14-07-2026

Війна по обидва боки

Любка Андрій. Війна з тильного боку / Андрій Любка. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2024. – 280 с.

Нова книга Андрія Любки – щось середнє між збіркою есеїв і щоденником, історії та думки, записані під час війни. Вони короткі і змістовні, здатні зачепити читача за живе.

Так, тут згадана ситуація, коли військові добираються останні 200 кілометрів на Донбас на таксі, з чого автор робить висновок: “Український вояк, який вирушає на фронт на таксі, – це також один із символів цієї війни”. Андрій Любка збирає гроші і купує для армії джипи і тачки, ремонтує їх, фарбує у камуфляжні кольори і відвозить на фронт. На момент написання книжки, було закуплено уже 227 машин. Про пана Франтішка, словацького рома, у якого письменник купує автівки, йдеться в замальовці “Роми”, і завершується ця оповідь легким гумором: “Тому я сподіваюся, що на урочистому параді перемоги, який буде проходити десь на місці колишньої Москви, поміж Зеленським і Байденом знайдеться стільчик і для пана Франтішка. Порядного словацького рома”.

Путіна письменник описує так: “Маніяк, який дивиться на жертву, розкошуючи її майбутніми стражданнями. У тій – інакше не скажеш – ухмилці на мить проступив оскал звіра. Це була пащека смерті, яка хоче схопити життя і потягнути його у своє холодне потойбіччя”.

Про захисників України читаємо: “Ворог ступив на нашу землю й розбудив не просто людей, а розбудив силу, що робить нас ними. Силу нашої землі і всіх поколінь пращурів, які в ній лежать”.

Дорога з Києва у перший день війни порівнюється з мурашником: “Гігантський мурашник намагався виповзти зі столиці, але сам собі заважав, створював перешкоди, захлинався від кількості авто”.

Автор говорить про розстріл харківського письменника Володимира Вакуленка, про Вікторію Амеліну, яка відшукала і видала його щоденник, її загибель під час ракетного удару по центру Краматорська.

“Війна в Україні – це не геополітичний конфлікт, а битва за саме ядро європейської цивілізації”.

Україна боронить усю Європу. “Сьогодні зло прочинило двері в Європу і намагається задушити в передпокої Україну, але це не означає, що воно зупиниться й не піде в наступні кімнати”.

“Химерні відхилення” – історії про те, як з-за кордону під час війни повертаються окремі родини, яким набридло, що їх жаліють. Тут на них дивляться, як на божевільних, адже невідомо, скільки ще триватиме війна, і що нас чекає.

Деградація – це слово, яке описує стан більшості людей за перший рік війни. Деградувала мова, емоції, тіло, мрії. Мабуть, з цим можна погодитися, адже всі ми розглядаємо у дзеркалі свою постарілу і сумну версію.

Про поезію, яка витісняє прозу і драматургію, під час війни Андрій Любка пише: “Для поезії треба відчувати, горіти – і робити це вже, саме в цей момент. Завдяки цьому поезія в силу своєї природи і в силу своєї сили стала королевою воєнного часу, правителькою всіх мистецтв”. Тому багато бійців пишуть вірші, вони можуть бути дещо невмілими, не високохудожніми, але надзвичайно щирими. У цьому їх цінність. Коли читаєш такі твори, думаєш, чи живий ще їх автор, чи це його останні рядки?

В одній із новел розкрито історію подружжя Соломії та Олександра, які переїхали до безпечного Ужгорода, де чоловік просидів рік у “хрущовці”. Врешті дружина почала його пресувати і називати ганчіркою. Незабаром пара розлучилася.

З гумором описано різницю між російським та українським воїном: “Поки російський солдат чекає наказу згори, український вояк сам ухвалює рішення, творчо використовує наявні засоби та озброєння, імпровізує, викручується, вигадує – і виходить переможцем із бою”. Далі письменник аналізує причини служби у війську українців – вони захищають свою Вітчизну, це той же архетип, що й козацьке військо Запорозьке. Все так само – нинішні козаки захищають свій степ і мріють про повернення до власного дому. Як автор розвиває думку одного з друзів: “бути в армії – це наче померти”? Яким є Микола, що возить з війни загиблих воїнів? Якою є історія Астамбура Гумби (Абхаза), Дениса Самофала (Таліба), Миколи Красівова (Баті), іконописця Максима Плеші і Василя Бабича?

Книга “Війна з тильного боку” описує не лише життя у відносно спокійних Ужгороді, Мукачевому, Чернівцях, небезпечному Києві, але в більшості – це історії окремих бійців, з якими знайомиться письменник, возячи гуманітарну допомогу і машини на фронт. Книга доводить – навіть на війні бувають кумедні ситуації. Вона про наше буденне життя, війну і героїв, які не вмирають, адже залишаться в пам’яті їх рідних і побратимів...

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук