Роман "Матриґан" Галини Петросаняк
Петросаняк Галина Матриґан : роман / Галина Петросаняк. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2025. – 240 с.
Утікаючи од війни, яку розпочала росія проти України, киянка Меланія разом із сином-підлітком Денисом опиняється у Німеччині. Сама жінка родом з Гуцульщини, де у неї залишилася тітка Олена (мама померла), тож спершу думала їхати в гори, але подруга Ніна потелефонувала і запросила їх із сином до себе. Її чоловік вийшов на пенсію і сумував удома, отож для нього компанія українських втікачів була приємною. Саме він береться навчати говорити по-німецьки Дениса.
На вокзалі у Перемишлі Меланія побачила перелякані очі українських утікачів: «Очі дітей, жінок і чоловіків, українських утікачів. Досі вона бачить ці очі щоразу, коли заплющує свої…».
Меланія стає компаньйонкою пані Марґарете Міпель, яка пригадує, що семилітньою вона вже мала служницю Марію з росії, яка шістнадцятирічною втекла від війни до Німеччини і не знала німецької мови. Меланія говорить: «Втім, спільна мова у нас з Марґарете все-таки є. Самотність – це вона дає нам змогу розумітися без слів…».
Як виявляється пізніше, служниця Марія була двоюрідною тіткою Меланії, яку вивезли до Німеччини, і про подальшу її долю родина не знала. Спочатку вона працювала на шкіряній фабриці, а потім її взяли у родину Міпель, де її зґвалтував батько Марґарете. Марія захворіла на відкриту форму туберкульозу і її відвезли до лікарні, де убили як біженку. Виявилося, що вона була на третьому місяці вагітності.
Розмови пані Міпель із Меланією були суто жіночі. Зокрема, про свого чоловіка Марґарете згадує: «Вісім років, як Карла нема. Чи кохала я його? Так. Кохання має багато складових, одна з головних – повага, інша – вдячність. Чи, може, ви так не вважаєте?». Українська компаньйонка розкриває свою душу: «Здається, свого колишнього чоловіка я люблю досі… Принаймні моє серце після нього нікому не належало. Ми розлучилися, бо Віктор мене зрадив. Захопився своєю колегою, журналісткою». Пані Міпель віддала Меланії щоденник її родички Марії, звідки вона довідується про життя остарбайтерів.
Паралельно розповідається про те, як на війну у 1941-му йде гуцул Ілько Улійчук. Все, що йому радить ненька на прощання – прохання молитися. Так він і повертається з війни із мішком борошна, хоч з нього всі фронтовики сміються. Він знає, що вдома такому дарунку зрадіють. Тридцять кілометрів з Косова збирався іти пішки до рідного гірського села, але трапився фірою вуйко Штефан, старший брат дєді. Дорогою дядько розповідає: «Тут одна біда: підеш у ліс – москалі не дадуть жити, підеш москалям помагати – лісові хлопці прийдуть уночі… Не лиш поляків і совітів, а й наших карають на горло. Тих, що москалям помагають. Не мають милосердя ні до кого. То війна, не панькаються».
Ще одна жіноча постать – Паюта. Вона складала коломийки, усі її дуже любили – і вчитель, і подруги. От не нажилась вона з чоловіком Петром. Їхній шлюб не протривав і 4 років. «Та й у ті роки вони мало були разом: чоловік мусив ховатися полонинами, щоб не забрали. Спочатку від совітів ховався, а потім від німців… Аж поки навесні минулого року не постановив собі йти до лісу: сказав, що не хоче на своїй землі ні німців, ані москалів. У березні пішов, а в грудні загинув у бою з москалями, на ката би були….». Їхній з Паютою дитині було пів року, коли загинув батько родини. Паюта вдруге виходить заміж за Ілька у сорок шостому, а через рік у них народилася матір Меланії. Розповідає тітка Олена, як совіти шукали упівців, робили облави, арештовували тих, хто мав зв’язок з лісом. Пізніше організували колгосп. «Куркулів» виселяли в Сибір, а їх майно забирали до колгоспу. Із примусу пішов у радянську армію Ілько, записався і в колгосп, бо обіцяли виселити в Сибір.
Війна змушує подивитися на своє життя по-новому, так почати все спочатку вирішують Меланія з Віктором. Довідавшись, що чоловік (військовий) буде у відпустці в Києві, жінка з Німеччини їде побачитись з ним і з тіткою в горах.
Легка для читання історія одного роду від Галини Петросаняк нагадує за масштабом «Століття Якова» Володимира Лиса. Нагадаємо, що у Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського є й інші книги письменниці.
За подаровану книгу дякуємо директору видавництва «Книги ХХІ» Василю Дроняку.
Про автора
Бібліотекар, кандидат філологічних наук
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
