14-11-2025

"Із запахом чорного диму": збірка поезій Юлії Паєвської (Тайри) "Наживо"

На початку повномасштабного вторгнення всі, як один, зазначали, що першими, хто відреагує на її події, будуть не військові-експерти, а саме поети. І насправді певний час так і відбувалося. Згодом, після травматичних подій та викриття злочинів росії на окупованих територіях, ми дізналися імена багатьох, хто продовжував бути митцем за найгірших умов, попри втрату доступу до зв’язку, інтернету, а відтак будь-яких новин “пока межами болю”. Дехто повертався до звичних паперових нотатників, щоденників, які доводилося ховати чи закопувати на подвір’ї, а хтось, як і доброволиця, військовослужбовиця та парамедикиня Юлія Паєвська (Тайра) в полоні акумулював біль та невідомість, залишаючи вірші на… пачках від сигарет, клаптиках паперу та написах крейдою на вологих тюремних стінах.

Юлія Паєвська (Тайра). Наживо : поезії / Юлія Паєвська (Тайра). – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2025. – 144 с.

Багатьом зараз важко читати про війну. Ще незагоєні рани довго затягуються і невпинно ниють, коли чують про місця, де їх здобули. Особисто для мене, поезія Тайри схожа на темне морське дно, яке може лякати своєю глибиною та буремністю, але водночас заворожує. Вона пише про ті речі, які в принципі не повинна бачити та переживати на собі людина в XXI столітті – понівечені тіла, зруйновані будинки, переповнені морги, але з незрозумілих мені самій причин її мова мене не лякає. Вона відчувається як повноцінний катарсис, хоч, можливо, з точки зору психології це не зовсім має сенс.

Поезія сьогодні нерідко працює на тонкій межі між загальнолюдським і особистим досвідом, що дозволяє їй цілити в точки людської емпатії, а це вже надзвичайно цінно для суспільства, яке балансує на межі між миром та забуттям.

.18

Наживо.

Вічно жити приречені.

Наживо

понад війною

я повторюю над тобою

нікому не чутні речення.

Вже віками по світу прошені,

десь між сплаченим

та ще не відданим,

кроками міряєм світ розтрощений.

Я нічого не знаю –

я відаю.

Тайра часто згадує Маріуполь, води Азовського моря, ріку Стікс та, звісно, перехід між життям та смертю, світом та потойбіччям, на який були дуже схожі дні людей у облозі сонячного міста, яке методично руйнували з кожним днем більше, не даючи вийти цивільним…

.11

Рушай вперед,

поки Цербер спить,

поки заклякли тіні.

Не помились

на останньому кроці,

на переході,

перед занадто яскравим променем

не обернись – просто вкажи мені шлях

до світу живих,

де проходить розподіл.

Що важливо, вона також говорить про досвід жінки на війні та в полоні, під час перебування в якому, власне, і була написана більша частина віршів, що увійшли до збірки. У поезії Юлії Паєвської багато релігійних, культових міфологічних образів, а поруч із холодним та страшним зовнішнім жахом постійно присутній простір для надії та віри.

В підвалах, в катівнях

ховай надійно свою надію

Ти можеш, я теж не знала,

що я посмію.

Вона омовлює посттравму нашого покоління тут і зараз, з ближньої перспективи, що дозволяє позбутися зайвої романтизації та зберегти справжні емоції.

.20

Історія твориться вічно

тече в руслах твоїх річок,

у венах твоїх бійців,

в римах твоїх поетів.

.23

Ти, як не дивно,

ми все ще живі,

З ледь вловимим,

далеким,

гірким

запахом чорного диму.

Катерина Теленько

Завідувач сектору обслуговування

Про автора

Завідувач сектору обслуговування, книжкова блогерка