29-10-2026

Довго невідомий Дмитро Загул

Прокопчук Ю.П. Дмитро Загул – літературознавець і перекладач : монографія. – Чернівці: Букрек, 2020. 232 с.: іл.

Дуже довго письменник Дмитро Загул (1890 –1944) залишався невідомим, адже поет майже завжди підписувався псевдонімами і криптонімами. Він належить до “Розстріляного відродження”, його твори і переклади з німецької літератури довгий час замовчувалися. Нелегка доля цього талановитого буковинця.

Його спадщину вивчали Степан Далавурак, Юрій Кочерган, Степан Крижанівський, Анна Біла, Юрій Ковалів, Володимир Антофійчук, Богдан Мельничук, Іван Киселиця.

Юлія Прокопчук зосередила свою увагу на двох аспектах творчості буковинського митця — його літературознавчій і перекладній спадщині. Вона зазначає, що як літературознавець Дмитро Загул у ранній період творчості написав статті “Шукання”, “Поезія як мистецтво”. Тут він доходить таких висновків: “вважав символ одним із найважливіших засобів для творення образу; т. зв. “пролетарську” літературу сприймав як елемент “прочищення, провітрювання” для подальшого її розвитку і формування нових естетичних парадигм; <...> митець своїми творами здатен інтелектуалізувати, ушляхетнити смаки загалу”.

Він навчався у Чернівецькій гімназії, у третьому і шостому класах вчився по 2 роки, погано знав математику, іспити здавав екстерном у 1913 році за закінчення гімназії.

З 1912 році Дмитро Загул починає працювати помічником редактора газети “Нова Буковина“ та співробітником “Народного голосу”. Він підписується псевдонімом “Іван Майдан” і криптонімами “І.М.”, “Ю.С.”

Дмитро Загул виїхав до Києва. Тут він високо оцінив першу збірку Павла Тичини “Сонячні кларнети”, відзначив техніку вірша, музичність, “європейську форму”, “глибоку шляхетну думку”.

У 1919 році під псевдонімом “Б.Тиверець” у журналі “Мистецтво” публікує огляд “Сучасна українська лірика”. У цьому ж році видає поетичні збірки “На грані” і “Мара. Пам’ятка з червоного року”, підписані Г.Юрисіч.

“Упродовж 1919 –1920 років ті письменники, у тому числі й символісти, які не виїхали за кордон після поразки української революції, змушені були пристосуватися до нового режиму й шукати компроміси з пролетарською дійсністю”.

При Денікіні Дмитро Загул залишає столицю і через Житомир їде до Кам’янця-Подільського, де був місяць, а тоді перебрався до Вінниці і працював у “петлюрівській” газеті “Київщина”. Звідти їде у Ставище, де став викладачем літератури на педагогічних курсах, а з вересня 1922 року вчителює у селі Саварка.

Дослідниця зазначає, що у цей час відбувається “злам” письменника, “перехід на позиції пролетарської критики найбільш відчутний у рецензіях Д. Загула”. Він звертає увагу на поезію, що стояла “на старих позиціях кислого народництва ще від часів Франка та Грінченка”, а також на прозу, де розвивався “натуралізм, модернізм, реалізм, символізм, “вчились писати художні твори європейської ваги”. “Неокласикам” критик дорікав бідністю віршового розміру, строфічної будови, надмірним уживанням слов’янізмів, акцентував на запозиченні образної системи в античних і французьких авторів”.

Євген Маланюк високо цінував збірку Дмитра Загула “Марія і Мара” і дивувався, як такий “європеєць” перейшов на агітки, пише масову літературу для простих робітників.

У 1927 році Дмитро Загул продовжує участь у літературній дискусії двома статтями “Хто письменник?” (під псевдонімом “З.Демур”), де полемізує з Миколою Хвильовим та Миколою Зеровим, та “Обрії” та “Віхоли” – короткої рецензії на однойменні збірки Дмитра Фальківського і Григорія Косяченка, де їх звинувачує у втечі від сьогодення, “до мертвої тиші дореволюційного села”.

Юлія Прокопчук зазначає: “В оригінальній творчості збірки “Наш день” і “Мотиви” декларували перехід автора на позиції соцреалізму”.

У статті “Спад ліризму в сучасній українській літературі” Дмитро Загул акцентує свою увагу на революційній поезії Василя Чумака та Василя Еллана.

Дмитро Загул написав підручник “Поетика”, який схвалила тогочасна критика, зокрема Майк Йогансен, Олександр Білецький, Борис Якубський. Він написав також статтю “Механізм верлібру”, яку не вдалось знайти. В підручнику літературознавець аналізує риму Тараса Шевченка, де звертає увагу на так звану “каламбурну риму”, яка надає саркастичний чи комічний відтінок. Також дослідник вживає німецьку термінологію, зокрема слово “Mіttelreime”, що дослівно перекладається як серединна рима, у Дмитра Загула – “середня” рима.

Юлія Прокопчук підсумовує, що “Д. Загул зробив вагомий внесок у розвиток українського літературознавства, зокрема шевченкознавства”.

Буковинський митець як перекладач уславився майстерними перекладами другої пісні Вергілевої “Енеїди”, кількох сатир Горація, Шиллерової “Пісні про дзвін”, оповідання Іцхока Лейбуша Переца “Коли ще не вище”, “Лореляй” та сатиру Генріха Гайне, творів Йогана Вольфгана Гете, Фрідріха Шіллера, “Мазепи” Джорджа Байрона. У 1928 році вийшла книга “Вибір німецьких балад” у перекладі Дмитра Загула.

У статті “Дещо про баладу” Дмитро Загул пише про поетів-романтиків, які широко використовували у своїй творчості цей жанр. Також у передмові “Життя і творчість Фр.Шіллера” Д.Загул показує власну ерудицію і зрілість літературознавця та перекладача. Саме німецька література мали вплив на Загула-поета.

Як учасник літературної організації “Західна Україна” Дмитро Загул був заарештований 22 лютого 1933 року, і був звинувачений у приналежності до контрреволюційної організації “УВО”.

Новим у дослідженні Юлії Прокопчук є визначення ролі Дмитра Загула у літературній дискусії, оцінка його літературознавчих праць, перекладів класиків та оригінальних поезій. Юлія Павлівна як український і німецький філолог зробила детальний аналіз перекладів Дмитра Загула, подала паралельні форми перекладів студента і зрілого митця. Показала, як його сприймала тогочасна критика і сучасні літературознавці, а також видала твори письменника (книжку “З сьомою сурмою світ прокинувся”, куди увійшли збірки 1919 року “На грані” та “Мара. Пам’ятка з червоного року”, а також найповнішого видання творів письменника “Тонкострунна арфа” (разом з Володимиром Антофійчуком)).

Загул Д. З сьомою сурмою світ прокинувся : поезії / Дмитро Загул; упор., авт. післямови Юлія Прокопчук. – Чернівці : Видавець ФОБ Кейван Інга Іларіївна, 2023. – 132 с.

У післямові до цієї збірки Юлія Прокопчук зазначає: “Друга збірка “На грані” суто символістська, просотана містичними одкровеннями, химерними мареннями, апокаліптичною приреченістю, загущена на християнському світовідчутті” . Третя збірка “Мара. Пам’ятка з червоного року” передає переживання змін влади, це песимістичні твори, просякнуті розпачем, втратою віри у щось добре, відчуттям катастрофи національного відродження. У книзі використані символічні образи чорних круків як передвісників смерті, образ розп’яття. Цю збірку автор підписав псевдонімом, а пізніше викупив її наклад і знищив, але саме ці вірші стали звинуваченнями проти самого письменника, призвели до фізичного знищення митця.

У нашій бібліотеці є найповніше видання творів Дмитра Загула “Тонкострунна арфа”.

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук