Маловідомий Володимир Гільчук

Вже стало доброю традицією Муніципальної бібліотеки відкривати своїм читачам маловідомі імена людей, долі яких пов’язані з нашим рідним містом – Чернівцями. Сьогодні наша книгозбірня презентує літератора, який не є добре знаним навіть у літературних кругах. Це письменник, поет, драматург і перекладач – колишній чернівчанин, а нині мешканець Ніжина - Володимир Павлович Гільчук.

Володимир Павлович завітав до Муніципальної бібліотеки на зустріч з читачами не з порожніми руками. Він привіз ізсобою свої творчі доробки, які побачили світ в дев’яностих та в останні роки Незалежної України, але вийшли дуже малим тиражем. Це книга новел і оповідань та драматичних творів «До еліти»( 2014), перша підсумкова поетична збірка вибраної поезії «Я напишу про те, про що не можна…» (2008), що містить поезії 1970-2008 років, друга збірка поезій «І не знаю навіщо…» (2012), що об’єднала традиційну лірику з творами громадсько-патріотичного звучання, «мікропоемами» та віршами гумористичними і гротескно-саркастичного спрямування. Також видана своїм коштом ще у 1999 році книга есеїв «Не мовчи Україно» та остання збірка поезій «На терезах серця» (2016).

В день творчої зустрічі Володимир Павлович презентував читачам Муніципальної свою нову моноп’єсу «Вона», написану для прими Ніжинського театру, яку має наміри подати на суд журі Міжнародного літературного конкурсу «КОРОНАЦІЯ СЛОВА».

Рукописи моноп’єси (п’єси - монологу) Володимира Гільчука вже потрапляли до рук відомих в Україні драматургів та літературознавців. Під час конкурсу «Золоті оплески» моноп’єса стала причиною дискусій між членами журі: донецьким драматургом і поетесою Недою Нежданою, чернівецьким науковцем - філологом Ніною Козачук, львівським редактором і сценаристом Ярославом Верещаком та Олегом Миколайчуком - Низовцем – київським кіносценаристом, журналістом і науковим співробітником відділу драматургічних проектів Центру Курбаса. Попри репліки скептиків п’єса отримала схвальні відгуки.

За словами Ніни Козачук - модераторки творчої зустрічі в Муніципальній, Ярослав Верещак, маючи власних біля тридцяти п’єс, назвав моноп’єсу Володимира Гільчука «найкращою, яку читав за останніх 20 років». Ніна Володимирівна розповідає: «Ярослав Верещак перечитав її, осмислив, здивувався і сказав, що знімає капелюха перед цим чоловіком. Що це геніальний твір, в якому є і постмодерн, і класична драма, і чорний гумор, і травестія, і навіть одне слово з трьома крапками… Все є… Незвичайно й цікаво!»

Про те, це не єдиний драматичний твір пана Володимира Гільчука. Три роки тому, восени 2015- го року, в Чернівцях на конкурсі української комедії «Золоті оплески» було відзначено його трагікомедію «Італіано-Чорнобіле». В цій фантасмагоричній трагікомедії абсурду на 4 дії колишній чернівчанин змалював буковинські реалії, вибудовуючи свій твір на барвистому місцевому діалекті. Твір «Італіано-Чорнобіле» цілком про наше сьогодення. Про втрату стосунків між чоловіком та жінкою, дітьми і батьками. Автор відкриває очі читачу на велику соціальну проблему не лише нашого краю, а всієї Західної України, яку накрила хвиля заробітчанства. Він протиставляє гроші духовності і втраті емоційних родинних зв’язків, виставляє напоказ непорозуміння між трьома поколіннями.

 
Кандидат філологічних наук Ніна Козачук, акцентувала увагу саме на цьому драматичному творі: «П’єса написана прекрасним соковитим нашим буковинським діалектом. В ній є багато впізнаваних образів. Після прочитання твору особливо кидаються у вічі колоритні прототипи буковинців. В п’єсі йдеться про наших заробітчан, які приїжджають з Італії. Ця трагікомедія про їхні долі, про зруйновані сім’ї. Автор не випадково вибрав назву «Італіано-Чорнобіле». Він своїм твором показує, що духовний занепад є не менш страшний, ніж Чорнобиль, відголоски якого Україна відчуває до сьогоднішнього дня».
 
 

П’єса Володимира Гільчука увійшла до Книги 1 «До еліти», що стала першою збіркою прозових творів далеко не молодого автора, який до цього часу був представлений на літературному полі лише публіцистикою та поезією. Сьогодні Володимир, плекаючи надію, чекає того часу, коли його «Італіано-Чорнобіле» з’явиться на сцені нашого Чернівецького драматичного театру.

 
 
Що ж до збірки, то вона досить різнопланова і містить новели, оповідання, кіносценарій «Карпатська сага», події в якому відбуваються впродовж сто п’ятдесят років та полемічні статті з політичним забарвленням.
Любов до політичних тем та «політстьобу» зіграла з письменником злий жарт. Будучи в опозиції до влади, пишучи політичні байки та володіючи своєрідним гумором, що місцями переходить в сарказм, він донині залишається за межами літературної спілки.
А оскільки деякі речі Гільчука написані в стилі реалістичного містицизму, то автор вимагає у читача володіти неабияким почуттям гумору та вміти аналізувати прочитане. Проте його твори передають «аромат непростої епохи, в якій нам судилося жити». 
Обговорюючи на зустрічі сьогодення, Володимир Гільчук звернув увагу на таку гостру і болючу проблему, як втрачені можливості використання літературно-мистецьких зв’язків між Сходом і Заходом України для збереження її цілісності.
Ймовірно тема «Сходу» ляже в основу одного із нових творів письменника і драматурга, адже зважаючи на те, що театри сьогодні погано забезпечені якісною сучасною драматургією, Гільчуку уже поступила пропозиція від прими Ніжинського театру. Та поки народжуватиметься нове дитя, чернівчанин Володимир Гільчук читає землякам свою лірику, робить переклади Марини Цвєтаєвої та раннього дореволюційного Володимира Маяковського, вбачаючи у цьому свою миротворчу місію. З особливою шаною ставиться до посвяти, яку написав росіянин Микола Некрасов українцю Тарасу Шевченку.
 

На смерть Шевченка
(переклад Володимира Гільчука)

Не піддавайтеся смутку до відчаю:
Випадок звичний, на жаль, не єдиний.
З ласки Господньої за давнім звичаєм
Так на Русі гине справжня людина:
Молодість в бідності, злети і мрії,
Пристрасть, захоплення, болі і втрати,
Слово палке, боротьба без надії,
Слідом нелічені дні в казематі…

Все перебув і тюрму петербурзьку,
Допити, наклеп, жандармські фривольності,
Все - і безмежні степи Оренбурзькі,
І бастіони. В нужді, в невідомості,
Терплячи неуків грубих образи,
Жив як солдат серед духом скалічених,
Міг би під різками вік свій закінчити,
Може, і жив з цим – умерти відразу.

Та, щоб не зменшились, часом, страждання,
Поберегло його в роки вигнання
Наших людей провидіння грайливе.
Скінчились, врешті, часи нещасливі,
Все те, що в юності ранній не бачив,
Все, миле серцю, йому осміхнулось.
Тут стало заздрісно Богу неначе:
Подих урвався.

До Шевченка та до книги у Володимира Гільчука особливе ставлення. Будучи не філологом, а фізиком, працюючикерівником спеціалізованого конструкторському бюро військового заводу «Науково- виробничого комплексу «Прогрес» виробничого об’єднання «Арсенал», Володимир у зрілому віці гостро відчув потяг до літератури і почав у Ніжині відвідувати літературні студії. «Книга мене рятувала», - каже 65-річний чоловік на зустрічі в Муніципальній і зачитує свою посвяту Книзі.

Мій світ
(книжковий)
Мій світ - малий: наповнений до краю
Життєвий келих терпкістю незгод.
А я лечу туди, де вовча зграя,
Без бога милує, без ангела карає;
Де світ фортець, невільниць і пригод…
І я вже там.

Мій світ – малий: одні книжкові шафи.
Нема Христа. Марії образок.
А на полицях причаїлись графи,
На стелі- тінь Пілата і Кайяфи –
Забутий світ. Роблю лиш крок –
І я вже там.

Мій світ малий-: ілюзія, неволя.
Повзе свинець розпуки по щоці.
Посіяв гонор- пожинаєш долю:
Розвіятися порохом по полю,
Не втримавши Єванглія в руці…
І я вже там. ( уривок)

Володимир Павлович Гільчук народився 23 листопада 1952 року в столиці Буковини – Чернівцях. Початкову освіту отримав в Садгірській школі, а потім з відзнакою закінчив Чернівецький державний університет. По його закінченні переїхав до Ніжина, «тікаючи від надмірної батькової авторитарної опіки ». Є зятем відомого чернівчанина – Павла Бажеріна, який багато років очолював Чернівецьку організацію ветеранів України. З 1998 року Володимир Гільчук працював на Ніжинському військовому заводі, через що не раз друкував свої матеріали в газетах та журналах під псевдонімом. В тому ж році балотувався до Верховної Ради України. Нині працює в Ніжинському агротехнічному інституті Національного університету біоресурсів і природокористування України. Кандидат у майстри спорту з легкої атлетики. Призер і переможець багатьох міжнародних марафонів. Здійснив 80 марафонських забігів на різні дистанції. Закінчив факультет журналістики Ніжинського університету культури. Друкувався у міській, обласній та республіканській пресі, колективних збірниках Ніжинського ім. М. Гоголя та Київського Національного ім. Т. Г. Шевченка університетів. У 2010 році видав літературно критичну розвідку «Феномен Гаррі Поттера».
 
 
У творчому доробку Володимира Гільчука вже одинадцять книг. В Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського він читавпоезію, політичну сатиру, уривки з нової моноп’єси «Вона» та драми «Італіано- Чорнобіле». А також свої переклади.
Варто додати, що Володимир Павлович Гільчук є призером конкурсу на кращий переклад творів Джозефа Редьярда Кіплінга. Його україномовний переклад знакового вірша - «Заповіт сину» потрапив в 20-ку кращих українських перекладів англійського письменника і поета та увійшов до антології сучасних перекладів Кіплінга.

Якщо…
(За Редьярдом Кіплінгом)

Якщо ти вмієш зберігати спокій,
Коли тебе кленуть в одчаю хвилю;
Якщо ти віриш в твердість своїх кроків,
В чужій зневірі віднайшовши силу;
Якщо в чеканні зможеш не втомитись,
Оббріханий, не знатися з брехнею,
І успіхом своїм не захопитись,
І не зробитись ментером – суддею;

Якщо ти - мрійник, та не безнадійний;
Цінуєш розум, а не гру словами;
Байдужий до тріумфу і падіння,
Проносиш правду поміж хитрунами,
Які наївних мислять ошукати;
Якщо втрачав ти всі свої надбання,
Та зміг піднятись, все відбудувати
І йти вперед без докору й вагання;

Якщо ти можеш все, чим жив, гордився
На кін поставити і заразом програти;
Почати знов, ні з чим не примиритись
І про падіння словом не згадати;
Якщо ти можеш омертвіле тіло
З останніх сил примусити триматись,
Хоч серце, м’язи, нерви вщент зотліли,
І тільки воля молить : «Не здаватись!»

Якщо ти залишався сам собою
У натовпі і перед королями;
Якщо ні друзі не завдали болю,
Ні ті , кого вважав ти ворогами;
Якщо з тобою знаються, і вмієш
Ти змістом переповнити хвилину,
То ти усім на світі володієш –
Твоя ЗЕМЛЯ , і ти ЛЮДИНА, сину!

( Збірка В.Гільчука «Я напишу про те, про що не можна…»)

Писати вірші Володимир Павлович почав ще в дитинстві. Шестирічним хлопчиною заявив про це батькам, та ті, не дослухавши вірша до кінця, зневажливо кинули хлопцеві: «списав десь». Після цього випадку Володимир віршував лише для себе, не демонструючи свої таланти рідним. Та поетичний дар хлопця з новою силою проявився у шкільні роки. З віршем про Леніна учень Чернівецької загальноосвітньої школи № 19 Володимир Гільчук дебютував як поет перший раз на телебаченні. Нині жартує: «Через 55 років це сталось вдруге». Сьогодні він знову «зірка екрану» Чернівецьких місцевих телеканалів. І знову завдяки своєму таланту літератора - поета, письменника, драматурга і перекладача.
 
Підготувала Галина Мурмилюк.