14-05-2026

Темна історія одного роду…: роман Марії Матіос "Жінці можна довіряти"

Відома українська письменниця Марія Матіос розповідає історію одного роду, де чоловіки стають сексотами і мають певні пільги – на квартиру, навчання дітей, керівні посади. Але чи зігріє їх це? Чи мучать їх докори сумління за вчинену шкоду і зламані життя інших людей? Про це ви дізнаєтесь, прочитавши новий роман Марії Матіос.

Марія Матіос. ЖІНЦІ МОЖНА ДОВІРЯТИ. Роман. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2025, вид. 2-ге. – 640 с.

Як працював КДБ? Як вербував він співробітників-сексотів? Яким було студентське і юнацьке життя під його ковпаком? Як по слідах донощика діда чи батька йдуть онуки чи сини, ошелешені розпискою про добровільну співпрацю з КДБ найріднішої людини? Що відчувають вони у цей момент відкриття істини та чи досягне їх Божа помста за злочини?

“Йому страшно! Страшно! Страшно далі гортати ці зжовклі папери, що навіть пахнуть відразливо-брезкло – як стара людина, і з котрих – він відчуває! – насувається біда.<...>”.

Нова книга Марії Матіос – це довга сповідь письменниці-депутатці сексота Василя Крильчука, який боїться відкриття архівів КДБ і просить її проголосувати проти такого закону. У листі до цієї відомої особи він пише: “Ви та жінка, якій можна довірити те, про що самому хотілося б забути”.

Авторка так розкриває долі агентів: “Сексоти відходили природною, а дехто й не дуже природною смертю, яку списували як не на випадковість, то таки на помсту скривджених – і тоді старі люди в розмовах ставали сміливішими: могли називати тих, хто “здавав”, і тих кого “здавали”. Я почула тоді десятки імен жертв і огидних дій місцевих “сексотів”, за які, як щоразу казала бабуся, вже не вони, а їхні діти і внуки будуть покарані тільки Божим судом – не людським”.

Під час читання одразу згадався роман Володимира Винниченка “Слово за тобою, Сталіне”, де є подібні персонажі-сексоти, серед яких і священник, як і в романі буковинської авторки. Панотець Василь Мельничук стає першим у родинному ланцюгу Іудою, який доносив на своїх прихожан, через нього на заслання в Сибір відправляють сім’ю Параски Ватаманюк, яку прихистили в гірському селі добрі люди. Донька порвала з ним усі стосунки, коли дізналась, що він ступив на шлях зради, а онук Василь Крильчук дізнався про це вже у кабінеті КДБ.

У творі розкривається психологія героїв, які потрапляють в екстремальні ситуації, де доводиться робити складний вибір. Особливо цікаво читати про студентське життя Марічки Матіос, прогулянки містом, в театр, кіно, на танці, перше кохання і зраду Славка Вінярчука. Показано, що серед студентів теж існували сексоти і фарцовщики, і як виключили з комсомолу й університету відмінника Василя Олійника, зошит з віршами якого переховувала Марічка.

Закінчивши той самий Чернівецький університет, я можу з чистим серцем сказати, яке щасливе було наше покоління, коли не стало предметів марксизму-ленінізму, і можна було читати не лише письменників “Розстріляного відродження”, а й сміливо вивчати Ліну Костенко та й що завгодно; а не обмежувати студентів єдиним правильним віршем “Я син простого лісоруба” Дмитра Павличка, як це було в 1970-х роках. Впізнаваною у романі є постать Михайла Григоровича Панасюка – тобто Івасюка, який вів літературну студію, де говорив про “Блакитну троянду” Лесі Українки, і був улюбленим викладачем студентів, згадана і його особиста трагедія – вбивство сина Володимира. Також йдеться про поета В., у якого батько священник, розуміємо, що мова про Володимира Вознюка.

Роздуми про створення радянської стандартної людини (ну майже, як у Валерія Шевчука у романі “Юнаки з вогненної печі: Записки стандартного чоловіка”) присутні у таких рядках: “Ти інтуїтивно розумієш, та що там розумієш таки відчуваєш, як щодня з усіх боків таки підрівнюють, підстригають під одну гребінку. В усьому ти мусиш бути, як усі. Думати, як усі. Реагувати на все, як усі – середньостатистично!”.

Одностайно осудливо сприймають вчинки сільського націоналіста Дмитра Матійчука на товариському суді у сільському клубі усі присутні, у тому числі шестикласники, серед яких була й Марічка. Зрозуміло, що за ним будуть стежити “І якщо в майбутньому з його боку будуть спроби похитнути підвалини радянської влади чи поширювати пасквілі на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР” будуть застосовані суворіші міри покарання. Така легке покарання теж видається нереальним.

Відверто кажучи, у книзі дивує щаслива доля Марічки, до якої досить часто наближалися КДБісти, але вона їх обводить довкола пальця, адже навіть коли на неї настукав колишній коханий Славко (розповів про той самий зошит Василя Олійника і новелу “Муха в слоїку” Ігоря Мураховського, у якого дід був ворогом народу) її все ж не зачепила “колісниця монстра КҐБ”. Саме вона опиняється поруч з впливовими чиновниками СБУ (безпосередніми кураторами Василя Крильчука) на президентській вечірці. Доволі правдивим видається життя Вінярчука, з яким вона зустрілася на концерті у КДБ і який поплатився за зраду, і не зазнав сімейного щастя. Та все ж це нагадує дешеву мелодраму.

В кінці твору Марія Матіос подає список з 11 осіб, які надихали і консультували її (Світлана Вардеванян, Оксана Когут, Роман Матіос, Юрій Черней, Володимир Старик, Іванна Стеф’юк, Вахтанг Кіпіані та інші). Загалом твір читається легко, особливо для буковинців та львів’ян, які зможуть порівняти своє життя з героями роману, які ходять одними і тими ж вулицями, кав’ярнями, парками. Досить мало у романі буковинських діалектизмів, але ті, що є, надають мові письменниці особливого колориту. Переконатися у цьому ви можете, взявши книгу в нашій бібліотеці.

Нагадуємо, що в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського наявні й інші книги авторки: “Життя коротке” (2001), “Фуршет від Марії Матіос” (2002), “Нація” (2002), “Мами” (2003), “Щоденник страченої” (2005), “Містер і місіс Ю в країні укрів” (2006), “Солодка Даруся” (2007), “Майже ніколи не навпаки” (2007), “Москалиця” (2008), “Кулінарні фіґлі” (2009), “Słodka Darusia” (2010), “Чотири пори життя” (2011), “Вирвані сторінки з автобіографії” (2011), “Армагедон уже відбувся” (2011), “Черевички Божої матері” (2013), “Приватний щоденник. Майдан. Війна” (2015), “Букова земля” (2019).

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук