«Фідзіґорна» пані і «лілійова» весна в інтелектуальному саду Добрянського…

«Розрунтавши» милі дзвіночки, що саме спочивали на цвяшку вхідних дверей, до бібліотеки увійшла «фідзіґорна» пані. У неї тут зустріч. Має дещо ліричне, світле, сильне для запрошених гостей, – так обіцяла.
А як же їй не бути фідзіґорною? Вродлива, молода, зі смаком вбрана… з оберемком книг, які поважно розіклала на столі перед собою у читальній залі. Та й не сама вона завітала – з такою ж вишуканою колежанкою – весною. ЇЇ вона принесла у святкових завитках шатенового волосся, у сосново-зеленій (чи то смарагдовій) сукні, що зодягнула сьогодні її душу-загадку, а надто – у самій душі і у слові, яким ось-ось частуватиме присутніх. «Бо весна…», – всім свої єством оповістила пані.
Весна квітнула для неї і тут: зустрічала «лілійовими» тюльпанами, що ніжно усміхалися їй зі скляної вази. Ті «лілійові» квіти надзвичайно пасували до сукні благородного кольору, до якогось її дівочо-зрілого обличчя, чарівливих очей… А в самих очах-«сальбах» щось «блискотит», бешкетно-грайливе і філософсько-мудре водночас. Невгадане. Щось «непрОсте». Відьомське. Відьма. Відає щось та манерна жінка. «Відий», багато відає... Ось уже і мовить щось … «Файно» мовить. Відає, отже, про мистецтво слова. Знає, як опанувати складну філософію своєї природи, як приборкати бурхливу енергію і у словесній оздобі подати «єдвабним» голосом, щоб всі аж замилувалися…
«Гет чисто» зачарувала публіку. «Чинтарки», немов якісь. Вона і весна. Обидві. Гіпнотично якось захопили погляди і серця всіх присутніх. Бо «пантрували» слухачі кожне слово. Слухали так, ніби воно близьке і зрозуміле (бо «про вас», каже читачка-чаклунка) і«дике» разом з тим, цілком нове й незнане, не з цього світу. Вилите з оригінальною манерою, зі специфічною вимовою та характерним акцентом. «Саморідне»… Те «саморідне» слово парувало поміж незлічених оком книг на високих поличках, мов звивисті хмари над гірськими масивами…

«Так, так! Це про Вас! – сказала б я, якби читала ці рядки тій, про кого йдеться (вона обов’язково їх прочитає). Та й без пояснень, звичайно, впізнає себе і свої письменницькі ексклюзиви Іванна Стеф’юк. Бо має особливий авторський стиль і мову написання, де широко використовує гуцульський діалектизм. Вже даруйте, пані Іванно, що запозичила їх нині у Вас, але саме так мені схотілося описати весняну Іванку Стеф’юк у контексті творчої зустрічі.

Отож, вже не важко здогадатися, що йдеться про захід, який відбувся у Муніципальній бібліотеці з першими свіжими подихами весни. Цього разу гостями були переселенці з різних куточків України, як розумієте, на жаль, вимушені. Останнє слово боляче подразнює душу. Проте Чернівці завжди привітно і щиро приймають всіх людей, аби кожному тут почувалось невимушено і затишно. Ось і нині у стінах бібліотеки був організований для гостей літературно-інтелектуальний прийом з теплою атмосферою.

У співорганізаторстві з ВІ «Активна громада. Чернівці» свою творчість представила письменниця Іванна Стеф’юк. Як і кожна подія, що відбувається у стінах Муніципальної бібліотеки, захід був надзвичайно цікавим, пізнавальним і приємним. Не на кожній творчій зустрічі, погодьтеся, можна і насолодитись плодами діяльності письменника, і поспілкуватися з автором, і пройтись, хоч і поверхово, звісно, 35-ма тисячами книжок, і дізнатися про приватні бібліотеки та їхніх власників, і дещо про місто, і пройти короткий курс «гуцульської» мови від майстрині особливого пера, і у ненав’язливому форматі вдосконалити літературну українську через душевний діалог та привабливу змістовну розповідь про книгозбірню від самої директорки.

Пані Іванна читала поезії зі своєї нової збірки «Дика ягода» та деякі «образки» на реальній основі з раніше виданої книжки «Про вас» – прозові твори про людські долі, правдиві оповіді про силу і любов до життя попри життєві буревії. Ділилася авторка книжок з зацікавленою авдиторією деякими сторінками свого життя, штрихами творчого шляху і письменницького мислення, розповідала і про хитросплетіння та унікальність своєї вдачі, про те, як глибоко і тонко відчуває вона природу і як та природа озивається в її жіночій душі та втілюється у творчість.

Кожен знаходив у її живих читаннях щось особисто своє: хтось занотовував собі словесні родзинки, аби не забути; дехто вловив щось знакове для себе у цифрах, а зовсім юний хлопчина неймовірно втішався тим, що вперше бачить живу письменницю і уважно слухав кожне слово… Всі із задоволенням линули у магію читань пані Іванни, в яких вона відкривала душу, а вона в неї дуже крилата…

Душа – це ніби крила за плечима,
Куди мене, крилату, занесе?
Стоїть весна з зеленими очима,
Бо світ – то ми,
Життя – то наше все…

Потужною енергетикою, сміливістю, нестримністю,магічністю, знаковістю, колоритністю, барвистістю… налита її поезія. Переконуємось у цьому, читаючи збірку письменниці:

Сонце зійде як писанка.
Хмари розійдуться – світлим ся зробить світ.
Квітам насправді важко наважитись квітнути,
Ну а птахам – важитись на політ….
Але весна приходить…
«Все буде файно»…

Весна прийшла… І Перемога неодмінно прийде. «Найко». Знаємо тепер достеменно, що мирний час зовсім близько, бо особливо важливе повідомлення зринуло нам з поезії письменниці:

–Будимире, буде мир?
Хоч надію дай – не знак.
–Так.

 

Заворожені письменницькою майстерністю, гості продовжили інтелектуальну подорож. Директорка бібліотеки Леся Щербанюк провела екскурсію книгозбірнею, розповіла про архітектурну пам’ятку, ознайомила з творчістю Анатолія Добрянського, іменем якого і названо установу, про книги, які містяться у фондах бібліотеки,  раритетні речі, якими пишається бібліотека, відповідала на посутні питання уважних слухачів.

За якусь невеличку розповідь прищепити кожному любов до Чернівців і книг вміє лише пані Леся. А все тому, що сама безкрайньо та щиросердно любить свою працю і рідне місто.

Гості не поспішали покидати цей культурно-інтелектуальний сад, де їм було комфортно, тепло і надзвичайно цікаво. Безмежно радіємо з того, що двері Муніципальної бібліотеки ведуть до нього всіх, хто хоч раз їх відкрив. Скільки в ньому незвіданих стежок і цінних квітів, що цвітуть круглий рік. То хай кожен, хто завітає у цей сад, мандруючи його прямими чи звивистими стежками, завжди знаходить у ньому свою особливу квітку…

 

Зі збірками від письменниці Іванни Стеф’юк, дарунками від Муніципальної бібліотеки – книгами Тамари Севернюк «По дорозі до храму. Сповідальні звірення», з приємними враженнями і новими знаннями пішли слухачі заходу у вечірнє місто, що вже дихало весною…

Письменниця – з новими поціновувачами своєї творчості і, напевне, з новими крилами! Безсумнівно, у нерозгаданій творчій душі, де «в маленькому світі великі ліси», зеленіють нові дикі ягоди, які дозріють у добру хвилину яскравими плодами з поки що невідомою нам назвою. Якими будуть вони на смак – теж не вгадаємо… Як вгадати жінку, в якої «душа як небо розпростерта», гуцулку дивну, гуцулку-відьму, чий «світ починається в горах», жінку, котра є українкою, єврейкою, румункою (де за корінням, де за відчуттям), жінку, у душі якої вовки, ласиці… смереки, бистрі води, гори-смарагди, зорі-сальби, дойни, данці… жінку, котра дружить зі стихіями, бавиться з вихорами і громовицями, і відчуває «дивне щастя» від того, що «сам вітер взяв…у данець»… жінку, для якої «летіти – жити. Стати – вмерти»… ту, яка «сильна – бо слабка, то й непоборна»…

Пізнати її письменницьку природу через правдиві оповіді з книжки «Про вас» та збірку «Дика ягода», де поетично сплелися наївна виразність і відверта норовливість з мудрою глибиною і містичною тишею, неосяжна розпростертість з чіткою скрупульозністю, споконвічне з сучасним… та прочитати інші книги Іванни Стеф’юк можна у Муніципальній бібліотеці.

Іванна Стеф’юк – письменниця, літературознавиця, етнографиня, Членкиня Національної спілки письменників України, Завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, Кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, старша наукова працівниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини.

                                                                                
«Памнєтною» буде ця творча зустріч…» – провів гостей добрим поглядом з портрету Добрянський і залишився господарювати у своєму саду, усміхнений від того, що і в цей важкий час сяє у ньому світло правди і науки для кожного відвідувача – письменника, читача, чернівчанина чи гостя міста, кажучи словами фідзіґорної пані, – «темряві оцій наперекір», бо світло завжди «всепереможно-вперте».

Підготувала Лариса Українець