Іван Рябчій, Жан-Люк Утерс, Жорж Шарпак – приємні зустрічі

Наприкінці минулого тижня Чернівці відвідав український журналіст, перекладач, літературний критик, письменник, автор і ведучий радіожурналу "Книжковий спалах" (Перший канал Українського радіо) Іван Рябчій, який вже віддавна є добрим приятелем Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського. Він приїхав у видавництво "Букрек" у справі видання перекладеної ним книги бельгійського письменника Жана-Люка Утерса. Читачі "Тижня UA" та газети "День" могли ще раніше читати матеріали Івана Рябчія, присвячені цьому літераторові ("На межі культур. Письменник і чиновник Жан-Люк Утерс про національну ідентичність, сучасну бельгійську літературу та державну підтримку митців" (2009), "Жан-Люк УТЕРС: «Націоналізм не згасає. Його живить історична пам’ять». Бельгійський письменник — про підтримку багатонаціональних культур країни" (2012)).

 

Жан-Люк Утерс - автор романів і повістей, лауреат літературної премії імені Віктора Росселя (найпрестижнішої бельгійської премії) за роман "Артіль" (1992) і цієї ж премії у галузі літератури для підлітків – за роман "Мандрівка Луки" (2008). Протягом 21 року він був головою "Департаменту Книги та Літератури" Міністерства франкомовної культури Бельгії. Тепер вирішив залишити посаду і присвятити себе виключно творчості. Будучи чиновником, Жан-Люк Утерс не міг собі дозволити приділяти улюбленій справі багато часу, адже майже цілковито був відданий справам, до яких зобов’язувала посада та громадянський обов’язок. У Бельгії на державному рівні всіляко підтримується розвиток літератури, задіяні програми сприяння літературному процесові та його учасникам. Про це Жан-Люк Утерс розповів Іванові Рябчію в одному із інтерв’ю: "Ми підтримуємо книжку на всьому шляху її існування. Підтримка починається ще на рівні написання – автори одержують літературні стипендії, потім ми втручаємося у процес видання, фінансово допомагаючи видавцям, і, нарешті, в розповсюдження – як у Бельгії, так і за кордоном. Тут ми пропагуємо нові видання у школах і вишах, утримуємо коледж перекладачів у Сенефі, надаємо субвенції іноземним видавцям, які хочуть видавати переклади творів бельгійських авторів. Таким чином ми підштовхуємо літературу до розвитку. [...] Бельгія – відносно молода країна. Бельгійська державність бере початок з 1830 року, а розвиток літератури – ще пізніше, з другої половини ХІХ століття. Гадаю, в Україні знають написану 1867 року «Легенду про Уленшпігеля» – предивний твір Шарля де Костера, що ліг в основу нашої літератури. Знаю, що в Україні перекладені й добре відомі чільні бельгійські митці-символісти Метерлінк і Верхарн. / Сучасна бельгійська література стоїть на могутньому п’єдесталі. Вона відгукнулася на всі основні течії світової літератури ХІХ–ХХ століть: реалізм, натуралізм, символізм, сюрреалізм, постмодернізм. Особисто мене вражає те, що бельгійська література невпинно оновлюється, не стоїть на місці. У міжвоєнний та повоєнний періоди потужно розвивався реалістичний напрям. Потім література оновилася молодшим поколінням, що зосередилося на темах об’єднаної Європи, взаємопроникнення культур".

 

Очевидно, важко вигадати більш мудрі шляхи сприяння розвиткові культури власної держави та створення зони комфорту в культурно-мистецькій, освітній сферах.
 

 

 

Іван Рябчій є членом Асоціації європейських журналістів та Франкомовного ПЕН-КЛУБУ Бельгії. Він багато подорожує Європою. Своїми враженнями від мандрівки півднем Франції, Бельгією та латвійським містом Вентспілс він поділився з директором бібліотеки Лесею Щербанюк, з якою спілкувався під час екскурсії літературними Чернівцями та відвідин бібліотеки.

 

Іван Рябчій особливо захоплюється маленькими містечками, їхнім культурним середовищем, зокрема. Там дуже багато уваги приділяється літературі, зберігається пам’ять про літераторів, які жили у тому чи іншому місті чи мали з ним якийсь дотичний зв’язок. Тому така розвинута традиція літературних музеїв, програми підтримки бібліотек. Багато уваги приділяється перекладацькій справі. Усе це свідчить про усвідомлення необхідності промоції власної літератури, а отже, власної культури. Наприклад, невелике місто Вентспілс (кількість населення складає 44 тис.) має дуже розвинену культурну інфраструктуру. Тут є Центр культури, який проводить на високому рівні різноманітні культурно-мистецькі заходи. Діє Театральний дім "Юрас варти", який за мету має "пропонувати професійне сценічне мистецтво різних жанрів – театр, оперу, балет, концерти класичної, популярної, експериментальної, народної музики та інші, виставки візуального мистецтва та мистецтва сучасних форм, а також сприяти розвиткові професійних міжгалузевих проектів та заходів". Ще одна хороша, а головне – дієва, модель культурного розвитку, міжкультурного діалогу. На сприяння розвиткові молодшого покоління спрямована діяльність так званого освітнього закладу за інтересами "Будинку творчості", при якому працює обсерваторія та планетарій, що закономірно, адже у Вентспілсі розташований Міжнародний радіоастрономічний центр.

 

У місті також є музей, Парк високих технологій, розвинена сфера відпочинку, спорту, оздоровлення. Діє велика бібліотека, яка складається із п’яти структурних одиниць – Головна бібліотека, Дитячо-юнацький центр, бібліотека Вентспілської Вищої Школи, бібліотека Галінціємса та бібліотека Парвенти. Вентспілська бібліотека є закладом самоврядування у сфері культури, інформації та освіти. Як зазначено на її офіційному сайті, вона пропонує мешканцям міста більш ніж 206 тис. друкованих праць, біля 100 періодичних видань, більш ніж 8 тис. аудіовізуальних матеріалів, пункти безкоштовного доступу до Інтернету, велику базу даних.

 

Звісно, важливе місце в соціально-культурній інфраструктурі Вентспілса посідає університет (Вентспілська Вища школа), в якому велику увагу приділено культурному життю студентів, їхньому творчому розвиткові, реалізації.

 

Що важливо, усі ці рівні взаємопов’язані, взаємодіють, що і забезпечує досить високий рівень життя, культурну, інтелектуальну конкурентоспроможність на міжнародній арені.

 

Іван Рябчій, який не приховує свого захоплення Чернівцями, поділився, що саме таким хотів би бачити наше місто.
 

 

 

2010 року за збірку малої прози "Макабр" Іван Рябчій був удостоєний Міжнародної україно-німецької літературної премії ім. О. Гончара. Він подарував цю книгу, а також книгу Жоржа Шарпака "Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу" у його перекладі з французької.

 

Тепер читачі нашої бібліотеки зможуть познайомитися з химерною прозою Івана Рябчія та харизматичною особистістю науковця-фізика.

 

 

 

 

 

Сюди увійшли повісті "Ацефалоголем", "Комашіння", "Мовчазне життя" та новели "Ліліт", "Поле".

 

У химерній прозі Івана Рябчія можна виокремити елементи театру абсурду, гри, фантастики, сюрреалізму. У зображенні персонажів переважають засоби гротеску. Хронотоп як такий відсутній, чи, якщо точніше, викривлений простір тексту взаємодіє з містеріальним хронотопом. Чітко простежується інтенціональна інтертекстуальність.

 

Динамічний розвиток подій, швидка зміна картин, несподіваність появи персонажів та постійне смислове довантаження їх, недосказаність створює магнетичне поле книги "Макабр".

 

"Естетичний досвід автора «Макабра» та досвід книжкового оглядача, ведучого програми «Книжковий спалах» на Першому каналі радіо й літературного критика не переплітаються. Тут радше відчутний зв’язок між естетичним досвідом Рябчія-перекладача і Рябчія-письменника" (Юлія Ємець-Доброносова, Критика, січень 2014).
 

 

 

 

 

 

 

 

Жорж Шарпак (Георгій Харпак, 1924–2010) – французький фізик (лауреат Нобелівської премії з фізики 1992 р.), громадський діяч. Мав єврейсько-українське коріння. Народився на Волині. На початку 1930-х років разом з родиною емігрував до Франції, вступив до Руху Опору, потрапив до концтабору Дахау. Завдяки знанню кількох мов зміг вижити. Отримав французьке громадянство, вчився у Гірничій школі Парижу. А з 1959 працював у Європейському центрі ядерних досліджень. Досягнув неабияких висот у науці, став академіком-фізиком зі світовим ім’ям, був дійсним членом Європейської академії наук, мистецтв і літератури. Наголошував на нерозривності науки і мистецтва, чим підкреслював першопочаткову необхідність гуманного спрямування науки і відповідальність науковців перед людством.

 

У своїх спогадах Жорж Шарпак постає як людина з непростою, але цікавою долею, як мислитель. Людина, яка намагалася привідкрити завісу таїни Всесвіту.

 

"Фізика частинок пов’язана і з космологією, яка вивчає всі аспекти існування Всесвіту. [...] Всесвіт – ніби фабрика з виробництва частинок. На самому початку температура – тобто енергія тоді ще вільних складників – була величезною. Такі умови уможливили явища, які нині, через зниження енергій, стали неможливими. Зокрема, Всесвіт поставив перед нами дві загадки, збагнути які дуже складно: прихованої маси і темної енергії. [...] Після ста років неймовірних зусиль нам досі незрозумілі 95% Всесвіту".
 

 

Ніщо так не ошляхетнює людину, як прагнення мислити, пізнавати, впускати більше Світла у свою голову, душу, у світ, як прагнення робити світ внутрішній і зовнішній гармонійнішим. І Жака-Люка Утерса, й Івана Рябчія, і Жана Шарпака, без перебільшення і жодного пафосу, можна назвати саме такими представниками людства.