутися разом», «Любов – це коли хочеться погойдатися на гойдалках»; «Любов – це коли усвідомлюєте, що спати в обіймах незручно». Про любов читаємо і в есеї «Ключі любові»: кохана людина легко вловлює наш емоційний стан. Вона може підбадьорити й надихнути, але водночас має доступ і до больових точок. Останнє багатьох лякає, стримуючи від побудови серйозних взаємин».

Спогад з юності письменника: «Зараз те далеке літо я згадую зі щасливою усмішкою і смакую думку: «Тато і син будують теплицю для помідорів».

«Снятин» – так називається коротке есе автора, де він розповідає про рідне й улюблене місто. Дізнаємося, що тут друга за величиною (після Львівської) ратуша в Україні. Місто поділяється на кілька районів: Кулачин, Августдорф і Центр. Тут М. Макаренко виписує колоритні покутські постаті пастуха овець і двох сенаторів: «Таке одне на двох прізвисько вони отримали через свою любов до нерухомого перебування у воді по груди та величного розлягання на велетенських нагрітих каменюках, якими міська влада укріпила берег. До того ж у дядька Колі та його товариша сиве волосся, наче в управителів Стародавнього Риму, а ще вони постійно ведуть бесіди, ніби в сенаті».

Наступний твір має назву «Усе, що я знаю про жінок». Тут прозаїк пише: «Жінки невпинно опановують хаос. Вони можуть сміятись з дрібниць і плакати через дрібниці. Вони вміють любити, пробачати, хвилюватися та підтримувати. Вони вміщають у собі стільки різноманітних полюсів, що інколи самим робиться страшно, але вони невпинно впорядковують цей хаос, живуть із ним».

Есе «Кінбурн» розповідає про Кінбурнську косу, де люди нагадують киян Степанові Радченку із «Міста» В. Підмогильного: «Що більше я віддалявся углиб коси, то кращим і цікавішим ставало все навколо. Люди незворушно лежали, ліниво спілкуючись, майже ніхто не купався, усіх наче поприпікало до піску. Колір їхньої шкіри свідчив, що відпочивають тут далеко не перший день. Зізнаюся, навіть трохи злякався, що мій відпочинок теж перетвориться на щось подібне, а я стану поважним морським котиком, який цілими днями гріється на сонці».

Дитинство прозаїка зринає в есе «Балія». Він пригадує, як малим купався у цій посудині, інколи разом з братом влітку і на початку осені; а теплиця, де стояла балія, пахла помідорами.

Твір «Перша любов» оповідає про четвертокласницю Галю, у яку було закохано півкласу. Короткий опис коханої: «Чорне волосся, великі очі, за словом у кишеню не лізла». З гумором автор пише: «Я ж бо трохи тримався, підтримував статус, але згодом і мій захист пав». Кохання він описує так: «Життя наповнилось особливим сенсом; дивитися на неї, зачіпати, привертаючи увагу, іще дивитися, але обачніше, приховуючи почуття. Страх, що інші дізнаються. Страх, що дізнається вона».

Есей «Віра» показує, як у дитинстві ми чекаємо на свято Миколая, пишемо йому листа, де перераховуємо власні хороші вчинки і справи, і чекаємо 6 грудня, щоб шукати під подушкою солодощі та фрукти, ляльки і машинки…

Відмінність дорослих і дітей автор також оригінально тлумачить: «Дитина засинає з планами на майбутнє, а дорослий – зі спогадами про минуле».

Роль батьків у житті дітей розкривається словами: «Батьки озброюють аргументами, вселяють віру в наші можливості, беруть за руку й ведуть у невідоме, слугуючи вірною опорою».

Поради, як відпочивати на морі, знаходимо в есеї «Море»: «Насамперед на море треба їхати з дівчиною чи компанією дівчат»; «Найнасиченішим на морі має бути ранок. Активним людям підійде пробіжка узбережжям»; «Після сніданку треба використати час до обіду для засмаги»; «Якщо почали день правильно, а далі правильно його продовжили, то вже після смачного обіду будете позіхати» і так далі…

Цікавими є спостереження письменника за екзотичними країнами («Країни сонця»): «у країнах, де цілий рік люди ходять у шортах і футболках, життя тече повільніше. Спостереження підтверджувалося з кожною країною, де тепло: Мадагаскар, Маврикій, Малайзія, Мексика, Таїланд, Ямайка, Домінікана, Колумбія, Еквадор. Люди там нікуди не поспішають, частіше всміхаються і ніби знають щось, що тобі, прибульцю, невідомо».

Як психолог, прозаїк пише такі висновки про людей: «людям краще не давати порад, коли вони цього не просять. Непрохані поради сприймаються як образи та клином вбиваються в комфортну бульбашку, яку кожен з нас створює навколо себе. Людина радше образиться, або й гірше – ображатиме вас». В іншому творі («Суть образ») продовжується ця тема: «Якщо людина не робить жодних висновків, то буття продовжуватиме підкидувати їй подібні ситуації. Якщо ти не змінюєшся – усе повторюється. Те саме стосується і романтичних стосунків. Якщо кохана людина чимось вас ображає, то у вас також є вибір – мститись їй мовчанкою / образами у відповідь / іншими маніпуляціями, або сприйняти це як сигнал про певне непорозуміння, яке потрібно виправити в собі чи стосунках зараз, аби подібне не повторювалось у майбутньому»

«Магія віршів», так героїня однойменного есе пояснювала стан, «коли плачеш, читаючи римовані строфи, далі Микола Макаренко продовжує цю думку: «Один вірш, який поцілив у самісіньке серце, змушує людину ходити декілька днів, наче в тумані».

Гумор для Миколи Макаренка – звична річ, наприклад у такому уривку спробуйте не засміятися: «Кажуть, що філософами стають люди, яких цілує Софія (sоfia – мудрість). Людина пробуджується від постійного сну й починає думати. Не знаю, чи був то поцілунок Софії, чи копняк Здорового Глузду, але, виконуючи чергове завдання в морі, я почав задумуватися, як так сталося, що я пливу в океані».

Мова письменника рясніє афоризмами: «інколи, щоби перемогти, потрібно програти»; «Люди, які ходять у гори, – усі хороші. Підйом є ініціацією, певним фільтром, який пропускає на верхівки тільки гарних людей»; «Любов – це завжди рішення»; «Щоби полюбити людину, потрібно повірити власному сумлінню, через яке промовляє Бог»; «Обираючи любити, ми робимо крок у невідоме»; «Сонце не впливає на лінь, воно впливає на мистецтво жити»; «Найцікавіше в житті, як на мене, – це люди. Вивчаючи себе, пізнаю і їх»; «Інший спосіб викриття ілюзій – ведення щоденника»; «Найлегше у житті – це здатися, люди, які обирають найлегші шляхи, нічого не досягають»; «Казати правду складно, іще складніше – думати її».

Тож приходьте до нас у Муніципальну бібліотеку імені А. Добрянського і читайте нову цікаву книгу «Теплиця для помідорів» Миколи Макаренка від видавництва «Книги – ХХІ», яку люб’язно подарував нам його директор Василь Дроняк.

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук