"Відчути подих незнаного...": до 85-річчя Миколи Рачука

Петро Васильович Рихло познайомився з Миколою Рачуком вперше, як зі студентом. Ще тоді він відчув, що це оригінальний поет, який відрізнявся від інших. Його мислення було асоціативним, його поезії вражали складністю та герметичністю, чому він ніколи не зраджував. На думку професора, Микола Рачук мав свій абсолютно неповторний голос в поезії.  А ще був переконаний, що рано чи пізно його заарештують, готувався до цього та навіть голодував, що легше пережити можливе увʼязнення. Коли Петро Васильович почув про його смерть, то не хотів цьому вірити: „в ньому ще було стільки цієї поетичної субстанції, він міг створити ще не одну прекрасну поетичну книгу. Це була велика втрата для української літератури”. 

В останні десятиліття життя Микола Свиридович жив у селі Шубранець. Одна зі студенток Світлани Дмитрівни із Шубранця завітала до нас на захід і також розповіла про своє захоплення його віршами. Вперше вона познайомилася з його творчістю ще під нас навчання у школі. Це було 9 листопада, День української писемності та мови, і учні, вбрані у національний стрій, особливо тішили Миколу Свиридовича, якого адміністрація школи тоді радо запросила на зустріч. Олеся розповіла про своє сприйняття збірки “З уламків відбулого”, про те, на які роздуми наводить та у які стани занурює. Запевняє: „для мене Микола Свиридович був, безумовно, унікальним автором”, що доводить, що моє покоління може цінувати та глибоко розуміти поезію. 

Людмила Олександрівна Ткач наголосила: 

„Наш університет має ім’я Юрія Федьковича, поета. Наш факультет очолював Борис Іванович Бунчук, поет. І, власне, небагато університетів України мають імена поетів: Шевченка, Франка, Сковороди. Ось і все. І те, що наш університет один із таких, можливо, також визначає його особливість і культурну пам’ять”. 

Вона пам’ятає, як Микола Рачук приходив на різноманітні лекції для студентів, на які його часто запрошувала Світлана Дмитрівна, літературні зустрічі, повертався до університету, схвильований тим, що завжди може знайти тут тих, то хоче почути поетичне слово. 

Філолог та художник Юрій Іванович Якимчук розповів більше про процес роботи над збіркою „З уламків відбулого” та її оформленням. Особисті зустрічі були і до цього, але, як і багато поетів, Микола Свиридович мало розповідав про себе та відкривався іншим не одразу, але у кожному його слові відчувалася тонка продуманість і глибина. Найприкріше, згадує він, що від моменту подання книги у друк та до його смерті, вони не встигли побачитися і поговорити, але пан Юрій з теплом згадує їхні розмови та радий, що пам’ять про нього підтримують небайдужі. 

До нас онлайн також доєднався син Миколи Свиридовича Ярослав Рачук і розповів дуже особисті спогади про батька. В тому числі він поділився спогадом, ніби вирваним із фотолистівки про багатогодинні прогулянки Ригою, Чернівцями, сповнені розмов, що просто не можуть містити у собі чогось прихованого. Для батька, з його слів, було першочерговим бути максимально чесним із собою та ближніми. Для нього він був певною мірою провідником у внутрішній світ інших поетів. Така роль є надзвичайно складною, оскільки кожен творець, якщо й не закриває його від інших непробивним панцирем, то оберігає, як щось крихке та доступне лише йому. Людина, що зможе провести цими стежками, пізнати мислення поета, відкриє для Іншого зовсім інакший світ, який може бути прихований за вигадливою павутиною слів. Він також підтвердив слова Бориса Івановича: тато вважав, що кожен поет має спиратися на власні переконання та структурувати буття. Микола Рачук постійно писав щоденники, фіксував у них свої роздуми, пояснення до віршів, щоб не лише пам’ятати, але й краще розуміти самого себе. 

Бібліотекарка Муніципальної бібліотеки імені А. Добрянського Лариса Кирилюк розповіла, що ще під час її роботи у бібліотеці-філії №1 ЦБС, до них часто приходив хлопець, закоханий у книжки. Одного дня він сміливо запропонував: „Запросіть до себе в бібліотеку мого батька, він поет”. Це був Ярослав Рачук. Так розпочалася нова історія: захід відвідали учні педколеджу, з яким Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського продовжує співпрацю сьогодні, а студенти разом із викладачкою Марією Василівною Ткачук завітали на нашу щиру розмову. І, як бачимо, вона триває далі!

Під час події, мені здавалося, що ми створили цього вечора доволі пливкий, але справжній та ніжний портрет митця, про якого хочеться і потрібно дізнаватися більше. 

„Виходячи з цих засад, я зупиняюсь на думці, що випадкового у житті людини взагалі нічого не відбувається, кожен окремий випадок заздалегідь передбачений. Кажу і аж самому стає страшно”

Важливо, що в рамках благодійного продажу книги „З уламків відбулого”, ініційованого родиною письменника Мирослава Лазарука та видавництвом «ДрукАрт» (директор Василь Ільницький) ми зібрали 3620 гривень для внука Миколи Рачука Святослава, який зараз служить в 160 ОМБр. Щиро дякуємо всім, хто долучився до цієї акції!