19-01-2018

НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

   Серед нових надходжень з літературознавства, які поповнили наші фонди, особливе місце займає монографія кандидата філологічних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марії Лонгинівни Іваницької «Особистість перекладача в українсько - німецьких літературних взаєминах: монографія. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. – 604 с. »
 
   В дослідженні представлено цілісну картину історії українсько-німецького художнього перекладу від середини ХІХ століття по сьогоднішній час. У центрі видання знаходиться постать власне перекладача як культурного посередника між двома літературами, який презентує Україну, її культуру та літературу для німецькомовного читача.
 
   Зрозуміло, що авторка, як ретельна дослідниця цієї теми, не оминула ролі буковинських інтелектуалів, «…котрі зробили великий внесок в ознайомлення німецької літературної сцени з українською літературою», аби нас знала вся освічена Європа, яка на той час була в основному німецькомовною. Як пише авторка:
«…живучи в оточенні офіційної німецькомовної культури (Львів-Чернівці-Відень)… вони вбачали своє завдання в тому, щоб підняти українську культуру на вищий рівень, вибудовували стратегію її поширення, звертали увагу на важливість інформації про неї як таку, зав’язували контакти створювали товариства та друковані органи, тобто виконували набагато ширшу суспільну функцію, аніж суто перекладацьку».
 
   Серед них такі знакові імена того часу як професор Степан Смаль-Стоцький, Сергій Шпойнаровський, Ілля Попович, Олександр Попович, Кость Кракалія, Климентина Ганкевич, Ольга Гузар-Павлюх, Климент Ганкевич. До тих особистостей, які займалися перекладанням та популяризацією української культури систематично, належала в Чернівцях насамперед Ольга Кобилянська.
 
   Багато німецькомовних письменників, які на той час мешкали в Чернівцях, також захопилися українською літературою і перекладали її на німецьку. Серед таких перекладачів насамперед варто назвати тірольського поета Йоганна Ґеорґа Обріста, який здійснив перші переклади Тараса Шевченка, «долучивши до неї вступну інформацію про український фольклор, біографію та творчість поета». Це видання вийшло в нашому місті в 1870. Трошки пізніше поет і австрійський чиновник в Чернівцях Віктор Умляуф фон Франквель також перекладав твори Кобзаря. Захоплювався творчістю великого українського поета відомий німецькомовний письменник і журналіст Карл Еміль Францоз і багато зусиль приклав, надрукувавши літературні нариси в тодішніх часописах про його творчість і про українську літературу назагал. До їхнього товариства вартує віднести і мало знаного письменника та педагога Артура Маріана Боша, який також, мешкаючи на Буковині, вивчив українську мову, знав українську літературу та фольклор і переклав деякі твори Шевченка на німецьку мову та помістив їх ювілейному збірнику.
 
   Не оминула своєю увагою і роль та місце в сучасному українсько-німецькому перекладі та перекладознавстві професора Петра Рихла.
 
   Окреме і дуже вагоме місце в своїй монографії Марія Іваницька заслужено відвела «унікальній постаті українсько-німецького перекладацького поля» Анні-Галі Горбач, найвідомішій та найактивнішій особистості в українському культурно-інтелектуальному світі європейської діаспори.
 
   Вона не тільки навчалася в чернівецькій гімназії в міжвоєнний час, але й до останніх днів свого життя приїжджала в місто свого дитинства та юності. Тут проживала її приятелька зі шкільної лави, поліглот і викладачка латини в чернівецькому університеті Зіновія Пенюк, а донедавна приїжджала до поетеси Тамари Севернюк. Як пише дослідниця про роль родини Горбачів: «…після війни розпочало свою місію подружжя Горбачів – Анна-Галя та Олекса Горбач, які суттєво підняли рівень культурного трансферу з України до Німеччини… Саме нею визначаються два періоди німецько-українських літературних контактів: увесь повоєнний період зв’язків між українською та німецькою літературою у ФРН, а також період після проголошення незалежності України до Помаранчевої революції». Вони все своє свідоме життя, присвятили, «щоб вичерпно і на належному рівні інформувати чужі наукові та освічені кола про українську мову, історію, культуру».
 
   Про подвижницьку літературно-культурну працю родини Горбалів вартує детальніше познайомитись у науковому виданні Марії Іваницької.
 
   Професійну оцінку такому ґрунтовному дослідженню дала філолог, літературознавця Роксоляна Свято в часописі «Критика»: «Це перше комплексне перекладознавче дослідження на цю тему. Монографія вражає обсягом опрацьованої інформації. Не бракує їй і цікавих принагідних суджень (як-от про вплив редакторів на мову перекладачів чи вплив національних і етнокультурних стереотипів, з одного боку, на перекладацькі стратегії, а з другого — на читацьку рецепцію)». І далі про сучасний стан перекладу в цій монографії: «Із-поміж перекладачів найновішого періоду дослідниця виокремлює також Забіне Штьор, яка стала «німецьким голосом» Юрія Андруховича, і Клавдію Дате, яка фігурує тут не лише як перекладачка Марії Матіос та низки інших українських сучасних авторів, але й як «культурна посередниця» і експертка з української літератури в німецькомовному просторі, одна зі співорганізаторів Спілки перекладачів української літератури «Трансліт». Марія Іваницька пише про поступову інституціоналізацію літературних узаємин у ХХІ столітті, згадує про найбільші літературні фестивалі, форуми й проєкти, пов’язані з перекладами українських творів, зокрема й видані антології та збірники; подає короткі біографічні довідки сучасних перекладачів української літератури».
 
   Книга вийшла в чернівецькому виданні, що й не дивно, адже найбільша школа українсько-німецького перекладу належать науковцям та перекладачам, які в різні часи жили і творили на Буковині.
 
   Видання стане в добрій нагоді для філологів, перекладознавців і перекладачів, істориків, філософів, культурологів, студентів та науковців, усіх, хто працює в царині перекладу, художньої літератури, міжкультурної комунікації, українсько-німецьких літературних взаємин.