Чернівці очима Ірини Вільде

5 травня  день народження відомої української письменниці Ірини Вільде, яка народилася в Чернівцях в сім’ї буковинського вчителя і письменника Дмитра Макогона. Учительська професія змушувала родину Макогонів мандрувати селами Буковини. В пошуках роботи батько перевіз сім’ю з Чернівців в село Луковицю, що на Глибоччині, а згодом до Веренчанки. Дитинство Ірини Вільде проходило в Луковиці. Тому майбутня письменниця добре призвичаївшись до вільного життя сільської дітвори, по переїзді до Чернівців в підлітковому п’ятнадцятирічному віці , важко адаптовувалась до рідного міста, про що пише в своїх автобіографічних творах. Першу прозу малої форми, серед якої є «Поема життя», Ірина Вільде почала друкувати з 30-х роках, працюючи вчителькою після закінчення Львівського університету. Відомими її творами про чернівецький період життя є повісті – «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», які побачили світ у 1936 році, «Повнолітні діти» »( 1939р.). За сторінками цих повістей був написаний в 1952 році роман «Повнолітні діти».

У своїх творах письменниця змальовує біографічні сторінки свого дитинства, а також картини з життя тогочасного чернівецького міщанства, інтелігенції та старшокласників реорганізованої за Румунії ІІ цісарсько-королівської гімназії, в якій вона навчалась, і яка пізніше стала першою українською школою в Чернівцях.( черн.школа № 23)

В молодості Ірина Вільде неодноразово зустрічається з буковинською письменницею Ольгою Кобилянською, читає в її присутності свої твори, оскільки знана письменниця для літератора – початківця стає  взірцем літератора і майстром художнього Слова.

Починаючи з 1923 року письменниця проживає за межами Буковини, оскільки її родина переїжджає до Станіслава. (Івано – Франківськ) Згодом до Львова, але до останніх днів життя вона не пориває особистих і творчих зв’язків з Буковиною.

Ірина Вільде. Автобіографічні «Метелики на шпильках» на чернівецьких вулицях

Події відомої повісті Ірини Вільде «Метелики на шпильках» відбуваються на Буковині, (Глибрччина, Веренчанка,Чернівці) в міжвоєнний період та в часи панування в краї королівської Румунії. Героїнею повісті є   дівчинка – підліток дев’ятирічна мрійниця Дарина Попович, яка мало не щодня прагне отримати на іменини милий серцю подарунок. В непростих для краю історичних умовах в середовищі своїх однолітків – гімназистів формуються її характер, стосунки з батьками та ровесниками і приходить перше кохання. Цей твір Ірини Вільде став помітним явищем у розвитку модерного стилю в українській літературі, оскільки він вирізнявся «грайливим словом і психологізмом образів», передавав перші чуттєві переживання героїні Дарки Попович і яскраво змальовував перше несміливе почуття до свого ровесника, сусідського підлітка Данка. Європейські тенденції в літературі, що були запозичені Вільде, миттєво зробили її твір популярним.

Читачі з пристрасю спостерігали за дівчинкою Даркою, яка росла на очах читачів, ділилася своїми переживаннями, думками та мріями, веселими моментами життя і сумними підлітковими історіями, пов’язаними з першим коханням та стосунками з близькими їй людьми.

На сторінках повісті знаходимо безпосереднє дитяче спілкування та єднання інтересів віденської красуні Лелі з буковинською мрійницею Даркою. Дівчатка є подругами. Дарка пишається дружбою з нею і боляче сприймає кожну її «зраду», коли Лелю «переманюють» подруги. Дарку часто навідували «ображені буйнівні думки підлітка»,адже Леля, була сестрою Данка – сина директора місцевої школи, якого Дарка знала з чотирьох років, відколи він носив короткі штанці і його називали «льончус» - довгий. Разом вони в дитинстві ходили за село робити так звані «революції»- руйнували старі мури край села і будували з них міста. Сторінки автобіографічної повісті детально і з певним гумором та іронією розповідають про життя Дарки – підлітка…

Один із щемних і делікатних фрагментів життя письменниці, який ми знаходимо на сторінках повісті «Метелики на шпильках» – зустріч Дарки і Данка біля трьох верб… Він письменницею описаний дуже щиро, по- дитячому і викликає подив стосунками тодішніх підлітків: «Дарка незчулася як Данко вже взяв її за дві руки. Гріх шарудінням ніг полошити ці чари ночі, думала про себе Дарка. Їхні стосунки були настільки стримані, що він у підлітковому віці з повагою звертався до Дарини на «ви». Ви прийдете завтра…? У вас гарні коси… «Поцілуй, поцілуй мене – безсоромно просили Дарчині очі…Ніхто не буде бачити, ніхто не буде знати. Данко нахиляється так близько до Дарчиного лиця, що в неї аж серце перестало битися…Але не цілує… Біля брами Данко держить Дарчину руку у своїх долонях так довго, що аж гаряче стає в руку. Наостанок каже: «Я ще ні одну дівчину не цілував в руку».

Так на фоні закоханості, мрійливості та розваг формується згуртований колектив українських дітей та підлітків, яких об’єднує мова ( Орися - подруга, її сестра Софійка, брат Стефко, Влодко, студент Костик, Славко, Данко), які разом грають у «ВАКАЦІЙНИЙ КЛУБ», разом гуляють, ставлять вистави, співають українських пісень, влаштовують вечорниці за участі 29 річного Дмитра Улянича, прототип якого донині не відомий.

Оскільки Дарина (Ірина В.) виховувалась в родині без особливих табу, то перетворюючись з підлітка в молоду жінку, у неї в голові роїлося безліч різних думок, а на очах нерідко з’являлись сльози. В такі моменти життя, на відміну від матері, яка «добивалась від Дарки таємниць її серця», її бабуся краще за ровесників та батьків розуміла її. Саме завдячуючи цій старенькій жінці у творі з’являється своєрідна колоритна буковинська говірка.

Як і Ольга Кобилянська письменниця Ірина Вільде на прикладі свого життя в творі звертається не лише до жіночої теми, а й до розкриття жіночого потенціалу в суспільстві. А образ Дарки ( Ірини В.) яскраво ілюструє зростання героїні не лише як людини, але й як дівчинки та майбутньої жінки, яка шукає шлях до самопізнання.

Ірина Вільде і Чернівці

Маленька Ірина переїхала в Чернівці з Глибоччини не по своїй волі, тому одразу не сприйняла місто. Навчаючись в цісарсько – королівській школі ( нині 23 школа) вона подумки спілкувалась з деревами скверу, жаліючись на свою долю. В перший тиждень по прибутті в місто вона потрапила на вулицю Панську. Її вразило те, що там прогулювалось панство, ховаючись від спекотного дня під вишукані парасольки. Простого люду тут зовсім не було…

Підготувала Г. Мурмилюк.

 
Пропонуємо читачам  відеомандри нашими рідними Чернівцями разом з Іриною Вільде.