«Українська, 22 – Добрянському» Презентація книги Інги Кейван «СИСТЕМА КООРДИНАТ (ПРОСТОРОВА СИМФОНІЯ) АНАТОЛІЙ ДОБРЯНСЬКИЙ»

Середа, 10 травня 2017 року
«Українська, 22 – Добрянському» Презентація книги кандидата філологічних наук, дослідниці життя та творчості Анатолія Добрянського

Інги Кейван

«Система координат (просторова симфонія )

АНАТОЛІЙ ДОБРЯНСЬКИЙ»

 В Муніципальній бібліотеці А. Добрянського привідкрила двері у маловідомий світ добре відомого, почесного громадянина Чернівців , філолога – ерудита, шанованого викладача Чернівецького університету, блискучого лектора, який за життя набув слави «Буковинського Златоуста», естета й інтелігента Анатолія Миколайовича Добрянського, його студентка, літературознавець, дослідниця біографічних подій свого Вчителя Інга Кейван.
Учениця Інга про свого Вчителя Добрянського 14 років після його смерті:
«Була планета, яка світила. Вона приваблювала, була таємничою…Ти щось про неї знаєш, але більше не знаєш. Якимось чином, якимось дивом ти на цю планету змушена була висадитись і досліджувати її…
По камінчиках збирати проби грунтів і так далі…
Робиш нескінченні відкриття, захоплюєшся, а потім розумієш, що тобі потрібно про цю планету розповісти іншим…»

Книгу видано в рамках Чернівецької міської програми підтримки книговидання імені Антона Кохановського. Як відзначив на зустрічі міський голова Олексій Каспрук, створеного для того, щоб видавати з існуючого найкраще та розвивати Чернівці як культурно-історичний центр Буковини.

Інга Кейван розмістила у цій антології архівні матеріали А. Добрянського передані бібліотеці разом з книжковим фондом, які вона вивчала працюючи в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.
У збірник увійшли поезії, більшість з яких не були опубліковані, прозові мініатюри, белетризовані замальовки, переклади, уривки щоденникових записів, фотографії, фрагменти листування Анатолія Миколайовича.( Усе, крім листування А. Добрянського з мамою, впорядкованого Елеонорою Соловей, було виявлено в його особистому архіві).
Для кращого сприйняття спадщини свого Вчителя Інга Іларівна вибрала не лінійну хронологічну подачу матеріалу, а незвичне компонування в структурі книги. Ілюструючи певний період життя Добрянського світлинами, віршами чи щоденниковими записами, вона намагалась передати зовнішні впливи середовища на особистість в окремий період часу і внутрішні переживання самого Анатолія Миколайовича в цей момент. Книга розкриває читачеві потаємні сторони особистості, дозволяє відчути та зрозуміти його світосприйняття та багатий внутрішній світ.Саме завдяки розміщенню матеріалу з «атмосферним підходом» Інга Кейван звертає увагу читача на тонку «душевно- психічну організацію» свого викладача. Вона розділи книги уподібнює частинам симфонії з відчутними емоційними спадами та підйомами, мінорним та мажорним звучанням.

Власне яким і було життя Анатолія Михайловича. Але не зважаючи на це, а можливо саме зважаючи на пережите, він завжди залишався доброзичливою, чуйною, всерозуміючою та врівноваженою людиною.

Синусоїдна картина життя Анатолія Добрянського почала вимальовуватись уже в ранньому дитинстві. Анатолій Михайлович народився в родині вчителів. ( 26 серпня 1935 року в с. Волосо - Крикливець на Вінничині ). Мати Фаїна Василівна вже невдовзі після народження сина почала оплакувати свого чоловіка Миколу Єфремовича. Коли маленькому Анатолію виповнилось всього два роки сталінський режим позбавив хлопчика батька. Чоловік був арештований і невдовзі розстріляний. Хлопчина виховувався у родича ( лісничого) і разом з ним згідно його призначення мандрував незвіданим світом: Одесчиною, Молдовою, Кельменеччиною, Сокирянщиною, де і закінчив школу у 1952 році.

В тому ж таки році Добрянський – випускник обрав на той час «ненадійний в ідеологічному плані» філологічний факультет Чернівецького університету, де і розпочав самостійне студентське життя. Як пише у своїх спогадах його колега Богдан Мельничук, юний Анатолій був ситий життям «напівголодним в шкільних інтернатах та студентських гуртожитках; наглядом з боку «компетентних органів»; сімейною невлаштованістю».

Проте в університеті починається світла полоса життя для Добрянського. Він занурюється в активне літературне життя. Починає писати матеріали для літературних видань, свої улюблені критичні літературно - мистецькі статті і репортажі з місця культурних подій. Згодом входить до обласного літоб`єднання, а невдовзі тріумфально його очолює. Стає директором клубу письменників у Чернівцях, керівником літературної студії при гарнізонному Будинку офіцерів. Варто відзначити ще й те, що в 1957 році після навчання в університеті Анатолій Добрянський пройшов «школу життя» в газеті «Радянська Буковина».

Саме цей доленосний факт зафіксовано на обкладинці книги «Система координат». Обкладинку прикрашає унікальне фото роботи самого Анатолія Добрянського – невдала спроба, чи то пак експеримент зробити у власній фотостудії дзеркальну фотографію. Натомість був отриманий своєрідний колаж – «вісім «я», символізуючий багатогранність натури юного Добрянського.Присутній на обкладинці і фрагмент пожовклої телеграми, яка надійшла журналісту Добрянському на адресу Українська, 22 в часи його перебування в газеті «Буковина». Нині за адресою Українська, 22 у Чернівцях знаходиться не лише редакція відомого часопису, а й бібліотека, яка носить його ім’я.

 Анатолій Миколайович долав шлях до своєї професійної вершини сходинка за сходинкою. З книги дізнаємось , що у 1959 році Добрянський вступив до аспірантури при кафедрі української літератури ЧУ, де навчався до 1962 року. З 1962 року до 2003 року працював на кафедрі української мови викладачем( 1984-1986р.р. завідуючи кафедрою). У 1976 році підготував антологію « Український сонет». У 1979 р. захистив дисертацію «Шляхи світової сонетистики і розвиток сонета в українській літературі». 

Колеги та студенти Анатолія Миколайовича одноголосно стверджують, що Добрянський був прекрасним викладачем та співбесідником. До нього тягнулись люди, а особливо молодь, бо він знаходив відповіді на багато запитань, що цікавили його сучасників. Всезнаючий, всерозуміючий, богемний і артистичний здалеку, - зблизька він був невтомним читачем – трудоголіком, аналітиком своїх і чужих думок та подій, володарем прекрасної інтуїції.  

Борис Бунчук, професор ЧНУ: « Добрянський як доцент тоді отримував зарплату 320 карбованців на місяць, а виписував на 350 карбованців газетіжурналів щорік. І це все до нього стікалось. Все підлягало прочитку… Ми маємо бути горді з того, що ми жили поруч і в час такої людини». 

Надія Бабич, професор ЧНУ: « Коли б не читав лекції з риторики або стилістики, називаю Добрянського Анатолія Миколайовича неповторним взірцем промовця, що полонив слухачів не сімома основними законами риторики, а сімома власними талантами: невичерпною ерудицією. Безкомпромісною переконаністю в тому, про що говорить, дивовижним відчуттям аудиторії, талантом переконувати і позбавляти від помилкового бачення предмета обговорення, багатством лексики- інтелектуальної й емоційної, відвагою говорити правду там, де інші боялися так чинити, вірою в те, що людину треба і можна виправити.»

Ним захоплювались - хто відкрито, а хто таємно… Для самого ж Анатолія Добрянського важливо було мати друзів, на яких можна було покластися, але це йому не зовсім вдавалось. Не зважаючи навіть на велику кількість людей, що його постійно оточувала, Добрянський був неймовірно самотнім. Відлуння страти батька та 60 -ті роки, що зіштовхнули його з роботою КДБ зробили Добрянського вкрай обережним. Борис Бунчук згадує : « Він жив у постійній напрузі, підозрівав кожного, хто надто наближався до нього…»
Можливо власне тому в дослідженнях Інги Кейван фігурує поезія Анатолія Добрянського датована лише 1976 роком. Сама ж авторка інтерпретованого літературного портрету Анатолія Добрянського про відсутність в архівах поезії пізнішого періоду говорить : «Можливо у Добрянського змінилось світовідчуття, не було потреби так висловлюватись, з’явились інші способи самореалізації. Можливо занадто дав багато відповідей самому собі про себе, а може втратив внутрішню дитину в собі, став закостенілим, почав нарощувати панцир -доводилось захищати свій простір попри те, що хотілось вимовитись...» Дослідниця розповідає, що уже з середини 60-х років в поезії Добрянського починають з’являтись домінуючі мажорні настрої, а після 70 - х Добрянський - поет «вже намагається писати так, що б не було до чого причепитись». Кинулось у вічі Інзі Кейван і те, що одні вірші – «рефлексивні» Добрянський писав для себе, уникаючи демонстрації своєї внутрішньої слабкості, котру було б недоречно виставляти напоказ, інші, виважено майстерні, - для загалу. 

 «Він був справжнім українцем, проте не був «ура»- патріотом, а тримав свою лінію естета – інтелектуала… Пів століття культурне життя Чернівців крутилося навколо нього. Він був своєрідним магнітом і задавав тон цьому життю…»                                                                                                                                                      Інга Кейван

       Паралельно, починаючи з кінця 50-х, тягнулась і темна полоса в творчому житті А. Добрянського. Його рукописи поетичних збірок «Кленові мости», « Веселі ізвори», « Суцвіття» з різних причин були повернуті видавництвами так і не побачивши світ. Книга «Перезва( Десять етюдів на теми літератур народів СРСР) теж. У 1962 році його було рекомендовано «як одного з найбільш продуктивних і талановитих молодих письменників до вступу до Спілки»( «Система координат») , але через чотири роки він отримає теж відмову. В ці важкі для себе хвилини Добрянський напише   «Заповіт».

Я часто помиляюсь і грішу,
Усе роблю не так, як то годиться,
Поем нащадкам я не напишу,
Та кількість віршів мусить залишиться.
Щоб знали ви, що був колись давно
Чубатий, бистроокий Анатолій
Любив він і горілку, і вино.
І даль дороги у широкім полі…

Любив людей він, та немов на зло
Стрічав частіше підлість і образу.
І так йому у всьому не везло,
Що хоч бери та вішайся одразу.
Собою він не дуже дорожив,
Та знав, що раз померши не воскресне.
І не помер, бо так заворожив
Його цей світ і неповторні весни.
Що він здаватись горю не хотів,
А вірив у любов – життя основу,
За щось боровся і кудись летів,
Сковзався, падав, підіймався знову… ( 1957 рік)

Інга Кейван вимальовуючи в книзі «Мінімалістичний портрет» Добрянського пише: «Формуючи естетичні смаки представників багатьох поколінь, різних професійних сфер він сприяв утвердженню інтелігентного стилю життя і світогляду у суспільстві», хоча йдучи до своєї вершини іноді мріяв натягнути на себе образ людини з робітничого класу, «щоб був би якийсь толк з нього».

Щоденник, 1925р.

« …Значно цінніше подумати над тим, як розпланувати роки і прожити життя так, щоб бути якнайбільше корисним для людей. У мене є два скарби: один у серці, другий – в голові. Свою щирість, доброту і любов я віддам людям, усю доостанку, щоб умираючи колись міг сказати, що добре було мені в житті, а головне, добре було тим, хто жив зі мною…

 Другий скарб - свій розум я гартуватиму і збільшуватиму на протязі всього життя і теж оддаватиму його людям. Чого не встигну дати за життя, нехай тим скористаються мої потомки після моєї смерті, читаючи мої слова в книжках ( які будуть ще колись написані)».

Розбираючи архіви та читаючи окремі щоденникові записи Добрянського (особливо шкільних та студентських років), Інга Кейван розповідає , що була вражена їх щирістю. Описуючи себе в різних обставинах та різних емоційних станах сам Добрянський наштовхнув дослідницю на думку, що варто було б взятись за дослідження цього «негероїчного покоління».

 «Щоденники відкрили мені те, наскільки це було цікаве покоління. Ми мало знаємо про нього. Здебільшого це якісь стереотипи сприйняття, сприйняття того, що це покоління було «застібнуте на всі гудзики», «сіра маса». Насправді це було настільки розкутим поколінням, настільки сміливим, настільки пожадливим до знань, воно відкривало так багато горизонтів… Вони вірили в те , що живуть у вільній країні, і вони власне багато в чому були вільнодумними. В цьому була їхня трагедія».

Заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені С. Воробкевича, блискучий науковець і оратор, інтелігент- ерудит захопленим світом мистецтва жив життям радянської людини, разом з країною проживав болючі етапи її радянської історії від власного народження до розпаду Радянського Союзу. Він виростив із когорти студійців 60 -70 років таких професіоналів поетів, як Віталій Демченко, Тамара Севернюк, Галина Тарасюк, Іліє Зегря, Семен Гочу, Борис Бунчук, Володимир Вознюк, прозаїк Олег Сенчик, - згадує чернівецький поет Микола Бучко. А скільки таких обраних студентів, як відомий політолог Ігор Буркут відвідували його знамениту домашню бібліотеку знав тільки сам Анатолій Миколайович. А скільки він літературно-мистецьких заходів провів і з скількома відомими людьми був знайомий розкаже хіба що його неопрацьована літературознавцями і краєзнавцями епістолярна спадщина. Серед відомих особистостей Інга Кейван в книзі звертає увагу на спілкування Добрянського « з М. Рильським, С. Будним, Г. Ходирєвим, М. Осадчим, С. Крижанівським, М. Вінграновським, І. Драчем, Л. Костенко, В. Каризною, І. Миколайчуком, Б. Ступкою, А. Солов’яненком та багатьма іншими видатними літераторами та митцями». 

Містичний Добрянський вмів не лише заряджати співрозмовника життєвою енергією, а й вмів настільки глибоко проникати в лабіринти пам'яті та людської душі , що створював довкола людини свою енергетичну присутність. Інга Кейван про сни та роботу в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського розповіла таке:

 « Я тоді не могла збагнути до чого мені ці сни сняться…  Я неодноразово з Анатолієм Миколайовичем розмовляла подумки, коли мені було непросто… Є вторинні мотиви, вони видимі, а є первинні – глибинні. Мені здається свого часу, коли я прийняла рішення піти з університету…уже тоді прокладався шлях сюди ( до Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського). В іншому випадку я б сюди приходила, але не працювала з архівами. Мені здається , що це було якоюсь важливою місією мого життя…Я дуже рада що це зробила…Я нині лише можу дякувати Всесвіту, що я це призначення виконала. Як виконала, - оцінювати Вам…»

А гостями Муніципальної були дотичні до Анатолія Миколайовича люди…

На завершення зустрічі модераторка Світлана Вардеванян зауважила, що недарма Анатолію Добрянському дослідники присв’ятили вже п’ять книг. Цікава особистість продовжує приковувати до своєї персони увагу літературознавців та краєзнавців. Тому Анатолій Миколайович безперечно це та історія, яка має бути розказана до кінця. 

Книга Інги Кейван

«СИСТЕМА КООРДИНАТ

(ПРОСТОРОВА СИМФОНІЯ)

АНАТОЛІЙ ДОБРЯНСЬКИЙ»

вийшла у видавництві ТОВ «Друк Арт», її можна придбати

в магазинах   «Українська  книга» та «Букиніст».

 

Підготувала Галина Мурмилюк.