Головна героїня, Люсі Чейз, була змушена відмовитися від на позір хорошого та успішного сценарію жіночого життя – розкішне весілля, багатий чоловік, чудовий затишний будинок… Принаймні, так вважали. До одного дня. Та неможливо щось довести там, де всі одне одного знають, за умови, що ти сама нічого не пам’ятаєш про вечір, після якого назавжди стала для них ніким іншим, як вбивцею Савві, колишньої улюблениці школи, якщо й не цілого містечка.
Хоч її й відпустили через недостю кількість доказів, через 5 років по тому Люсі досі отримувала найрізноманітніші повідомлення, здебільшого це були побажання смерті та розправи, але ніхто не прагнув дізнатися її версію подій, ніхто не вірив у справжність її алібі та посттравматичну амнезію.
„Правда.
Правда не має значення”
Не дивно, що попри роки психотерапії Люсі з кожним днем все ближче до того, щоб повірити, що справді скоїла злочин, а голос в голові, що продумує нові методи вбивств, іноді стає настільки гучним та нестерпним, що їй дивом вдається йому не піддатися.
“(Побічним ефектом звинувачення в убивстві є постійні думки про вбивство. До цього звикаєш”)
Раптово її доводиться повернутися додому, на місце подій, де все йде шкереберть, бо жителі техаського містечка невпинно стежать за випуском нових епізодів трукрайм подкасту про Люсі, а його харизматичний надокучливий ведучий також вже прибув до Пламптона, щоб вполювати чергову сенсацію. Він вже давно добивався зустрічі з Люсі, писав із пропозицією співпраці, але вона завжди закидала його листи або у папку зі спамом або із повідомленнями “Помри”. Вона ніколи не припускала, що все обернеться таким чином. Тепер існує шанс 50 на 50: вона або отримає справедливе покарання або нарешті позбудеться привидів минулого і зможе почати нове життя.
Загальний сетинг, можливо, й викликає питання, але я сприймаю цю книгу більше як своєрідну іронію над жанром трукрайм-відео, у яких випадковий блогер дізнається значно більше подробиць, ніж вся поліція штату. У книзі доволі незвично обіграний формат подкаст-інтервʼю зі свідками та підозрюваними, який нагадав мені подібне рішення в «Посібнику убивства для хорошої дівчинки» Голлі Джексон, що робить обидві книги динамічними та змушує читача чекати на свідчення нових героїв та сенсаційні деталі того фатального вечора.
Якщо вас лякає чи відштовхує надмірна містика в подібних книгах, тут вона доволі ненав’язлива і доповнює загальну концепцію – вам не доведеться долати безліч сторінок, щоб зрозуміти, що підозрювати варто було зовсім не реального персонажа. Емі Тінтера достоту дає зрозуміти — на перший погляд близькі люди бувають набагато страшнішими за монстрів під ліжком і живуть вони зовсім поруч, можливо, навіть в одному домі з вами. Вона доволі спокійно проговорює тему абʼюзивних стосунків, необхідності жити в постійному страху насилля та нових знущань. Звісно, це характерно для більшості сучасних детективів, але з всіх, на кого ви могли поставити, найпідліші речі може вчинити й надзвичайно добра на співчутлива людина, а прояви його справжнього Я помітні тільки тим, хто вже мав нещастя зустрітися з подібним покидьком. Побачите, він тут далеко не один.
“Є ідея. – Савві нахилилася ближче до мене й подивилася мені в очі. її губи стиснулись у пряму лінію, а погляд був крижаним і серйозним. – Убиймо твого чоловіка”.
Оповідь авторки по-своєму заворожує, адже одразу після коротких та смішних епізодів про незвичну родину героїні, ми зіткнемося із шоком похмурих днів, коли Люсі постійно переслідує дух мертвої подруги, що від часу її повернення ніби оскаженів через кількість тригерів, які раптово та неочікувано нагадали про себе.
Роман також цікавий концепцією антигероя, який разом із тим є ненадійним оповідачем. Попри сумніви та можливе виправдання, нам важко співчувати Люсі Чейз від початку. Завдяки свідченням родини та друзів, сусідів та знайомих ми дуже порційно отримуємо інформацію про неї. Водночас складно сказати, що більшість опитаних неупереджені, а часом вони аж надто вдало приховують власні мотиви й уникають прямих відповідей. З кожним розділом стає зрозуміло, що колишня особистість героїні, здається, майже розчинилася у спробі вписати себе в рамки нормальності та нове життя в Лос-Анджелесі: нудна робота, гарний хлопець, щоб не бути самотньою та ранкова пробіжка на декілька кілометрів, щоб забутися. Потішив мене і той факт, що у вільний час вона під псевдонімом пише любовні романи, що хоч якось тримає її дах на місці. Ми розуміємо тебе, дівчинко!
Не скажу, що мені легко зрозуміти симпатію, яка виникає за час взаємодії головних героїв, але й не можу стверджувати, що такий розвиток подій неможливий, бо все ж таки подкастер з “супергеройською усмішкою” по той бік мікрофона вже знає про дівчину найгірші речі і не боїться її темряви, а як ніяк це зближує. Та й наразі індустрія нерідко працює так, що ледь чи не кожна книга, який би жанр ми не взяли для прикладу не обходиться без романтичної лінії.
Щоб мати можливість дізнатися все про той дивний вечір у Пламптоні та справжнє життя Саванни Гарпер, ви можете взяти книгу в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.
За подаровану книгу дякуємо видавництву “Vivat” та його PR-менеджерці Олені Лисенко.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
