Міжнародний день рідної мови

21 лютого ми святкуємо Міжнародний день рідної мови. Дуже часто в цей день ми чуємо багато слів про красу та унікальність української мови, згадаємо про мелодійність та давню історію. Не менш часто ці згадки зводяться до шаблонних дописів та кліше, маніпуляцій в соцмережах і хвилі відверто огидних коментарів. Інколи стрибати в цю кролячу нору глибше не хочеться, щоб випадково не втратити здоровий глузд, та в цьому потоці важливо не забувати, що мова, якою ми говоримо, значною мірою формує наш світогляд і буквально на нейронному рівні змінює свідомість. Сьогодні говоримо детальніше про те, як мова структурує наше мислення та його психологічні моделі. 

 

Базою, ґрунтом і основою теорії мовознавчого релятивізму є гіпотеза про принцип лінгвістичної відносності Сепіра-Ворфа, які стверджують, що структура мови впливає те, як ми сприймаємо світ. Так, звучить на перший погляд доволі маніпулятивно, але зачекайте. Книга «Мова, думка та реальність» (1956) Бенджаміна Ворфа — збірка вибраних праць науковця, про яку говорять доволі мало перш за все через те, що вона не перекладена українською. В ній дослідник розглядає мову як складну систему моделей і наголошує, що потік людської свідомості організований за категоріями, які визначені граматикою мови. Ворф пояснює, що ми не просто описуємо світ, а класифікуємо його відповідно до лінгвістичних правил, які засвоїли раніше. 

 

Едвард Сепір також в одній зі своїх робіт зазначає, що наш досвід з дитинства супроводжується мовою. Згадайте, як ваші батьки часто коментують та розповідають про вас малих: вони обовʼязково із захопленням говорять про ваші перші звуки, смішні слова та невиразні спроби скласти речення. Тоді ми були ще настільки віддаленими від людської, але як ніколи близькими до рідної мови. 

 

В дитинстві наш день сповнений безліччю питань. В перші роки бурхливого життя малюка батьки найбільше втомлюються від одного, але щоразу терпляче відповідають на нього: “Мамо, тату, а як це називається?”. Завдяки ним ми дізнаємося, що величезне неозоре плато води – це море, а півострів серед нього – не половинка острова, а місце, що залишається чиїмось домом навіть за тисячі кілометрів. Що дім – це місце, яке завжди з тобою, навіть якщо від нього залишилися ледь впізнавані обриси колишніх стін. Стіни, сонце? Вони можуть тебе захистити. Подивися на ліво, на право – їх дві? Тоді затуляй вушка і дихай Вільно. 

 

Наступними зазвичай йдуть складні відповіді на питання: “Чому?”. Іронічно, як діти підсвідомо завжди шукають логічні причини, щоб пояснити собі, як влаштований цей новий дорослий світ зі своїми назвами для кожного предмета навколо. 

 

— Ма, а чому бути вільним це класно?”

— Погляньмо: визначення цих слів, що ти бачив у своєму словнику, такі самі? 

— Ні, там написано інакше. 

— Скажи, а чи так само про ці речі тобі розповідали бабуся чи дідусь? 

— Ні, але намагалися. 

— Подумай: а чи зрозуміли вони моє пояснення? 

— Певно, що так, про море дідусеві сподобалося.

— А знаєш чому? Тому що українська для нас — рідна. Мати рідну мову завжди класно, розуміти одне одно класно, але для цього потрібно бути вільним. Одне без другого ніяк не існує. 

 

Ось так, невеликими кроками наш уявний малий отримав власний світ, власний мовний досвід та контекст. 

 

Про подібну концепцію наприкінці ХІХ століття, задовго до американських лінгвістів говорив Олександр Потебня: “Слово не є [...] зовнішнім додатком до готової вже в людській душі ідеї необхідності. Воно є засіб, що випливає із глибини людської природи, створювати цю ідею, оскільки тільки за допомогою його відбувається й розклад думки. Як у слові вперше людина усвідомлює свою думку, так у ньому ж насамперед вона бачить ту законність, яку потім переносить на світ” [5, с. 38].

 

Загалом дослідники розуміють взаємодію мови та мислення як комплексний процес. Власне про схожість їхніх поглядів детальніше пише Роман Кісь у монографії «Мова, думка та культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму)». Він наголошує, що “наша мова конструює, вибудовує саме ті виміри і «грані» безконечномірної позамовної реальности (у тому числі і найвищої реальности універсального людського духу), які невідомі іншим етнокультурним (лінґвокультурним) системам”. [4, с. 15]

 

Сепір також підкреслював те, що наш життєвий досвід постійно впливає на мову, адже зрозуміло, що зі зміною ізольованого середовища родини, дитина навчатиметься, здобуватиме нових друзів у школі та поза нею, зрештою — дорослішатиме і, можливо, на роботі почне використовувати нудні канцеляризми, але це вже відбудеться потім. Про що я: що малим, що дорослим вранці ми використовуватимемо одні і ті самі конструкції: «підмет та обставина» — «Посплю ще 5 хвилин» або ж «обставина і підмет» — «Знову запізнююсь». Ми про це не задумуємося і робимо настільки ж природно, як дихаємо, але кожна наша дія та підсвідомі бажання вписані в певну систему значень. 

 

Дослідник Петро Дениско наголошує на важливості такої концепції Ворфа як «superficial embroidery», або ж розуміння мови як специфічної вишивки, візерунку на глибших процесах свідомості [3, с. 41].  Кому як не українцям може бути настільки легко зрозумілою і по-справжньому ніжною ця метафора? Як вже було зазначено, наше мислення послуговується класифікаціями та патернами, запозиченими з мови. Звісно, глибші поведінкові процеси автоматизовані та не потребують омовлення, але свою реальність ми описуємо саме за допомогою засвоєної лексики. Випивши каву вранці, ви можете назвати погоду за вікном сірою та невиразною або ж (якщо пощастить) сонячною та привітною. Рідна мова дозволяє нам описати і визначати день новими прикметниками, перетворюючи цей світ з постійного хаосу на впорядковану та логічну систему. Уявіть її як меню гри, у якій вам доступні персонажі як Артура Конан Дойля, так і Гомера Сімпсона. І це неймовірно! 

 

Якщо ж говорити про історію самого свята, починаючи від 2000 року, ЮНЕСКО, яка прийняла рішення про його статус,  таким чином дає можливість підтримувати мови, що перебувають на межі зникнення, як ознаку культурної незалежності людини. 

 

Для України цей день особливо важливий, бо саме боротьба, попри більш ніж сотню заборон за останні кілька століть, дала нам можливість говорити українською. Вона продовжується завдяки людям, що виборюють її на фронті, завдяки людям, що творять український культурний простір, завдяки сімʼям, що виховують дітей українською, щоб ті ніколи не мали сумніву, що “мати рідну мову — класно” і знали, якою ціною покоління здобували право на неї!

 

2. Whorf B.L. Language, mind, and reality. Language, Thought, and Reality. Selected Writings of Benjamin Lee Whorf ; edited by J.B. Carroll. Cambridge, Massachusetts : MIT Press, 1956.

 

3. Дениско П. Філософська реінтерпретація гіпотези Сепіра-Ворфа. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2019. Випуск 23. с. 38 - 47.

 

4. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). - Львів : Літопис, 2002. - 304 c.

 

5. Потебня О. О. Естетика і поетика слова: Збірник. Пер. з рос. / Упоряд., вступ, ст., приміт. І. В. Іваньо, А. І. Колодної.— К.: Мистецтво, 1985.— 302 с.— (Пам’ятки естет. думки).