Інтелектуальний календар

Уже традиційно Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського надає інформацію про знаменні та пам’ятні дати почесних діячів Чернівців, які посутньо вплинули і впливають на духовно-інтелектуальну атмосферу міста.

1 (12) березня – 230 років від дня народження молдавського та румунського письменника, просвітителя, культурно-громадського діяча Ґеорге Асакі (рум. Gheorghe Asachi, справжнє прізвище – Асакієвіч (1788-1869) 

 

 

Народився в місті Герца в родині священика. Середню освіту здобув у Львові, де впродовж 1793-1804 років навчався на філософському факультеті університету. Потім продовжив свою науку в університетах Відня та Італії. 
В 1812 році повертається в Молдову, де починає активну просвітницьку та літературну діяльність. В 1817 році заснував перший національний театр в Яссах. Для того, щоб його підняти на належний рівень, сам писав п’єси і здійснив переклади творів Расіні, Мольєра, Гольдоні та інших популярних на той час драматургів.

 

В цьому ж році відкрив в Яссах першу румунську школу, в 1835 році – перший вищий науковий заклад Михайлянську академію, на базі якої в 1860 році було засновано перший румунський університет. Будучи управителем шкіл, здійснив ряд прогресивних реформ шкільної освіти і підняв її на вищий щабель, оскільки мав європейський досвід навчання. З його ініціативи було відкрито багато сільських і повітових шкіл, для яких він і сам писав підручники.

 

У 1829 почав видавати першу молдовську газету «Албіна роминяске» («Румунська бджола»). Заснував перші національні часописи, видав перші альманахи і календарі рідною мовою.
Він є одним із чільних зачинателів нової літератури – писав поетичні, прозові та драматичні твори. Асакі належать збірки «Вірші» (1836), «Вибрані байки» (1836, 2000), «Історичні новели» (1859, 1988).

 

Значне місце в творчості Ґеорге Асакі займають молдавсько-українські історичні взаємини. Він добре знав історію, українські народні пісні та думи. Був назавжди зачарований історією «хороброго народу» – козаків, в 1941 році написав статтю «Козаки». Описує свої подорожі Україною «Щоденник молдавського мандрівника» (1830), про дитячі навчання в столиці Галичини – есей «Львів» (1866). В повісті «Князівна Руксанда» (1841) розказав про кохання Тимоша Хмельницького до дочки молдавського господаря Василя Лупу. А в повісті «Мазепа в Молдавії» (1859) змалював образи гетьманів Хмельницького і Мазепи.

 

Відійшов у вічність 12 (24) листопада 1869 року в Яссах, нині на території Румунії.

 

В 1988 році, до 200-літнього ювілею, в Герці відкрито меморіальний музей видатному письменнику і просвітителю Ґеорге Асакі.
 

3 березня – 175 років від народження живописця Епамінонда Бучевського (1843-1891)

 

 

Він народився в селі Якобени, неподалік міста Ватра Дорней в Південній Буковині (нині Сучавський повіт в Румунії), в сім’ї служителя церкви. Початкову освіту отримав в Чернівцях в реальній гімназії, а згодом продовжив науку в духовній семінарії. Саме в цей час серйозно захопився малюванням. Перші уроки з техніки живопису дав йому австрійський художник Карл Арендт, який у 1863-1864 роках працював у Чернівцях. Бучевський придивлявся до побуту і життя місцевого населення, часто ходив за місто і робив перші замальовки. Після закінчення семінарії впродовж 1868-1872 років продовжив мистецьку вищу школу у Віденській академії мистецтв. Під час перебування у Відні він знайомиться і дружить зі своїм земляком – поетом Міхаєм Емінеску, який високо цінував творчість художника. Після Академії Бучевський протягом двох років вдосконалює свою майстерність у відомого представника німецького академізму – художника Ансельма Фейербаха.

 

За добру науку як винагороду в 1873 році з групою членів товариства імені А. Дюрера отримав можливість здійснити подорож до Франції та Італії, де вивчає античне і сучасне мистецтво, відвідує художню виставку в Парижі. В 1877 році повернувся до Відня, де відкрив власну майстерню. Захопившись античною міфологією, Бучевський малює портрет італійського поета Данте та ряд ілюстрацій до його творів. За свідченнями сучасників, Бучевський на чужині перебував у скрутному матеріальному становищі. Виснажлива праця по оформленню культових споруд не давала художнику можливості повністю віддатися здійсненню власних творчих задумів. І все ж він приділяв певну увагу й побутовому жанру, створив ряд полотен з життя буковинського селянства. Кращими серед них є картини: “Засмучений пастух”, “Колядники”, “Дойна”, “Портрет старця”. 

 

Бучевський був автором ряду портретів видатних молдовських державних та культурних діячів, зокрема Олександра Доброго, Штефана Великого та інших. Цікавий портрет намалював він Іраклію Порумбеску - батьку відомого румунського композитора Чіпріана Порумбеску. У манері реалістичного живопису виконані картини “Циганка”, “Портрет батька”, “Портрет Луци" та інші. В 1883році, на замовлення епископа Роману Мельхіседека Штефенеску, він змалював у Відні портрет Штефана Великого у натуральній величині. Цей твір був відправлений у лютому 1884 року до Романського Епископства, а зараз виставлений в Музеї історії цього міста. 

 

З другої половини XIX століття Буковинська православна консисторія запровадила спеціальну посаду єпархіального маляра. Отримав таке запрошення і Епамінонда Бучевський. Велика його заслуга в оздоблені інтер’єрів резиденції буковинських митрополитів у Чернівцях. Він допомагав чеському художнику Карелу Свободі у розписі настінних фресок у Мармуровому залі, а для Червоного залу виконав 9 портретів у натуральну величину. Також художник доклав багато старань, аби зібрати з різних куточків Буковини цінні документи, рукописи, стародруки і речі, що стосуються історії та культури цього краю. Ці експонати розміщувалися в музеї при резиденції буковинських митрополитів у Чернівцях, проте більшість з них, на жаль, загинула в роки Другої світової війни. 

 

Будучи єпархіальним маляром, виконав ікони Ісуса Христа і Богородиці для церкви св. Миколая у Драчинцях, іконостаси для церков у Ревному, Стражі, Міговенах-Бунінцях, Конятині, Суховерхові та ін., а також реставрував давні фрески у старій єпископській церкві в Радівцях (зараз в Румунії, в сучавському повіті). 

 

Ще за життя Епамінонди Бучевського його картини стали відомими далеко за межами Буковини, зокрема у Франції, Англії, Нідерландах, Бельгії, навіть в США. Нині полотна митця знаходяться в багатьох музеях світу, а окремі зберігаються у приватних осіб.

 

Він відійшов у вічність 13 лютого 1891 року, ще в дуже молодому віці, і спочиває на чернівецькому кладовищі Гореча.

 

 

7 березня – 110 років від дня народження письменника, перекладача Йони (Іона) Ісааковича Грубера (Jona Gruber; 1908 –1980).

Народився в селі Бояни Новоселицького району в родині приватного вчителя. Навчався у Чернівцях в реальному училищі, потім студіював філологію у Відні, а закінчив науку в 1938 році в Ягеллонському університеті в Кракові на факультеті германістики. Під час Другої світової війни втік до Радянського Союзу, а після її закінченні повернувся до Києва, де працював вчителем та викладав на курсах німецьку мову.

Свою літературну працю розпочав ще в роки юності, а в 1935 році вже вийшла його перша поетична збірка «Сади» («Garten»), написану мовою ідиш. Наступну збірку «Геть з міста» і повість «Візник» видав 1938 року у Варшаві. У наступні роки вийшли: збірка поезій «Сонце на порозі» (Чернівці, 1940) і повість «Початок» (1943). 

В перекладі українською мовою у Києві видані збірки поезій «Розплющеними очима»( 1968) , «Світло життя» (1978), «Поезії» (1989).

Для творчості Грубера характерне поєднання фольклорних і літературних традицій з новаторством, ліризму з філософським осмисленням світу.

Перекладав німецькою мовою твори Тараса Шевченка, Лесі Українки (поема «У катакомбах», 1970; збірка вибраної лірики «Надія», 1971), Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Павла Тичини, Миколи Бажана, Володимира Сосюри, Максима Рильського, Андрія Малишка, Леоніда Первомайського, Ярослава Галана (збірка памфлетів «Нюрнберг, 1945», 1975), Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Івана Драча, Віталія Коротича, а також збірки українських приказок, українських народних казок. На жаль, ненадрукованим залишився повний переклад поеми Івана франка «Мойсей». 
Українською мовою окремі твори Грубера переклали Андрій Малишко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Борис Олійник, Віталій Коротич, Феофан Скляр, Вілль Гримич, Абрам Кацнельсон та інші.

Вірші Грубера увійшли до антології «Загублена арфа» (перше видання - 2002, друге видання - 2008), яка репрезентує німецькомовну поезію Буковини міжвоєнного періоду, а також повоєнну поетичну творчість її представників у діаспорі.

Грубер завжди, при першій же нагоді, приїжджав в Чернівці і на Буковину, які назавжди для нього були рідними.

Відійшов у вічність 14 січня в Києві.


   

9 березня – 165 років від дня народження письменника, педагога, громадського діяча Григорія Цеглинського ( 1853 – 1912)

20 березня – 120 років від дня народження письменника, поета, драматурга Миколи Івановича Марфієвича (1898–1967)