05-05-2026

Поема “Клеопатра” Сидора Воробкевича

Сидір Воробкевич (1836 – 1903) – відомий письменник і композитор, педагог і громадський діяч. Друкувався під псевдонімами Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох. Написав 18 п’єс (більшість досі не опубліковані), дві пісні, що стали народними (“Заграй ми, цигане старий”, “Мова рідна”), прозові та поетичні твори, історичні поеми (“Нечай”, “Богдан Хмельницький”, “Тиміш Хмельницький”, “Іван Підкова”, “Сагайдачний”). Також відомий як фольклорист, ґрунтовною є його праця “Наша народна пісня” (1865). У доробку Воробкевича-композитора є понад 400 творів для хору (250 на його слова), 40 романсів, 20 дуетів і квартетів.

Іван Франко назвав Сидора Воробкевича “одним з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження”, продовжив цю думку Осип Маковей: “Справді, він, може й не соловей між поетами, може дійсно лише жайворонок, але й жайворонова пісня дуже люба – та ще по такій тяжкій зимі, по такій безпросвітній темності, в якій жила Буковина до часів Воробкевича і Федьковича”.

За життя автора завдяки Іванові Франкові вийшла єдина поетична збірка “Над Прутом” (1901). Осип Маковей надрукував 3-томне видання “Творів Ізидора Воробкевича” (1909–1911), зібрав та опублікував епістолярій письменника у Львівській газеті “Руслан” (1907–1909).

У радянський час замовчувалась спадщина письменника, адже він був священником і викладачем у семінарії та теологічному факультеті університету. Василь Лесин та Олекса Романець впорядкували і видали у Києві у серії “Бібліотека поета” “Вибрані поезії” (1964), Михайло Івасюк – у 1986 році “Твори” в Ужгороді, Петро Никоненко та Микола Юрійчук у 1987 році – “Вибрані твори” у Києві. У 1971 році в Ужгороді вийшла книжка гуморесок “Вісім чи дев’ять?”.

1975 році Петро Никоненко захистив кандидатську дисертацію “С. І. Воробкевич: життя, творчість і місце в літературному процесі другої половини ХІХ ст. ”, у 2001 році Наталія Шатілова – кандидатську дисертацію “Ідіостиль Сидора Воробкевича”. Вийшли також монографії Петра Никоненка і Миколи Юрійчука “Сидір Воробкевич” (2003) та книга Петра Никоненка “Буковинський Жайвір: Сторінки життєпису Сидора Воробкевича з додатком – репринтною копією прижиттєвого видання збірки поезії «Над Прутом» (1901)”.

У творчості Сидора Воробкевича дивує широта його інтересів – це козацькі часи у його прозі й драматургії, буковинські мотиви у прозі та поезії, сатиричні сміховинки про безглуздівців і тема Єгипту та Стародавнього Риму у “Клеопатрі” (1887). Сам останній твір не завершений (написано одну з чотирьох частин) і досі не опублікований, він зберігається у Києві у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, як і всі ще не надруковані твори автора, серед яких щоденник, драматичні, музичні твори та поеми. Чим же цікава ця епічна поема?

Перш за все, привертає увагу широка обізнаність автора з єгипетським мистецтвом, витворами стародавніх зодчих. Також цікавими для сучасного читача, на мою думку, є обряд ворожіння, який проводить старий затворник. Автор дуже переконливий у своїх описах, відчувається багата уява письменника. Уже в заспіві Сидір Воробкевич описує Єгипет, так ніби він бачив його на власні очі:

Знесись зі мною, мій читатель милий,
В країну ту далеку ген за морем,
Куда летять ключем в пору осінну
С прощальним криком журавлі, в країну
Старенну фараонів, у Єгипет,
Де загадочні сфінкси сон дрімають
В піску вже 1000 літ, де пирамиди
Дивні колосси гордо подоймають
Чоло у синій єтер, де азбука
Чудна нам повідає: в сему краю
Культури цвіт прекрасно розвивався,
Неначе лотос той на водах Нила.

Дуже детально письменник змальовує мумії фараонів у саркофагах, розписи на стінах пірамід, зазначає, що тут складалися перші гороскопи; а також описує місто Александрію, де знайшов вічний спочинок Олександр Македонський. Саме Александрія є містом, де жила Клеопатра.

Пророцтва старих авгурів, тобто жерців у Стародавньому Римі, збулися, могутність Рима згасає. Починається це від убивства Юлія Цезаря, коли йому нанесли 23 удари ножами, останні слова імператора були такі: “І ти, Бруте?”, адже він не сподівався такої зради від товариша. Змальовано римського полководця Марка Антонія і другий тріумвірат, а також показано, як його дружина Фульвія “жена гидка, плягава” знущається з голови Цицерона, втикаючи шпильки в його язик. Подальші історичні події – громадянська війна у Стародавньому Римі 44–42 років до н.е. та битва при Філіппах у 42 році до н.е. теж відображені у поемі.

Вперше про Клеопатру у поемі згадує Марк Антоній, що вона його заманила своїми чарами:

Та чарівниця мила, мя манила,
Неначе та сирнена…

Він же на власні очі бачив, як вона прогулювалась із Цезарем, бо своєю красою:

Она ввела старого в згубу, скусу,
Єго у сіть зловила, наче плітку,
В горячих єй обнятах ще в Єгипті
І славу Отчини забув диктатор,
При жару серця тої чарівниці.

Відомо, що пізніше у них народився син Цезаріон.

Марк Антоній питає у свого слуги, що він чув про Клеопатру і має у відповідь таку похвальбу:

Лиш любе, миле чув про Королеву.
Всі повідають, що краса жіноча
Цілого світа в ней совокупилась.
Она де оком гляне – все чарує,
А слово, як промове, то думаєш,
Що чародійно соловей щебече…

Він вирішує залякати Клеопатру, змусити її цілувати підніжжя його трону, називає її “слизькою гадюкою”, “гидкою ворожкою” і мріє у ланцюгах привести її на посміховисько римлянам, але все станеться не так, як йому мріялось…

У той же час після опису Олександрії змальована Клеопатра:

В палатах сих на троні щирозлотом
В порфирі, в діадемі з самоцвітів
Сидить Єгипта красна лотос-цвітка
Хороша королева Клеопатра…

Далі знову описуються мумії фараонів, детально виписані розписи на стінах пірамід, самі мумії:

Не віриш, що сухар той жив раз в світі,
Що в повинутку тим раз серце билось.

Сидір Воробкевич вводить ще, імовірно, вигаданий образ старого затворника троглодита, тобто людини, що живе в печері, Тиберіаза, який знав Піфагора і філософів, і складав гороскопи. Старець теж міркує про Клеопатру, яка:

Хотя й умна, мов та Семирамида,
Не в силі серця вольна зупинити,
Що там кипять, мов лава та вулкана.

Тиберіаз переживає за Клеопатру, яка не думає, що її краса згасне і стане “як та стара, зношена одежина…”, ще одне порівняння і символ – колишня троянда буде лежати завтра в гною. До затворника приходить жінка з проханням сказати їй майбутнє. Воробкевич детально описує обряд ворожіння з волоском єгипетської цариці, те як з’являються образи відьми, богів Амона, Іби й Осирія. Із пророцтв і фактів, які каже старець, можна припустити, що перед ним не хто інша, як сама Клеопатра, яка після ворожіння наказує служниці Гафрі провести її швидше в палати. Зазначимо, що в Шекспіра у п’єсі “Антоній і Клеопатра” служниці мають імена Ірас і Харміон, а у фільмі “Клеопатра” (1934) – служниця Інез Сібері.

Цікавими є переміни настроїв і переживання полковадця, його нетерпіння побачити Клеопатру і намагання бути гордим і незалежним, що проявилися в таких словах:

Навчу тебе, ти горда єгиптянко,
Як Ромі ти повинуватись маєш!

Схвильований Антоній розуміє, що Клеопатра не прийшла просити милості, пощади, вона уже покорила його. Чим ближче підпливає пишно оздоблений човен, тим він з більшим хвилюванням спостерігає таку картину:

Чудні, прекрасні тут каріатиди
Велику, білу, мармурову скалку
Держуть плечима, з цвіту роз пахучих
Там видно кровать, постель невидану,
На стельці ті пухкі, мов та Юнона
Лежить жена, як та богиня красна…

Після детального опису білизни тіла цариці і її зовнішності автор співчутливо зауважує:

О горе, лихо тому, хто в красу ту
Пірнув очима, кров єму кепіла
У безднім серці, мов вода у Теклі,
А ум шалів от сей краси рідкой.

З трояндами цинтофоліями порівнює щоки красуні, як дуги небесні її брови, як чорні черешні – очі, письменник називає її вірненькою копією Афродіти, адже саме в образі цієї богині з’явилася героїня перед Марком Антонієм. Зауважимо, що такий опис жіночої вроди є типовим для Сидора Воробкевича, зокрема в оповіданні “Панич Леонід” він малює панну Флоріку: “Очі мала, як дві чорні черешні; коли ними на тебе зиркне, то гинь, серце, і пропадай! Личка, як розцвілі рожі…”.

Клеопатра каже, що прибула для поклону Антонію з Єгипту і подає йому свою руку, так разом вони поспішають у палац. На цьому закінчується твір Сидора Воробкевича.

Як бачимо, Клеопатра у нього – спокусниця, що здатна полонити серця чоловіків, змусити їх коритися. Це жінка, яка знає ціну своїй вроді і вміє нею користуватися, доки вона ще є, адже на момент її знайомства з Марком Антонієм їй було 28 років, і їх зв’язок тривав 10 років, за які вона народила 3 дітей. Цікаво, що сам письменник і священник не засуджує єгипетську царицю, а симпатизує їй, подаючи її позитивні описи і характеристики. Він захопленно пише про її красу і вміння підкоряти чоловіків, адже мистецтво спокуси було єдиною зброєю Клеопатри.

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук