13-10-2025

"Наснилися мені квітучі ружі...": збірка поезії журналістів-телевізійників

Наснилися мені квітучі ружі… Журналісти і поезія. / Упорядник збірки Сергій Нагорянський. – К. , 2017: 200 с.
 
Усі гроші від продажу цієї книги пішли на обладнання для Центру дитячої кардіології. Всі автори збірки, а їх 26, журналісти-телевізійники, укладачем книги є Сергій Нагорянський; є тут і його 11 поезій про кохання; саме у Центрі дитячої кардіології він працює, і думає, що мистецтво врятує хворих діток. Наймолодшому пацієнту центру було кілька годин. За рік тут роблять операції 3 тисячам дітей. На обкладинці – репродукція картини однієї із авторок Світлани Леонтьєвої, вона ж подарувала назву збірки – це рядок з її вірша.
 
Першим автором був Олексій Ананов, з-поміж його поезії найбільш зворушливим є інтимний вірш «Моя»:
 
На пагорбах нечесані дерева.
Скуйовджені вітрами ліхтарі.
Лінивий сніг у кулі кришталевій,
І марити тобою до зорі.
 
І потай знову пестити вустами
Це ніби заворожене ім’я.
Йти вій твоїх ажурними мостами,
Де бавиться-вирує течія.
 
Іскристий сміх і холоду завіса,
І ми чужі, і вулиці німі.
Форшлаги сходів знизу і донизу
У трепетній мелодії пітьми.
 
І хочеться руки не відпускати,
Коли мороз у ліхтарях, і я,
І стомлені тролейбуси вусаті,
І хочеться збрехати: ти – моя.

Трагедію війни, опис нинішньої України показує Тетяна Дзяма:

Боляче б’є реальність кулями в спину.
Відходять у вічність хлопці за Батьківщину.
В чорній жалобній хустині ходить біда по моїй Україні […].
Небо мовчить безжально. Небо суворе.
В цинкових трунах до хати заносять горе.
Десь в прикордонні, Господи Боже, топчеться військо вороже.
 
Від імені загиблого воїна написана поезія «Пригадуєш, вранці варив тобі каву…»:
 
Ти била у груди мене кулаками,
Казала, що там обійдуться без мене.
Вмивалась сльозами, страшними словами
Кляла двоголового. Гарна й шалена […].
Коли зашивали вщент зранене тіло,
І я зрозумів: не боєць вже, – руїна.
Я в думці благав, щоби ти зрозуміла,
Була ще кохана у мене – країна.
Стоїш тепер в чорному, як оніміла.
Ненавидиш нашу й сусідню державу.
На мене чекала, ти дуже хотіла,
Тепер проклинаєш всі гасла про славу.
 
Зачіпає душу поезія Марії Старожицької:
 
Весна. Дешевшає термобілизна.
Дівчині треба двадцять комплектів.
За них вона викупить з-під Донецька
Хлопчика-дауна
Із дитбудинку, що лишився по той бік фронту.
А, може, віддадуть ще й дівчинку.
Це вже як буде настрій у того, хто продає.
І їх можна буде нагодувати
Та обійняти.
Бо це дуже ласкаві діти,
Їх ще звуть сонячними.
Просто в них на одну хромосому більше,
І тому в них зовсім немає агресії.
Такої вже звичної людської якості.
Вони зовсім не розуміють, що таке війна,
І як це – вбивати.
І чому треба ховатись у підвал.
І де всі ті, до кого можна притулитися й усміхатися.
І коли знову буде все так, як було раніше.
Кажуть, це зайва хромосома.
Чи – не зайва…
 
Вірш Володимира Стецюка «Слухаючи орган у київському костьолі» передає ту неповторну атмосферу, коли ми залишаємося наодинці з музикою:
 
У старому костьолі
з небесами говорить орган.
Як піднесено линуть
під склепіння урочисті звуки!
Ніби стіни готичні
у барвистім вогні вітражів
також рвуться за ними
десь в омріяний зоряний простір…
 
Є у книзі є чимало віршів про матерів, дітей, кохання. Загалом книга розрахована на широкого читача. Отож, любі наші читачі, можете почитати цю збірку поезій.

author

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук