Історик музики свого часу

  «Історик музики свого часу»
 
   18 серпня – 160 років від дня народження українського, румунського та австрійського музикознавця, композитора, диригента, текстолога, і педагога Євсевія Васильовича Мандичевського (нім. Eusebius Mandyczewski, рум. Eusebie Mandicevschi,1857 -1929).

   Він народився в багатодітній родині Василя та Вероніки Мандичевських. Батько був православним священиком і віддав 46 років служінню Богу. За це архієпископ у 1873 році нагородив його червоним поясом, а у 1880 році – присвоїв звання екзарха. За ревну службу Василь Мандичевський був обраний ігуменом монастиря Путна, але смерть не дозволила йому вступити на цю посаду. А ще він був композитором, активним і одним з найперших активних учасників громадського життя, що тільки зароджувалося в цьому краю – членом управи культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська бесіда». Попри всі турботи і клопоти, батько Євсевія Мандичевського знаходив час і писав твори для піаніно, дойни, хори, вальси. На творчість його надихала кохана дружина Вероніка Попович, представниця старого молдавського роду Белешеску. Вона була сестрою видатного науковця з європейським ім’ям Євсевія Поповича – університетського професора церковної історії, та сестрою преподобного архімандрита Климента Костянтина Поповича, також професора. І хоч родина, як на той час, не мала великих статків, проте вони доклали неабияких зусиль, аби всі діти отримали добрі освіту та виховання. Саме для цього Мандичевські переїхали в Чернівці.
На фото Євсевій Мандичевський, його дружина Альбіне, яка була відомою співачкою, талановитою вчителькою співу та їхня дочка Віргінія. 

   Проте найбільшу славу і почесті родині приніс найстарший син – Євсевій Мандичевський. Він отримав ім’я на честь православного святого і на честь дядька по матері – Євсевія Поповича, відомого викладача історії церкви Чернівецького університету, який опікувався своїм похресником і згодом визначить його світлу долю. Євсевій Попович помітив схильність хлопчика до музики і порадив батькам віддати його в науку до цісарсько-королівської гімназії (нині це ЗОШ №1 на вулиці Емінеску), із стін якої вийшла вся освічена Буковина. Вчителем музики на той час тут був Сидір Воробкевич, який фактично і відкрив та розвинув у нього любов до музики.

   Згодом аби вдосконалювати музичний талант Євсевія Мандичевського відправили до музичної школи при «Товаристві сприяння музичному мистецтву на Буковині» (нині приміщення обласної філармонії) на відділення скрипки. Тут його вчителем був знаменитий чех Адальберт Гржімалі. Ці достойні вчителі вміли помітити і плекати таланти своїх учнів.

   Вже з юних років Мандичевський тішив родину, особливо своїх видатних учителів, вагомими здобутками. З листа вчителя скрипки Вінцента довідуємося, що за три роки, у віці від 14 до 17 років, Євсевій створив 82 композиції. Серед них – 20 п’єс для фортепіано, а саме танці, марші, фантазії, елегії, 25 пісень у фортепіанному супроводі, 20 хорів, 10 дуетів, терцетів, тріо, квартет для струнних, квінтет, дві симфонії для оркестру, дві увертюри, одну кантату. Як це часто буває, в подальшому вже щаслива доля спряла обдарованому юнакові. У 1874 році в Чернівцях пишно святкувалося 25-річне правління Франца Йосипа. До програми концерту поряд з творами європейських класиків була включена кантата Євсевія Мандичевського для хору, оркестру та соліста «Сила гармонії», яку він спеціально написав до цієї дати. Вона прозвучала під диригуванням автора на завершення концерту і мала величезних успіх. За цей твір він заслужено отримав стипендію на конкурсі молодих талантів у Лейпцігу, яка була вагомою фінансовою підтримкою у його подальшому навчанні для студій у Віденському університеті. Згодом Євсевій Мандичевський вирушає до Відня і залишається там на довгих 54 роки. На той час це місто набуло статус музичної столиці.

   У столичному університеті естетики та історії музики він навчається у знаменитого австрійського музичного критика Едуарда Гансліка, а композиції – в музикознавців Мартіна Густава Ноттебома і контрапункту – в австрійського композитора, професора Роберта Фукса.  

   Євсевій був дуже різносторонньо обдарованим юнаком, тому ще студіює германістику, філософію, літературу, історію мистецтв. А життєвими університетами стали для нього приватні уроки в родинах віденських аристократів, так як матеріальне становище родини на той час вже було дуже скромне.  

   По закінченні університету в 22 роки він працював хормейстером у Віденській музичній академії, в 33 – професором Віденської консерваторії, диригентом різних хорів й оркестрів, архіваріусом і бібліографом Віденського «Товариства друзів музики», яке протягом десятиліть було одним із значних центрів музичного життя Європи.

   У 1887 році Євсевій Мандичевський обійняв посаду архіваріуса Товариства друзів музики, яке протягом десятиліть було одним із центрів музичного життя Європи, де викладає гармонію, контрапункт, історію музики, курс літератури з вокальної музики і теорію музичних інструментів. Він був не тільки талановитим. Але ще й неймовірно працьовитим і в неповні 40 років стає професором Віденської консерваторії і одночасно завідуючим кафедрою історії музики, де викладає історію музики, літератури з вокальної музики та теорію музичних інструментів.

   Протягом багаторічної педагогічної діяльності він виховав цілу плеяду композиторів, музикознавців, педагогів, багато з яких стали зірками музичного світу Австрії, Італії, Англії, Америки… Серед його учнів — Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедліта та інші.
Австрійська преса заслужено називала почесного громадянина Відня Євсевія .Мандичевського «живою музичною енциклопедією». Як учений-теоретик, написав чимало наукових досліджень про творчість класиків музики Шуберта, В.Моцарта, Л.Бетховена, Баха, К.Черні, Дворжака, А.Брукнера, Штрауса та інших. Уклав повне видання творів Й.Гайдна в 3-х томах, Шуберта в 42-томах, 26-томне видання творів Й.Брамса, з яким його поєднувала багаторічна зворушлива дружба.

   Наприкінці ХІХ століття алеї Віденського лісу часто бачили ставну людину з розкішною густою бородою, а поряд — юнака, який захоплено слухав знаменитого маестро. Перший з них був відомий композитор Иоганнес Брамс, а другий – Єусебій Мандичевський. Саме завдяки його глибокому захопленню генієм Брамса він вирішив цілковито присвятити себе музиці. Композитор так цінував думку свого друга, що не посилав до друку своїх рукописів, поки їх не перегляне Мандичевський. Він не тільки зробив його своїм секретарем, а й розпорядником своєї спадщини. Ця дружба обірвалась у 1897 році, коли Брамс помер. Мандичевський тяжко переживав втрату старшого друга і,вчителя. Все подальше життя український композитор збирав твори Брамса, зберігав кожний, бодай незначний його рукопис.

   А в 1927 році побачило світ 26-томне зібрання творів Иоганнеса Брамса — плід самовідданої багаторічної праці Мандичевського. З того часу Мандичевський був тісно пов’язаний з видатним композитором: Після того, як він видає повне зібрання творів Йозефа Гайдна і 42-томне видання Шуберта, за яке Мандичевський 1897 році отримає звання доктора Ляйпцізького університету.

   Основні праці музикознавця: "Про симфонії Шуберта" (1885), "Бетховеніана" (1888), "Карл Черні" (1891), "Про тріо cі-мажор Й.Брамса" (1893), "Каталог творів Дворжака" (1906), "Дослідження ритму В.Моцарта в його концертах для фортепіано" (1921). Він уперше здійснив повне видання тв. Ф.Шуберта (1884–96) з дослідженням його "Пісень" і рукописів (за що отримав від Лейпцизького університету звання доктора філософії). Видав твори Ф.-Й.Гайдна у 3-х томах, Й.Брамса в 26-ти т., написав критичні студії про Людвіга ван Бетховена, А.Брукнера, Й.Штрауса та ін., а також багато статей до різних музичних видань. Обробив і гармонізував низку тв. Й.-С.Баха, створив акомпанемент на органі для багатьох мес В.-А.Моцарта і кантат Й.-С.Баха, обробив багато румунських, німецьких, угорських, італійських народних пісень. Композитор писав музику на слова Васіле Александрі, Міхая Емінеску, Дж.Кошбука, А.Влахуце, П.-Й.Шафарика, Ф.-Г.Клопштока, Генріха Гейне, своєї сестри Катерини Мандичевської. Йому належить сорок варіацій для фортепіано на теми Г.-Ф.Генделя.

   Як автор пише здебільшого вокальні твори світського і духовного характеру, серед яких найвизначнішими є «Грецька меса» для соло, хору й оркестру, цикл пісенних композицій «Тосканські пісні». Вершиною творчості справедливо вважаються церковні твори – 12 літургій, «Херувимська» для мішаного хору, «Отче наш» для двох дитячих голосів, коляда «Тиха ніч, свята ніч», псалми.

   Він автор 11 українських хорів: "Ой, діброво" та "І день іде, і ніч іде" на слова Т.Шевченка; музики на слова Ю.Федьковича "Оскресни, Бояне", "Кобзарська зірниця", "Зозулька", "Наш рідний край", "Однако", низки обробок для хору в супроводі фортепіано, зокрема 200 румунських народних пісень, церковних мелодій, серед яких 12 літургій, молитви "Отче наш", "Тебе хвалимо", "Алилуя".

   Про це свідчать його власні пізніші твори, зокрема одинадцять українських хорів, канон на три голоси «І день іде, і ніч іде...» (на слова Т. Г. Шевченка), музика на тексти Ю. Федьковича «Оскресни, Бояне!», «Кобзарська зірниця» та ін. В творчості Мандичевського є композиції різноманітних жанрів. Брамс високо цінував його вокальні твори, написані на тексти народних сербських, угорських, українських, молдавських пісень. Зокрема, цікавою і своєрідною є музична обробка Мандичевським фольклору, зібраного на Буковині. Неабиякий інтерес становлять і пісні композитора, написані на тексти румунських і молдавських поетів М. Емінеску, Г. Кошбука, В. Александра, О. Влахуце та ін.
Його знання музичної спадщини належно оцінили такі відомі музичні діячі Відня та Європи, як Гольдмарк, Брукнер, Йоганн Штраус (син), Чайковський, Рубінштейн, Ф. Ліст та інші.

   І хоч в його оселі у Відні постійно збиралося буковинське земляцтво, сюди приходили художник Бучевський, композитор Порумбеску та інші митці, які навчалися або відвідували столицю.

   Але навіть попри таке достойне пошанування його праці в музичній столиці Європи, яким був на той час Відень, він ніколи не забував про рідний край і при кожній слушній нагоді приїжджав до Чернівців.
Тут була дорога для нього родина. Він ніколи не оминав помешкання своєї сестри Віргінії, яка була братам і сестрам за матір, оскільки їхня мати була хворою і не мала сил належним чином доглядати за дітьми. Особливо Віргінія опікувалася Євсевієм, була для нього найближчим другом та ідейним натхненником. Саме їй він присвячував багато своїх пісень, які згодом надсилав їй особисто для ознайомлення.

   Родина Мандичевських була дуже дружня і вони підтримували одне одного.
Так його рідний брат Костянтин Мандичевський, був директором Вищої реальної школи, а потім директором наукової бібліотеки університету, по виході на пенсію останні роки свого життя присвятив упорядкуванню повного зібрання музичних творів та наукових праць свого старшого брата Євсевія. На фото квартет "Гармонія" братів Мандичевських. Зліва направо: Ераст - віолончель, Євсевій - скрипка, Констянтин - скрипка, Георгій - скрипка. (Фото надано із фонду Володимира Акатріні)

   Ще один брат з великої родини Мандичевських – Георгій був композитором, диригентом, професором церковної музики, залишивши цікаве дослідження про стародавні єврейські пісні. Він навчався у Відні у свого брата Євсевія гармонії, контрапункту, історії і теорії музики. Впродовж 1900-1907 років був диригентом хору музики товариства «Гармонія», викладачем музики в духовній семінарії та в гімназіях Чернівців. Виступав у складі струнного квартету (Брати Мандичевські). Він писав також музику до п’єси Василя Александрі (Камінь у хаті), (Струнний квартет). Його перу належить низка хорових, вокальних і фортепіанних творів, а також церковних мелодій.

   Своє достойне місце в музичному житі Чернівців залишила ще одна сестра Євсебія – вчителька і перекладачка Катерина Мандичевська. По закінченні теологічного факультету університету викладала музику у Чернівецькому жіночому ліцеї, учителем вокалу, працювала диригентом хору, пропагувала музичну творчість свого знаменитого брата. Вона постійно підтримувала з ним зв’язок.

   Свідченням того є повідомлення в місцевій пресі, що 22 лютого 1913 року Катерина Мандичевська організувала в дівочому православному ліцеї в Чернівцях торжества на честь Юрія Федьковича. Виступав шкільний хор під керівництвом пані Катерини Мандичевської. Були проспівані і три композиції професора музики доктора Евсевія Мандичевського на слова Юрія Федьковича. Особливо всім сподобалась весела пісня Марот. Відомо також, що у 1921 році Катерина працювала учителем ліцею, де директрисою була її онука, Аспасія Сандру, вона є дочкою Євсевія Мандичевського. Завжди була незмінною учасницею в концертах родинного товариства «Гармонія». Проявила себе і як здібна перекладачка.

   На Буковини часто звучали його твори у концертах музичних товариств. Особливою популярністю у чернівчан користувалась кантата «У краю буків», яка до 1902 р. тричі виконувалася під його орудою. Вокальні твори Мандичевського входили до репертуару буковинських співацьких товариств.

   Буваючи в рідному місті, він часто відвідував родину художника Юстина Пігуляка на вулиці Шевченка, 84, де зазвичай збиралися любителі музики. Мандичевський зразу опинявся в центрі музичного товариства, грав на фортепіано, оповідав про новини мистецького життя Відня. Тут він заприязнився з Ольгою Кобилянською, а з її братом Максимом полюбляли виконувати музичні твори, а ще «на двох грати тріо Бетховена».

   Саме завдяки Мандичевському чернівчани вперше познайомилися з деякими творами автора «Угорських танців» Брамса та іншими творами світової музичної класики.

   Коли 1914 року вища реальна школа святкувала ювілей, він керував шкільним хором, який виконував його твори і кантату, написану до цієї події. Довгий час без композицій Євсевія Мандичевського не обходився жоден вечір у Чернівцях, присвячений Юрію Федьковичу чи Тарасу Шевченку, на їхні твори він написав музику. Вокальні твори входили до репертуару «Буковинського кобзаря», «Мужського хору», «Армонія» та інших співацьких товариств.

   Відійшов у вічність Євсевій Мандичевський 13 липня 1929 року в місті Шульц поблизу Відня, де й спочиває.

   Достойним подарунком для ювілею Євзебія Мандичевського в Чернівцях стало видання «Євсевій Мандичевський Кантата» з нагоди святкування 50-річного ювілею Вищої православної реальної школи в Чернівцях в 1913 році (нині загальноосвітня школа №2 по вулиці Головній).
 
   Ця школа була родинною справою Мандичевських: брат Констянтин на честь створення «Кантати» був директором школи, а брат Григорій працював тут вчителем музики. В 1905 році Євсевій Мандичевський написав для цієї школи вокальний квартет з фортепіано, премʼєра якого відбулася саме тут з нагоди вшанування памʼяті Фрідріха Шіллера у виконанні квартету вчителів школи під фортепіанний аккомпанемент Григорія Мандичевського.
   
 
   Детальніше про цього талановитого буковинця можна ще перглянути за посиланням
«Віденець з Буковини»
www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news 
а також на сайті Володимира Акатріні, який багато років займається дослідженням талановитої родини Мандичевських nordulbucovinei.blogspot.com/