Наші нові надходження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Книгу складають уже раніше оприлюднені публікації літературного критика, публіциста, перекладача Олександра Бойченка. У звичній інтелектуально-іронічній формі автор осмислює літературні, суспільно-політичні явища, окремі ментальні прояви. Охоплено рівні національний та універсальний, що дає можливість побачити Україну у світовому контексті і поміркувати над її втратами і досягненнями, можливостями (усвідомлюваними і ні, використаними і ні), перспективами, над тим, чого від України чекають і чи чекають, над мовою, знаками якими варто до світової спільноти говорити, аби бути почутими.

 

Із анотації: "Роль інтелектуала в Україні та світі, сенс іронії, нацистський і комуністичний тоталітарні режими в зображенні Тадеуша Боровського і Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, Тарас Шевченко очима Григорія Грабовича, Іван Франко очима Ярослава Грицака, Леся Українка очима Оксани Забужко, Юрій Андрухович очима Карла-Йозефа Цумбруннена, але також Майдан і пореволюційна розгубленість, примирення з Польщею і війна з Росією, Крим і Донбас – ось неповний перелік тем, більшою чи меншою мірою заторкнутих у цій збірці".

 

Олександр Бойченко належить до найбільш популярних українських літературних критиків і публіцистів. Цього він досягнув миттєвою реакцією на актуальні події, цілковито незалежним поглядом, умінням складні проблеми подавати у доступній формі, добре структурованим текстом, легким читабельним стилем. Він одразу запам’ятовується тим, хто чує-читає його вперше, він має багато постійних шанувальників і, напевно, тих, хто до нього не надто прихильний. Що ж... "Правду казати легко і приємно".

 

Можна по-доброму позаздрити тому, хто вперше відкриє для себе тексти Олександра Бойченка. І навіть тим людям, які є постійними читачами його матеріалів, опублікованих на сторінках періодичних видань та на сайтах, безперечно, буде цікаво ще раз їх пригадати і прочитати зібраними в одній книжці. Адже саме у такому вигляді вони створюють повноцінне уявлення про контексти, які осмислює автор, про його соціально-культурну, етико-естетичну ідентичність. І очевидно, що все ж найгіршим припущенням Олександра Бойченка не дано здійснитися: "Так чи сяк, а всі вони [публікації – прим. наша] вже десь були оприлюднені, тож суто теоретично можна припустити, що знайдуться й читачі, яким купувати цю книжку немає жодного сенсу. / Якщо ж – на зло очікуванням – таких читачів виявиться забагато, то мрії видавця заробити на мені вкотре зазнають краху, винен у чому, знову ж таки буду не я. Бо я його попереджав".

 

 

 

 

Для тих, хто ще не встиг навтішатися книгою есеїв Анни-Лєни Лаурен "У них щось негаразд з головою, в тих росіян" – нате! Завжди легко і цікаво читати про інших, тим більш, відкриваючи для себе спільника у своїх поглядах на такого проблемного сусіда, як Росія. А от про себе читати також завжди цікаво, але не завжди легко. Варшавський україніст, культуролог Станіслав Лубєнський пропонує свій погляд на Україну та українців крізь призму постаті легендарного Нестора Махна.

 

"Веселий Роджер над сільрадою" – так називається передмова до видання "Степового пірата" в українському перекладі, написана Сергієм Жаданом. Вона налаштовує читача на подорож нашим "бездоріжжям" разом з польським мандрівником-дослідником. Ця мандрівка проілюстрована численними фотоматеріалами.
Книга Станіслава Лубєнського – ще один чудовий привід замислитися над витоками тієї України, яку маємо сьогодні.

 

 

Сергій Жадан думки з приводу "Степового пірата" Станіслава Лубєнського:

 

 

 

 

 

Довідка на сайті: "Алоїз Нуссбаумер - австрійський історик. Народився в 1979 р. За першою освітою зв’язківець. Ступінь кандидата наук здобув у Зальцбурзькому університеті (історія/ факультативні предмети: теорія комунікації, European Union Studies)" (http://www.books-xxi.com.ua/index.php/authors/manufacturers/alois-nussbaumer).

 

Головною мотивацією автора до проведення і написання цього дослідження було, за його словами, усвідомлення власної відповідальності "за те, щоб долі цивільних примусових працівників і військовополонених не пішли в небуття...".

 

Алоїз Нуссбаумер опрацював "широке коло питань, пов’язаних зі здійснюваною нацистами в період Другої світової війни «політикою працевикористання»".

 

Історик не лише опрацьовував архівні матеріали, але спілкувався з респондентами (колишніми примусовими працівниками із України, Полтщі, Австрії; представниками австрійського воєнного і післявоєнного покоління; з дітьми колишніх примусових робітників).

 

Дослідження розкриває драму і трагедію "маленької людини" у часи війни. З допомогою усіх використаних документів він створює ілюзію майже реального проживання разом з тією людиною кожної миті її рабського існування.

 

Це книга із розряду читання для притомності. Вона особливо важлива у наш час, коли спостерігається нова хвиля захоплення фашизмом усілякого розливу і загравання з ним.
 

 

 

 

Ще одна збірка Пауля Целана в українському перекладі Петра Рихла.

 

Целан – ім’я-контекст, ім’я-текст. Петро Рихло - розшифровувач, інтерпретатор цього тексту. Це непроста робота, оскільки поет створив герметичну онтологічно-смислову картину світу, прочитання якої потребує відповідного досвіду – інтелектуального, духовного і мовного, зокрема.

 

Петро Рихло про збірку Пауля Целана "Мовні ґрати":

 

"Третя збірка віршів Пауля Целана Мовні ґрати, що з’явилася в 1959 році у видавництві "С.Фішер ферлаґ", за своїм обсягом – найменша в усьому його поетичному спадку. Однак її питома вага в контексті творчої еволюції поета є чи не найбільшою. Ущільнення поетичної мови виявляється вже у назві збірки. В порівнянні з двома попередніми книгами [...] новий титул Sprachgitter (Мовні ґрати або Мовоґрати) виражає свою поетологічну програму в одному-єдиному слові, яке приховує в собі граничну щільність семантичних та образних пластів".

"Особливе місце займає у збірці Мовні ґрати завершальний цикл Стретта [...]. У певному сенсі Целанову Стретту можна розглядати як пандан до його Фуги смерті".
 

 

 

 

Довідка на сайті: "Арно Шмідт (1914–1979) – німецький письменник, перекладач, інтелектуал- аутсайдер. Під час Другої світової Шмідт у складі Вермахту служив у Норвегії, після британського полону працював при поліцейській школі, майже все життя страждав від тяжких злиднів. Свою першу книжку оповідань «Левіафан» опублікував 1949 року, 1995 року на нього було подано позов за розповсюдження порнографії та блюзнірство в оповіданні «Озерний пейзаж із Покахонтас». Продовжувач традиції німецького експресіонізму, радикальний антимілітарист, анти- клерикал, поборник розкутого розуму і мистецької свободи, Арно Шмідт визначив власний напрямок розвитку німецької літератури. Його останній роман «Сон Цеттеля» (1970) став інтелектуальним бестселером" (http://www.books-xxi.com.ua/index.php/authors/manufacturers/smidt-arno?tmpl=component).

 

Детальніше про Арно Шмідта та його творчість, історію окремих текстів можна прочитати у післямові перекладачки "Коли вже ми, генії, межи своїми", або Післямова Нелі Ваховської".

 

Неля Ваховська: "Шмідт, який дуже інтенсивно писав, зловживаючи кавою, алкоголем та снодійним, погано пристосувався до міського ритму Дармштадта і дратувався через звичаї "колонії митців". Своєрідним зведенням рахунків із цим містом став його сатиричний диптих "Тіна, або Про безсмертя" і "Ґьоте та один із його поціновувачів" 1955-1956 років".