08-01-2026

Місто із усмішкою: гротескні маски у профілі Черніців

Іноді обличчя людей вранці по дорозі на роботу говорить саме за себе. Для його означення можна використати безліч слів: набурмосене, непривітне, незадоволене. Зараз ми сприймаємо їх радше з негативом, адже кожен хоче бачити навколо себе красу, та що, якщо я вам скажу, що митці колись надихалися саме такою людською недосконалістю, а особливо майстри періоду Відродження. Сьогодні поговоримо про гротеск, або ж квазі-гротеск та його дивні маски, що поглядають на нас з фасадів будинків, консолей балконів та найрізноманітніших деталей в міській архітектурі.

Якщо попередніх та навіть сучасних критиків більше хвилювали мінімалізм та практичність у всьому, що може охопити людське око, а митець нині повинен посилатися на прості й відомі всім форми, ніяким чином не відходячи від плану, то ще кілька століть тому мало хто зважав на реалістичність зображень на фасадах. Завдяки такій бунтарській традиції, а також вливанню значних коштів у розбудову, ми бачимо унікальне обличчя кожного міста навіть якщо говоримо про щось, збудоване значно пізніше, не в добу бароко або Ренесансу, стилі яких, як ми знаємо, прийшли в українське мистецтво із значним запізненням і, за словами багатьох дослідників, затрималися ненадовго, але чи справді це так?

Хоч, звісно, архітектурний стиль загалом це не лише про точні дати та межі століть. Буде дивним та дещо абсурдним уявити, що кожне наступне покоління художників, скульпторів, архітекторів та інших відмежовувалось від попереднього непроглядною залізо-бетонною стіною і починало творити з нуля. Попередники без сумніву формували їхній смак, з тією різницею, що вони або слідували їхнім вподобанням і модернізували їх або ж пропонували щось різко протилежне. Саме тому те різноманіття ідей, форм та настроїв, яке ми маємо можливість спостерігати щодня на шляху додому чи назад, легко можна назвати одним із найдоступніших людству примх мистецтва одразу після хаотичних змін природи та пір року. Архітектура старих міст щоразу пробуджує в нас нові емоції та почуття і, як на мене, має свій, особливий ефект.

З часів раннього бароко європейська архітектура взяла за основу принципи драматизму та концептуальності, завдяки чому міський ландшафт перетворився для будівничих на своєрідну строкату сцену, на якій акторами були бюро, кав’ярні, крамнички, церкви та площі… Стиль в цілому став засобом репрезентації, одним із елементів впливу, показу власної сили та значимості держави в новій картині світу. Пригадайте свій захват і здивування під час прогулянки котримось із великих стародавніх міст: десь вас вражають масштабами будинки Парламенту, а десь ви відходите подалі від тіні височенних шпилів готичного собору, в якій здаєтеся собі маленьким та незначним.

Так, вся їхня велич може бути сформована за різних епох, а архітектурні візитівки пережили безліч реставрацій та реконструкцій, але це відчуття грандіозності належить до тих днів, коли тут проходили інавгурації, бали, театральні вистави і навіть пишні похорони або ж жорстокі страти. А спостерігали за цим… свої персонажі: від вишуканих та тендітних крилатих янголів до страхітливих фавнів з лукавою посмішкою. Останніх часто називають гротескними, проте стосовно цього терміну досі точаться суперечки. За визначенням Пітера Фінгестена, гротеск – це символічна категорія мистецтва, яка виражає психічні чинники, що лежать під поверхнею свідомого, як от комплекси, тривожність або нічні жахіття. Щоправда, дослідник зазначає, що для визначення твору мистецтва гротескним недостатньо говорити про перебільшення емоцій, повинна бути чітка узгодженість між формою (предметом), темою та настроєм, що його представляють. Саме тому елементи, що не відповідають котрійсь з цих категорій часто називають „еклектичними”, такими, що одразу привертають увагу і ніби взяті з іншого історичного стилю, але тим не менш органічно доповнюють фасад будинку, збудованого, наприклад в період віденської сецесії кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Елішева Розен наголошує, що гротеск став популярним саме в епоху раннього Відродження, як наслідок поновлення цікавості до класичних форм навчання, а особливо античної літератури. Також зазначено, що ця тенденція походить ще з епохи Середньовіччя, коли „гротеск був виразом творчої свободи, яка не була дозволена в інших формах мистецтва, окрім як живопис, скульптура та орнаменталістика”.

Тривалий час люди жили в невідомості, що переслідувала їх кожного дня, а на перший погляд „прогресивним” митцям було характерно долати власні страхи за допомогою фантазії й офізичування уявлень про чудовиськ. Саме тому на багатьох масштабних картинах (навіть якщо це звичні фрески та ескізи про зародження світу) того періоду панує власний ірраціональний світ, сповнений підсвідомих образів тривоги та задоволення. Водночас важливо розрізняти та розуміти, що гротеск як жанр формував концепцію глузування, а то й відрази, в той час, коли символічні твори все ще можуть викликати у нас захват або навіть священний трепет на рівні з іконами. Власне, саме мода на поєднання античних та біблійних мотивів серед замовників сприяла популярності цієї дивної комбінації.

Проте є одне місце, де такі полярні речі та відповідно емоції й досі чудово співіснують й ідеально доповнюють одне одного – Чернівецький театр імені Ольги Кобилянської. Якщо пунктуальний глядач прийде на виставу не з останнім дзвінком та поступовим вимкненням світла в залі, він зможе помітити, що із щедро позолочених стін, стелі та лож за ним пильно спостерігають різні персонажі: не лише богині, музи та купідони, сповнені романтичних ілюзій, але й – пани, фавни, які сміються з людей, Бог Океан в оточенні ніжних амурів, і, звісно ж, класична театральна пара – Талія та Мельпомена. Тут вони є не типовими, зображеними у вигляді чоловіка з козлиним обличчям й страхітливою посмішкою та витонченої жінки із стражденним виразом обличчя. Разом вони більше схожі на маску та антимаску Краси і Потворності, аніж комедії та трагедії, але саме в такому поєднанні античних образів та фантастичних мотивів, в дивному симбіозі плавних вигинів ідеального людського тіла та строкатості уяви формувалася нова архітектура доби, для якої Чернівці стали цілком гармонійною сценою.

Бажання замовника мати у себе вдома картину, що увібрала б на полотні всю історію від античності до біблійних переказів, походить саме з часів Ренесансу, коли митці шукали нові способи говорити про світ. Архітектура не стала виключенням, адже будинки також можна було побудувати під себе, лише із поправкою на те, що у ХІХ-ХХ столітті ледь чи не до кожного стилю додалася частка “нео-”, вказуючи на його переосмислення та дуальність.

Поруч з театром, за адресою вул. М. Лисенка 4, можемо спостерігати подібну історію зі змішуванням стилів. Спочатку ми бачимо тут деталізовану маску німфи з розпущеним волоссям та класичними сецесійними рослинними завитками у фронтоні другого поверху. Нижній ж поверх прикрашають еклектичні чоловічий та жіночий маскарони, характерні для необароко та неокласики. Виноградні грона та лоза, у формі яких виконане їхнє волосся, надають їм життєдайної фантастичності, а вирази облич – драматичні та перебільшені – одразу привертають увагу перехожих за рахунок розташування з обох сторін масивного балкона у формі мушлі з багатою рослинною ліпниною та стіни, почленованої лізенами.

Дуже цікавим в цьому плані є будинок на розі вулиць Лесі Українки та Сіді Таль, 4, що також щоразу вражає своєю незвичністю. Ігор Сьомочкін зазначає, що автором цього проєкту був архітектор Юліус Госбайн, той ж, що збудував Віллу “Йозефіна” по вулиці О. Щербанюка. Найбільш помітною його особливістю є аркер, увінчаний високим шпилем та складний, багатосхилий дах, вкритий черепицею, з високими фронтонами на торцях будівлі, що додає об'єму вертикальної домінанти. Також над вікнами першого поверху бачимо різьблені декоративні панелі, стилізовані під модерн на гербові картуші, характерні для періоду історизму, а під двома фронтовими вікнами орнаментальні панелі, з пласкими маскаронами, обличчями створіння, що немає чіткої форми, а його образ формується завдяки плавним динамічним лініям, що контрастують зі стриманим та мінімалістичний неоготичним дизайном.

Із цього схилу, якщо піднятися дещо вище, відкривається чудовий вид на Чернівецький національний університет, що ніби на віддалі говорить про свою унікальність. Якщо будете заходити на територію, не забудьте поглянути на консолі балкону головної будівлі центрального корпусу, виконані у формі голів грифонів. Ці міфічні істоти, що стали символами сили, спостережливості, а згодом й науки, можливо, не настільки сильно привертають увагу, як зовнішня подібність до Гоґвортсу, але дивним чином чудово додають йому насправді магічної атмосфери та впізнаваності.

А ми вирушаємо до серця міста — площі Соборної. На куті вулиць Головної та Митрополита Гакмана важливо не проминути, як багато туристів, що поспішають до інших відомих локацій, триповерховий будинок із арочним входом, оформленим архівольтом, пілястрами з композитними капітелями та гуртом фавнів, одних з найдавніших божеств у римській міфології. Фавн – бог лісів, полів, гір, отар та пастухів. Він уособлював доброго духа природи, що дарує родючість і захищає отари. Зазвичай зображується як людиноподібна істота з козлячими рисами: невеликі роги, гострі вуха, тіло, частково вкрите шерстю. Множинні фавни — духи диких лісів, схожі на німф або лісовиків. У римській культурі Фавн був шанованим і часто виступав як захисник і провісник, тож не дивно, що саме його зображення часто розміщували на входах до будинків, щоб відлякувати негаразди і застерегти.

Нижче, по вулиці А. Кохановського, 4 на верхівці стилізованих геометричних пілястр і панелей бачимо жіночі маскарони, схожі на менад з відкритими чи то від подиву, чи то від жаху ротами та експресивною мімікою. Зазвичай подібні жіночі скульптури сповнені спокою та ніби занурені в неспішне споглядання за життям міста, як от на будинку поруч, тут ж — характерна необарокова драматичність, переосмислена в дусі міського модерну.

Зовсім поруч, на вулиці Ольги Кобилянської, 21 бачимо зооморфний кронштейн балкона, в якому найбільш помітним елементом слугує скульптурне зображення чоловічого обличчя, розташоване безпосередньо над дверним прорізом. Цей маскарон має виразні риси та може символізувати міфічну істоту, охоронця. Невеликі скульптурні маскарони розташовані у замковому камені напівкруглих аркових сандриків над кожним вікном другого поверху є більш стилізованими і зображують міфологічних персонажів, схожих на фавнів або сатирів, оточені рослинним орнаментом та мушлями.

Серед типових одно-двоповерхових будинків по вулиці Руській, мене особливо вразив один – під номером 15, з середини 80-х років ХІХ століття до 1898 року жив перший головний хірург Буковини, один із засновників товариства ”Руський Народний Дім” у Чернівцях Володимир Залозецький, про що свідчить меморіальна таблиця. Фасад візуально розділений вертикальними плоскими виступами, які облямовані горизонтальною рустикою. Вікна обрамлені багато декорованими розірваними, фігурними сандриками, рясно прикрашеними рослинною ліпниною: волютами, вінками, рокалями та мушлями.

В центрі сандриків одинарних вікон можемо побачити картуш з монограмою власника – літерою “Z”. В центрі потрійних сандриків – теоретично фігури Гіппократа й Гігієї з невід’ємними атрибутами медицини – чашею та змією, що дуже характерно для будинку лікаря. Маскарони на фасаді є найбільш помітними елементами. Вони мають високу художню експресію та драматизм, дуже стилізовані, велика увага приділена емоційності облич, що надає їм вигляду театральних масок. Ця частина фасаду є більш урочистою та "стабільною", як і неймовірної краси фриз вишуканий фриз із безліччю візерунків та вишуканими консолями карнизу. І зовсім природними в такому випадку здаються крихітні лісові фавни в кронштейнах сандриків. Сьогодні тут розміщений Дошкільний навчальний заклад №4.

Схожі маскарони у вигляді фавнів ми можемо побачити на фасаді колишкоі водолікувальної лікарні, за адресою вул. А. Шептицького, 11. Сьогодні тут розташований дошкільний навчальний заклад №29. Дослідник Ігор Сьомочкін зазначає, що особливості забудови дозволяють стверджувати, що будівля була зведена у 1880-х роках і за стилістикою вона належить до неоренесансу. Була запроєктована для проживання одного заможного власника. Далі частково цитуємо його опис будівлі:

“Як у композиції фасаду, так і в плані споруди дотриманий властивий стилю еклектики принцип симетрії. У фасаді – це строга відповідність сторін від ризаліту, ритмічне повторення прямокутних вікон (членованих заглибленою ростовкою і оздоблених замковими каменями на першому поверсі; прикрашених сандриками на волютних консолях — на другому). Виступ ризаліту окреслений смугами лапідарного русту, арочні вікна (другий поверх) – у багато декорованих обрамленнях, увінчані лучковими сандриками сильного виносу. Балкон з кам'яною балюстрадою, а також імітація відкритої кладки у між віконному просторі разом з багатим декором вікон утворюють центральний акцент фасадної композиції”

Стиль триповерхового будинку з “французькими дашками” на розі вулиць Марії Заньковецької, 29 та Головної, 12 також характерний для європейської архітектури XIX століття, коли будівничі поєднували елементи різних історичних епох. Попри вже відчутний вплив модерну, у його оформленні все ще зберігається поєднання урочистості, властивої неоренесансу та необароко, з акцентом на пишний декор.

Рустовані кути та міжвіконні простори надають будівлі відчуття монументальності та міцності, а розкішна ліпнина, картуші, рослинний орнамент змушують зупинитись щоразу, щоб поглянути на нього трішки довше. Цей будинок позначений на картах міста віддавна, а його обриси можна помітити на архівних фотографіях, які колекціонери датують приблизно 1910 роком.

У адресній книзі за 1898 та 1909 роки зазначено, що власником цього будинку, тоді розташованого за адресою Hormuzaki, 15/ Enzenberg-Hauptstrasse, 31 був підприємець Хаїм Реттер. Щоправда місцем його роботи зазначено виробництво мінеральної води. Із зареєстрованих компаній на той час в Чернівцях існував завод газованої води Е. Зільбербуша і, можливо. Пізніше він записаний лише як підприємець. Складно сказати, які зміни професії спіткали цього чоловіка – різкий кар’єрний ріст чи все ж він був власником фірми. Згодом його імʼя зникає з кадастрового реєстру 1914 року, можливо, він переїхав з Чернівців згодом, але прізвище Реттер зустрічаємо кілька разів. Наприклад, Якоб Шльома Реттер був головою першого єврейського благодійного товариства для бідних “Gemilis Chasudim” в громаді Садгора, а зовсім поруч, по вулиці Дмитра Гнатюка, 6 (Waggasse, 6) свій будинок мав працівник банку Йоахім Реттер. А Шайє Реттер, який, як свідчать ті ж адресні книги, займався готельним бізнесом та торгівлею вугіллям також жив зовсім поруч, за адресою вул. Заньковецької, 17 (Hormuzaki, 3). Дослідникам ще певно вдасться дослідити історію цієї родини і чи мали місце тут родинні зв'язки.

А перше, що привертає нашу увагу — віконні прорізи з трикутними та напівкруглими сандриками. Вікна другого поверху мають більш стримане оздоблення, але акцентовані картушами та спокійними жіночими маскаронами з рослинним орнаментом, напівкруглі — масивними мушлями. Вікна третього поверху — ліпні сандрики з пальметами в центрі яких, розташований Маскарон із зображенням чоловічого обличчя з пишною бородою та вусами, що має більш драматичний або суворий вигляд. Такі маскарони могли зображати Сатира, Нептуна, лісового бога (Сильвана) або алегорично представляти сили води чи вітру, адже зазвичай символізують природні сили, міць, плодючість, захист і, повір'ям, відлякували злих духів. Особливою оздобою фасаду є карниз та фриз із багатими гірляндами та пілястрами.

Ми оглянули лише невеличку частину будинків, що знову говорять про те, як наше місто вплете в історію архітектурних стилей Європи, як воно розвивалося і завжди було відкрите до незвичного та нового, але зберігало власне, унікальне обличчя, яке зараз нам особливо важливо не втратити.

Використані джерела:

1.Peter Fingesten. Delimitating the Concept of the Grotesque // Vol. 42, No. 4 (Summer, 1984), pp. 419-426.

2. Geoffrey Harpham. The grotesque: first principles // Vol. 34, No. 4 (Summer, 1976), pp. 461-468.

3. Elisheva Rosen. Innovation and Its Reception: The Grotesque in Aesthetic Thought // Vol. 19, No. 2/3, Issue 62/63: Special Issue: Thought and Novation (1990), pp. 125-135

4. Звід пам'яток історії та культури україни. Чернівецька область. Енциклопедичне видання у 28 т. Київ : 2020. - 2207 с.

5. Fraenger W. Bosch. - Dresden, 1975. - 516 p.

6. Фото Катерини Теленько

7. Фото з архіву Едварда Туркевича

Катерина Теленько

Завідувач сектору обслуговування

Про автора

Завідувач сектору обслуговування, книжкова блогерка