Фасетковий "Природний роман" Ґеорґі Ґосподінова

На перший погляд це банальна історія депресивного епізоду після зради коханої людини та розлучення, до якого шлюб йшов доволі давно. Та розлучення тут важливий елемент розпаду свідомості, нелінійного сюжету, який водночас схожий на мозаїчний пазл, в якому потрібно знайти справжнього героя та його дивні варіації з можливим розвитком подій. Як і в найвідомішому своєму романі, Ґосподінов грається з подвійними особистостями головного персонажа, робить його письменником, вправно обманює нас і тому на якомусь етапі дійсно важко сказати, чия це розповідь, і чи пояснення задуму “фасеткового роману” дає він сам чи все ж таки автор з його постійно присутнім кріслом-гойдалкою. 

„Нескромність мого наміру полягає в тім, щоби створити роман із самих лише зачинів. […] Можна було їх назвати атомами, віддаючи дань Демокритові. Атомістичний роман із початків, які ширяють у порожнечі”

Попри фрагментарність, в такий варіант доволі легко повірити, адже він постійно повертається до “Я”, лише ненадовго перериваючись на інші історії, ніби намагається відволіктися від власних думок. Вони можуть здаватися не повʼязаними між собою, але нагадують ланцюгову реакцію, хаотичний рух найдрібніших частинок, які постійно перетинаються, проникають одна в одну. Наприклад, як розділ „До природничої історії клозетів”, проговорений та написаний після зустрічі в барі, на якій ніхто не хотів говорити про ідеальну пару, з кожним з якої відтепер доведеться зустрічатися нарізно. 

„І був спокій, що давав йому змогу писати. Усе розвалилося за кілька днів. Розпад, щоправда, почався ще рік тому, але обоє закривали на це очі з якимось мазохістським задоволенням” 

Або ж нотатки природознавця – хоч алегоричні розповіді та листи старшого чоловіка до ООН зі спробою застереження та запобігання майбутньої катастрофи здаються абсурдним, але згодом ми дізнаємося, що вони також були написані в подібній спробі втечі від індивідуальної реальності.

Найкращими, як на мене, тут є розділи зі «Списками задовлень» в різні роки життя, а також той, в якому він свідомо переносить себе в дитинство, щоб згадати перші безтурботні 7 років, хоч і розуміє, що таку ностальгію психологи врядче б назвали здоровою. 

„Лише в дитинстві на нас може зійти осяяння, лише протягом тих семи років, коли ми полишені самі на себе. Сім літ бездержав’я. Сім анархістських років. Кожен день – твій, без залишку. Кожен день цілком відданий пошукам світу для гри”

Цей роман різний та неоднозначний, важко сказати, що його легко зрозуміти з першого прочитання, але він точно вартий того, щоб ви оцінили експериментаторський стиль Ґеорґі Ґосподінова, якщо досі цього не зробили.

Взяти книги автора ви можете в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського. 

За подаровану книгу дякуємо директору видавництва «Книги ХХІ» Василю Дроняку.